Культовій легенді “Сан-Паулу” гримнуло 48 років. Чим не привід поговорити про його найзнаменитіше досягнення? Звичайно ж, не про сейви.
Рожеріо Сені — дядечко, здатний легко осоромити українських футболістів. Це ж треба — голкіпер напрацював на цифри, до яких в УПЛ майже не дістатися. Максим Шацьких та Сергій Ребров досі перебувають у топі найкращих бомбардирів нашої першості (124 і 123 м’ячі відповідно), проте й вони б покусали лікті. Будучи воротарем-“забивалою”, (цілком прийнятна практика для південноамериканського регіону 80-х-90-х), Рожеріо переплюнув таких же безумців (першими на думку спадають Хосе Чилаверт і Рене Іґіта) та загалом перетнув кордони можливого. 131 “банка” — це вам не жарти, а серйозний привід для заздрощів або дружнього поплескування по спині.
Більша частина м’ячів припала на пенальті (70), однак решта ударів, реалізованих внаслідок розіграшу штрафних стандартів, все одно змушує висловити максимальну повагу. Чорт забери, це ж 61 вдала спроба! І не варто писати про колгоспний статус бразильської Серії А — якщо й так, то це глобально мало що змінює, враховуючи амплуа Рожеріо. Дійшло до того, що впродовж сезону 2005 він заніс до активу 21 результативний постріл — словом, зробив більше, ніж пересічний нападник “Колосу” чи “Минаю” на роки вперед. Вибачте, така вже невблаганна упеелівська дійсність.
“Не можу сказати, що у нас в команді нікому було бити штрафні і пенальті. Але в мені завжди горіло пекуче бажання дізнатися, як це — коли пущений тобою м’яч влітає в сітку чужих воріт. А потім, коли почало виходити, я став виконувати стандарти все частіше і частіше. У чому мій секрет? Та начебто все просто. Я щодня відпрацьовував удар на тренуваннях і, звичайно ж, вивчав, як б’ють штрафні визнані майстри цього жанру. А ще, підходячи до м’яча, викидав з голови всі думки і покладався на інстинкт”,
прокоментував Сені
На клубному рівні нашому герою вдалося зібрати солідну колекцію трофеїв, серед яких вирізняються три чемпіонства Бразилії, два кубки Лібертадорес, Міжконтинентальний кубок та золото клубного чемпіонату світу, вирване у боротьбі з “Ліверпулем” Рафи Бенітеса. Та і понад 1000 поєдинків, проведених за “Сан-Паулу”, гідні респекту — Рожеріо викарбував власне ім’я золотими буквами.
Втім, повторимося — знаменитим для широкої аудиторії, яка, найімовірніше, не бачила жодного повного матчу за участю Сені, його зробили не титули. Це ж круто — спочатку ти рятуєш свій карний майданчик, а потім штурмуєш чужий. Відповідно, знакових м’ячів накопичилося багатенько — наприклад, можна пригадати розіграш кубка Лібертадорес-2005, по ходу якого латиноамериканець відзначився 5 голами (той же Робінью оформив на один більше), увійшов до бомбардирського топу, був визнаний найкращим гравцем і надзвичайно сильно вплинув на тріумф у турнірі. Проте ми вибрали найцінніший з огляду статистики — так-так, розповідаємо про ювілейний сотий.
***
Як ви знаєте, в Бразилії добре розвинені чемпіонати штатів — це не районні змагання з м’ячем, купленим за три копійки, і трофеєм, підозріло схожим на колбу від кальяна. Ба більше, буває так, що регіональні першості проходять куди феєричніше, ніж безпосередньо Серія A. В чому, загалом, немає нічого дивного — в місцях, де простежується висока вболівальницька культура, завжди цікавляться, що коїться прямісінько під носом. Ті ж самі англійці, переглянувши умовне дербі Манчестера, радо підуть на якусь шнягу, приречену безкінечно бовтатися у дев’ятому дивізіоні. Відповідь очевидна: клуб базується у тій же підворітні, де народилися самі фанати. Чому б не затаритися пивком і не покекати над ноунеймами, а через п’ять-шість років гордо сказати: “тю, так Джей ДеМеріт і Джеймі Варді грали у моєму дворі!”.
