Напередодні надважливого матчу за участю “МЮ” та “Ліверпуля” презентуємо Вашій увазі першу частину секретного щоденника Юргена Клоппа.
Мене зовуть Юрген Н. Клоп. “Н” означає “нормальний”. Це неправда, насправді це значить “Норберт”. Друзі так приколювалися наді мною, і у Фройденштаті (містечко неподалік села, де народився Ю.К. – прим. пер.) це допомагало спілкуватися з ними – це жарт, якщо ви зрозуміли. Не соромтесь використовувати такі жарти для найближчого та найдорожчого спілкування – з сім’єю.
Я – людина проста, люблю посміятись, мені подобаються звичайні чоботи Artisan Mezze і, будьте дуже уважні, я досить небайдужий до джентльменських розваг в Футбольній Асоціації.
Я обожнюю футбол так само як і крафтове пиво – обидва міцні і дуже сильно вставляють. Ось чому я наполягаю передавати баночку по колу в роздягальні до початку матчу.
Музика для підготовки гравців має першорядне значення. Інколи я прошу Желько Бувача (помічник Ю.К. – прим. пер.) здути пил з моїх старих вінілових пластинок Kraftwerk. Також ви можете побачити нас, як ми масажуємо наші вушні порожнини бутлегами платівок Жан-Мішеля Жара (мій співвітчизник Емре Джан тепер відмовляється вийти з машини, поки не дослухає повну 39-ти хвилинну версію Oxygene). Девід Гетта з навушниками Dr Beat є свого роду поблажливістю, зарезервованої для таких простаків цього світу, як Джонджо Шелві.
Я хотів би завершувати наш передматчевий ритуал з півгодини “вільного потоку сенсорної гри”. Це дає можливість моїм хлопчикам проявити себе творчо, перед тим як вони будуть відтворювати цей стан свідомості на полі. Вправи варіюються “від хлопця до хлопця”: наприклад, Лукас небайдужий до авангардної поезії (йому подобається плямувати стіни), в той час Садіо Мане одного разу намалював аквареллю коня, який був настільки красивим, що це змусило Симона Міньоле безконтрольно ридати.
Звичайно, Дж. Мілнер звільняється від цієї практики, адже щось більше, ніж чашка Йоркширського чаю, викликає в нього роздратування. Наш консультант зі спортивної науки зазвичай замикає його в порожній кімнаті, де є лише склянка апельсинового соку та “Archer Omnibus” (програма на BBC – прим. пер.) для компанії. Він хороший хлопчик, наш Міллі, на відміну від Адама та Джордана.
Не так давно вони стали обличчями Nivea (Лаллана, Коутіньо та Міньоле). Окрім хвастощів казковим кольором облич – неначе лебеді, що прилетіли в місто – видається, ніби вони є мерсисайдськими Бетховенами та Бахами. Я навів це порівняння, оскільки вони були, на мій погляд, такими собі “крутіями” німецької популярної композиції ХVIII ст. – їхнє зрадницьке вживання соль мінор, як механізму крещендо, по щирості, викликає тривогу.
Я вірю, що нарешті, достукаюсь до них. Коли вони повернулися зі збірної Англії, я почув, як вони обговорюють деякі “великі цицьки”, які вони бачили в Борнмуті. Я був радий почути, що вони використали увесь свій час, щоб подивитися на пам’ятки пташиного заповідника в Дорсеті. Ми всі йдемо туди на вихідних – а припускаючи, що половина пасів в сезоні була зведена нанівець – особливо чуйно побачити, що все – суєта.
Під час паузи у зв’язку з грою національних збірних, мені та моїм тренерам була надана можливість провести час з нашими захисниками. Ловрен, відомий своїм почуттям гумору, змусив усіх нас дружно засміятись після свого жарту, що, мовляв, ми повинні зробити навчальний семестр для “персональної опіки” (маркування). Як ефективно навчити захищатися гравця, якщо він не пристосовується під суперника? Натомість я запропонував йому пробігтися ще десять кіл Мелвудом (тренувальна база Ліверпуля – прим. пер.)
Сміх є дуже важливою складовою в моєму рецепті успіху, і це ілюструється еклектичним списком моїх уподобань, які ви можете знайти в моєму Sky Planner. Я відважусь запропонувати вам мою бібліотеку природної історії, документальні фільми про Че Гевару, а також чогось на кшталт “Вітнейл і Я”. Мої гравці знають, що я в першу чергу друг, а вже потім – менеджер. Вони завжди раді відвідати мій будинок, де в добре освітленому внутрішньому дворику їх чекає міцно зварена кава.
В той час як я пишу ці рядки, я допиваю залишки мого останнього “Sobranie Black Russian”, а вже зараз моя увага звертається до підготовки нашого візиту в Борнмут. Я вважаю обов’язком після матчу розпивати пляшку червоного з моїм візаві, і робити це як слід, але тільки сьогодні ввечері виявив, що . Едді Гау (39-річний тренер “Борнмуту” – прим. пер.) дуже старий для того, щоб пити.
Джерело: Footballfancast
Переклад Андрія Резніченка
