“Брутальний Футбол” присвячує текст олдовим фанатам київського “Динамо” та любителям часів, коли трава була зеленішою.
Можливо, для когось стане відкриттям, проте Мілош Нінкович досі при справах. У грудні серб відсвяткував 37-річчя і потихеньку дограє — його контракт з “Сіднеєм” триває до кінця сезону.
В Австралії люблять почесних пенсіонерів, але навряд чи колишній “динамівець” зважиться затриматися довше — про це він натякав ще два роки тому, перед, ймовірно, останньою пролонгацією трудового договору.
Нінкович у футболі давно, а до Києва приїхав “зеленим” пацаном; універсал — один із небагатьох, хто продовжує виступати на досить пристойному рівні, хоча більшість його ровесників/одноклубників повісили бутси на цвях, а декого взагалі не стало (наприклад, глибокошанованого Валентина Белькевича). Від тих же Мілевського та Алієва, що майже одночасно дебютували з Мілошем на професійному поприщі, зараз неприємно тхне, а наш герой спокійнесенько “пилить” за океаном.
Нінкович не тягне на статус легенди “біло-синіх”, однак був помітним футболістом — у його активі 159 матчів, 15 голів, 16 результативних передач та 9 трофеїв. Незважаючи на те, що у 2013-му півзахисник попрощався з ДК, він періодично вигулькує у нашому інформаційному просторі і про себе нагадує. То як там йому живеться?
Коротко про постдинамівські часи
Перш ніж остаточно попрощатися з “Динамо”, Нінкович пів року відбігав у складі київського фарм-клубу за бугром — французького “Евіана” (там же свого часу бовталися Бетао, Марко Рубен, Факундо Бертольйо та Андрес Ескобар, могли опинитися Артем Кравець і Сашенька Алієв).
Треба сказати, що Мілош каші не зіпсував — взяв участь у 22 поєдинках (2 голи, 3 асисти, 1622 хвилини) та дійшов до фіналу кубка Франції (програного “Бордо” в серії післяматчевих пенальті). Не дивно, що він хотів залишитися, а у сезоні 2014/15 таки повернувся до Верхньої Савої.
Щоправда, другий етап не вийшов — клуб, чия місія полягала у пошуках дешевої робочої сили, агонізував та за підсумками розіграшу понизився у класі. А ще через рік “Евіан” оголосив себе банкрутом (сьогодні савойці блукають у п’ятому за знаковістю дивізіоні країни).
Між цими подіями був період, присвячений “Црвені Звезді”, з якою Нінкович оформив національне золото. Воно видалось непростим — команда погано стартувала в чемпіонаті та поступилася у кваліфікації Ліги Європи одеському “Чорноморцю”.
В жовтні 2013-го футболісти “червоно-білих” розповіли про наявність проблеми — затримку зарплатні, “відсутність льоду та шампуню у роздягальні”, однак ультрас не оцінили відкритий лист. Побиття автівок, той самий шампунь, кинутий на заднє сидіння, травля у соцмережах — така собі перспектива. Тим не менш, гучний скандал тільки консолідував виконавців — на фініші Суперліги “Црвена Звезда” обійшла “Партизан” на одне-однісіньке очко.
Чому така далечінь?
У липні 2015-го 30-річний півзахисник працевлаштувався у “Сіднеї”. Скажете, неочікуваний кар’єрний зигзаг? Ми так не вважаємо.
На момент переходу у стані “небесно-блакитних” сформувалася солідна балканська діаспора: окрім Нінковича на балансі знаходились Мілош Дімітрієвич (серб; його Мілош якраз замінив у “Црвені Звезді” і підтримував тісний зв’язок), Ведран Янетович (хорват), Іван Нечевський, Кріс Наумофф та Роберт Стамболзієв (всі троє — австралійці македонського походження). Ще були такі фейси, які Нікола Петкович (колись пробувався у “Гамбурзі”) та Ранко Деспотович (кілька непоганих сезонів у іспанській Сеґунді).
