В рубриці «Зірки 90-х» історія про талановитого ніґерійського форварда, який подолав важкі випробування на шляху до футбольних вершин.
Нванкво Крістіан Кану народився в ніґерійському місті Оверрі першого серпня 1976-го року в багатодітній (Нванкво був одним із шести дітей в сімействі) і малозабезпеченій (батько працював звичайним поштарем) родині.
«Хтось з нашої сім’ї обов’язково повинен був вибитись у люди, щоб подарувати батькам забезпечену старість. Із нас усіх пощастило мені, але справа не лише у везінні – перед моїми очима завжди був приклад батька, який працював все життя, не покладаючи рук» – згадує про своє юнацьке становлення Нванкво.
Єдиним захопленням Кану був футбол, свою професійну кар’єру він розпочав у 15-річному віці в місцевому клубі «Федерейшн Воркс». У 1992-му підписав контракт із «Івунаньянву Націонале», в складі якого став чемпіоном Ніґерії.
У тому ж 1993-му році Нванкво в складі молодіжної збірної взяв участь у чемпіонаті світу U-17, де його чекав перший великий тріумф.
«Це було дуже давно, але я зберіг спогади про той турнір. Представляти свою країну – завжди честь, а виграти чемпіонат – то була справді велика справа для нас, це допомогло нам потрапити на футбольну карту. Без цієї перемоги мене би не було у великому футболі» – згадував потім Кану.
Після вдалих виступів на чемпіонаті світу U-17, Нванкво перейшов до амстердамського «Аякса», ставши одним із представників «золотого покоління 90-х» тієї команди. В дебютному сезоні Кану був резервістом, час від часу виходив на заміну, але перебуваючи поряд з визнаними футбольними майстрами, молодий ніґерієць здобував необхідний досвід. В тому ж, дебютному для Кану сезоні у складі «Аякса» амстердамці виграли «золото» національної першості.
«Та перша медаль чемпіона Нідерландів має для мене особливу вартість. Я щойно приїхав з Африки, і був нікому невідомим молодим хлопцем. Те, що я досягнув успіху у першому ж сезоні в такому великому клубі – це справжнє щастя».
Наступний сезон 1994/95 був значно успішнішим для ніґерійського форварда – він частіше виходив в основі, забив 10 голів, однак травма завадила збільшити свій гольовий доробок.
У тому ж році Кану дебютував в складі національної збірної Ніґерії. Клубні успіхи також були дуже пристойними – «Аякс» знову став чемпіоном Нідерландів і виграв Лігу чемпіонів УЄФА (в фіналі Нванкво вийшов на заміну), «золота молодь» Луї ван Гала користувалась великим попитом серед грандів європейського футболу.
Один із таких, міланський «Інтер» у 1996-му придбав ніґерійського нападника, який у 52-х матчах за «Аякс» забив 25 голів.
Однак, в Серії А Кану не вдалось гучно заявити про себе. Мав місце конфлікт з керівництвом клубу, через те, що Нванкво нібито самовільно покинув команду та поїхав із національною збірною на Олімпіаду. Після такого вчинку, молодого бунтаря посадили в глибокий запас. До слова, Кану був капітаном збірної Ніґерії під час Олімпійських Ігор і здобув золоту медаль Олімпіади. Він відзначився дублем у півфінальному матчі проти бразильців (в складі яких тоді бігали майбутні суперзірки світового футболу Роберто Карлос, Роналдо, Рівалдо, Бебето, Діда, Альдаїр, Савіо). У тому році визнаний найкращим футболістом Африки.
Окрім цього, клубні лікарі «Інтера» виявили у Кану дуже серйозні проблеми із серцем, в листопаді 1996-го року ніґерійцеві провели надскладну чотиригодинну операцію по заміні клапана аорти, і це вибило його з гри на півроку.
«Проблеми із серцем кардинально змінили моє життя. Я все більше почав замислюватись про різні речі, адже ніхто не знає, що для нас готує майбутнє. Після того випадку я зрозумів, що для мене значить життя, заради чого я живу».
