14 листопада 1973 року видатний англійський захисник Боббі Мур провів свій останній,108-ий, матч за збірну Англії. Ця зустріч відбулася на “Вемблі”, де господарі поля програли італійцям з рахунком 0:1, а єдиний гол забив Фабіо Капелло.
Серед усіх англійських футболістів Боббі Мур займає особливе місце, адже він капітан тієї збірної, що принесла Англії найбільш значну в її історії перемогу. Але чи все було так гладко в житті самого Мура? Його називали “залізним капітаном” і все, що його цікавило, – це, напевно, футбол та алкоголь? А може, попри свою зірковість Мур не зміг справитися зі своєю простотою звичайного хлопця з бідного району Лондона?
Початок Мура
Боббі Мур народився в Баркінґу (містечко на стику графства Ессекс та східного Лондона), 12 квітня 1941 року. Кумедно, що в його повне ім’я входила назва популярного футбольного клубу – Роберт Фредерік Челсі Мур. Але це – звичайний збіг, він ніколи не грав за лондонський “Челсі”. Саме ж прізвище дісталося Муру у спадок від діда.
Хлопчик ріс у бідній родині звичайного електрика. Тому змалечку він працював, аби щось заробити для своєї сім’ї. Скоріше за все доля цього хлопця була б такою, якою була в його батька. Можливо, він би все своє життя працював на низькооплачувальній роботі і залишився нікому не відомим чоловіком. Якби не одне “але” — Боббі дуже любив футбол.
1960-ті роки у Великій Британії характеризувались інтенсивною ломкою класових бар’єрів. На шляху до слави талант ставав вагомішим фактором, ніж походження. Всенародну популярність все частіше отримували вихідці із нижчих шарів суспільства, які ставали вхожими до престижних аристократичних салонів.
У світі футболу майже в кожного є шанс вибитися в люди, аби було бажання. А бажання у Мура було багато. На початку своєї кар’єри він узагалі не був схожим на майбутню суперзірку: повільний, зі слабкою лівою ногою, невпевнений у грі в повітрі. Але рідкісна цілеспрямованість і природний розум зробили своє діло – поступово Боббі позбувся своїх недоліків.
Рідний-добрий “Вест Гем”
В 15 років Боббі Мур якимось дивом пройшов відбір до “Вест Гема”, а вже через два роки дебютував за цю команду у матчі проти “Манчестер Юнайтед”.
Головною характеристикою англійського захисника було уміння “читати” гру. При відборі м’яча опинятися в потрібному місці і не застосовувати підкатів. За цей навик Мур завжди дякував своїм першим учителям із “Вест Гема”. В 1950-х роках за ініціативою тодішнього менеджера команди Теда Фентона виникла дуже потрібна традиція – досвідчені та авторитетні гравці першої команди займалися з молоддю. Боббі частіше всього працював з тодішнім капітаном “Вест Гема” Еллісоном. За іронією долі, 17-річний Мур вперше вийшов на поле у складі “молотобійців” замінивши саме Еллісона. З квітня 1960 року Мур став повноцінним гравцем основи, а трохи згодом і капітаном команди.
“Золотими сторінками” в історії “молотобійців” 1960-х є завоювання Кубка Англії (1964) та Кубка Кубків (1965). Усі ці фінальні матчі відбувалися на “Вемблі”.
Крім амплуа захисника, Боббі міг зіграти й голкіпером. Так, у півфінальному матчі Кубку ліги проти “Сток Сіті” (1972 рік, грали на “Олд Траффорд”) Мур замінив травмованого кіпера і став на ворота (у той час замін не було і за правилами на ворота повинен був стати нападник, але він відмовився, тому Мур став замість нього). Той матч “Вест Гем” програв 2:3, а Мур відбив пенальті, щоправда, з другого разу йому все ж таки забили.
Всього за “молотобійців” у 1958 – 1973 роках Мур зіграв 544 матчі та забив 22 голи.
Період у “Фулгемі” (1973-1977)
У 1973 році завершилася довга кар’єра Боббі у “Вест Гемі”. Менеджер “молотобійців” Ґрінвуд, який свого часу заборонив перехід Мура в “Тоттенгем” і в “Дербі Каунті” до Клафа, нарешті вирішив розпрощатися із капітаном. Сам Боббі хотів перебратися до “Крістал Пелес”, але опинився у “Фулгемі” і в 1975 році разом із цією командою зіграв у фіналі Кубку Англії проти рідного “Вест Гема”, програвши 0:2. Всього за “дачників” він провів 124 матчі і забив 1 гол.
Збірна Англії: чемпіони та невдахи
Свій перший матч за збірну Мур провів у 21 рік проти Перу. Англійці виграли той поєдинок 4:0, а дебютанта незабаром включили в заявку на Чемпіонат світу 1962 в Чилі.
Вперше Боббі Мур одягнув капітанську пов’язку збірної Англії 29 травня 1963 року в переможному матчі проти Чехословаччини (4:2). На той час йому було 22 роки. Досі він залишається наймолодшим капітаном збірної.
Його зірковий час настав під час домашнього Чемпіонату світу 1966 року, коли прикрасою всього турніру став фінальний матч Англії проти Західної Німеччини.