Звичайно, Бразилія — дещо інше, але водночас про те ж. Принциповість так і витає в повітрі — хто не хоче бути першим на селі? Чи то пак, штаті? Увесь цей ліричний відступ для того, щоб ви зрозуміли — Сені забив важливий м’яч. 27 березня 2011-го його рідний “Сан-Паулу” зіткнувся з “Корінтіансом” — непримиримим суперником, явним претендентом на перемогу в чемпіонаті Паулісти.
Пікантності додав той факт, що сторони переслідували аналогічні цілі і майже однаково йшли — команда Рожеріо, розташована на третій сходинці турнірної таблиці, мала в активі 31 очко та відстала від “Корінтіанса” лише на три пункти. Чому б не наздогнати? Ще один прикметний нюанс: “Сан-Паулу” не міг здолати “мушкетерів” з 2007-го і безвиграша серія сягнула одинадцяти зустрічей. Не складно здогадатися, як сильно партнери Сені хотіли допекти сусідам.
Забавно, але на полі стадіону “Баруері” зібралося декілька імен, аж ніяк не чужих для УПЛ: Дентінью, Вілліан Гомеш (“Корінтіанс”), Ілсінью і Марлос (“Сан-Паулу”). Серед них були і ті, кого знають у всьому світі: Жуліо Сезар, древній Рівалдо, юний Каземіро, Данило, Міранда і Паулінью — словом, повний набір зірок, що запалювали в минулому і яким ще належало засяяти в майбутньому. Та і “чорно-білих” тренував не останній мужик — Тіте (той самий, що в 2016-му прийняв “пентакампеонів” і витягнув їх із лайна, залишеного Дунґою). Однак вищеперераховані виконавці запам’яталися швидше декораціями — роль головного актора дісталася саме 38-річному воротарю .
Саме дербі пройшло в режимі “хард”: підсумувалося чотирма жовтими та трьома червоними картками. Брудні фоли, жорсткість, високі швидкості — класика матчів, де на кону стоїть щось дорожче, ніж дві літри “Жигулівського”. Вилучення посипалися у другому таймі: спочатку “мінуснувся” нападник “Корінтіансу” Алессандро (63), далі — випав Дагоберто (68), а за 17 хвилин до завершення основного часу в підтрибунне приміщення почвалав Дентінью. Цікаво, що двоє останніх парубків стали авторами голів: Дагоберто відкрив рахунок на 39 хвилині, а майбутній “гірник” і гроза мадридського “Реалу” — на 67-й.
На жаль, чи на щастя, це мало на що вплинуло: на табло все одно світилися 2:1 на користь “Сан-Паулу”. Сені зробив свою справу на 53 хвилині — опорник “мушкетерів” Ралф сфолив на відстані трьох-чотирьох метрів від штрафної зони і голкіпер рушив до визначеної точки. Короткий розбіг — і м’яч, пролетівши над вибудованою стінкою, вразив лівий кут воріт. Ще мить — Рожеріо біжить, розмахуючи футболкою, та кидається в обійми одноклубників. Публіка в невимовному екстазі — на їхніх очах сталася “історичєская хуйня”.
По завершенні гри журналісти оточили ювіляра — той, як завжди, був небагатослівним, але не відмовився від коментаря:
“Коли воротар виходить на поле, то не думає, щоб забити гол, але все вийшло так, як я хотів. Мені все одно, хто наші суперники, але це, безумовно, важливо для наших вболівальників”.
***
Відзначившись другим м’ячем, Сені гарантував вікторію 2:1 та допоміг команді випередити “Корінтіанс” — конкуренти набрали рівну кількість очок (34), проте “Сан-Паулу” видерся вперед завдяки різниці забитих та пропущених. Якщо узагальнити, то три бали, принесені Рожеріо, зіграли не останню роль на фінішній прямій основної стадії змагань (опісля вісім найкращих клубів розбиваються на пари і згідно системи плейоф визначають між собою переможця сезону). “Триколірні” вилізли на першу сходинку (41 очко), піднасравши “Палмейрасу” Луїса Феліпе Сколарі, але в півфіналі поступилися “Сантосу” з піздюком Неймаром.
Чи варто щось казати у якості постскриптуму? Ні, все сказав сам Рожеріо — його рекорд навряд чи колись буде побитим.
