За годину до гри, мандруючи по дорозі до стадіону довелось зустріти лише невеличкі групи вболівальників, але не більше. Навіть у автобусі, на відміну від минулих разів, жодних натяків на те, що у Львові футбол не було. Та й взагалі шлях до “України” нагадує сучасні “Карпати”, адже обоє старанно отримують нове європейське обличчя.
Проте, як то кажуть, наш люд хоче все й одразу і жертвувати чимось на шляху до змін не бажає. Тому змушені, кривлячи обличчям і водночас нарікаючи на робітників, оминати пил і десятки кілограм будівельного брухту через АЗС. Не роблять – погано, роблять – ще гірше. Дивна логіка у багатьох львів’ян, які, схоже, що звикли до всього негайно, але не ніяк до копіткої людської праці. Гадаю, паралель чудово зрозуміла.
Далі, окутавшись у спокій парку (не повірите, але до гармонії бракувало лише цвірінькання пташок) рушив до службового входу стадіону, де забрав свою довгоочікувану акредитаційну картку. Яку підготували лише до третього домашьного поєдинку “зелено-білих”. До слова, “Верес” впорався із цим значно швидше і відповідальніше.
Помірно із наближенням до старту матчу тиша змінилася на гамір. Тут вам вже і безліч “бізнесменів” із пакетами від мобільних операторів й традиційні продавці соняшникового насіння й арахісу, без яких не обходиться жодне футбольне свято протягом останніх десятиліть.
Однак покупців . що у тих, що у інших було небагацько, адже найголовніше для люду було придбати квитки на гру. Звичайно, що мова про ажіотаж не велась, проте касирам сумувати не доводилось, адже перед ними практично один за одним вимальовувалися нові клієнти.
Найпопулярнішими виявилися місця на західній центральній трибуні. Все просто, адже вони, на відміну від інших секторів, перебувають під накриттям. Що, особливо в таку спекотну погоду (термометр показував 32 градуси за Цельсієм) додавало їм неабиякої популярності.
До речі, якщо шукаєте у Львові стіну із графіті на футбольну тематику, то вам прямісінька дорога на “Україну”. Тут від ока незнаючого львів’янина заховалися справжні шедеври вуличного мистецтва присвячені головній галицькій команді й не тільки.
Всього-на-всього сорок п’ять хвилин знадобилось “зелено-білим”, аби знову відчути любов і приязнь трибун “України” на свою адресу. Адже, зважаючи на далеко ненайкращий старт як у чемпіонаті, так і у сьогоднішньому матчі, симпатиків “карпатівців” поміж вболівальників ставало щосекунди все менше й менше.
Так, перед самісінькою перервою арена перебувала в очікуванні скоріш за все невдачі, ніж успіху господарів поля. Принаймні, до цього готували попередні тури та й перший тайм видався для хлопців Наварро дуже і дуже неоднозначним.
Справа в тому, що поява на полі пари центрбеків Нестеров-Лобай виглядала доволі ризиковано. Та й ставка на повністю український склад теж викликала змішані емоції у фанатів: “Ну що, де ваші туристи? Навіщо їх купували?”. Так, захисники ставали (Іван все-таки “допоміг” “Сталі”) ледь не катами для бідолашного кіпера “левів”, добряче додаючи йому роботи у першому таймі.
Так, бачачи безвихідність із ситуації, Наварро наважився зняти із поля на двадцять п’ятій хвилині (!!!) Ткачука, випустивши натомість Голодюка, гол якого, по суті, став вирішальним у цій зустрічі. Якби там не було, але керманич “левів” згодом зізнався, що після пропущеного м’яча із пенальті, на позитивний результат вже практично не сподівався.
Але, от скажімо чесно, не міг ж Ігор Худоб’як у свій ювілейний трьохсотий поєдинок у “зелено-білій” футболці не повести за собою партнерів по команді вперед (А як в атаку із м’ячем мчав Нестеров, га!). Взагалі, кеп “Карпат” сьогодні був справжнім мотором команди, переламавши хід поєдинку своїм забитим м’ячем, таким чином, запаливши дві одинички на табло.
Що стосується Артема Федецького, то його на увесь поєдинок поки не вистачило. Але бажання воювати за кожен шмат газону “України” у легенди львівського клубу, прізвище якого зустрічали оваціями під час оголошення стартових складів, не відбереш. Та й взагалі перша гра футболіста, що тільки три дні тому приєднався до команди, заслуговує лише позитивних відгуків. Хоча само собою на тренуваннях Артему доведеться ще добряче попрацювати, аби мати старі-добрі “два зелено-білих серця”.
Взагалі, що дуже сподобалось у львів’ян так це те, що стандарти нарешті почали приносити користь “карпатівцям”. Зокрема, справжню цукерку створив Голодюк, який cьогодні “прийшов, побачив, забив і достроково покинув поле”. Найприємніше те, що Олег залишився після вилучення стояти до кінця зустрічі у тунелі, а не просто відправився у роздягальню. За це йому респект!