По закінченню довготривалого реабілітаційного періоду, навесні 1997-го року Кану розпочав тренування в «Інтері», однак не міг набрати форму і почав програвати конкуренцію зірковому новачку міланців Роналдо. В цей період Кану значно частіше «грів банку», аніж виходив на поле. Всього у складі «Інтера» Кану зіграв 12 матчів та забив 1 гол.
Так тривало до зимового міжсезоння 1999-го року, коли Арсен Венгер запросив ніґерійського нападника до Лондона. Кану із радістю відгукнувся на пропозицію тренера «Арсенала» і заграв із новою силою. Та й дебют за «гармашів» запам’ятався усім – та сама кубкова гра проти «Шеффілда», яку «Арсенал» виграв 2-1 завдяки голу Марка Овермарса з пасу ніґерійського новачка, однак той м’яч був забитий із порушенням правил «фейр-плей», тож Арсен Венгер благородно погодився на перегравання матчу.
У сезоні 1999/2000 Кану був незмінним гравцем основи, забивав дуже потрібні голи. В історію найкращих матчів Прем’єр-ліги увійшов пам’ятний камбек «Арсенала» у матчі проти «Челсі», в якому «гармаші» горіли 0-2, але завдяки хет-трику Кану здобули перемогу.
У 1999-му ніґерійця вдруге визнали найкращим футболістом Африки. За підсумками сезону 1999/2000 Нванкво Кану визнали найкращим футболістом сезону в англійській Прем’єр-лізі.
Однак, після приїзду на «Хайбері» французького форварда Тьєррі Анрі, позиції Кану в команді похитнулись. Він знову став гравцем заміни, але залишився важливою складовою відлагодженої трофейної машини Венгера: у 2002-му виграв у складі «Арсенала» чемпіонство і Кубок Англії, ще один Кубок Англії у 2003-му, і легендарне «золото» Прем’єр-ліги 2004-го року. Той сезон «Непереможних» став останнім для Нванкво у футболці «Арсенала». За «гармашів» забив 44 голи у 197 матчах, і влітку 2004-го року в статусі «вільного агента» перейшов до клубу «Вест Бромвіч Альбіон».
У складі «ВБА» Кану зіграв 58 матчів, забив 9 голів, однак це не допомогло команді в боротьбі за право залишитись у найвищому дивізіоні чемпіонату Англії. По завершенні того невдалого для «Вест Бромвіча» сезону, Кану залишив команду та підписав контракт із «Портсмутом».
«Старий кінь» зовсім не попсував борозни «Помпі», у першому ж сезоні ставши найкращим бомбардиром серед гравців клубу – 12 голів. У наступному сезоні «Портсмут» здобув Кубок Англії, а сам Кану долучився до цієї перемоги, забивши вирішальний гол у півфіналі розіграшу Кубка своїй колишній команді – «ВБА».
Вболівальники «Арсенала» навіть після того, як Кану покинув клуб, зберегли про нього хорошу пам’ять, і у 2008-му році за результатами опитування на офіційному сайті «Арсенала» Нванкво зайняв 13-те місце у списку 50 найвеличніших гравців клубу.
По завершенні сезону 2011/12 Кану вирішив завершити професійну кар’єру. Того ж літа провів прощальну гру в складі національної збірної, за яку відіграв 72 матчі і забив 13 м’ячів. Досить довгий час Кану був капітаном «Суперорлів», взяв участь в двох розіграшах чемпіонатів світу (1998, 2002), серед ніґерійських вболівальників отримав прізвисько Папілло («Король»).
Пішовши із великого футболу, Нванкво Кану активно займається благодійною діяльністю, а також виконує функції посла ЮНІСЕФ.
Ще у 2000-му . році, оговтавшись від складної операції та реабілітаційного періоду та дізнавшись про аналогічні проблеми в його рідній Африці, в 2000-му році Нванкво заснував благодійну організацію Kanu Heart Fundation, яка допомагає африканським дітям, що мають проблеми із серцем. Фонд Кану займається будівництвом і забезпеченням лікарень в африканських країнах.
Кану досягнув футбольних вершин, поборовши складну недугу, а зараз порятунок дітей із такими ж проблемами став справою усього його життя.
