“Брутальний футбол” відправився за “Дніпром” на виїзд у Запоріжжя. Що цікавого знайшли у місті, на якому суперстадіоні грає місцевий “Металург” і як фанати “Дніпра” підтримували команду в 30-градусну спеку – читаємо у нашому репортажі!
Виїзд для “БФ” почався ще на початку тижня, коли, на фоні рутинного створення “смішних картінок” для вашого улюбленого пабліку, мені прийшло повідомлення від нашого “подпіщека” Дмитра Чернецького: “едешь в Запорожье?”. Наявність бажання та вільного часу не залишала нашій редакції вибору, а тому, владнавши організаційні моменти, ми з Каріною забилися на вокзалі у Дніпрі.
Не просто так репортаж названо іменем легендарного фільму зі Шварцем, і не просто так ми пишемо про бажання та вільний час. Якась редиска поставила матч проти запорізького “Металурга” у будній день на 12:00, що дуже радувало місцеві магазини, в яких за воду вболівальники готові були продати останню сорочку. Крім того, гра мала відбутися на учбово-тренувальній базі “Металурга” у Великому Лузі, а тому про тінь під дахом можна було тільки мріяти. Втім, це не зупиняло дніпровський двіж – 170 фанатів вирушило до Запоріжжя.
Існує істина: ти не житель Дніпра чи його околиць, якщо в тебе немає фотки з Хортиці на фоні ДніпроГЕС. Прибувши у місто, ми одразу вирішили, що цієї попси у нашому репорті не буде – то не шлях самураїв “БФ”. Натомість, трішки потупивши на вокзалі та походивши взад-вперед хвилин з десять у кінці Соборного проспекту, ми з Каріною натрапили на зовні непримітний, але дуже топовий музей, присвячений історії зброї.
Рекомендуємо цей музей гостям Запоріжжя. Загалом, тут задекларовано більше 4000 екземплярів, хоча є й мінуси – маленьке приміщення змушує дуже тісно групувати зброю, а тому розгледіти щось більш детально і почитати було важкувато.
Взагалі Запоріжжя порадувало. Досить чисте місто без жебраків та блошиних ринків за каждим поворотом.
Особливий респект за таку вулицю:
Трішки потупивши на проспекті та задонативши найближчим кіоскам за холодну воду, ми вирішили перебиратися на правий берег Запоріжжя пішим ходом, намотуючи немалий крюк. Зате ми натрапили на прикольний ресторанчик з вертольотом:
Заходити ми туди не стали, адже наш платиновий American Express не приймають у місцевих терміналах. Врашті-решт, подивившись на годинник і на розміри ДніпроГЕС, ми вирішили таки повернутися та доїхати на базу маршаком. Термометр показував +34°С.
Їхати треба було з пересадкою, яка, дякуючи моїй самовпевненості та сліпим водіям, для нас з Каріною затягнулася на більш ніж 40 хвилин. В результаті, допиваючи вже п’яту (на двох) пляшку вже теплої води, ми увірвались на УТБ “Металурга” з 15-хвилинним запізненням.
Порадували стильні тікети на матч.
Першим, кого ми побачили при вході на трибуну, був легендарний Андрій Русол, якого також не лякала катастрофічна спека.
Сектор дніпрян порадував великою кількістю легенд двіжу – веселих поважних чоловіків було ледь не більше за молодь. Це – круто!
Були і менш активні вболівальники з дудками червоного кольору, але клубну приналежність цих людей визначити важко, адже вони сиділи в перемішку з гостями. Ультрас “Металурга” відмовилися від цього клубу і починають придивлятися до новоствореного МФК, а тому на УТБ балом правили дніпряни – як на полі, так і поза ним.
Спека на “стадіоні” дуже швидко перетворила горлянку і губи у шершавий, занімілий та болісно пристаючий до зубів орган. В такі моменти водонапірна башта та пожежна машина, яка щось поливала вдалині впродовж всього матчу, викликали особливе роздратування. Втім, це не заважало нам крізь піт і виснаження підтримувати хлопців на полі.
Дуже порадувала пісня про фаната на виїзді. Особисто для мене – одна з найтоповіших пісень про ультру в світі:
В перерві таки заофлайнились з “подпіщеком” Дмитром Чернецьким, який вчора відкатав 13-й виїзд і нарешті відчув усі особливості фанатського переводу після матчу 🙂
Повеселила вишка операторів, на якій було оригінальне табло:
Найбільший прикол виїзду на УТБ запорізького “Металурга” – це можливість тролити футболістів суперника за суперечки з арбітром (“не трожь судью, за него убьём”) і просто так, а також весело нагадати своїм про те, що треба поплескати фанатам (“малой, а спасибо сказать?”). Можна просто подивитися футбол на травичці.
Сам футбол важко коментувати – запорожці були настільки безпорадними, що дехто з фанатів Дніпра став підозрювати їх у грі на тотал більше. Поразка 0:5 за такої гри “металургів” була за . щастя, адже рахунок міг бути як мінімум 0:10.
Після гри футболісти Дніпра потиснули руку своїм фанатам та зробили загальне фото, ще раз підкресливши, що ультрас і клуб – єдине ціле.
Виїзд на футболі не завершився, звичайно ж, адже треба було ще повернутися додому. Фанати “Дніпра” окуповували місцеві маршрутки, перетворюючи їх на власні республіки хаосу. Ми з Каріною доїхали більш-менш цивільно, скуповуючи всю воду на своєму шляху та даючи зробити “днепропетровский глоток” мінералки синьо-біло-блакитним друзям нашого подпіщека Дмитра. Останній побачив на своєму шляху автоматчиків, бігав всю дорогу від кондукторів та лякав мене, коли я засинав у собаці додому. Словом, не виїзд, а справжній топ.
Ось такі історії можна зробити із, здавалося б, рядового виїзду на учбово-тренувальну базу. Якщо фаєр – “это волшебство”, то виїзд – це магія. То ж не цурайтеся катати, коли є можливість, тому що спалене обличчя та обезводнення пройдуть, а прекрасні емоції, спогади та проста вдячність футболістів рідної команди залишуться з вами назавжди.
Михайло Юхименко, Каріна Шпорт, “Брутальний футбол”
