Кажуть, що футбол та політика – абсолютно несумісні речі. Втім, на ділі все набагато прозаїчніше. Що тут гріха таїти – наприклад, в радянський період було досить модно тиснути на клуби із метою досягнення позитивних результатів. Валерій Васильович Лобановський свого часу мав неприємну розмову із керівництвом УРСР, яке вперто вимагало перемогти “Баварію”. “Німці”, “фашисти”, “ми у війні перемогли, треба і тут” – із кабінету Щербицького лунали приблизно такого змісту речі. Це вже потім Блохін познущався над усім захистом мюнхенців та забив свій знаменитий гол…
Часи ідуть, проте суттєво нічого не змінилося. Над тим, щоби футбол був осторонь політики начебто активно працює УЄФА. Але ж суспільство загалом не аполітичне і точно має свою думку з приводу тих чи інших подій. Ультрас теж займає відповідну нішу, має своєрідну культуру . та поведінку.Сьогодні вирішив пригадати яким чином футбол втрутився та змінив життя нашої держави.
У листопаді 2013 року Янукович знахабнів вкрай. Розгін студентів породив явище Майдану, як символу протесту проти фактично диктаторських намірів нашого “улюбленого” президента. Вся Україна встала на ноги, обурена та ображена. Наслідки, на жаль, тривають і досі, але ми сильні, стерпимо із вогником надії у очах.
Cпільна проблема змусила відкинути конкуренцію та подекуди ворожнечу між клубами задля боротьби на барикадах. Досить символічно, що новий виток революції розпочався саме на Грушевського, біля стадіону імені Валерія Лобановського. Усі, хто вважали представників ультрас некерованим натовпом, що лише горлапанить під час матчу та періодично влаштовує бійки, були змушені закрити власні пельки. Оголошення своєрідного миру, проведення спільних маршів між, здавалося б, запеклими опонентами типу “Дніпра” та “Металіста” засвідчили той факт, що у вболівальників присутні власні філософія та принципи – єдність українського народу вище, ніж будь-які внутрішні сутички. Це продемонстрували оперативна організація та самоконтроль серед фанатів. Пригадайте лише заклики до загальної допомоги у Києві та, зрештою, у всіх регіонах країни проти “тітушок” та режиму Ялинковича. Зміни пришли, і цей, себто, некерований натовп доклав для цього певних зусиль.
Ідея збереження нації керує не тільки діями активних прихильників футболу, а й усією свідомо вітчизняною спільнотою. Ультрас – це не лише фаєри, петарди та прапорці на трибунах. Перш за все це громадяни своєї держави, які готові йти на герць із справжнім ворогом, який відношення до найпопулярнішої гри у світі точно не має. Практично одразу з майданівських барикад у так звану зону АТО вирушили наші хлопці, борючись тепер із усілякими “зеленими чоловічками” та іншим бидлом, яке посягнуло на святе. І боряться вельми успішно! Серед них є і “кроти”, і “хохли”, і “моряки”, і ще чимало кого! Та хіба це важливо? Ми всі УКРАЇНЦІ! Щиро дякуємо ВАМ! Дай Боже, щоби протистояння було лише на футбольному полі. Слава Україні!
