БФ підводить підсумки чергового сезону Англійської Прем’єр-ліги.
Завдання на сезон: Потрапляння в середину турнірної таблиці
Результат: Виліт з дивізіону
Ключові гравці: Чарлі Остін, Лерой Фер, Стівен Колкер
“КПР”, як нікому другому найприкріше прощатися з Англійською Прем’єр-лігою, тільки-но в неї повернувшись. Маючи таку валізу грошей, гравців серйозного калібру та добротного тренера клуб мав би боротись за потрапляння в верхню частину таблиці як мінімум… але не судилось. Що могло піти не так? Команда мала всі задатки на збереження прописки і примноження свого результату, та злі сили все та ж “валіза” зіграла свій жарт. Власник клубу – Тоні Фернандес – любив трясти гаманцем де треба і де не треба. Цим активно користувалися агенти, викачуючи максимум з “бідного” малазійця. Хоча, як ще можна покликати іменитих виконавців в клуб, який тільки що вийшов з Чемпіоншипу.
По ходу сезону клуб залишив колектив залишив іменитий англійський тренер Харрі Реднапп, у якого були виявлені проблеми з коліном. Невдачі команди можна було списати саме на цей фактор, але ні – на момент уходу Харрі клуб мав в запасі 19 залікових пунктів у 23 зіграних матчах і знаходились “обручі” на передостанньому місці турнірної таблиці. Крісу Резмі, який опинився не в тому місці і не в той момент, було довірено врятувати клуб від неминучого фіаско, але ні часу, ні попросту мотивації вже не було.
Граючи весь сезон стабільно погано, клуб дотримувався однієї простої тактики – Простріл/Навіс Боббі Замори – Гол Чарлі Остіна. Саме Чарльз був тим, із-за кого в успіх “КПР” вірили до 36 туру. Якщо в плані забивання у клубу проблем майже не виникало, то оборона команди дуже шкутильгала. Майже всі матчі на виїзді були програні. Чому? Гляньте на список оборонців “обручів” : Річард Дан, Ріо Фердінанд… коли ці немолоді хлопці грали на полі, накрутити їх на швидкості не складало великої проблеми. Центральна ланка також, як би сказав класик, “просідала”. Більшість хавбеків були з прицілом на атаку, навіть той же, здавалось опорник, Джой Бартон створив найбільше моментів для своїх колег.
Клубу потрібні радикальні зміни в кожній гілці структури клубу, починаючи від популістського власника клубу і закінчуючи “ходячими” по полю ветеранами Англійської прем’єр-ліги, а таким гравцям, як Чарлі Остін, Лерой Фер та Стівен Колкер слід змінювати свій поточний притулок і виходити на новий рівень в топ-командах.
Завдання на сезон: Збереження прописки
Результат: Виліт з дивізіону
Ключові гравці: Данні Інгс, Кіран Тріпп’єр, Джордж Бойд
Якщо багатіїв з Лондону буде мучити відчуття сорому ввесь подальший сезон, то хлопці з “Бернлі” прекрасно знали, що з вірогідністю в 99.9% повернуться туди , звідки й прийшли, тому й завдання обирали найскромніше – збереження прописки й радування своїх уболівальників. Маючи в запасі вже награний склад, головний тренер команди Шон Дайч неохоче брався за трансферний стіл – витрата грошей в клубі, який за декілька мільйонів фунтів від межі банкрутства не найкраща справа, але підсилення було необхідне. Але кожен фунт пропав на дарма. Так, “рудий Моуріньо” витратив рекордні для клубу 3 мільйони на купівлю Джорджа Бойда, котрий відразу став гравцем основи, згодом ставши рекордсменом по набіганому кілометражу в лізі.
