Не повірите, скоро Піднебесна перестане збуджувати уяву престарілих зірок і відчайдухів, готових пожертвувати кар’єрою заради вантажівки з юанями.
Ловимо флешбеки з 2016-го
У 2016-му Китай охопив футбольний бум. Неспроста — так сказав генеральний секретар Комуністичної партії Сі Цзіньпін. В Америці політика часто порівнюють з Вінні Пухом, ми ж його сприймаємо в ролі проросійської депутатки Наталії Королевської. Виявляється, у Сі Цзіньпіна є давня мрія — будучи пристрасним вболівальником, держдіяч прагне організувати Мундіаль і, власне кажучи, виграти світову першість.
“Захмарні, нездійсненні амбіції”, — зіронізуєте ви. “А в нас достатньо бабок”, — відповів би Сі Цзіньпін. Чому б і ні, коли є необхідні важелі правління? Так держава й взяла курс на розвиток спорту “номер один” — зробила все, щоб ним цікавилися і жили. Насамперед, не звичайні люди, а багатомільярдні корпорації — звичайно, за надання певних благ. Наприклад, суттєвого зниження податків і доступу на європейські ринки. Уловлюєте суть?
Футбол враз перетворився у новомодну і вигідну штукенцію, завдяки якій випав шанс ближче “примазатися” до еліти та втамувати банальне бажання покрасуватися дорогими цяцьками — інакше трансфери Оскара чи Джексона Мартінеса і не назвеш.
Функціонери настільки офігіли, що ввімкнули режим “пуститися берега” — штучно завищували ціни на доморощених гравців, аби зрезонувати в чемпіонаті та за його межами. І ми не жартуємо — в 2017-му “Бейцзінь Ґоань” продав такого собі Чжан Чжен Дуна в “Хебей Чайна Форчун” за майже 20,5 мільйонів євро. Що? Якийсь маловідомий лох, резервіст “Райо Вальєкано” (оренда, 2015-й) та кількох португальських задрипанськів коштує дорожче, ніж Віктор Циганков? Найцікавіше те, що три роки тому Transfermarkt оцінював цього Чингізхана в 475 тисяч євро! А зараз взагалі в 300! Не дивно, чому Китайська футбольна асоціація зрештою вийшла на стежку війни.
КФА довго боролася, втомилася і вирішила рубати з плеча
Треба визнати, що спочатку чиновники задоволено потирали руки — хто б не зрадів Карлосу Тевесу, Паулінью і Раміресу? Пора відкорковувати шампанське — про Суперлігу чутно зі всіх кутків. Її хейтять (Арсен Венґер, Франц Беккенбауер і Антоніо Конте), туди рвуться футболісти (Дієґо Коста) та телетранслятори. Як не крути, є ризик привабити багатомільйонну аудиторію з високою платіжною спроможністю — явно не Україна, де ліпше зекономити на якісному контенті і натомість накидатися дешевим пійлом. “Ну так, це ж треба тратити 80 гривень за те, що не помацаєш”. Ідіть нахуй, коротше кажучи.
Тільки -от марево швидко розсіялося — КФА усвідомила, що безумство, зчинене на ринку, не виконує глобальне завдання. Годувати легіонерів — добре, але це все одно не надто стимулює ріст китайців. Це яка збірна повинна перемагати на ЧС — їхня чи заробітчан?
Обмеження не стали новиною і спочатку не привертали увагу. Клуби виділяли за кожний дороговартісний перехід певний відсоток, у подальшому спрямований на утримання академій, тренувальних комплексів, юнацьких і молодіжних складів. Йой, най буде! Копійки!
Асоціація не вагалася і прийняла ще одне рішення: будь-яка команда, яка виставляє на матч іноземців, зобов’язана одночасно випустити у старті аналогічну кількість китайців віком до 23 років. Благородна ініціатива, еге ж? На папері — так, на практиці — не зовсім. Тренери проявили кмітливість і нечувану нахабність: діяли згідно букви закону, але прибирали бідолашних китайців через п’ятнадцять-двадцять хвилин матчу. Хто з адекватних спеціалістів витерпить перформанс колгоспників, навіть за такий кеш?
