Літо 96-того вдалося напрочуд спекотним. Та Валерію Васильовичу було куди спекотніше – шість років виснажливої праці у краях Об’єднаних Арабських Еміратів та Кувейту залишило відбиток на самопочутті Метра до кінця його днів. З трапу літака Лобановський сходив важкувато, втім точно знав – сенс повертатися був, його чекають у рідному Києві.Вибору у столичного клубу, відверто кажучи, не було. Суркіс пішов на певну авантюру – запросив нікому непотрібного, хворого та “списаного” з рахунків Полковника, сподіваючись, що той налагодить атмосферу у стані “біло-синіх” та реанімує хлопців після провальних спроб Йожефа Сабо. Ви думаєте, Лобан повернувся тріумфатором? У статусі пам’ятника. Після тривалого вояжу він став ще більш замкнутим та суворішим, проте вірним своїм принципам та переконанням. До кінця.
Власне, і президент “Динамо” заварив чималеньку кашу роком раніше, коли пропонував арбітру у розіграші Ліги чемпіонів славнозвісні шуби. Ох і скандал був! УЄФА заборонило українському колективу брати участь в ЛЧ впродовж двох років, втім брати Суркіси не сиділи, склавши руки, і апеляцію виграли. Тож тепер репутація була вкрай крихкою, а кандидатура іменитого, хоч і змарнілого тренера виявилася ідеальною. Хто захоче працювати із “Динамо” у таких умовах? Преса буквально смакувала залаштунки життя киян, час від часу поливаючи брудом усіх, хто був тілький причетний . до “біло-синої” команди.
Так, він повернувся у “Динамо”. А були ж пропозиції від збірної Англії та “Реалу”, того, що з Мадриду, правда, у свій час. У вересні Васильович погодився на співпрацю, а з 1 січня 1997-го року офіційно приступив до повноважень.
Це був останній шанс Метра, він це розумів і скористався ним сповна.
Ми знаємо, що було далі – перебудова, конфлікт з Леоненком та спалах нових зірок не те що українського, а світового футболу. Та куди там! Команди-зірки. Такі собі малюки Лобановського – Шевченко, Ребров, Шовковський – то глумилися над “Барсою” (ви б бачили пику Луї ван Гала), то бідолашний Арсен Венгер не знав куди подітися від сорому…Було б дуже цікаво подивитися на епічну битву титанів Фергі та Васильовича у фінальній боротьбі за найпрестижніший трофей! Але… подякуємо Маріо.
Про Лобановського пишуть багато, пишаються ним та згадують із теплотою в душі. Справді, є за що. Та найважливіший вчинок Лобановський зробив ще тоді, в день прильоту до Києва неймовірно спекотного літа 96-того, хворий та нікому непотрібний – не перестав мріяти та вірити у власні сили навіть у той час, коли його славним іменем нехтували та згадували з іронічною посмішкою. Іронія швидко змінилася овацією….
Старенька добра Європа, тремтячи, стояла на колінах… Вогник не згас.