До виходу в Прем’єр-лігу клуб з однойменного містечка клуб використовував вже награну тактику 4-4-2, на вістрі якого грали такий небезпечний дует як Дані Інґз та Сем . Вукс, в активі яких було 41 забитих м’ячів, проте суворі реалії та фінансові можливості зробили свою справу. Дайч не хотів змінювати ні тактику, ні склад, ні гравців, граючи майже тим ж складом, який сяяв в Чемпіоншипі. Перші десять матчів були зіграні один й тим ж складом, і, напевно, ця тенденція продовжилась, якби не травма півзахисника Дані Марні, який вилетів до кінця сезону. Та реалії Прем’єр-ліги такі, що без гнучкого складу з достойними виконавцями тобі робити нічого. “Бордові”, не зважаючи на це, билися в кожному ігровому моменті, намагаючись видавити максимум з кожного матчу, в кожному епізоді.
Сезон завершено,”Бернлі” прощається з лігою, але обіцяє повернутись. Скоріш за все, головні діячі колективу розійдуться по різних клубах в пошуках більш кращих умов праці і Шону Дайчу доведеться знову збирати свою банду з того, що потрапить під руку. Але попри всі негаразди, команда з Бернлі зуміла створити свою, “маленьку” перемогу, закінчивши сезон не на останньому місці, обійшовши лондонських “обручів”, довівши, що не все вирішують гроші… але свою роль грають вони завжди.
Завдання на сезон: Збереження прописки
Результат: Виліт з дивізіону
Ключові гравці: Ахмед аль-Мухаммаді, Кертіс Девідс, Майкл Доусон
Англійська Прем’єр-ліга – привілей не для бідних. В цей чемпіонат складно потрапити, а ще складніше втриматись, якщо твій гаманець не починається з цифри, котра має не менше восьмих нулів в кінці. В даному випадку якраз така команда, яка не має значних інвесторів, гравців топ-рівня та й сама по собі являється типовим представником нижчого ешелону футбольних клубів Англії. Дивом не вилетівши в минулому розіграші АПЛ, колектив зарекомендував себе, як колектив, який оборонятися любить більше, ніж атакувати.
Цей ж сезон для підопічних Стіва Брюса почався доволі непогано: декілька перемог і нічия з “Ліверпулем” та “Арсеналом”, здавалось, що може піти не так? Хіба що 9-матчева серія без перемог, яку вдалося перервати лише за тиждень до 2015 року, зробивши, так би мовити, “подаруночок” для власних уболівальників. Такий спад пов’язується з тим, що ключові гравці клубу в вирішальні моменти захандрили. Том Хадлстоун, без якого важко уявити “Галл” сезону 2013/2014, значно здав свою позиції в якості найбільшої фантазійної сили команди. Ні його вбивчих логшотів, ні його зачіски в цьому сезоні ми не бачили. Брюс продовжував довіряти англійцю місце в старті, але відіграти всі матчі йому не судилось.Частково роль Хадлстона взяв на себе єгиптянин Ахмед аль-Мухаммаді, котрий грав і в атаці, і в обороні, box-to-box.
Місцями це давало результат, але не все залежило від Ахмеда. Воротарський майданчик також “просідав”. Виною цьому була й не найкраща робота оборонців, особливо, коли травми зазнав капітан команди Кертіс Девідс, який весь цей час тримав стовп і без того не найкращою оборони в лізі.
Якби воно не було, команда, яка змінює назву кожного сезону, полишає лігу і повертається до Чемпіоншипу. Коксові історії і ребрендинг клубу тепер продовжиться саме там.
Завдання на сезон: Потрапляння в середину турнірної таблиці
Результат: Порятунок від вильоту
Ключові гравці: Фабіан Дельф, Джек Гріліш, Крістіан Бентеке
Схоже, історії не найкращих клубів в деяких місцях повторюються. Так, сезон “Астон Вілли” є протилежний сезону вже вищезгаданої команди – “Ньюкасл”. Клуб весь сезон не міг знайти своєї гри, особливо на вістрі атаки. Більшу половину чемпіонату клуб числився в списку команд, які найменше забивають і, власне, очолював його. Проблеми з нападом – це була найбільша проблема клубу. Форварди колективу були нерішучими, крутилися навколо штрафної суперника, посилаючи одне одному м’яч і ніхто не наважувався задати того самого “вірного” пострілу в площину воріт. Був період, що навіть вболівальники клубу “благали” своїх улюбленців забити бодай один м’яч.
