Уважно спостерігаючи за “Барселоною”, “Брутальний Футбол” зловив серію в’єтнамських флешбеків — нинішня криза, початок якої ознаменований літом 2017-го, аж ніяк не перша в клубі та наче продубльована з тим трешом, який коївся у 2003-му.
Якщо вам здається, що “Барселона” опинилася у найглибшій дупі за весь час свого існування, то ви помиляєтеся. Ну, або ти школяр звичайний, який виріс в епоху тіки-таки, Ліонеля Мессі, Неймара та вантажівки з трофеями і банально ні чорта не знаєш. Твоє вразливе серденько крається, а кулачок лупцює затертий плакат з MSN. Проте олди стійко тримаються, адже така криза не перша і дзвінко перегукується з подіями початку 2000-х років.
Впродовж матеріалу ми проведемо низку аналогій, внаслідок чого ви побачите — недавнє минуле і сьогодення тісно перегукуються з більш дрімучими часами. З 2000-го по 2003-й роки “синьо-гранатові” пережили події, ніби скопійовані трафаретом сучасності.
Розпочнемо з винуватців трешу — Жоана Ґаспара та Жузепа Бартомеу, які дали початок усім бідам. Чому ми порівнюємо ексочільників “Барси”? Виявляється, між ними чимало спільного, вони стали на однакові ґраблі, та і завжди цікаво пригадати/освіжити пам’ять, хто і чому винен. В подальшому ловіть себе на думці та щипайте — це ж вже було, як казав Леонід Кучма.
“Барселона” втратила зіркового гравця, який став першою ланкою усіх проблем
Жузеп Бартомеу втомився від постійної гикавки та адресованих йому прокльонів. Втім, навіть він змушений потримати пиво свого ідейного наставника — Жоана Ґаспара. Між іншим, колишній президент “синьо-гранатових” днями вийшов у люди і сказав, що клуб все ще може “виграти Ла Лігу та Лігу чемпіонів, оскільки попереду багато матчів”. Ґаспара давно сприймають як футбольну мумію, однак він не припиняє молоти дурниці на рівні українських політиків. Він створив куди більші проблеми і навряд чи тепер має право на експертну думку.
Жоан приступив до своїх обов’язків у 2000-му і одразу ж отримав репутаційного ляща — втратив контроль над ситуацією з Луїшем Фіґу. Португалець вчинив підло, та і Флорентіно Перес пішов на хитрощі — як наслідок “Реал” оформив найдорожчий трансфер в історії на той момент, а “Барселона” залишилася в дурниках.
Вам це нічого не нагадує? Бартомеу вищав від безпорадної люті, коли Неймар покинув “Камп Ноу”. “Парі Сен-Жермен” смачно обплював каталонців, та і сам бразилець витерся прутнем об клубні кольори — вимагав бонус за лояльність та зрештою подав до суду. Звичайно, тупо звинувачувати одного Неймара, але більшість фанатів, шукаючи початок усіх бід, впирається якраз у нього. Ба більше, був період, коли вони думали — ось зараз Неймар повернеться до Іспанії і життя налагодиться. Хрін там.
“Барселона” придбала пасажирів і розтринькала всі гроші
Ґаспар отримав 60 мільйонів євро і не знав, куди подітися. Зрозуміло, треба було заповнити порожнечу і заспокоїти невдоволених уболівальників. “Барселона” не особливо думала і, відповідно, жбурлялася серйозними сумами — в перший рік приїхали Марк Овермарс, Еммануель Петі, Херард Лопес, Альфонсо Перес та Рішар Дютрюель, але на полі виступали гірше тренувальних манекенів.
Потім прибули Хав’єр Савіола, Філліп Крістанваль, Патрік Андерссон, Роберто Бонано, Жеованні та Фабіо Рошембак. Впродовж двох сезонів (2000/01 та 2001/02) керівництво витратило 178,4 мільйони євро, однак не добилося жаданого ефекту — у Ла Лізі “Барселона” двічі поспіль фінішувала четвертою.
І як тут не співставити трансфери, здійснені Бартомеу? Філіппе Коутінью, Усман Дембеле, Нелсон Семеду, Єррі Міна, Жерар Деулофеу, для бозна-чого викуплений у “Евертона”, Малком, Артур, Антуан Ґрізманн дуже допомогли? Відсутність чіткої стратегії та бажання виїбнутися (складно підібрати м’якше слово, пригадуючи обставини появи того ж Малкома) підштовхнули “блауґранас” на край фінансової прірви.
Доволі прикметно, що у підсумку “Барселона” задовольнилася крихтами — зараз переважно вільними агентами, тоді — скромними 19 млн євро, відведеними на Хуана Рікельме і Ґаїску Мендьєту. Чи бодай хоч вони заграли? Ні, бо несистемні і не були готовими до трешу, який зчинився всередині команди (Ґаїска взагалі з’явився на правах оренди і клав на все те усім відомий прилад).
