Ейоуйоуйоу, дітлахи і дорослі! «Брутальний футбол» відкриває нові горизонти і розкаже вам про футбол у Північній Америці. Так-так – там теж є футбол у правильному розумінні цього слова. Хто там грає, що цікавого і як МЛС пов’язана із Україною – у нашому матеріалі.
Принизливе для нашого євроцентристського вуха слово «соккер» явно натякає на другорядність ногом’яча в Америці, але то є не більше, ніж міф.
Звідки в США та Канаді футбол?
Не будемо широко розписувати історію. Відмітимо лише, що для його розвитку була характерна уривчатість. У 1920-х роках збірна США була досить непоганою і стала півфіналістом першого Чемпіонату Світу, але професійні клуби тут з’явилися лише наприкінці 60-х.
Об’єднані у Північноамериканську футбольну лігу, вони видали золоті 70-ті. Кількість клубів (частина яких була канадськими) збільшилась із 6 до 24 (!), сюди приїхали Пеле, Джордж Бест, Франц Беккенбауер… але у 1985 році ліги не стало. Більшість клубів припинило своє існування чи розповзлося по такому андеграунду, що про це соромно говорити.
Проте, футбол в США та Канаді жив, і у 1996 році 10 клубів організували теперішній чемп – МЛС (Major League Soccer).
Що таке МЛС і як там грають?
МЛС, на даний момент, включає в себе 2 конференції (Захід і Схід) по 10 команд. Кожна має зіграти 34 матчі: 10 проти клубів іншої конференції та 24 – проти своїх.
12 кращих команд проводять у своїх конференціях плей-офф, і переможці цих турнірів зустрічаються у Кубку МЛС – так іменується матч-фінал. На все про все – період із березня до зими, тому сезони там вкладаються в один календарний рік. Саме звідси походить перший лулз МЛС – незбалансований календар.
Так, коли майже всі клуби Західної конференції зіграли по 31-32 матчі, «Колорадо Репідс» зіграв лише 30, підриваючи пукани сусідам із «Далласу», які зі своїм великим відривом не могли бути впевненими у перемозі в конференції. Але, забомбило саме у денверців – «Репідс» довелося грати три матчі за тиждень і команда надірвалася.
А що там з першою лігою?
Все просто – її нема. Із МЛС не вилітають – прямо як із УПЛ донедавна. Керівництво ліги впевнено тримає курс на збільшення кількості клубів – у 1996 році їх було 10, а у 2017 році їх буде 23. І це – далеко не кінець.
Однак, це не означає, що у США лише 23 професійні клуби. Другою за ієрархією соккер-лігою США є Північноамериканська футбольна ліга (NASL, але не та, про яку говорили на початку) – там грають ще 11 клубів, але в її найближчих планах розширення до 20. Перейти звідси до МЛС можна лише викупивши франшизу, про яку поговоримо трішки пізніше.
Є ще і третій рівень – Об’єднана футбольна ліга (USL), де часто катають дублі та філіали клубів МЛС. І четвертий – Професійна ліга развитку (PDL), де грають юнаки. Завершують все це різні любительські турніри при університетах, де клуби МЛС проводять драфт (збір талантів, простіше кажучи), ліги для підлітків, ліга для військових та жіноча ліга. Непогано, так?
І що, американці ходять на футбол?
Пруть косяками. Вже сьогодні відвідуваність МЛС суттєво перевищила показники НХЛ та НБА, поступаючись лише бейсболу та американському . футболу. Найкраще популярність МЛС продемонструє цей графік середньої відвідуваності:
Як бачимо, до футболу у американців інтерес тільки підвищується. При цьому, у Портленді та Орландо завжди солд-аут, а середній показник відвідуваності «Сіетл Саундерс» іноді перевищує аналогічні показники усієї АПЛ разом. Білети на фінал Кубку МЛС (матч за чемпіонство) в інтернеті розкупили за 3 хвилини!
Успішна МЛС і на телевізійній арені. Матч «Лос-Анджелес Гелаксі» – «Сан-Хосе Ертквейкс» цього літа подивилося більше 1 мільйона телеглядачів, а сама гра транслювалася на двох мовах. Не дивно, що світові мас-медіа звернули увагу на даний чемпіонат, транслюючи його на 140 країн світу.
Цікаво, що МЛС слідкує за відвідуваністю стадіонів і якщо вона низька – клуб можуть виключити із ліги. Саме тому в сезоні 2016 були досягнуті такі цифри:
Там же стадіони гірші, ніж наш «Баннікова». Про які 20 тисяч глядачів мова?
Колись так і було, поки сюди не прийшов тру-Генінсон – комісар Рекс Дон Гарбер. Вже 17 років він рулить МЛС і за його правління жоден клуб не може прописатися у лізі, якщо у нього немає сучасної, чисто футбольної арени. Саме тому Девід Бекхем, який викупив франшизу, не може створити клуб в Майамі – не може домовитися за землю під арену.
З іншого боку, «Нью-Йорк Сіті» з арабським керівництвом грає на бейсбольному стадіоні, а свої проблеми із пошуком майданчику виправдує капіталовкладеннями у місто (мають побудувати 25 міні-полей). Деяка частина клубів грає на 80-тисячних аренах для американського футболу, але може використовувати лише 25% місць.
А це – деякі красунчики із США:
І навіщо ми читаємо про пенсіонер-лігу?
