Після такого “Netflix” має завітати до Польщі та екранізувати історію страждань, падінь і щасливого гепі-енду. Чи ні?
У лютому 2019-го Якуб Блащиковський покинув “Вольфсбурґ” та повернувся до рідної Польщі. Провідні таблоїди піднесли подію у прогнозованій обгортці – відомий футболіст заради красивого жесту напередодні завершення кар’єри поїхав додому. Частково це відповідало дійсності – саме завдяки краківській “Віслі” Куба став гравцем солідного рівня і привернув увагу дортмундської “Боруссії”. Півзахисник ніколи не приховував, що хоче поставити крапку на батьківщині, і ось така нагода випала – загалом склалася ідеальна медійна історія з ледь не голлівудським сценарієм. “На перший погляд, непретензійний спортсмен подолав самого себе, дістався вершин, а опісля, окутий славою, згадав про тих, з ким робив перші кроки”, – чим не синопсис байопіку, наповненого мотиваційними кліше?
Тільки от знаючі люди розуміли – поява Блащиковського викликана куди серйознішими причинами. Виконавець не вперше протягнув руку допомоги “Білій зірці” – станом на сьогоднішній день можна констатувати, що поляк врятував клуб від приреченої смерті. Щоправда, цьому передували численні події, висвітлення яких вкрай необхідне для оцінки всієї глибини проблеми.
Частина перша: Одного разу у Кракові
Коронавірус – ми вже втомилися від цього слова, яке постійно сочиться з екранів наших телевізорів та ґаджетів. Можна подумати, що пандемія обрала нову жертву – не так давно словацька “Жиліна” через збитки вимушено оголосила про ліквідацію. “Вісла” ж й до початку карантину балансувала на межі прірви – власне кажучи, 13-разовий чемпіон Польщі перебував у такому становищі цілих дев’ять (!) років.
Що трапилося? В кампанії 2010/11 краків’яни, як виявилося, востаннє стали чемпіонами. Здавалося б, привід для свята, але ж ні – ще до завершення Екстракляси фінансові аналітики вдарили у тривожний дзвіночок. Заради втілення амбіцій керівництво “Білої зірки” свідомо перевантажило зарплатну відомість – тодішній президент Богуслав Цупял, окрилений успіхами на внутрішній арені (це засвідчували вісім золотих медалей, взятих впродовж десяти років), загорівся бажанням таки вийти в груповий раунд ЛЧ. На це була зроблена ставка, й передбачалося, що таким чином клуб розрахується з футболістами – адже УЄФА виплатить преміальні, виростуть ціни на телеправа і квитки.
Не складно здогадатися, що було далі – “Вісла” спіткнулася у третьому кваліфікаційному раунді (постарався “Карабах”) і враз опинилася біля розбитого корита. Гравці вказали на контрактні зобов’язання і швидко втратили мотивацію – який сенс битися за команду, чия казна порожня? Цупял міг врятувати ситуацію, але доля і йому підклала свиню – будучи одним із власників компанії “Tele-Fonika” (найбільшого виробника кабелів у Західній Європі), функціонер не дорахувався мільйонів. В 2013-му підприємство пережило падіння акцій, тож “Біла зірка” замість 6 мільйонів злотих, прописаних у спонсорській угоді, отримала лише 200 тисяч. Це був початок затяжної кризи.
Непослідовність менеджменту, провальна трансферна політика (більшість футболістів покинули Краків за копійки або ж взагалі у якості вільних агентів) та неспроможність знайти компетентних управлінців, готових на себе взяти відповідальність, перетворили “Віслу” на непримітний середняк. В 2016-му Цупял втомився і передав клуб Якубу Мересінському – на папері впливовому підприємцю, але насправді звичайному аферисту. Новоспечений президент викрав 293 тисячі злотих (на той момент весь бюджет “Білої зірки” складав 493 тисячі) та втік. Втім, цей епізод має позитивну кінцівку – правоохоронці вистежили Мересінського та змусили віддати кошти.
В екстреному порядку “Вісла” перейшла до рук Марцени Сарапати – досвідченої юристки та колишньої прессекретарки команди. Президентка викликала неоднозначну реакцію: з одного боку кинула у бій перспективну молодь, розпродала найцінніші активи і таким чином заробила 20 мільйонів злотих, з іншого – не залучила інвесторів і провалила перемовини з потенційними покупцями. Результат – все ще 30 мільйонів боргів та ризик втрати стадіону, який перебував на балансі місцевої влади. Тобто Сарапата прибрала загальні симптоми, але аж ніяк не ліквідувала хворобу – все натякало на те, що “Біла зірка”не пройде ліцензування, позбавиться професійного статусу і у найкращому випадку продовжить виступи у четвертій любительській лізі.
Коли надійшла звістка, що камбоджійський фонд “Alalega” на чолі з таким собі Лю Ванном готовий стати власником “Вісли”, у Кракові видихнули – невже слід сподіватися на порятунок? Все розвивалося дуже стрімко – іноземці прибули до Польщі у грудні 2018-го та пообіцяли, що вкладуть 130 мільйонів. Від такої інформації голова йшла обертом – Сарапата тільки й встигала щебетати у пресі про світле майбутнє. Але зробила завбачливий крок – згідно договору Лю Ванн отримає всю повноту влади, якщо проведе аудит і виділить 12,8 мільйонів для ліцензування на сезон 2019/20.
