В 1983 році, в ніч з 19 на 20 грудня зі штаб-квартири Бразильської футбольної федерації зник кубок чемпіонату світу – “богиня Ніка”, або з 1946 року – кубок “Жюля Ріме”.
Багато шанувальників футболу знають про те, що кожні чотири року (починаючи з 1930-го року), проводиться світовий мундіаль. Кубок, який отримує команда-переможниця – золота статуетка із зображенням двох людських фігур, котрі підпирають Землю. Однак, до 1970 року цей трофей мав інший вигляд. Це була позолочена статуетка давньогрецької богині Ніки, яка тримала над головою восьмигранну чашу. Саме доля цього трофею із самого початку склалася дуже не просто.
Коротка історія Кубку чемпіона
З 1930-го року (коли відбувся перший чемпіонат світу) і до 1946 року (коли відбувся конгрес ФІФА) трофей мав назву “Вікторія”. До початку першого післявоєнного мундіалю його перейменували у кубок “Жюля Ріме” (на честь третього президента ФІФА, який і реалізував саму ідею проведення турніру). Сам трофей (скульптур Абель Лафлер) мав висоту в 35 см, вагу 3,8 кг позолоченого срібла 925-її проби та лазуриту.
В 1970 році збірна Бразилії виграла свій третій чемпіонат світу і “Вікторія” поїхала до Південної Америки на вічне зберігання. Річ у тім, що згідно з правилами, збірна, яка вигравала тричі мундіаль, забирала до себе кубок. До чемпіонату світу у Мексиці 1970 року по дві перемоги мали бразильці (1958 та 1962 роки), італійці (1934 та 1938 роки) та уругвайці (1930 та 1950 роки). У фіналі ЧС-1970 року між збірними Бразилії та Італії перемогу отримали “Селесао” (4:1).
Використовуючи момент, ФІФА замовила новий дизайн кубку. Образ давньогрецької богині Ніки був змінений на композицію, яка зображувала дві людські фігури, які тримають на піднятих руках земну кулю. Авторство цього дійства належить італійському скульптуру Сільвіо Гаццаніга. Сам трофей був зроблений із 18-каратного золота 750-ї проби. При зрості 36 см він важив трохи більше ніж 6 кг.
“Вікторія” в італійському чоботі
В 1938 році збірна Італії стала вдруге володарем богині Ніки та першою з команд наблизилась до потрійного успіху. Наступний світовий мундіаль мав відбутися у Бразилії. Річ у тім, що на проведення кубку світу претендували три держави: Бразилія, Німеччина та Аргентина. “Щасливчика” ФІФА планувала назвати не пізніше ніж за два роки до календарного строку на своєму конгресі в Люксембурзі.
Тодішній президент Міжнародної федерації футболу Жюль Ріме вирішив присвятити 1939 рік інспекційним поїздкам по країнах-претендетках. В серпні 1939 року він прибув в Бразилію до Ріо-де-Жанейро. Але його візит був перерваний страшною звісткою з Європи – війна!
Італійці мали надію виграти наступний світовий мундіаль, який мав відбутися в 1942 році. Але Друга світова війна сплутала всі футбольні плани. Спочатку трофей зберігався в римському відділені швейцарського банку. Коли з’явилися ознаки війни, президент Італійської федерації футболу Отторіно Барессі, якимось чином зумів отримати кубок і узяв його під свій захист. Не дивлячись на всі потуги німецької воєнної розвідки знайти цінний трофей, “Вікторія” так і залишилась у Барессі. Всю Другу світову війну вона пролежала під ліжком у рваному чоботі президента Італійської федерації футболу.
Як “солоний огірок” врятував “Вікторія” британської корони
Але випробування, які випали на долю “богині Ніки” в роки Другої світової війни виявилися далеко не останніми в романтичній і в той самий час трагічній долі головного футбольного трофея – 20 березня 1966 року його викрали.