Як і у випадку з “сороками”, точка “кипіння” вілланів припала саме на зиму, саме тоді керівництво команди офіційно звільнило з посади головного тренера Пола Ламберта, який відверто провалив перше коло чемпіонату Англії. Викрутитись з даної ситуації і врятувати “Віллу” доручили людині з 6-місячним досвідом тренерської роботи – Тактичному Тіму Шервуду. Це рішення було авантюрним і багато хто його критикували, але громаду було поставлено перед фактом: контракт було підписано, печатки поставлені. І боси “левів” не прогадали. Хоча й перші матчі не заладились, але надалі клуб демонстрував чудову гру, гідну бірмінгемських вболівальників. По-новому заграв Джек Гріліш, Фабіан Дельф та Том Клеверлі. Крістіан Бентеке, який потрапив під немилість Пола Ламберта, також почав звично для себе феєрити, ставши в результаті найкращим бомбардиром клубу.
Саме це тріо – Дельф, Гріліш та Бентеке стало визначальним в стані “Астон Вілли”. Від їх гри залежила й гра колег на полі. Весна якраз і показала, на що здатний Шервуд, котрому не дуже довіряли в “Тоттенгемі”, використовуючи прості слова і схеми, Тім домігся того, що його підопічні почали розуміти його, а головне – почали розуміти гру і здобули ту впевненість, якої бракували на початку сезону.
Завдання на сезон: Потрапляння в середину турнірної таблиці
Результат: Порятунок від вильоту
Ключові гравці: Себастіан Ларссон, Костел Пантіліймон, Джон О’ши
Один з тих клубів, в яких керівництво складає більшу загрозу самому клубу, ніж команди-конкуренти, “Сандерленд” вів одразу війну на два фронти: перший – боротьба за місце, а другий – боротьба з самим собою. Якщо з першим фронтом питань не виникає, то з другим починаються проблеми. За останні декілька років клуб міняв тренерів, як рукавиці, використовувавши кожного лише на певний невеликий період, і викидав за непотрібністю. Керівництво вимагає від своїх коучів майже неможливого при мінімальних фінансах, у разі невиконання плану – розтріл через звільнення.
Даний сезон показав, що від любові до ненависті на Стадіоні Світла один крок. Гус Пойєт, який врятував команду в минулому розіграші АПЛ, розпочав новий чемпіонат з “котами”, але закінчити з ними не судилось. Команда показувала доволі убогий футбол, граючи в основному навісами на голову Джозі Алтіндору. Суперники, звичайно, були готові до такого розвитку подій і намагались максимально щільно грати з американцем. Такий ж хід справ продовжився, коли клуб обміняв вищезгаданого гравця на знатного, для англійського футболу, футболіста – Джермейна Дефо. При рості в метр сімдесят партнери продовжували зловживати навісами, забуваючи про найкращі якості англійця.
За 9 турів до кінця чемпіонату для чергового “спасіння” був покликаний Дік Адвокаат, який, до цього моменту, не мав досвіду в англійському футболі, звільнивши, перед тим, Гуса. І як у інших випадках, нідерландцю вдалося врятувати клуб від можливого вильоту, використовуючи, притаманну для Діка, схему 4-3-3, в якій могли розкрити свій потенціал всі ключові гравці клубу. Дефо періодично зміщувався на фланг, плутаючи своїх суперників, Себатісан Ларссон вдало використовував свої диспетчерські навички, часто виводив своїх колег на небезпечні, для воріт ворога, відстані. А що найчастіше все закінчувалось промахом, то це вже друга історія.
І знову ж таки, “Сандерленду” конче необхідні зміни на рівні керівництва. Команда з року в рік опиняється в когорті аутсайдерів, хоча могла б і боротися за більш значущі місця, ніж за нижню половину таблиці.
Турнірне розташування цих команд
