“Брутальний Футбол” розбирається, чому чинний чемпіон Польщі по вуха в лайні.
12 грудня варшавська “Леґія” опустилася на самісіньке дно. І це не метафора — клуб дійсно опинився на останньому, вісімнадцятому рядку турнірної таблиці. В 16 турах Екстакляси “армійці” оформили 12 очок, хоча до цього двічі поспіль брали національне золото. Причому досить впевнено — словом, раніше не було факторів, які б віщували настільки глобальну біду. Що за?..
Після чергового програшу, — “Віслі” Плоцьк (0:1), — в ультрас луснув терпець. Коли команда під’їхала до тренувального центру, її чекав “сюрприз”. До автобусу увірвалися молодики, влаштували розбірки та “ощасливили” гравців порцією “лящів”. По голові отримали іноземці — плеймейкер Лукіньяс, центрфорварди Махір Емрелі і Рафа Лопеш (що цікаво, польська преса зробила особливий акцент на походженні постраждалих, ніби поляки — це щось інше). Ну-ну.
Ось що написав журналіст Себастьян Сташевський: “Скажені вболівальники “Леґії” погналися за тренером. Там, як я чув, вони увірвалися до автобусу, щоб віддати футболістам “справедливість”.
Мало “прилетіти” й Мареку Ґолембевському, вже колишньому головному тренеру, але що з нього брати? Фахівець ще в роздягальні повідомив підопічним, що складає повноваження і таки добився відставки — 13 числа “Леґія” підтвердила цей факт. Та одразу ж запросила добре знайомого Александара Вуковича — дядька, що не раз страхував “армійців” у період кризи, а в сезоні 2019/20 став чемпіоном країни.
Як би там не було, “Леґія” є фігурантом трешової історії — визнаний лідер враз перетворився у казна-що і в якості вишеньки на торті був “віддячений” радикально налаштованою публікою. Виникає логічне питання — як так вийшло? Почнемо з самого початку.
Добрий та поганий поліцейський у одній особі
Хто першим повинен відповідати за результат? Ясна річ, тренер. Поточний сезон розпочав Чеслав Міхневич — загалом поважна людина в польському футболі, чий авторитет не підлягає сумнівам. До “Леґії” спеціаліст успішно працював на чолі “Заґлемб’я” Любін (чемпіонство 2006/07, Суперкубок Польщі 2007) та познанського “Леха” (Кубок Польщі 2003/04, Суперкубок Польщі 2004).
Відзначимо роботу в збірній U-21, з якою Міхневич кваліфікувався на молодіжний чемпіонат Європи-2019 (на самій першості команда показала достойну гру і не вийшла з групи лише через гіршу різницю забитих та пропущених). Як підсумок, в 2018-му Чеслава нагородили званням тренера року в Польщі.
Ми все це розповідаємо для того, щоб ви зрозуміли — “Леґією” керував не шмаркач. Та й на новому місці Міхневич не підвів — захистив чемпіонство за три тури до фінішу Екстракляси 2020/21 і, що важливіше, вперше за п’ять років потрапив у груповий раунд єврокубків. З Лігою чемпіонів не склалося (дорогу перейшло заґребське “Динамо”), але Ліга Європи — теж непогано. Тим паче з “Лестером”, “Наполі” і московським “Спартаком”. Враховуючи, що “армійці” скучили за баталіями на міжнародній арені і від цього залежало формування бюджету, вболівальники продемонстрували лояльність (демонструють навіть зараз).
Міхневич є закритою людиною, не любить давати інтерв’ю, проте 9 грудня вийшов у люди — розмовляв з російською пресою, тому що польська й так добре попсувала йому нерви (ну і не забуваймо про присутність “Спартака”). 24 жовтня коучу вказали на двері (точкою кипіння стала поразка “П’ясту” 1:4) і ось зараз він розклав все по поличках.
“Як так вийшло, що ви більше не тренер “Леґії”?”, — запитав кореспондент.
“Коли ми у вересні грали в Москві, ви сказали мені: “Побачимося у Варшаві”. Пам’ятаєш, що я тобі тоді відповів? Що я не знаю, чи буду тренером “Леґії” в грудні”, — посміхнувся Чеслав.
“Ми добре грали в єврокубках, а от в Екстраклясі виникла велика проблема. У нас не вистачило гравців, часу на повноцінний тренувальний процес, тому що після матчу, проведеного в четвер у Лізі Європи, ми в неділю грали в Екстраклясі. Крім того, були травми, які вплинули на якість складу.
