“Серед людей не здатних повідати, що у них
на душі, вічно стаються самогубства”
Джон Ірвінґ
Кожні 40 секунд десь у світі одна людина вчиняє самогубство. Вона вже не бачить сенсу жити, утопає у власних проблемах та не витримує тиску суспільства. Не оминуло це й сферу футболу. Час від часу у новинах з’являються повідомлення, що футболіст покінчив із собою. Футбол також може вбивати та робити боляче кожній клітині твого тіла. Гра – це не лише слава, гроші, адреналін та любов вболівальників, а й божевільна конкуренція, тиск з боку тренера, гравців, керівництва, насильство, травми, хейтерство від вболівальників та невиправдана критика ЗМІ. В сукупності це все наносить удар з правої по психіці людини, який не кожен здатен витримати. У матеріалі ми зібрали футболістів, які вирішили покинути цей світ через футбольні проблеми.
Г’юї Ферґюсон – голеадор, який не зміг
Цей футболіст – гордість шотландського футболу у 20 столітті. Він був неймовірним біля воріт суперника, справжнім “снайпером”. За “Мотервел” зіграв 288 матчів, забивши 284 голи, а за “Кардіфф Сіті” – 117 матчів та 77 голів. Феноменальна результативність, до якої повинен прагнути кожен нападник. Звичайно, що у першій половині 20 століття футбольна гра була більш відкритою, захист слабший, як і рівень самого виду спорту. Однак, це ніяк не применшує заслуги Г’юї.
У складі “Кардіфф Сіті” Ферґюсон завоював Кубок Англії та Суперкубок. Ось він – смак перемоги. П’янкий та жаданий. Такі моменти у кар’єрі додають ще більшої мотивації. Нападник був готовий “рострілювати” ворота і надалі, але отримав у одному з матчів травму спини. У цей час Ферґюсон мав пропозицію перейти у “Челсі”, але “сині” не стали ризикувати і дожидали висновки лікарів.
Власники ж “Кардіффа” вирішують не чекати і продають Г’юї у шотландський “Данді”. Відчуваєте різницю між “Челсі” та “Данді”? От і я про те. У новому клубі сподівалися, що форвард буде новою зіркою та почне забивати ще більше. Часто вболівальники та тренерський штаб мають завищені очікування. Не будемо забувати, що футболіст ще не реабілітувався після травми спини. Однак фанати не хотіли цього розуміти і чинили тиск на гравця. Мовляв, чого це він у 17 матчах забив лише 2 голи. Г’юї посадили на лаву запасних, але образи не зникли, а й навіть посилилися.
Після чергового тренування Ферґюсон не витримав, увімкнув газ в духовці, засунув туди голову і задихнувся. Депресія знову завершилася смертю. Зрозуміло, що в ті часи не прийнято було звертатися за психологічною допомогою та і спеціалістів було, як кіт наплакав. Але, оглядаючись на цей трагічний досвід, у кожному клубі просто необхідний психолог. Він має допомагати футболістам справлятися з тиском футбольного світу, навчити відпускати негатив та говорити про свої проблеми. Цікаво, що дружина, не вловила сигнали SOS і завчасно не зрозуміла, що її чоловікові необхідна допомога. Будьмо уважніші до свої близьких, можливо у них на душі не все добре.
Твоя ненависть підштовхнула мене у прірву. Джастін Фашану
Люди так люблять засуджувати тих, хто не такі, як вони. Це суспільство і зробило щодо англійського нападника – Джастіна Фашану.
Футболіст народився у 1961 році і вирішив присвятити себе футболу. Встиг пограти у молодіжній збірній Англії та у таких клубах, як “Норвіч Сіті”, “Нотінгем Форест”. В останній Фашану перейшов за 1 мільйон фунтів. На той час це було парадоксально, адже ще ніхто не платив такі гроші за темношкірого футболіста. Гравець своєю грою змусив вболівальників полюбити себе. Здавалося, що його чекає успіх та безтурботне життя, незважаючи на расизм, який був нормою у минулому столітті.
