“Мінус дванадцять” – така медіа-бомба апріорі претендує на звання “Новина тижня”. Небачене раніше покарання отримала “Волинь” за вказівкою УЄФА через заборгованість по виплатах своїм екс-футболістам Душану Савичу та Іссі Ндоє. Згідно того ж вироку луцькому клубу дали невеликий часовий люфт до 31 січня, аби виплатити визначені судами кошти, інакше наступним покаранням буде пониження у класі. Однак не лише ці два футболісти чекають сплати контрактних коштів, ще у цьому списку Шиндлера присутні такі прізвища як: Старцев, Павлов та Наконечний. А тепер давайте спробуємо все ж звести дебет з кредитом, аби зрозуміти, що ж відбувається у володіннях Віталія Кварцяного.
Передісторія. Найкращий воротар світу, та луцький Мессі
Ндоє та Савич прийшли до “Волині” у різний час: сенегальський кіпер був знайдений в пустелі Гобі у 2009-му, а македонський вінґер підсилив червоно-білих у 2012-му вже за керівництва Анатолія Дем’яненка. Однак є між ними і спільні риси – це не тільки взаємні вимоги щодо невиплати зарплатні, але і той розпіарений штучний ажіотаж, який створювали після підписання цих гравців.
Переглядаючи луцький етап кар’єри Ндоє, ловлю себе на думці, що “найкращий воротар світу” був в шоколаді. По-перше, йому від самого початку дуже багато пробачалось, як у дисциплінарному, так і в ігровому плані. Сенегалець був у прямому розумінні недоторканою особою в клубі та улюбленцем тренера. Пригадую, як після гостьвого матчу “Волині” із донецьким “Металургом” вся команда поверталась до Луцька автобусом, а Ісса -літаком. Певний час грою голкіпера насолоджувався не лише головний тренер, а й вболівальники лучан, щоправда переважно це було ще за часів Першої Ліги на місцевому Авангарді. Адже серед першолігової рутини такий гравець як Ндоє – апріорі непересічний персонаж.
Не кожен кіпер володіє подібними фізичними даними, як вкидання м’яча рукою після акробатичного кульбіту на 60+ метрів, чи сила удару, яка дозволює з легкістю добити від свого штрафного майданчика до чужого.
Та проблеми із розбещеним воротарем почались ледь не відразу: футболіст із декількаденним запізненням прибув на перший збір у складі “Волині”, та цей факт швидко забувся тренерським штабом. Однак сама по собі ситуація вкрай неординарна, адже в той самий день, коли Ндоє прибув із запізненням до України, лучани проводили товариський спаринг із “Дніпром”. Дізнавшись, що Ісса прилетів до Києва, Віталій Кварцяний відправив до столиці свого помічника, який транспортував воротаря до Дніпропетровська за декілька годин до початку матчу, і Ндоє відіграв 45 хвилин у другому таймі.
Через рік ситуація знову повторилась, футболіст знехтував зимовими зборами клубу, а зрештою і взагалі передумав повертатись до “Волині” і розірвав контракт в односторонньому порядку. Спочатку лучани спробували домогтись дискваліфікації гравця, однак справа завершилась нічим, адже на той момент вже існувала певна заборгованість клубу перед Іссою.
Душан Савич – один із новачків Дем’янівської декади, відразу отримав безліч авансів від тогочасного наставника волинян. Завдяки не надто видатним фізичним даним та досить швидким ногам згодом отримав прізвисько “луцький Мессі”. З місця в кар’єр, саме так розпочались стосунки Савича і “Волині”, македонець разом із Суботичем та Пилипчуком утворив доволі якісний атакувальний трикутник. Будемо слідувати модним тенденціям і назвемо це тріо ССП. Та, на жаль, за найкращими традиціями гостросюжетних голлівудських блокбастерів вже невдовзі почались як ігрові, так і не ігрові проблеми.
Але через декілька місяців після підписання македонця в клубі почались фінансові проблеми і затримки по виплаті заробітної плати, до слова, ситуація в клубі ускладнилась настільки, що команда ледь не вилетіла із Прем’єр-Ліги.
Попри досить амбітний та яскравий старт луцького етапу кар’єри надалі Душан провів ряд вкрай прісних і не надто результативних матчів. Найбільш пам’ятний матч Савича у червоно-білій футболці – рятівний матч в Ужгороді, який закінчився в нічию 1-1 і дозволив “Волині” зберегти місце в еліти, а забив гол у складі лучан саме Савич.
Щоправда вже через декілька місяців історія волинсько-македонських взаємин завершилась двосторонніми звинуваченнями, та одностороннім розірванням контракту. На початку вересня 2013-го року Душан не став чекати поки хмари над Луцьком розійдуться і заборгованість перед футболістами ліквідують, тому покинув розташування команди, та надав собі статус вільного агента.
Футбол “поза політикою” і весняний синдром
Часто доводилось зустріти на просторах шпальт різних видань звинувачування “Волині” у, так би мовити, сезонності. Мовляв, команда натхнення працює в першій частині сезону, а навесні відкриває аукціон очок для всіх бажаючих. Звісно, теоретичні передумови для подібних думок присутні. Ця історія бере початок в далекому 2006-му році, коли після літньо-осінньої частини чемпіонату лучани займали третю сходинку в турнірці, а за підсумками сезону фінішували в зоні вильоту. Причиною такого неймовірного піке стали геть не футбольні речі. Тогочасна місцева влада незадовго після Помаранчевої революції почала здійснювати тиск на бізнес екс-президента клубу Василя Столяра і як наслідок над командою повисла невизначеність щодо майбутнього, яка увінчалась у пониження в класі.
