«Вони готові» – свідчив напис трибунної мозаїки, викладений фанами «Барселони» на вщерть заповненому «Камп Ноу».
Хоча по грі здавалося, що не дуже то й готові. Але так було до 77-ї хвилини.
До 77-ї хвилини.
Старі друзі Луїс Енріке і Хосеп Гвардіола тепло обнялися перед матчем, показуючи всьому світу, що раді зустрічі. Вони давно знають один одного. Поважають. Грали разом. Тренували майже разом.
Після стартового свистка склалося враження, що і команди аж занадто добре знають одна одну, бо розпочали вони практично без розвідки не боячись іти в атаку. Краще, набагато краще, це вдавалося господарям. От тільки реалізація неабияк підводила. То Неймар з вигідної позиції не влучив у ворота на 16-й хвилині,
то Левандовскі вже через дві хвилини перебуваючи перед порожніми воротами тер Штегена не влучив… по м’ячу. 27-а хвилина – Суарес після подачі кутового б’є над воротами.
Найточнішим був Мессі: на 36-й та 58-й хвилинах. Проте у двох випадках пробивав у Нойєра. Ні-ні – удари начебто і непогані. Непогані, як для будь-якого іншого футболіста. Тільки не для Лео. Тим паче, що у воротах сам Мануель, якого без фантазії пробити дуже непросто.
Голкіпер головної . команди Дойчлянда навіть двічі демонстрував свої фірмові виходи на 12-й хвилині, не дозволивши забити Суаресу, а на 61-й Неймару. Двоє останніх, як і Левандовскі, мають неабияк тішитися, що їх тренують Енріке та Пеп відповідно, бо, наприклад, Віталій Кварцяний після гри пригадав би їм нереалізовані моменти. Та й узагалі у Віталія Володимировича претензій було б пре достатньо ледь не до кожного з футболістів. Бо браку було аж надто багато як для матчу такого рівня. Спокійним може бути тільки Тер Штеген, який за увесь матч торкнувся м’яча лічені рази.
Ну а гра швидше нагадувала матч чемпіонату Іспанії. Традиційно з провалами у захисті і великою кількістю симуляцій. Переважно зі сторони гравців «Барселони». І це не дивно, адже ця команда звикла так грати в Іспанії. Добре, що італієць Нікола Ріццолі судив в англійській манері і усі п’ять жовтих карток – дві господарям і три гостям, показав по ділу. Ну а такої гри від німецької команди, тим паче чемпіона країни, напевно, мало хто очікував. Звісно, проблеми кадрові там неабиякі – чого варта відсутність Алаби, Роббена, Рібері, Бадштубера… Але ті ж Мюллер чи Лам мало самі себе нагадували. Ну не по-німецьки грали і все тут. І майже без ударів по воротах.
У другому таймі команди вже не йшли так відкрито вперед. Усі думали, що основні події відкладаються на мюнхенський матч. І схоже, ніхто (вболівальники, тренери, гравці) не був надто проти такого розвитку подій. Ніхто, окрім Мессі.
Лео запам’ятався на 35-й хвилині боротьбою за м’яч на правому фланзі атаки “Барси». Раз у нього відібрали круглого, другий, третій, а він все не виключався з боротьби, чіпляючись до суперників немов слимак і таки змусив Хабі Алонсо сфолити ціною жовтої.
А ще у цій грі верхова боротьба майже вся була за Мессі, якого дехто любить називати гномом. Та, як бачите, невеликий зріст не завжди завада у боротьбі на другому поверсі. Тільки от від Мессі завжди чекають більшого – голів. І в цьому матчі він виправдав сподівання.
Після 77-ї хвилини
Саме тоді, і після пасу Дані Алвеса, Лео ударом у ближній кут захопив зненацька Нойєра. До речі, і Алвес і Лео у цій грі були іменинниками. Перший святкував свій 32-й день народження, а другий проводив 100-й матч у єврокубках.
Не давши Нойєру як слід оговтатися, вже через 3 хвилини після відкриття рахунку, супераргентинець повторив свій успіх і забив 78-й гол у європоєдинках. А у цій Лізі чемпіонів це 10-й його м’яч. Тим самим Мессі випередив і Кріштіану і Луїса Адріано та очолив суперечку снайперів.
Додав до свого активу Лео ще й асист. Сталося це вже на 4-й компенсованій хвилині. А зробив передачу гольовою Неймар, який тим самим майже остаточно вбив інтригу.
Майже. Бо на стадії 1/8 та чвертьфіналів «Баварія» теж не найкраще проводила перші поєдинки, проте вдома у підсумку досягала позитивного результату. Тільки от при всій повазі до «Шахтаря» та «Порту» – їм ще далеко до «Барселони». Та й для «Баварії» у цьому сезоні в плей-оф ЛЧ перша гра ще не завершувалася аж настільки безнадійно.
Цікаво, чи після фінального свистка, згадуючи передматчеві обійми з Луїсом Енріке, Пеп дійсно залишився радій зустрічі із старим другом?