КФА почухала потилицю і посилила ліміт з чотирьох до трьох легіонерів. Чим влучила в яблучко — нарешті менеджери заговорили про тиск і неохоче взялися за кадрову чистку. У 2018-му нанесений черговий удар: як не хочете дотримуватися фінансового фейр-плей, то платіть стовідсотковий (!) податок за забуґорних виконавців. У грудні 2018-го вищезгаданий Коста ледь не перебрався з Мадриду в “Тяньцзінь Цюаньцзянь” за 64 мільйони фунтів стерлінгів (дані BBC Sport), однак буквально за одну ніч азіати вдарили по гальмах — це тепер необхідно давати 128 мільйонів? Очманіти!
Найголовніше було попереду: в 2019-му президент КФА Чень Сююань повідомив про наміри встановити зарплатну стелю — до 3 мільйонів євро на рік. Ініціатива тестувалася впродовж сезону 2020 і продемонструвала прогалини: власники команд придумали цілу схему, щоб оминути правила і надалі запрошувати ззовні. Одна із дієвих махінацій — використання так званих “бонусів за продуктивність”, не включених у основну зарплатню.
Сюди ж відносимо питання щодо натуралізації (донедавна про це думав Алекс Тейшейра) і залучення третіх сторін — так трапилося з колишнім нападником “Вільярреала” Седріком Бакамбу. Сценарій, схожий на випадок з Неймаром, який взяв гроші у катарського фонду “Qatar Investment Authority” і фактично викупив себе в каталонської “Барселони”. “Бейцзінь Ґоань” направив сторонній компанії-посереднику 40 мільйонів євро, Бакамбу став вільним агентом і безперешкодно оформив папери — так хитрі китайці оминули стовідсотковий податок (трансфер же безкоштовний, Карл!) і у відповідь підкинули конголезцю шикарні підйомні. Яке неподобство.
Нічого-нічого. З сьогоднішнього дня, 1 січня 2021-го, життя в Піднебесній круто зміниться — КФА не просто узаконила зарплатну стелю, вона її посилила так, що скоро всім стане тісно. Вердикт наступний: іноземець зароблятиме не більше 3 мільйонів євро в рік до вирахування податків, причому протягом трьох наступних розіграшів ця сума поетапно зменшуватиметься на 50 відсотків. Місцевим також не варто спокійно покурювати в сторонці — максимальна планка, встановлена для китайця, граничить з 630 тисячами євро. Ну що, Алекс, міняємо громадянство? Важливий нюанс — ліміт не розповсюджується на трудові договори, підписані до 1 січня 2021 року. Тобто Оскар може спати спокійно — його чинний контракт триває аж листопада 2024-го. Щоправда, з ким він там виступатиме? Заробітчани вже біжать з корабля.
Навіщо КФА так вчинила?
А справді — навіщо? Ми окреслили дві ключові проблеми:
Мінімальний фідбек
Потрібно розуміти, що китайці — не саудити, які утримують клуби переважно в якості іграшок. Так, азіати вміють розважатися на широку ногу, проте завжди вимагають результат. Це видно по активності в Європі — взяти хоча б празьку “Славію”, яку вони придбали у 2015-му, солідно вклалися і запросили таких рєбят, як Руслан Ротань, Халіл Алтипнтоп і Міґель Данні.
Новоспечені господарі сподівалися, що завдяки досвідченій гвардії кваліфікуються в груповий раунд Ліги чемпіонів, але двічі поспіль були вибиті — АПОЕЛом (2017/18) і київським “Динамо” (2018/19). Невтішні показники приглушили лояльність — нетерплячі китайці охололи, швидко розпрощалися з легіонерами, пригальмували з виплатами і вимушено перепродали стадіон через борги. Це добре, що в кампанії 2019/20 “червоно-білі” таки потрапили до основної стадії ЛЧ — інакше б остаточно набридли і були кинуті напризволяще.
Цей випадок надзвичайно красномовний і пояснює менталітет — китайці горять ідеєю, платять, однак чекають належних дивідендів. КФА зметикувала — який сенс давати більше, якщо це нічого не приносить взамін? Невже учасники Суперліги краще виглядають на міжнародній арені? Ні — остання перемога в азіатській Лізі чемпіонів датована 2015-м, ще до оголошення повномасштабного футбольного вектору. Збірна? Теж промах — Китай двічі дійшов до фіналу Азіатських ігор (1986, 2004) і на останньому форумі (2019) обмежився чвертьфіналом. Про відбірковий цикл ЧС годі й говорити — перша і поки що остання вдала спроба сталася у 2002-му.