Річ у тім, що за два місяці до того, бразильці (чемпіони світу 1962 року) передали кубок тодішньому президенту ФІФА Стенлі Роузу. З дозволу сера Роуза “богиня Ніка” була виставлена на загальний огляд у Центральному холі Вестмінстерського абатства, де в той час проходила виставка поштових марок під девізом: “Спорт і філателія”. По попередній версії слідства, кубок “Жюля Ріме” був викрадений під час релігійного служіння в сусідній частині абатства.
Традиція виставляти кубок світу на загал, за декілька місяців до початку турніру є зараз, а тоді (в 1966 році) це було в новину. Тому не дивно, що трофей зберігали не так вже і добре.
Кубок “Жюля Ріме” стояв за скляною вітриною, вдень поряд з ним знаходилися два охоронці. Вночі зал закривали з двох сторін (до того ж інша частина зачинялась на дерев’яний брусок), вітрина була закрита замком, і всю цю конструкцію накривали тяжким рядном із рогожі. Крім цього, працівники самого Центрального холу також не могли не проходити мимо залу. Один раз в годину проходили перевірки.
Цікаво, що англійці письмово завірили ФІФА перед початком виставки, що з кубком все буде добре. Але на справді виявилося не так, як запевняли британські чиновники.
Охоронцями були літні люди. Перевірки проходили рідше, ніж планувалося. Інколи охоронці просто йшли зі своїх місць. І це, не дивлячись на людне місце.
Неділя, 20 березня, була вихідним. Охорона віднеслася до своїх обов’язків, м’яко кажучи, недбало. Об 11 годині дня вони здійснили перевірку і покинули зал, гадаючи, що у вихідний день тут нікого нема, тому нічого страшного не відбудеться.
Вони повернулися на місце опівдні. Той самий дерев’яний засув, що закривав дальню частину залу, був знайденим на підлозі, вирваний з гвинтами, а сам кубок “Жюля Ріме” зник.
Голова служби безпеки, який представляв охоронну фірму, наполягав на тому, що увесь час його люди знаходилися поряд з трофеєм.
Наступного дня до Англійської федерації футболу прийшло дуже серйозне повідомлення, де мова йшла про викуп кубку у 15 тисяч фунтів стерлінгів. В той самий час федерація замовила копію трофею у майстра Бьорда. І призначила за статуетку винагороду до 6000 фунтів стерлінгів.
Все ж через п’ять днів поліція Сконтланд-Ярда змогла провести операцію і піймала вимагача на ім’я Едвард Бентлі, який не визнавав своєї провини. Однак його визнали винним і через два роки він помер у тюрмі.
Але що ж було з кубком? Його знайшли, але дуже цікавим способом.
Одного разу житель Лондона Дейв Корбетт (за однією версією моряк, за іншою – працівник пошти) вигулював свого собачку, якого звали Піклз, (з англійської – солений огірок). Раптом він звернув увагу на те, що песик ретельно щось винюхує під кущем. Чоловік підійшов і побачив паперовий згорток. Коли він його розірвав, то побачив позолочену статуетку, яка виявилось тим самим кубком “Жюля Ріме”.
Яким чином цей трофей опинився там – історія замовчує, але факт в історії залишається таким – “Солений огірок” врятував честь британської корони.
Господар собаки отримав винагороду в 5 тисяч фунтів. Також обидва герої були запрошені на фінальну гру мундіалю і на саму вечірку з нагоди перемоги збірної Англії. До слова, доволі смішний випадок трапився з Піклзом в ліфті готелю, в якому відбувалося дійство. Собака просто сходив по маленькій кабіні конструкції, на очах багатьох знаменитостей.
Сама копія “богині Ніки” зберігалася у майстра Бьорда, між іншим також під ліжком. У 90-х роках минулого століття її на аукціоні придбала ФІФА та віддала на зберігання в національний музей футболу в Манчестері.
Кілька років тому з’явилася новина про те, що кубок “Жюля Ріме” викрав з Центрального холу Вестмінстерського абатства такий собі рецидивіст Сідні Кугульєр. Його племінник стверджував, що дядько спершу зробив це заради азарту. Він навіть не попередив про свої плани рідного брата, якого взяв на справу. За словами племінника (сам Сідні Кугульєр помер від раку у 2005 році), Бентлі, якого арештували, і справді був таки лише посередником, коли дядько вирішив виручити круглу суму за кубок. Коли Бентлі впіймали, Кугульєр зрозумів, що йому не вдасться підняти бабла і позбувся його.