Однак, любов моментально перетворилася у ненависть після інтерв’ю футболіста для “The Sun” 22 жовтня 1990 року. Джастін робить камінг-аут та публічно говорить про те, що він гей. Реакція була моментальною – інформація розлетілася по ЗМІ і вболівальники запустили хвилю негативу та відкритої ненависті, у якій згодом захлинеться англійський нападник. Навіть рідний брат не підтримав його.
Тим часом на стадіоні скандували: “Ти великий, ти чорний, на твою дупу багато претендентів,Фашану!”. Травля була також зі сторони тренера та партнерів по команді, які були консервативними англійцями і для яких ЛГБТ – це неприйнятно.
Ще більше погіршило ситуацію у житті Джастіна – звинувачення у зґвалтуванні 17-річного хлопця. Тоді футболіст грав за клуб “Меріленд Манія” у другому американському дивізіоні. Фашану говорив, що статевий акт відбувся за згодою обох сторін. Чоловіку довелось втекти до Англії через переслідування у США. Буквально через місяць Джастіна знаходять повішеним у гаражі, а поруч лежить передсмертна записка:
“Бути геєм та громадським діячем важко. Я маю на увазі, що не ґвалтував хлопчика. Він хотів займатися сексом зі мною, але наступного дня він вимагав грошей. Коли я відмовив, він сказав: „Просто почекай і побачиш!“. Якщо так, то я розумію, що ви скажете, чому я втік? Ну, справедливість не завжди така. Я відчував, що через мій гомосексуалізм я не отримаю справедливий судовий розгляд. Ти знаєш, що таке, коли ти у паніці. Перш, ніж я принесу ще більше нещастя своїм друзям і родичам, я краще помру”.
Кримінальну справу було закрито, а сестра Джастіна Амал почала боротися проти гомофобії у спорті. Винен Фашану чи ні – наразі достовірно невідомо. Але варто згадати, що багато публічних осіб звинувачують у “зґвалтуваннях” заради грошей та уваги до своєї персони.
На жаль, ці події привели до загибелі людини, яка не мала жодної підтримки. Найгірше те, що батьки і брат відвернулися від нього. Все могло скластися інакше. Якщо колись до вас прийде ваша дитина з таким зізнанням, згадайте історію Джастіна Фашану. Орієнтація не змінить вашу дитину, друга, брата, дядька… Вони все ті ж люди, яких ви знаєте і любите.
“І втретє він був врятований”. Федір Черенков
Психіка може підвести в будь-який момент. Футболіст “Спартака” відчув це на собі. Федір виступав за збірні Росії – олімпійську та основну. Це додаткові фізичні та психологічні навантаження. А ще зверху стоїть тренер, який хоче більшого і акцентує увагу на кожній помилці.
Після одного з таких коментарів коуча, Черенков надто зациклився на критиці. Він постійно бачив лише свої помилки і корив себе за це. У голові щось клацнуло і під час трапези він відпихає від себе суп, закривається у номері та кричить про те, що їжу отруїли. Звичайно, що це все його фантазії, але через них Черенков спробував вистрибнути з 16 поверху. На щастя, все обійшлося, а гравця відправили на лікування. Цілий рік він перебував під наглядом лікарів. Діагноз – надмірний стрес.
Федір повернувся на футбольне поле, але галюцинації знову вималювалися у голові. Тепер він думав, що його дружина помирає. Звичайно, що після рецидива його відсторонили від тренувань. Знову лікування і повернення у гру зі “Спартаком”. Футболіст вмів швидко набирати форму, незважаючи на втрачений час і проблеми. Однак в збірну його боялися викликати. Адже двічі саме на зборах головної команди Федору ставало погано. Це рішення було прийнято для збереження здоров’я гравця. Він так і не потрапив на жоден ЧС та ЧЄ. Брат Віталій у інтерв’ю поділився думками щодо цієї ситуації:
“Згадую його настрій. От ніби зараз відкриються ворота і він вирветься. Він аж метався. Дуже-дуже хотів. І повинен був опинитися там хоча б раз. Думаю, якби він відчув, що буде заважати команді, то в силу його характеру ніколи б не рвався. Але такого відчуття у нього не було”
Далі був період у французькому “Ред Стар”, але Федора повернули назад через сумнівний психологічний стан. У Росії чекав новий удар – розлучення з дружиною, якій залишив квартиру та гроші. Колишня заборонила навіть бачитися йому з донькою.
