У 90-х роках зовсім мало було футболістів, яким вдавалось зіграти в клубах чотирьох чемпіонатів з «Великої п’ятірки». Одним із небагатьох став німецький форвард, чи не найуспішніший нападник у новітній історії німецької збірної, Юрґен Клінсманн.
З’явився на світ Юрґен Клінсманн 30 липня 1964 року в маленькому німецькому містечку Ґеппінґені, в сім’ї пекаря. Батько Юрґена наполягав, щоб і син дотримався сімейної традиції та освоїв хлібопекарство, але малого значно більше цікавив футбол. З восьми років він розпочав ганяти м’яча, при чому пробував себе в різних амплуа, включно з воротарем. Але найкращі результати демонстрував на позиції нападника, ставши провідним форвардом дитячої команди аматорського клубу свого рідного містечка.
Малий Юрґен клепав м’ячі в кожній грі. Німецькі футбольні статистики віднайшли інформацію про те, що з десяти до чотирнадцяти років Клінсманн провів 254 голи. У місцевій пресі за хлопчаком закріпили прізвисько «маленький Ґерд Мюллер» і, звичайно ж, Клінсманну пророкували успішне футбольне майбутнє.
В шістнадцятирічному віці Юрґен розпочав кар’єру професійного футболіста. Його першим «дорослим» клубом став «Штутґартер Кіккерз», який виступав в другому футбольному дивізіоні Федеративної республіки Німеччини. В той же час Клінсманн став постійним гравцем основи юнацької збірної ФРН.
Через чотири роки Юрґен підписав контракт з клубом Бундесліги — власне «Штутґартом». У першому ж сезоні на найвищому рівні Клінсманн з командою здобув титул чемпіона ФРН. Юрґен швидко завоював статус найкращого бомбардира команди, справно засмучував захист і воротарів суперників «Штутґарта» забитими м’ячами.
Прудкого і цілеспрямованого блондина німецька преса та вболівальники називали не інакше як «Золотий бомбардир». Клінсманн регулярно отримував запрошення до молодіжної збірної ФРН, а 1987 року тодішній тренер національної збірної країни Франц Беккенбауер взяв молодого нападника в південноамериканське турне . команди ФРН. 12 грудня 1987 року Клінсманн дебютував у футболці національної збірної у матчі проти збірної Бразилії.
Наступний футбольний рік для Клінсманна теж пройшов під прапорами національної збірної – 1988 року збірна команда ФРН разом із «Клінсі» (ще одне прізвисько Юрґена) здобула бронзові медалі чемпіонату Європи, що відбувався в Німеччині, та ХХІV Олімпійських Ігор в Південній Кореї.
На клубному рівні Золотий бомбардир виступав не менш блискуче і вивів свій «Штутґарт» у фінал Кубка УЄФА сезону 1988/89 років. Фінальне протистояння проти італійського «Наполі» запам’яталося також і як дуель двох чудових форвардів — німця Клінсманна та аргентинського чарівника Дієґо Марадони. В той час фінали єврокубків відбувались у два етапи — команди грали вдома та на виїзді. Матч у Неаполі завершився перемогою господарів 2:1, один із голів на рахунку Марадони. Матч-відповідь в Штутґарті команди зіграли внічию 3:3, один із м’ячів німців провів саме Клінсі. Однак, володарем євротрофею за підсумками обох протистоянь стали італійці.
Після успішного стартового етапу кар’єри в Німеччині, завершивши виступи за «Штутґарт» у 1989 році із показником в 79 забитих голів у 156 матчах за клуб, Клінсманн перебрався на Апенніни. Якщо у складі «Мілана» виблискувало знамените голландське тріо — Руд Гулліт, Франк Райкард і Марко ван Бастен, то їх одвічний суперник — «Інтернаціонале», вирішив зробити ставку на німецьких зірок, запросивши до стану клубу Андреаса Бреме, Лотара Маттеуса і Юрґена Клінсманна.
В наступному році на усіх трьох «нерадзуррі», зокрема й на нашого головного героя, чекав найбільший міжнародний успіх — національна збірна Німеччини стала володарем Кубка світу 1990 року, Золотий бомбардир нарешті здобув найцінніше для кожного футболіста золото, відзначившись на Мундіалі трьома забитими м’ячами.
Фанати і керівництво «Інтера» сподівалося на потужну і чемпіонську гру новоспечених володарів світової корони в наступному сезоні. Юрґен Клінсманн з товаришами виправдав очікування «синьо-чорної» частини Мілана, вінцем успішного сезону для «Інтера» стало здобуття Кубка УЄФА, у фіналі якого «нерадзуррі» за підсумком двоматчевої дуелі здолали інший італійський клуб — «Рому».
Однак, німецька діаспора «Інтера» все важче і важче знаходила порозуміння як на футбольному полі, так і в роздягальні. В Клінсманна розпочався затяжний конфлікт з іншим лідером клубу Лотаром Маттеусом, вирішити який вдалося лише завдяки перезходу Юрґена в «Монако». Загалом, протягом трьох сезонів в футболці «Інтернаціонале» Клінсі відіграв 95 матчів, у яких відзначився 34 забитими м’ячами.
Перед переїздом у Францію, Клінсманн відіграв ще один міжнародний футбольний форум — у складі національної збірної виступив на чемпіонаті Європи 1992 року. Однак, для золотих медалей Золотому бомбардиру не вистачило останнього кроку — у фіналі Євро 1992 німці сенсаційно поступилися збірній Данії.
Наступні два сезони Юрґен Клінсманн провів у складі «монегасків», демонструючи чудову і результативну гру (29 м’ячів у 65 матчах за клуб). Хороша фізична форма нападника ґарантувала йому участь у другому в кар’єрі Клінсманна чемпіонаті світу, цього разу на полях США. В п’яти проведених матчах на американському Мундіалі Клінсі відзначився п’ятьма забитими голами, однак забивну серію Золотого бомбардира зупинила у чвертьфіналі збірна Болгарії.