“Барселону” довірили сумнівним особистостям, а потім — неадекватному нідерландцю
А хто ж керував тренувальним процесом? Ґаспар, як і Бартомеу, помилився з призначенцями — команда перебувала у глибокій ямі і водночас на її порятунок були кинуті некомпетентні люди. Жоан довірився такому собі Лоренсо Ферреру — спеціалісту із чітким стилем, проте без належного авторитету. До “Барселони” Феррер трудився на чолі “Мальорки” та “Бетіса”, з яким вийшов до фіналу Кубка Короля-1997, але в роздягальні “синьо-гранатових” сприймався повним лохом. Що ти скажеш умовному Рівалдо, якщо за плечима аж нічого? Риторичне питання, панове. Ой, і тут є наочний приклад! Як там поживає пастух Кіке Сетьєн, також запрошений із “Бетіса”?
Далі крісло дісталося Карлесу Решаку — прекрасному, але обмеженому фахівцю. Справа в тому, що Решак звик працювати з молоддю (саме він “відкопав” Ліонеля Мессі), тож відчував шалений дискомфорт. З ним не вийшло нічого путнього, тож Ґаспар пішов ва банк і на свою біду зв’язався з Луї ван Галем.
З одного боку, ван Гал знав “кулес” як свої п’ять пальців, адже тренував їх з 1997-го по 2000-й роки. Перший період ознаменувався чотирма трофеями та терпимістю публіки, до того ж Ґаспар вірив, що нідерландець наведе порядок — проведе кадрову чистку і вставить мізки. Проте вже тоді за Луї тягнувся коричневий шлейф — він сидів на вільних хлібах, оскільки попередньо не вивів Нідерланди на ЧС-2002, і просто “драконив” усіх своїм жахливим характером.
Загалом ван Гал дотримувався звичної для нього поведінки, але не був терпимим і гнучким — сварився з Рівалдо та Рікельме, плюс, категорично відмовився враховувати побажання гравців щодо тактичних нюансів. Той же Рівалдо прагнув грати вираженою “десяткою”, але нідерландець вперто пхнув його на фланг — мовляв, так треба.
А знаєте, хто тоді асистував ван Галу? Ніколи не здогадаєтеся. Роналд Куман. Як бачите, він скопіював свого вчителя на 90 відсотків — куди краще виступив з Нідерландами, проте далі безсовісно списав домашку. Характер — жесть, тактична складова — нульова (в певний момент Макдональд повірив, що може щось утнути, перейшов на 4-2-3-1, але футболісти популярно пояснили, що 4-3-3 — святе). Він покинув “Барселону” на 9 місці, ван Гал — на 12-му, за три очки від зони вильоту.
Хоча між співвітчизниками простежується один плюс: Луї залучив до команди Віктора Вальдеса, Олеґера, Андреса Іньєсту; Роналд — Ґаві, Ніко Ґонсалеса, Педрі став основним (так, ми пам’ятаємо, що його купили у “Лас-Пальмаса”). Словом, ван Гал і Куман були б добротними вчителями фізкультури.
Президента “Барселони” вигнали копняками, а все одно прийшов Лапорта
Взимку 2003-го “Барселона” агонізувала. Луї ван Гала прибрали в січні — останньою каплею послужив програш “Сельті” (0:2). Треба сказати, всередині ван Гала клекотали емоції — прощаючись з футболістами, він розридався, але сподівався на примарне утримання посади.
Куди там — під Ґаспаром хиталося крісло з такою силою, як не колотило Помпеї від Везувію. У підсумку Жоан протримався до лютого — так званий адміністративний комітет взявся наводити порядок, поставив Радомира Антича, з яким клуб завершив сезон 2002/03 шостим та проповз в Кубок УЄФА. Влітку ж відбулися вибори і їх виграв Лапорта.
Що стосується Бартомеу, то він взагалі розраховував на переобрання. Але закопав себе серією інформаційних зливів, медійною війною з гравцями (ті самі замовні пости, викриті журналістами) та перетягуванням канату з Мессі. Єдина вагома відмінність між ним та Ґаспаром полягає в наявності трофеїв — як не крути, за його президентства “Барселона” здобула 11 трофеїв, серед яких требл 2015-го. Про таке “Реал” може лише мріяти.
Із “Барселони” пішов легендарний латиноамериканець. І не заграв у новому клубі
Це ще хто? Ну, звичайно, Рівалдо, який був володарем Золотого м’яча-1999, ходив в лідерах бомбардирської гонки Прімери і в 2002-му взяв чемпіонат світу. Біда в тому, що у бразильця увірвався терпець через конфлікт з ван Галем і він попрощався з “Барселоною” на безкоштовних засадах.
Ліонель Мессі ні з ким не виходив раз на раз (на той час Бартомеу вже вижбурнули на смітник), проте теж став вільним агентом. Аргентинцю поки важкувато дається перебування в “Парі Сен-Жермен” і над ним тишком-нишком насміхаються. Правда, все ще може скластися, на відміну від Рівалдо, про якого слід говорити в минулому часі.
Бразилець приєднався з помпою до “Мілану”, італійці смакували зв’язку Рівалдо-Шевченко, але сильно розчарувалися. Універсал здобув Лігу чемпіонів, кубок Італії та Суперкубок УЄФА, але виглядав важко і не приніс очікувану користь. 8 голів і 6 асистів у 40 матчах — відверто слабко і непристойно, як для зірки подібної величини. Власне кажучи, після “россонері” кар’єра Рівалдо стрімко пішла на спад — сподіваємося, це не повториться з Мессі.
Ну, що переконалися у нашій правоті? А ще хтось каже, що в історії мало що повторюється.