Камбоджійці знизали плечима і поїхали додому – вже потім з’ясувалося, що “Alalega” не горіла бажанням займатися “Віслою” як спортивним проектом, а, насамперед, окинула оком територію, що дісталася клубу в честь його сторіччя. Лю Ванн готувався будувати торгівельно-розважальний комплекс і готелі (десь ми це вже бачили), проте згорнув плани, коли усвідомив, під яким прискіпливим поглядом – журналісти докопалися до істини та викрили справжні наміри бізнесмена. Що автоматично і остаточно підірвало авторитет Сарапати, адже вона привела “туманних” азіатів – зрештою, жіночка подала у відставку. Але просто так не відкараскалася: у січні 2019-го “Віслу” трусонуло від перевірок податкової та поліцейської служб, після чого Марцені прийшла судова повістка – звинувачення у фінансових махінаціях.
Крах? А от і ні – неочікувано на обрії з’явився колишній генеральний директор варшавської “Леґії” (між іншим, непримиримого суперника!) Богуслав Лешнодорський. Він заручився підтримкою краківських бізнесменів і фанатської торсиди, запустив масштабну акцію “Справи, а не слова”, а також добився відстрочки ліцензування. Проте головна подія сталася у лютому – приїхав Куба Блащиковський.
Частина друга: Повернення короля
Півзахисник давно слідкував за історією, яка розгорталася у Кракові. І не залишався осторонь – ще у 2018-му Блащиковський виділив зі своєї кишені 3,5 мільйони злотих, які направив на покриття першочергових збитків та зарплатню футболістам. Найцікавіше те, що Куба ніколи не сприймався у ролі “першої скрипки” “Білої зірки” – це зараз йому співають дифірамби та величають легендою.
Якщо повернутися в бородатий 2005 рік, то універсала зустріли прохолодно та з відчутними нотками презирства. Причин декілька: по-перше, Блащиковський був відлюдкуватим та психологічно нестабільним (на це вплинуло вбивство матері його ж батьком), по-друге, приїхав із провінції. Ну і найважливіший штрих – його привіз до “Вісли” дядько, відомий у минулому півзахисник збірної Польщі Єжи Бржечек. Тренер та футболісти розцінили це як блат, тож морально тиснули на Якуба – кому потрібна людина, за яку замовили слово?
Те, що Блащиковський заграв – винятково його заслуга. Протягом двох сезонів (2005/06 та 2006/07) він взяв участь у 51 поєдинку, відзначившись 7 голами та 12 асистами. Типовий гравець, що нівелював недоліки, пов’язані з креативом, впертістю та невтомною працею – не дивно, чому поляк так сильно сподобався Юрґену Клоппу. Чи можна його назвати культовою особистістю для “Білої зірки”? Хіба в розумінні фанатів – ультрас оцінили старанність Куби і ще чотирнадцять років тому шанобливо віднеслися до виконавця. Взаємна повага знадобилася у 2019-му – поява Блащиковського мотивувала вболівальників до походу на стадіон.
Під час пітчингу будь-якої картини студія намагається запросити якомога більше знакових акторів – тоді фільм отримає додаткові вливання та рекламу. Так і тут: не встиг зірковий півзахисник прилетіти до Кракова, як “намалювалися” спонсори – можна з упевненістю сказати, що фактор Куби став вирішальним у подальшій долі “Вісли”. Він згуртував громадськість та підштовхнув до дій – настільки, що зараз гравець є одним із співвласників команди (з деякими нюансами, про які поговоримо нижче).
Блащиковський знайшов партнерів – ними стали виконавчий директор медіахолдингу “Gremi Media SA” Томаш Яжджинський та бізнесмен, голова компанії “Sinerise” (основна галузь – розробка штучного інтелекту та збір електронних даних) Ярослав Крулевський. Якщо Яжджинський та Крулевський націлені суто на фінансові питання, то Куба виконував ще й медійні обов’язки – спілкувався з газетярами та лобіював ідею придбання “Вісли”. А чому ні? Фанати невимовно вдячні (одна із сил, з якою треба рахуватися – за часів Сарапати ультрас просякли у кабінети “Білої зірки” та керували певними процесами), преса лояльна – всі люблять Кубу.
І є за що – окрім пожертви в 3,5 млн злотих півзахисник відмовився від зарплатні (гроші перераховуються у дитячі будинки) та приносить реальну користь на полі (статистика після повернення – 23 матчі, 10 м’ячів та 5 передач). Геній, мільйонер, філантроп – інакше і не скажеш.
Блащиковський, Крулевський та Яжджинський планували купівлю клубу з настанням 2021 року, але коронавірус змусив затягнути пояс і пришвидшити угоду. 31 березня Куба підписав документи, що регламентують права на торгову марку і емблему клубу, після чого приступив до поглинання акцій. Станом на квітень він володіє лише третиною цінних паперів, а отже є неповноцінним власником “Вісли” – знову ж таки через COVID-19, який гальмує перемовини.
“В моєму серці два клуби – “Боруссія” Дортмунд та “Вісла”. Я багато чим зобов’язаний цим командам в контексті своєї кар’єри. Для мене все очевидно – якщо я можу допомогти, то допомагаю. Обговорення проекту відбулося, але ще не все завершено”,– розповів футболіст.
Невже все ідеально? Перед Блащиковським стоять нагальні питання: потрібно провести повторний аудит, ліквідувати борг у розмірі 28 мільйонів злотих, розібратися із академією і молодіжними командами, чиї права належать товариству “Wisła Kraków SA”. Що бентежить – ніхто із трійці не говорить про гроші. Відомо, що “Біла зірка” отримала 4 мільйони злотих за акції, інші ж суми запечатані за десятьма стінами.
Що точно підкуповує, так це ентузіазм Блащиковського – вболівальники вірять своєму капітану і переконані, що він не підведе. Як співалося в одній пісні, надія є. Хороший режисер повинен ставити трилогію, і, сподіваємося, її фінальний акт буде втішним.