“Крадіжка століття” на батьківщині Пеле
Після крадіжки в Англії, ФІФА зразу ж визначила умови зберігання кубку. Країна-переможниця повинна була внести до банку заставу в розмірі вартості призу і тримати у себе до наступного чемпіонату, оскільки Кубок був перехідним. В 1970 році збірна Бразилії в третє виграла мундіаль і назавжди відвезла з собою “богиню Ніку”. Але одночасно з Кубком родоначальники футболу передали південноамериканцям і сумну традицію крадіжки спортивних трофеїв.
Тих, хто вкрав футбольну святиню знайшли, а ось сама статуетка зникла назавжди. “Богиню Ніку” вкрали в ніч з 19 на 20 грудня 1983 року. Четверо (а за іншою версією троє) грабіжників проникли до штаб-квартири Бразильської федерації, яка розташовувалася в старій будівлі, в центрі Ріо-де-Жанейро на 9-ому поверсі. Чоловіки напали на одного-єдиного нічного охоронця і зв’язали його. Злочинці забрали ключі, увійшли до кабінету президента федерації, де знаходився куленепробивний сейф, прикріплений до стіни та тримався на дерев’яних рейках.
В результаті разом з “Нікою” були викрадені й інші трофеї – Панамериканський кубок (завойований бразильцями в 1963 році) та Кубок незалежності за перемогу в чемпіонаті Південної Америки (1972 рік).
Комісар поліції Песеня разом зі своїми підлеглими через чотири роки знайшли трьох злочинців. Ними виявилися: художник-декоратор Жозе Луіс де Сільва, колишній “коп” Франциско Жозе Раша та торговець коштовностями Жуау Карлос Ернандес. Кубку при них не було, а самі чоловіки відмовлялися давати свідчення.
В 1994 році був заарештований ватажок банди Серджіу Перейра, який виявився звичайним банківським клерком. Згодом стало відомо, що статуетку було продано за 24 тисячі доларів і потім її перетопили на злитки. Сам цей злочин отримав назву “Крадіжка століття”.
Можливі альтернативні версії
За однією із них, під час Другої світової війни німцям все ж таки вдалося дістати “богиню Ніки”. В 1954 році Німеччина виграла чемпіонат світу у Швейцарії, а через чотири роки віддала кубок до ФІФА. Фотограф Джо Койл вивчав знімки трофею, який вручали переможцю збірній Бразилії на ЧС-1958. Койл стверджував, що німці підмінили “богиню Ніку”. Оскільки сам кубок став трохи вищим за оригінал, а сам постамент, на якому стоїть Ніка, помітно змінився.
Ще одна версія стверджує про те, що після того, як кубок “Жюля Ріме” вкрали в Лондоні, англійці попросили майстра Бьорда зробити копію трофею. На фінальний матч ЧС–1966 року поліція привезла обидва кубки. Капітану Муру вручили при нагороджені оригінал, але потім поліція підмінила його на копію. Різниці ніхто не помітив. В 1970 році англійці повернули трофей ФІФА, але замість оригіналу віддали копію.
Якщо вірити цій версії, то саме підробку і підняв над головою Пеле в 1970 році. І саме цей трофей злодії вкрали грудневого вечора 1983 року.
В 1995 році Бьорд помер і його рідні виставили “богиню Ніку” на аукціон. Позолочена статуетка, якій (згідно з офіційною версією) гріш ціна була продана за 254 500 фунтів стерлінгів Міжнародній футбольній федерації (ФІФА).
Історія не надає логічних пояснень, чому така масштабна організація могла випадково прийняти назад не оригінал, а копію, а потім послідовно вручати її найкращим командам світу. Навіть якщо це так, то при викупі справжньої “богині Ніки” логічно було б організувати розслідування цієї події, тим паче, якщо у справі були залучені відомі англійські чиновники. Можливо, після стількох років у ФІФА просто не захотіли розводити інформаційний флуд.