Що стосується суддівства, то арбітр доволі часто втрачав нитку гри, приймаючи необ’єктивні рішення. Результатом цього стало одинадцять жовтих і одна червона картки – не забуваємо ще про два пенальті.
Звичайно, що тут є неймовірний фактор суб’єктивності, але жовта картка, наприклад, за симуляцію Амбросія Чачуа виглядає спірною. Схожий епізод за участі Кузика, коли той кілька секунд корчившись, начебто від нестерпного болю, різко підвівся і побіг, рефері залишив поза увагою.
Як наслідок, це вилилось у те, що лаву запасних “левів” був змушений заспокоювати четвертий представник феміди Дердо. Також переміщення Копієвського по полю, коли арбітр намагався перебувати у вирі подій, часто викликало невдоволення у трибун, адже останній перебув на шляху траекторії м’яча.
Своєю чергою, “Сталь”, зробивши акцент на контраатаки виглядала у першій сорокап’ятихвилинці прекрасно. Чудова гра у центрі поля, паси в дотик і відсутність страху у виконавців Мелікяна брати відповідальність на себе безумовно приносили задоволення фанатам “сталеварів”. Щоправда, останні спостерігали за матчем винятково за допомогою телебачення або інтернету, адже гостьовий сектор сьогодні пустував.
Так, головний тренер кам’янців залишився повністю задоволеним діями свого колективу, зазначивши, що набрані очки для нього зараз ненайголовніше. Адже першим завдання у довгому списку стоїть побудувати команду (десь ми уже це чули), а турнірних цілей від керівництва команди, як таких просто-напросто немає. Тому головне, аби “сталевари” викладались на повну, демонструючи бійцівський характер у кожній грі, приносячи суперникам багато клопоту передусім в обороні.
Не можемо не згадати про двох форвардів львів’ян Ді Франко і Дебелка. Перший, освіживши команду у другому таймі, залишив надзвичайно позитивне враження. Франціско ледь не першим дотиком зумів переграти Пенькова, але взяття воріт останнього не було зараховане через офсайд. Також до плюсів аргентинця, якого свого часу вихваляв сам Рікельме, належать чіпкість і дриблінг. Адже саме завдяки технічним діям неодноразово страйкер залишав із гарбузом своїх опонентів, даруючи трибунам непогане видовище.
Другий зіграв куди простіше, але не менш ефективно. Хоча кинути камінь в город Романа все ж можна, коли так добрячій половині львівської торсиди закортіло валідолу, після промаху українця по кулястому із кількох метрів перед пустими воротами гостей. Однак той добряче реабілітувався у під завісу матчу спочатку заробивши, а потім реалізувавши одинадцятиметровий. Але якби хід подій розвинувся іншим чином, то той епізод, без сумніву, міцно б закарбувався у пам’яті усіх присутніх й не тільки людей на стадіоні. Однак Роману все ж варто більше попрацювати у майбутньому над своїми передачами, адже добра частка із них відправлялась в нікуди.
На запитання, що там із Карраскалем (відсутній у заявці) Наварро відповів, що у колумбійця травма коліна. Тому йому потрібен час, аби повністю відновитися. Сумно таке чути, адже саме перманентні пошкодження не дозволили колумбійцю розкритися сповна в “Севільї”. Сподіватимемось, що Хорхе якнайшвидше одужає і своєю грою допоможе “Карпатам” у найближчих поєдинках.
І насамкінець, не можемо не відзначити героїчний похід на стадіон 4372 вболівальників. Звичайно, що цифра менша, ніж в останніх двох зустрічах, але тут вже свою вирішальну роль зіграла справжня африканська спека на теренах Галичини. Тому не дивно, що справжнім щастям у таку гарячу погоду було відшукати прохолодну тінь. Що на ненакритому повністю стадіоні практично неможливо.
Так найспекотніше було у прямому й переносному сенсах на фан-секторі, де пісні на пару із кричалками, незважаючи на високу температуру, лунали від першої до останньої хвилини поєдинку. Також нелегко довелось вболівальникам східної трибуни, де можна було за півтори години отримати засмагу не гіршу, ніж на найкращих курортах Ібіци чи Мальдів разом взятих.
А от справжньюо окрасою стало те, що після фінального свистка команда відправилась до “Завжди вірних”, де останні подякували їм за гру й в унісон виконали фірмове: “К-А-Р-П-А-Т-И”.
Вперше у цьому сезоні замість образ і свисту по завершенні гри на “Україні” було чутно овації і похвалу – львів’яни здобули важку дебютну перемогу у сезоні 2017/18, подарувавши публіці те чого вони так довго бажали.