Ми потиснули один одному руки. Чесно кажучи, я трохи втомився від напруженого графіку. По ходу сезону я пережив великий стрес, зіграв майже три десятки матчів. Тренер повинен вирішувати проблеми, — а їх у нас було достатньо, — але він не може кардинально змінити ситуацію, коли гравці травмовані, коли не вистачає хороших гравців і тих, кого б хотілося побачити в команді.
Враховуючи, що “Леґія” — це суперник-подразник для кожної команди в країні, якого потрібно перемогти, багато матчів закінчились сюрпризами. Великою проблемою для нас стала травма воротаря Артура Боруца після вересневої зустрічі зі “Спартаком”. Його місце зайняв Цезар Мішта — хороший гравець, але у нього не так багато досвіду, як у ветерана, щоб допомогти команді у вирішальні моменти.
З того моменту, як я прийняв команду в 2020 році, з “Леґії” пішло 20 гравців, а прийшло 10. Бартош Капустка, лідер команди, надовго вибув з ладу через травму. У нас не було гравців на його позиції, тобто “десятки”, тому довелося змінити нашу ігрову систему і перебудувати стиль”.
Цей спіч прикметний ключовим штрихом — натяком Міхневича на погану комплектацію складу. Щільний графік та пошкодження — неприємний і водночас неминучий елемент футболу (особливо, якщо ти збираєшся рівноцінно битися на декількох фронтах одночасно). Тренер не несе прямої відповідальності за травмованих (хіба що штаб — за процес реабілітації); власне, так трапляється в житті, що хтось колись та й зламається. Зламався Бартош Капустка (головний креативник в останній третині поля), потім лазарет поповнив Артур Боруц (той самий, що захищав кольори “Селтіка”, “Борнмута” і “Саутгемптона”). Дві фігури, від яких залежали захист і розвиток атаки.
Може скластися враження, що “Леґію” частково потопив збіг обставин — хто міг знати, який футболіст “випаде” і на який термін? Ні, подібні твердження хибні. Керівництво “армійців” провалило літню трансферну кампанію, зробивши ставку на тих, кого б Чеслав не запросив навіть у п’яному угарі. Наприклад, Абу-Ханну, прибулого із луганської “Зорі”.
Міхневич — непроста людина, з жорстким характером і принциповою позицією. Спеціаліст має солідні регалії, проте не відзначається гнучкістю — коли “Леґія” полетіла у прірву, поляк свідомо відмовився застосовувати увесь підбір виконавців. Треба рятуватися, а він натомість перегнув палицю — відсторонив від матчів захисників Ліндсея Роза, Йоеля Абу-Ханну та Маттіаса Йоганссона.
Всіх трьох Чеслав не вважав частиною колективу, сумнівався у їхньому професіоналізмі, а шведа Йоганссона ще й систематично обзивав “Ікеєю”. В якийсь момент наставник розраховував на 16-х футболістів (ще 3-х підтянули з резерву), але продовжував вперто стояти на своєму.
Міхневич винен у поточній формі “Леґії”. Як опосередковано (небажання клубних менеджерів, про яких зараз розповімо, йти з ним на конструктивний діалог), так і прямо (нащо сваритися з гравцями, якщо пливеш в одному, до того ж тонучому човні?).
Наголосимо, Чеслав не втратив контроль над роздягальнею — тренера до останнього підтримувала більша її частина. Та й торсида все ще салютувала — так, у чемпіонаті крах, зате в Лізі Європи обіграли “Спартак” і “Лестер”. Міхневич гордовито сказав журналістам, що його не звільнить жоден гравець, а потім на авансцену вийшов Даріуш Мйодуський, президент клубу.
Польський Коломойський
“Він не може кардинально змінити ситуацію, коли гравці травмовані, коли не вистачає хороших гравців і тих, кого б хотілося побачити в команді”. Ось цей меседж Міхневича адресувався саме Мйодуському. Все літо та всю осінь обидва персонажі затято воювали — періодично крихти конфлікту просочувалися в ЗМІ.
Мйодуський перебуває в “Леґії” майже десять років — спочатку виконував функції члена наглядової ради, а в 2017-му зайняв президентське крісло. У новоспеченого керманича не було досвіду в самостійному управлінні клубом, однак громадськість вірила, що він оточить себе компетентними спеціалістами, яких обов’язково слухатиме. До того ж Мйодуський був непоганим бізнесменом і точно мав би підготувати ґрунтовний бізнесплан.