Кульмінація поєдинку. Англійці ведуть 3:2 (завдяки всім відомому голу-фантому) і до кінця поєдинку залишалося трохи більше хвилини. Відчайдушні атаки німецьких футболістів хвилями накочувалися на ворота голкіпера Бенкса. М’яч метався в районі карного майданчика. І ось англійцям вдалось відбити одну з атак і “плямистий” потрапив до Мура. Капітан холоднокровно увернувся від двох підкатів і віддав точну передачу на Герста, який забив вирішальний четвертий гол. Англія перемогла і відтоді марить тим, щоб у Боббі Мура з’явився послідовник – новий капітан, який зможе так само підняти Кубок світу у своїх руках.
У 1970 році досі сильна збірна Англії мала шанс повторити успіх домашнього мундіалю, але зійшла вже у чвертьфіналі. Причиною вважають помилку тренера Ремзі, що замінив Чарлтона. Після цієї заміни німці перехопили контроль над грою і, програючи 0:2, зуміли відігратися, забивши в овертаймі. Трохи раніше англійці зіграли проти Бразилії. Пеле та його команда здобули мінімальну перемогу 1:0. Цікавий момент відбувся після матчу, коли сам “Король футболу” Пеле підійшов до Мура, аби обмінятися з ним футболками.
14 червня 1973 року в матчі проти Італії Боббі побив тогочасний світовий рекорд за кількістю поєдинків за національну збірну. Через п’ять місяців він зіграв свій 108-ий поєдинок за Англію. І знову проти збірної Італії.
Алкоголізм та кримінальна історія
Боббі Мур примудрявся демонструвати високий рівень гри, при цьому сильно випиваючи. У 1973 році в Турині, перед тим самим поєдинком, коли він побив рекорд за зіграними матчами, Мур з’явився в готелі тільки о 6-ій ранку. Підіймаючись до свого номера, він сказав: “Спущусь о сьомій ранку”.
Про нього казали: “Він останній виходить із бару і перший приходить на тренування”. “Автомобілю потрібен бензин”, – повторював Боббі на своє виправдання щоразу, коли йому вказували на його слабкість до алкоголю. І тим не менше, йому вибачали це, адже на кожній грі та тренуванню він демонстрував класну гру.
Попри свій образ сором’язливого джентльмена, Мур завжди залишався звичайним хлопцем із простими інтересами. Він страждав на алкоголізм і для прихильників жорсткої дисципліни був великою проблемою. Коли Боббі порушував режим, то це значило, що разом із капітаном гуляла вся команда.
Під час підготовки до Чемпіонату світу 1970 року чергова відлучка Мура обернулася великим скандалом. В Колумбії його заарештували за звинуваченням у крадіжці ювелірних виробів. Справу було шито білими нитками (наприклад, у костюмі Мура не було кишень). Втім попри це, Боббі непогано виступив у Мексиці.
Після кар’єри
Свою кар’єоу Боббі Мур завершив — як і більшість суперзірок його часу — в американському чемпіонаті NASL. Після трьох поєдинтків за “Кароліна Лайтинґ” у 1983 Боббі повісив бутси на цвях.
Як тренер Мур не користувався попитом. Тоді як, наприклад, Беккенбауер став тренером і привів Німеччину ще до одного титулу чемпіонів світу, тренерська діяльність Мура виявилась швидкоплинною і обмежилась скромними “Оксфордом” та “Саутендом”.
На відміну від Пеле, який став послом ФІФА у Світі, Мур не знадобився в ролі “посла” навіть Англії.
Тим не менше, одного разу в 1980 році Боббі спробував себе як актор у фільмі “Втеча до перемоги” (Escape To Victory). Сюжет цієї картини був дуже простим, але актори зіркові. Навіть сам “Король футболу” зіграв роль.
В останні роки він працював редактором спортивної газети.
Боббі Мур: “Це рак, у цьому ж нема нічого ганебного, правда?”
Свого часу тренер Рон Ґрінвуд казав про нього: “Боббі запам’ятався мені стрілою, що летіла до ближньої штанги і відбивала простріл суперника своїми грудьми. У нас, у “Вест Гемі”, він робив це так часто, що ми жартували: він помре із діркою в грудях”.
Символічне пророцтво. Мур дійсно помер від дірки, тільки не в грудях.
У квітні 1991 року лікарі констатували у Боббі Мура рак (за однією версією, — шлунка, за іншою, – кишечника), обтяжений цирозом печінки. Він посадив печінку алкоголем, і особливо – пивом.
У грудні 1991 року смертельно хворий Боббі Мур вдруге одружився. Цього разу зі своєю подругою Стефані — стюардесою, з якою він зійшовся після розлучення з першою дружиною Тіною, від якої в нього було двоє дітей – дочка Роберта та син Дін.
Стефані пішла на самовідданий крок, ставши для нього доглядальницею, коли він уже був при смерті.
Коли почали з’являтися виразні ознаки наближення смерті, Боббі вирішив побувати в тих місцях, які зробили його знаменитим. Остання його поява на публіці відбулася на “Вемблі”. Вдень, коли збірна Англії приймала збірну Сан-Марино.
По радіо передали повідомлення про його невиліковну хворобу. Це так усіх шокувало, що гра відійшла на другий план.
Розуміючи, що він не зможе відсвяткувати своє 52-ліття, Боббі Мур, наче перепрошуючи, говорив друзям: “Це рак, у цьому ж нема нічого ганебного, правда?”