Після повернення до еліти впродовж перших двох сезонів ситуація була більш-менш стабільною, весняний синдром почав проявлятись починаючи із 2012-го року. Оскільки незадовго до цього відбувались вибори, то головний інвестор луцької “Волині” Ігор Палиця всіма можливими шляхами розширював масштаби свого електорату. На зміну Віталію Кварцяному прийшов титулований екс-динамівець Анатолій Дем’яненко, якому керівництво клубу виділило серйозні кошти на укомплектування складу, та обіцянки єврокубкових перспектив.
Так, лучани вперше за свою історію здійснили повноцінний трансфер, а не підписання вільного агента, історичним в цьому плані, та на жаль, як виявилось, лише у цьому плані Петар Занєв.
Та не довго музика грала, наступив після виробчий період і всі обіцянки відійшли на задній план, та залишились мріями серед вболівальників, це наклалось на серію невдалих результатів команди і Анатолія Дем’яненка було звільнено. Так почався черговий розділ Кварцянівської “Волині”.
Фінансові проблеми навесні – обо’вязкова річ для лучан. І якщо минулого року графік було дещо порушено, адже пік проблемності припав на літній період, коли над командою теж тяжіли боргові зобов’язання і сценарії подальшого існування були вкрай туманні, все ж вдалось налагодити механізми і команда розпочала сезон. Але розпочати сезон – тільки півсправи…
Минулої осені знову відбувались вибори і відповідно інвестор команди, який приймав активну участь у волевиявленні теж активізувався: була проведена реконструкція головного стадіону, його обладнали легко-атлетичним комплексом, підписано договір про фінансування дитячо-юнацької футбольної школи і натяки на те, що все в команді буде добре.
Та загалом провальна виборча кампанія кардинально розвернула ситуацію в протилежне русло. Хоч спочатку ніщо не віщувало біди, була погашена локальна декілька місяцева заборгованість перед футболістами і відпустка для лучан почалась на мажорній ноті, плюс проміжна 5-та позиція в чемпіонаті і перспектива єврокубкової зони. Але ніхто не забував про судову тяганину з екс-футболістами “Волині”, тому Віталій Кварцяний ще за тур до завершення осінньої частини чемпіонату заявляв, що головна проблема клубу – невизначеність щодо вирішення ситуації з боргами і той факт, що навіть в разі зайняття єврокубкового місця лучан не допустять до єврокубків через фінансову неспроможність команди.
Настав час “Х”, УЄФА звернулась до керівництва Прем’єр-Ліги із рекомендацією позбавити “Волинь” . 6 очок у справі Душана Савича, та 6 очок у справі Ісси Ндоє. Таким чином команді Кварцяного належить рекорд по очковому покаранню, ніхто раніше не отримував подібного дисциплінарного покарання.
Та на цьому проблеми не закінчились, адже вищі футбольні інстанції не обмежились зняттям залікових балів, якщо лучани все ж не погасять заборгованість, а це, на хвилинку, сума понад 1 мільйон доларів. В цю суму враховуються борги не лише Ндоє та Савичу, а й Старцеву, Павлову та Наконечному. Останні троє ще не вдавались до судових позовів, але хтозна як ситуація складатиметься надалі.
З огляду на пасивність інвесторів, які не виділяють коштів навіть на проведення навчально-тренувальних зборів в Туреччині, то навіть Хатіко стільки не чекав, скільки доведеться чекати футбольному світу, поки лучани розрахуються з екс-гравцями. До слова, волиняни неодноразово проводили перемовини із вище зазначеними гравцями щодо списання хоча б частини боргу, але вочевидь діалог не увінчався успіхом.
Залишається лише чекати 31 січня, згідно останньої інформації – це ще один часовий коридор наданий клубу для ліквідації боргу. Якщо ситуація не зміниться, то наступним покаранням може бути переведення команди в нижчий дивізіон. Але і на цьому ніхто нікому борг не пробачатиме, тобто гроші все одно з команди вимагатимуть. Тому тут декілька варіантів: або лучани все ж виплачують визначену Лозанною суму, або звикає жити в нижчих лігах із постійними штрафними санкціями, або ж клуб оголошує себе банкротом і за прикладом “Арсеналу” чи “Кривбасу” розпочинає все з аматорського нуля.
Тут же в думках випливає затверджений новий формат чемпіонату у 12 команд. Щоправда чи набереться їх аж 12 ? Якщо врахувати стан справ у Харкові, Ужгороді, Запоріжжі, плюс гіпотетичне виключення з Прем’єр–Ліги “Волині”, то кому ж грати в наступному сезоні? Як це і притаманно українському футболу загалом, поки що більше питань, ніж відповідей. Це ж саме стосується і подальшої долі луцької “Волині”. Спробую спрогнозувати, що команда таки дограє цей чемпіонат відверто ослабленим складом, адже не варто забувати, що кадрова реорганізація вже почалась: “Дніпро” відкликав з оренди Політило та Кобахідзе, Шарпар в черговий раз розірвав контракт і наступний на вихід Матей.
Однак, що чекатиме на клуб по завершенню сезону, сказати складно, з огляду на ситуацію, яку ми маємо сьогодні, то світло в кінці тунелю поступово згасає. Трансляції на Твіттері “Брутального Футболу” я зазвичай завершував словами:”До нових зустрічей на Авангарді”! Так-от сподіваюсь, що таких зустрічей ще буде чимало.
Олександр Новак, “Брутальний Футбол”