Опісля чемпіонату світу найкращий снайпер збірної переїхав до Англії, де став лідером атак лондонського «Тоттенхема». В той час англійські вболівальники досить негативно сприймали німецьких гравців (історія тягнулась ще з 1990-го року, коли на чемпіонаті світу збірна Німеччини вибила англійців з розіграшу), тож трансфер Клінсманна був трохи ризиковим.
Але в першому ж матчі на Туманному Альбіоні Клінсі розвіяв скептичні настрої трибун і преси, відзначившись у воротах «Шеффілд Венсдей». Юрґен одразу став улюбленцем фанів «Шпор». Лише за перший сезон перебування Клінсі в Лондоні, «Тоттенхем» продав 150 тисяч футболок із його прізвищем на спині.
За підсумками сезону Асоціація футболістів-професіоналів визнала Клінсманна найкращим футболістом року в англійській Прем’єр-лізі, і Юрґен став першим в історії Прем’єр-ліги іноземцем, якому вдалось отримати таку відзнаку.
Успішний сезон у складі «Тоттенхема» привернув до Клінсманна увагу мюнхенської «Баварії». Як наслідок — Юрґен повернувся на батьківщину, де вперше став чемпіоном національної першості. Окрім цього, в складі баварського клубу Клінсманн вдруге у своїй кар’єрі здобув Кубок УЄФА (у двоматчевому фіналі «Баварія» здолала французький «Бордо», а Клінсі забив один із м’ячів у виїзній грі).
Будучи гравцем «Баварії» Клінсі поїхав на свій третій чемпіонат Європи – до Англії. На цьому Євро Клінсманн виводив команду на поле із капітанською пов’язкою, відзначився двома м’ячами (у ворота збірної Росії), а збірна Німеччини дійшла до фіналу, де в овертаймі перемогла чехів. Золотий бомбардир Юрґен Клінсманн отримав кубок Європи із рук королеви Великої Британії Єлизавети ІІ, додавши до багатьох своїх трофеїв також і золото англійського Євро.
Однак, після переможного Євро-1996 у кар’єрі Клінсманна розпочався спад. 1997 року Юрґен знову переїхав до Італії, цього разу в «Сампдорію». Але вписатися в ігрові схеми ґенуезького клубу Клінсі не зміг, провів у футболці «Сампи» лише 8 матчів (2 забиті голи) та повернувся в «Тоттенхем».
Лондонці в сезоні 1997/98 переживали не найкращі часи, тож голи Клінсі фактично врятували «Шпор» від вильоту з Прем’єр-ліги. «Тоттенхем» забезпечив собі рятівне місце після перемоги над «Вімблдоном» з рахунком 6:2, а Золотий бомбардир в тому матчі відзначився покером.
По завершенні клубного сезону Клінсманн узяв участь у третьому для себе чемпіонаті світу, який відбувався на полях Франції. Однак, збірна Німеччини дійшла лише до чвертьфіналу, де поступилась майбутнім бронзовим призерам і відкриттю Мундіалю — збірній Хорватії. Клінсі відзначився на чемпіонаті світу 1998 року трьома м’ячами, здійснивши унікальне досягнення — він став першим гравцем, який забивав щонайменше три м’ячі на трьох чемпіонатах світу.
Після закінчення чемпіонату світу 1998 року Юрґен Клінсманн оголосив про завершення кар’єри в національній збірній. За збірну Німеччини Золотий бомбардир провів 108 матчів, забив 47 м’ячів, у 36 матчах виходив на поле із капітанською пов’язкою.
Після закінчення чемпіонату світу Клінсманн переїхав до США, одружився із американською фотомоделлю Деббі Хін, зіграв кілька матчів за клуб «Оранж Каунті Блю Стар» та завершив кар’єру гравця.
Освоївшись у Штатах, Клінсманн почав займатись розвитком юнацького футболу, також працював коментатором на телебаченні. Крім того він завершив навчання та отримав ліцензію тренера, а 2004 року отримав запрошення очолити національну збірну Німеччини, що готувалася до домашнього чемпіонату світу 2006 року. Під проводом Клінсманна німецька збірна здобула бронзові нагороди Мундіалю, а самого Клінсі визнали тренером року в Німеччині.
Після успішного тренерського дебюту Клінсманна запросили на пост головного тренера мюнхенської «Баварії». Молодий наставник добряче перетрусив керівний склад клубу, вивів «Баварію» у чвертьфінал Ліги чемпіонів (де німці поступились майбутньому чемпіону — «Барселоні»), а в Бундеслізі команда займала друге місце. Однак, через неузгодженості з керівництвом клубу, співпрацю з Клінсманном припинили 27 квітня 2009 року.
Юрґен повернувся у вже рідні йому Штати. В жовтні 2010 обійняв посаду консультанта (радника) клубу північноамериканської МЛС «Торонто». А влітку 2011 Клінсманну запропонували очолити національну збірну Сполучених Штатів Америки.
Під проводом Юрґена Клінсманна збірна США почала оновлюватися і трансформувалась в атакувальну команду. Станом на травень 2015-го року в міжнародному рейтингу ФІФА підопічні Клінсі займають 28 позицію.
І знаючи максималістичні настрої їхнього тренера, його нездоланне бажання перемагати, можемо бути певні, що Юрґен Клінсманн поведе свою команду до найвищих футбольних вершин, туди, де він неодноразово побував сам. Клінсманн став найкращим, і саме цю ідею він вкладає в голови своїх вихованців — бути найкращими, бути переможцями, бути непереможними.