Пенсіонер-ліга – це вже минулий вік. Сьогодні МЛС орієнтується на доморощених гравців (згадуємо потужну систему локальних ліг), недорогих чуваків із другорядних клубів Європи та латиноамериканців. Через це футбол у МЛС розвеселий – дитячі помилки, повна безграмотність у обороні, але дикий драйв. Це щось дуже схоже на дворовий футбол.
МЛС банально не може постаріти через наступний пункт.
У клубів МЛС – фіксований бюджет на зарплатню.
На початок сезону ліга розкидає деяку кількість бабла кожному із клубів – і все. Крутись як хочеш, але за рамки фіксованого бюджету ти вийти не можеш. У 2016 році на кожен клуб випадало по 3,66 мільйони баксів, при цьому максимальна з/п не могла бути більше 457 500 американських гривень (і менше 57 100). Всі зарплати публікуються на сайті профсоюзу гравців МЛС.
Це – дуже протиречивий пункт. Через нього у лізі немає явного багаторічного домінатора, перемогу над яким смакуватимуть роками – але тут кожен може програти кожному. Так, арабський «мішок» «Нью-Йорк Сіті» нічого не добився за 2 роки свого існування. Поки що.
Так що, Лемпард грає за копійки?
Ага, щас. В МЛС існує «правило Бекхема» – кожен клуб може мати у складі до трьох гравців, зарплатня яких не враховується у фіксовану відомість.
Тому виходить так: в «Орландо Сіті» 20 гравців розподіляють між собою 3,66 мільйонів, виділених лігою, а Кака розподіляє для себе 6,5 мільйонів із кишені інвестора. «Кому бублик, кому дырка от бублика – вот что такое демократическая республика».
А як же керівництво клубів? Їх все влаштовує?
А їм особливо не побунтувати. «Власники» є лише головними інвесторами, але клубом володіє МЛС. Ліга віддає під нього місце (франшизу), і якщо ти хочеш в МЛС – маєш вмовити керівництво вишки на її продажу. Якщо ти не відповідаєш вимогам – франшизу в тебе забирають та віддають іншим бажаючим.
Так сталося із «Чівас США», власник якої в один момент вирішив латинізувати клуб, виганяючи звідти всіх білих. Це довело до судового позову (дискримінація). В той же час відвідуваність впала до рівня нинішньої УПЛ і клуб почав влізати в борги. Нарешті, в 2014 році МЛС викупила франшизу назад і продала її у Лос-Анджелес, де тепер буде 2 футбольних клуби.
Проте, як і завжди, в світі великих грошей все не так просто і завжди є якісь виключення. Так, великий вплив у МЛС має мільярдер Філіп Аншутц, який є одним із засновників ліги та володіє двома клубами МЛС (що не зовсім за правилами). Та і франшизу МЛС доводиться викупати, а не віджимати внагляк, як би це зробили у нас – що, мабуть, правильно.
Ну так що там по зірках? Грає хто?
«Гелаксі» – Ешлі Коул, Стівен Джеррард (вже завершив кар’єру), Роббі Кін, Джовані дос Сантос. Повернувся посеред сезону Лендон Донован, який виглядає насправді якісно.
«Нью-Йорк Сіті» – найяскравіший мішок із Пірло, Лемпардом, Давідом Вільєю та Андоні Іраолою рвуть лігу. Давід Вілья штампує голи у кожному матчі.
«Торонто» – Джозі Алтідор та Майкл Бредлі мають бути відомі, а Джовінко знають всі. В МЛС протистояння Джовінко та Вільї – це щось а-ля Роналду vs. Мессі.
«Монреаль Імпакт» – клуб італійської мафії із відповідною трансферною політикою (ганяють в аренду гравців із «Дженоа» та «Болоньї») розкошелився на Дідьє Дрогба.
«Орландо Сіті» – Кака, Ночеріно, Жуліо Баптіста.
В «Колорадо Репідз» грає Тім Ховард, в «Реал Солт Лейк» – Юра Мовсісян, в «Сіетлі» – Клінт Демпсі, в «Філадельфії» – Транквіліо Барнетта. Крім того, протягом літа йшли чутки про переїзд до МЛС Маріо Гомеса, Бастіана Швайнштайгера та Лукаса Подольскі.
В МЛС немало талантів, яким пора в Європу – Ігнасіо П’ятті, Г’ясі Зардес. Великі надії подає форвард Джордан Морріс. Побачите їх у Старому Світі – згадаєте автора цього матеріалу.
А є там наші?
Ну, скажемо так – в МЛС не без УПЛ. В «Філадельфії» з перемінним успіхом бігає Ілсіньо, а у “Чікаго Файр” – знайомий західноукраїнським фанатам румун Резван Кочиш. Останній не так давно врятував життя футболісту на полі. У “Портленді” феєрить Фанендо Аді – колись його забраковало києвське “Динамо”. У минулому десятилітті в МЛС бігав українець Діма Коваленко, на рахунку якого кілька трофеїв та гра в одній команді із Бекхемом.
З чим МЛС пощастило, так це із українськими функціонерами. Гендиректором «Торонто» є Тім Безбатченко, який в Північній Америці вважається одним із найперспективніших. Той же Діма Коваленко відкриває у Чікаго футбольну академію.
Ось що таке МЛС, якщо говорити простими словами. У наступній частині ми на прикладі одного спортивного тижня вболівальника МЛС покажемо, чому УПЛ навіть у найкращих формах так же далеко від МЛС, як Україна – від безвізу.
Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”