Чим мотивований подібний інтерес? У 2010-му Австралія помірялася силами з Сербією на полях Південно-Африканської Республіки, обіграла суперника 2:1, проте запам’ятала кілька персонажів, серед яких був також Нінкович (відбігав всі 90 хвилин).
Тож Мілоша зустріли з усією серйозністю — ось що сказав Грем Арнольд, тодішній керманич “Сіднея” (сьогодні цей чолов’яга керує збірною Австралії):
“Я дуже схвильований, що Мілош приїхав у “Сідней” і А-Лігу. У нього чудовий послужний список — минулого року він грав у вищій лізі Франції та на чемпіонаті світу-2010. Він показує ті якості, які ми хочемо бачити в “Сіднеї”.
Мілош — чудовий хлопець і я з нетерпінням чекаю співпрацю. Я впевнений, що викличе хвилювання серед уболівальників і буде видатним у А-Лізі”.
Здавалося б, схожу риторику ми чуємо регулярно: тренер зустрічає новобранця і його хвалить. Втім, слова Арнольда певною мірою виявилися пророчими (про все дізнаєтесь по ходу матеріалу).
Сам Нінкович дав наступний коментар:
“Сідней” є відомим клубом і одним із найбільших у лізі. Я дуже хочу представляти “небесно-блакитних” і показати в Австралії все, що вмію. Я радий, що зможу грати в азійській Лізі чемпіонів і сподіваюся, що принесу успіх “Сіднею”.
Спойлер: теж нічого особливого, але теж хороший прогноз.
“Сідней” — справді відомий проєкт. До приходу шейхів із “Манчестер Сіті” команда була однією з головних вітрин австралійського футболу та могла похвалитися переліком зіркових імен, серед яких фігурували Алессандро Дель П’єро чи Двайт Йорк.
Після 2014-го цю місію підхопив “Мельбурн Сіті” зі своїми Давідом Вільєю, Дам’єном Даффом та Тімом Кегіллом, проте “Сідней” не відмовився від турнірних амбіцій. І зірок передпенсійного віку, колись знаних у Європі — он зараз у обоймі “небесно-блакитних” є Бобо (легенда “Бешикташу”) і Лусіано Нарсінґ (бігунок із ПСВ, що круто прокачувався у всіляких менеджерах).
Загалом Мілош не відстає від колег і входить до так званого зіркового пулу — про нього говорять на рівні умовних Деніела Старріджа (“Перт Ґлорі”), Джека Родвелла (“Вестерн Сідней Вондерерз”) і Алессандро Діаманті (“Вестерн Юнайтед”). Вдумайтеся, які люди грають у першості, чия якість відповідає нашій Першій лізі. А там, між іншим, зібрані не дітлахи.
“Сідней” запропонував практику, знайомі обличчя, Лігу чемпіонів (нехай і з азійським душком) та непоганий контракт. В Австралії, як і MLS, є зарплатна стеля та можливість виходу за її межі обраним легіонерам. Як вказують джерела, Нінковича не образили і дали 200 тисяч доларів на рік (приблизно стільки ж у Коноплянки, який недавно приєднався до “Краковії”).
Це до того, що Мілош міг цілком переїхати до Китаю:
“Мені зателефонував сербський агент, який тривалий час працював у Австралії. Він запитав, чи не маю бажання пограти в Австралії. На руках я вже мав конкретну пропозицію від китайської команди. Я взяв час на роздуми.
Порадився із сім’єю. Вирішили все-таки зупинити вибір на “Сиднеї”, хоча в Китаї пропонували незрівнянно більше. Китай — непроста для життя країна, а в Австралії нашим дітям Ангеліні та Доротеї простіше вивчити англійську мову”.
Сукупність факторів окреслила перспективи. Чого ж не грати за комфортних обставин?
І як він грає?