Тренування продовжувалися, а здоров’я все погіршувалося. Черенков приймає снодійне у великій дозі, але лікарі буквально витягують його з того світу. Була і третя спроба піти з життя. Знову таблетки і знову вчасна допомога медиків. Чоловік зізнався:
” У той вечір, коли я наковтався таблеток, мені було по-особливому не по собі. В голові стукало. Здавалося, що чий голос переконував мене, що я даремно прожив життя і далі все буде лише гірше. Ось я і не витримав”
Черенкову пощастило з сім’єю та братом, які постійно підтримували чоловіка та намагалися допомогти. Брат говорив, що через футбол Федір не до кінця завершував лікування і рвався у бій. Це було помилкою. Взагалі дивує, що “Спартак” дозволяв грати Черенкову, незважаючи на такі часті рецидиви. Навіть більше, вони самі витягували його на футбольне поле. Черенков навіть поставив рекорд по зіграних матчах за московський клуб.
За іронією долі гравець помирає у 55 років від падіння на вулиці, яке викликала пухлина головного мозку. Два тижні лікарі боролися за Черенкова, але цього разу у них не вийшло. Легенда російського футболу тепер спочиває. Прикро, що через неналежне лікування кар’єра та доля гравця склалася саме так.
Джоел Дарлінгтон. Травми, які все змінили
Він був однолітком вашої авторки Софії Дорощук. 20 років – прекрасний вік. Всі двері відкриті перед тобою, достатньо лиш захотіти і протягнути руку. Молодість, що може бути прекраснішим? Але не у всіх цей час асоціюється з чимось хорошим.
Блондин був гравцем уельського клубу “Бала Таун” та грав за молодіжну збірну. Джоел мав талант. Хлопчину навіть переглядав всім відомий “Манчестер Юнайтед”. Знову на заваді стають травми. Це стається раптово і одразу вибиває з колії. Будь-яке пошкодження обмежує твої можливості та краде дорогоцінний час. Цілком може настати депресивний стан. На перегляді Дарлінгтон ламає руку, але окрім цього має проблеми зі спиною – пошкодження хребетного диска. На жаль, лікування не дало змогу повністю відновитися.
Хлопець вирішує через травми покінчити життя самогубством. Мати знаходить свого сина повішеним у гаражі. Важко зрозуміти такий вибір. Так, через спину Джоела наразі не чекала феноменальна кар’єра, але можна було б пробувати лікуватися далі чи обрати іншу сферу. Це не проблема. Він навіть думав про кар’єру інструктора з фітнесу. Все ж хлопець почав відсторонюватися від суспільного життя. Це стало першим тривожним дзвіночком. Певно, Дарлінгтон надто гостро реагував на проблеми у житті, а поруч не знайшлося людини, яка б направила юнака і допомогла розібратися у всьому.
“Джел був веселим персонажем, у якого завжди була посмішка на обличчі. Він був справді хороши хлопцем. Всі будуть дуже сумувати за ним”
Мет’ю Плевін, друг
За посмішкою можна заховати біль, страждання та подавлений моральний стан. Джоел не зумів без професійної допомоги зібратися з думками та почати рухати в іншому векторі.
Джеремі Вістен – розгублений підліток
Ще один молодий гравець добровільно пішов із життя надто рано. Цього разу йдеться про 17-річного колишнього футболіста академії “Манчестер Сіті”. Сталося це нещодавно – у жовтні 2020 року. Клуб розірвав з Джеремі контракт в односторонньому порядку. В академію хлопчина потрапив ще у 2016 і був відправлений до групи “елітного розвитку”. Після відходу у хлопця почалася депресія. Через свій молодий вік Джеремі, на жаль, не зумів вирішити свою проблему і обрав здатися. Відхід з академії – не кінець світу, але знову ж близькі не помітили або не захотіли помічати змін у поведінці Вістена.