“Коли ми подивилися на цифри, то зрозуміли: середній гравець в Китаї отримує приблизно в шість разів більше, ніж в Японії, в десять разів більше, ніж Кореї і навіть більше, коли справа доходить до Австралії. Зрозуміло, що це вже занадто”,
розповів Чень Сююань.
Гадаємо, коментар вичерпний.
Недотримання фінансового фейр-плей
Логічно, що мізерний фідбек не дозволяє перекрити загальні, невиправдані витрати. Асоціація проаналізувала звітності за 2019-й і жахнулася — в середньому одна команда вищої частини турнірної таблиці витрачала 230 мільйонів доларів на рік. Середня зарплатня кожного футболіста, включаючи китайців — 2,9 мільйона доларів! Приміром, Алехандро Ґомес, капітан “Аталанти”, один із найкращих виконавців Серії A, наразі отримує 2 мільйона євро (до вирахування податків). Відчуваєте різницю? Встановлення стелі частково врегулює розподіл коштів (нова гранична межа — 123 мільйони доларів на рік), очистить чемпіонат від баласту і виведе китайських гравців на передові позиції.
“Політика обмеження заробітної плати справедлива для кожного клубу. Ліміт — це гальмо для зарплатні, яка в останні роки зростає занадто швидко. Ми всі потребуємо збалансовану лігу. Це факт, що більшість клубів КФА функціонують у збиток. Середній збиток може сягати десятків мільйонів юанів на рік”,
наголосив Чжу Фан’юй, генеральний менеджер баскетбольної команди “Гуандун Саузерн Тайґерс”.
Не дивуйтеся, КФА запозичила практику фейр-плей Китайської баскетбольної асоціації.
“Ми впевнені в системі. Це угода між нашими клубами і інвесторами. Ми розраховуємо допомогти їм встановити розумний контроль над витратами. Крім того, всі ми хочемо більш збалансовану лігу. Під лімітом командам пропонується приділяти більше уваги своїй системі підготовки молоді, а не купувати гравців”,
додав Чжан Лі, голова відділу розвитку гравців КФА.
Чим все закінчиться?
Коронакриза підштовхнула КФА до рішучих кроків — ми вже писали, як певна кількість клубів не пройшла ліцензування через борги, махінації, а деякі з них опинилися на межі зникнення і зникли. Як не парадоксально, пандемія стала влучним моментом для переформатування китайського футболу — Суперліга, звикла до старих, “мажорних” порядків, капітулювала перед новою дійсністю і, рятуючись, зменшує апетити. Це чудово відображають трансфери — в літньо-осіннє вікно команди витратили 35,28 мільйонів євро.
Не забуваймо про зарплатну стелю, яка відіб’є бажання переїжджати до Піднебесної і вже спровокувала масовий від’їзд. Халк, чий контракт із “Шанхай СІПГ” спливав у грудні, зібрав манатки і поїхав до Бразилії — ну не хоче людина залишатися в Китаї заради 3 мільйонів євро. КФА задала тренд орендам і вільним агентам — аби вписатися у 123 мільйони доларів (що і так чимало), клуби сплавляють кого тільки можна. Все, що погано лежить — до побачення. Хіба це не чудово?
Багато хто пише, що Китай стане непривабливим і помре у футбольному контексті. Друзі, що ви верзете? Суперліга — це страшненька подружка з тонною макіяжу. Хіба вона буде від цього гарнішою? Ясна річ, що ні.
Чотири роки тому Піднебесна розігналася не на жарт, чим дала привід для роздумів — аналітики гадали, коли лусне мильна бульбашка, спровокована непомірними тратами. Або ж коли дійство набридне Сі Цзіньпіну — повірте, варто політику заборонити футбол, як про нього забудуть на завтрашній день. Думка партії — думка кожного, не інакше.
Сьогодні китайці пробують її зменшити, але вибух неминучий — така вже природа бульбашки.