“Абалдєнно”, як казав президент одного клубу. Статистика малює таку картину: 198 матчів, 37 голів та 32 результативні передачі. Причому Нінкович виступав (і продовжує це робити) майже по всій площині середньої лінії — центральним/лівим/правим півзахисником, а також на обох флангах атаки.
Найцікавіше, що свій перший сезон Мілош провів спірно — “Сідней” завалив другу частину кампанії 2015/16, випав із шістки претендентів на різноманітні “плюшки” (плейоф за золото та міжнародні турніри), а сам гравець запам’ятався небагатьма перформансами. Можна виокремити дубль, організований у ворота “Мельбурн Сіті” (2:2), але загалом все.
А от розіграш 2016/17 був проривним — “небесно-блакитні” лише раз поступилися на дистанції регулярного чемпіонату (66 очок), а у фіналі плейоф (ця фішка також запозичена в MLS) зіткнулися з “Мельбурн Сіті”. За рахунку 1:1 справа дійшла до серії післяматчевих пенальті і Нінкович свою спробу реалізував — удар виявився переможним і приніс трофей вперше за 7 років.
За підсумками сезону Мілоша визнали найкращим футболістом Австралії. Справедливе рішення: 9 м’ячів, серед яких була люта годнота (і п’яткою, і обіграш декількох суперників, і на останніх секундах), та 10 асистів навели ще ту суєту.
“Нінкович — найкращий футболіст в Австралії. Його приїзд — це найкраще, що сталося з австралійським футболом. Він дав Австралії більше, ніж Алессандро Дель П’єро. Феноменальний хлопець, який чудово працює, унікальний гравець. Австралія має честь мати такого гравця у А-Лізі”, — так Мілоша оцінили в тамтешній пресі. Щодо Дель П’єро, то експерти переборщили (італієць також був лідером і заслужив овації), однак ефект зрозумілий — Нінкович впливав на гру і тащив.
На жаль, у подальшому сербу не вдалося закріпити таку ж індивідуальну планку. Сезон 2017/18 пройшов не так гладко, як хотілося б: по-перше, “Сідней” не “вистрелив” у Лізі чемпіонів, обмежившись груповим етапом, по-друге, не захистив чемпіонство. Мілош чергував відрізки — наприклад, “сухий” жовтень з феєричними лютим-березнем (5 результативних дій у 7 поєдинках), і ця неоднорідність рикошетила по колективних результатах. Час від часу універсал брав відповідальність у великих матчах — як підсумок, його активність допомогла тріумфувати в Кубку Австралії.
Персональна ситуація Нінковича залишилася незмінною і впродовж двох наступних років. Зважаючи на вік, він став більше діяти з глибини, але продемонстрував витривалість та актуальність — інакше б не бігав по 120 хвилин на вирішальних стадіях А-Ліги. За кількістю ігрових хвилин Мілош стабільно тримався у топі і аж ніяк не виглядав баластом, якого тримали через старі заслуги. Тож чемпіонства 2018/19 та 2019/20 — справедливі і точно стосуються Мілоша.
Сьогодні півзахисник — почесний ветеран. Він нагадує діда, який скрушно дивиться у бік молоді, проте закликає давати їй більше шансів, та розповідає байки, як йому жилося в Україні (саме завдяки ним і форситься в наших медіа; буквально днями серб дав “експертну” думку на рахунок війни).
Водночас тренерський штаб досі не списує “ексдинамівця” — він хоч і не витримує всі 90 хвилин, але десь може несподівано вискочити і зробити погоду. Так було проти “Мельбурна” та “Вестерн Юнайтед” — в обох випадках “Сідней” гарантував цінну нічию.
Австралійський футбол складно назвати колгоспним — там насичений календар, є динаміка, інтенсивність і забиті трибуни. Навряд чи Нінкович колись жалкуватиме, що туди поїхав — його люблять і навіть тихенько величають легендою.