Депресія з’їдає найкращих. Роберт Енке
Один із найвідоміших випадків самогубства серед футболістів пов’язаний з німецьким воротарем. Одного дня від вийшов зі свого автомобіля та кинувся під потяг. У транспортному засобі Роберт Енке залишив передсмертну записку, де попрощався та вибачився перед своїми рідними та лікарями за те, що приховував істинний емоційний стан. Попереду його міг чекати Чемпіонат світу 2010, але депресія знищила чоловіка.
Чому так трапилося? Здавалося, що у Роберта все добре і в особистому житті, і на полі. Футболіст встиг пограти у “Боруссії”, “Бенфіці”, “Барселоні”, “Фенербахче”, “Тенерифе” і нарешті у “Ганновері”.
Вперше психологічні проблеми з’явилися після відходу з “Барселони”. Гравець звернувся до спеціаліста і продовжував ходити на консультації протягом декількох місяців. У “Ганновері” справи покращилися, футболіст повірив у себе та демонстрував високі результати. Але життя річ жорстока – сьогодні вона тобі щось дає, а завтра забирає. Маленька донечка Роберта помирає через проблеми з серцем. Втратити дитину – це надзвичайно боляче. Після такого повертатися у нормальне життя можна роками. Енке ж забетонував у собі все і вже через тиждень знову став у ворота.
Сім’я вирішила всиновити дівчинку Лейлу. Це мало б піти на користь Роберту, але чомусь стан лиш погіршився через страх того, що ситуація може повторитися.
“Він сказав мені, що все значно гірше цього разу. Не було ніяких передумов, як раніше. Депресія повернулася. Вона була пов’язана з відповідальністю бути батьком і відповідати званню воротаря №1”
Тереза, дружина
Роберт не хотів показувати свою слабкість і депресію перед партнерами по команді та вболівальниками. Енке прагнув здаватися сильним. Він почав брехати рідним та своєму лікарю, що йому краще. А в день смерті взагалі сказав, що вже не потребує лікування. Після цього Роберт залишив цей світ.
Тереза Енке організувала фонд, який буде допомагати людям боротися з депресією та відвернути їх від думок про самогубство:
“Наша місія – дати зрозуміти людм, що депресія – не слабкість чи нестача сили волі, а потенційно смертельна хвороба, як рак. Але його можна перемогти, якщо ви звернетеся по допомогу.
Я хочу, щоб ті, хто страждає, були почуті. Якщо говорити про цю хворобу, то люди будуть відчувати себе менш одинокими. Ми хочемо зробити людей більш чутливими”
Який вихід із ситуації?
Футбол – сфера з високим тиском та конкуренцією. В таких умовах є великі шанси захворіти на депресію. Це справді проблема, яку ще не всі сприймають серйозно. Гравці часто приховують свої істинні емоції та бояться зізнатися про свої психологічні проблеми. В суспільстві досі існує стереотип, який змушує чоловіків тримати все у собі.
Я впевнена у тому, що у кожному клубу повинен бути свій психолог, який буде проводити з футболістами профілактичні бесіди та допомагати кожному в індивідуальному порядку, якщо буде така потреба. Часто буває важко психологічно або ж в голову закрадуються сумніви – все це допоможе подолати спеціаліст.
Також кожен з нас повинен нести відповідальність за свої слова та вчинки стосовно інших людей. Наступного разу, коли хочете когось образити в інтернеті, подумайте про почуття тієї люди і про наслідки, до яких це може призвести. Це стосується і тих журналістів, які не думають про що пишуть і забувають про те, що вони відповідальні за кожне слово підписане їхнім іменем.
Будьмо уважнішими одне до одного. Можливо, поруч людина, яка потребує допомоги. Кожного ще можна врятувати, поки він живий. Сподіваюся, що історії цих футболістів змусять задуматися над темою самогубців та над тим, що ми – вболівальники та журналісти – не розуміючи того, можемо стати однією з причин смерті якогось футболіста.