Президент мало тямив у футбольному бізнесі, який дуже мінливий і залежний від багатьох факторів: кондицій футболістів, травм, жеребкування турнірів чи суддівських помилок. Мйодуський не відповідав і не міг відповідати за абсолютно все, але його завдання полягало у мінімізації ризиків. Що сталося на виході? Даріуш штовхав “Леґію” у невідомість та випробовував долю на міцність.
Насамперед це стосується вибору тренера. В останні роки Даріуш наймав коучів без досвіду або з сумнівною репутацією. Ромео Йозак прославився тим, що прокачав молодіжну систему заґребського “Динамо” і був непоганим спортивним директором, але Мйодуському чомусь здалося, що це — ідеальний кандидат для роботи з гравцями. Рікарду Са Пінту працював з чотирнадцятьма клубами, проте в жодному не протримався більше року — ласкаво просимо до Варшави, та ще й з трирічним контрактом!
Єдиним, кого з оптимізмом прийняли вболівальники і правління (принаймні, на перших порах), став якраз Міхневич. Водночас Мйодуський відверто підставив Чеслава — не став обговорювати придбання (окрім Ігоря Харатіна, на ньому Міхневич наполіг і свого добився).
Польські медіа переконані — президент та Радослав Кухарський, спортивний директор, провернули майже всі переходи за спиною головного тренера. Які трансфери, такі й оцінки — над Ліндсеєм Розом відкрито кепкують, Абу-Ханна та Юрі Рібейру сприймаються загадками, Махір Емрелі “вистрелив” у Європі, але підозріло “здувається” в Екстраклясі. У кого вірять? Йоганссона і Харатіна, однак в обох кредит довіри майже вичерпаний.
У червні “Леґія” готувалася до єврокубків, Міхневич розписав підготовчий процес і дав лідерам кілька додаткових днів відпочинку — все для того, аби команда підійшла до матчів у оптимальній формі. В подальшому Мйодуський за це вчепився — мовляв, Чеслав змістив терміни підготовки, відкинув рекомендації і саме тому погано увійшов у сезон. Ну, тут треба розуміти пріоритети — “армійці” хотіли кваліфікуватися до групи, вони, зрештою, втілили бажане у дійсність.
“У Міхневича великий досвід і знання, але до єврокубків він готується вперше. Як клуб, ми дали йому рекомендації про те, що тренування повинні початися між 2 і 4 червня, щоб у нас було 5 тижнів на підготовку. Тренер змістився, потім ще продовжив відпустку деяким гравцям, знаючи, що решта не буде з ними тренуватися з самого початку. Це його рішення і він бере на себе відповідальність”,
пояснив Даріуш.
Саме так треба відповідати, коли тебе питають про потенційні покупки новачків.
І, от чесно, не покидає відчуття, що Мйодуський — така собі лайтверсія нашого Ігоря Коломойського (робимо акцент суто на футбольних менеджерських уміннях). Некваліфікований, можна сказати, темний у футболі, невдумливий, поспішний і впертий інтриган — після того, як Даріуш виставив за двері Міхневича, він не придумав нічого кращого, ніж довірити проєкт Мареку Ґолембевському. Вчорашньому тренеру дубля, який на високому рівні не провів жодної гри. Підсумок прозаїчний — 11 поєдинків, 3 перемоги, 8 поразок.
Багато хто вважає, що Мйодуському просто пощастило з Міхневичем, сам президент — звичайний пройдисвіт і популіст. Популістам властиво відкочуватися назад, в часи, коли трава була зеленіша, а прутень стояв краще. Александар Вукович дав результат і наразі доступний? Беремо його! Головне, аби незадоволені вболівальники “закрилися” і масово перехворіли. Ні, не коронавірусом. Синдромом каченяти.
15 грудня “Леґія” нарешті виграла, причому розгромно — “Заґлемб’є” Любін поступився 0:4. “Армійці” піднялися на 15 сходинку і покинули зону вильоту — там зараз “Варта”, “Ґурнік” Ленчна і “Нецеча”. На “брамі” — Артур Боруц, дублем відзначився Рафа Лопеш. Життя налагоджується?.. Поки що питання залишається відкритим.