“БФ” зовсім не здивований переїзду одного із провідних екгравців “Десни” до Латвії.
Владлен Юрченко — не остання фігура в українському футболі. Гравець з міжнародним бекґраундом, хороший півзахисник з відмінним дальнім ударом — такі люди потрібні нашому невибагливому чемпіонату, де без перебільшення вважаються окрасою. Яким же було здивування, коли українець вирішив кардинально змінити обстановку — переїхати до Латвії. Невже тамтешнє середовище краще, ніж упеелівське? Давайте розбиратися, чому Владлен здійснив такий крок і що його чекає.
***
На початку січня “Десну” сильно трусонуло — через проблеми з фінансуванням чернігівців покинули Андрій Тотовицький, Пилип Будківський, Леван Арвеладзе, Владислав Калітвінцев та, власне кажучи, Владлен Юрченко.
На обрії одразу “намалювалася” “Ворскла”, яка згідно інсайдів пропонувала плеймейкеру 20 тисяч доларів щомісячно. Насправді це дуже пристойна зарплатня — якщо вірити ЗМІ, то на рівні більш амбітного “Дніпра-1”. Здавалося б, шикарний варіант (тим паче в Україні давно зникла клубна етика — сьогодні виконавець може спокійно красуватися у одній футболці, а завтра — в іншій, головне, аби лише добре платили). Що поробиш, такі у нас реалії.
Тим не менш, Юрченко відмовив і віддав перевагу Європі. У відповідь фанатське ком’юніті іронічно посміхнулося: латвійська першість однозначно не похвалиться картинкою, вартою уваги. Європа? Ну, точно не футбольна — в рейтинзі клубних асоціацій місцева вища ліга розмістилася на 38 рядку, між Люксембургом та Косово.
Не складно уявити, що там коїться: 10 команд, чия вартість за Transfermarkt оцінюється в 33 мільйони євро (наприклад, це — “Дніпро-1” і “Ворскла” разом узяті), та скромні виступи в єврокубках. У новий період історії латвійський клуб тільки одного разу потрапив до групової стадії — в розіграші ЛЄ 2009/10 (“Вентспілс” прогнозовано не впорався з лісабонським “Спортінгом”, “Гертою” і “Геренвеном”, внаслідок чого фінішував четвертим).
Вболівальницький мозок будує логічну ланку — дно. Тому подібні коментарі, поширені соцмережами і спортивними сайтами, не викликають подив.
І все одно муляє думка: нахріна Латвія, враховуючи вищенаведені аргументи? Відповідь лежить на поверхні — стабільність.
“Ворскла” заманює 20 тисячами доларів? Круто. А ще крутіше бачити їх у повітрі. Якщо “зелено-білі” обіцяють гроші прямо зараз, то це не значить, що вони будуть через місяць-два. В Полтаві труднощі з виплатами — не новина, а звична реальність: так було в 2015-му, 2017-му (люди не бачили зп одинадцять місяців), 2018-му роках. Переїжджаючи з “Ворскли” до “Динамо”, той же Кулач стенув плечима та посміхнувся — 15 тисяч євро, приписувані йому в пресі, є міфом, оскільки “таких умов немає вже майже десять років”. І це ще ми не говоримо про міжнародний розшук Жеваго.
Не думайте, що ми дискредитуємо “Ворсклу” — схожа ситуація у більшості учасників УПЛ. Чи треба це Юрченку, якому днями “гримнуло” двадцять вісім років? Владлен не молодшає і в Україні йому нічого не “світить”, щоб відкласти на пенсію, а не з часом судитися в Лозанні. В “Динамо” не покличуть, в “Шахтар” — тим більше; сам футболіст пройшов свій пік (якщо він був, як такий) і логічно шукає комфортний прихисток.
“Та що дадуть в тій “Ризі”? Повірте, дадуть. В 2016-му Ігор Литовка в інтерв’ю сказав наступне: “В Латвії платять менше 6 тисяч доларів, фінансові умови не найкращі, але ЗАТРИМОК ніяких не було”.
В докоронавірусний 2019-й середньостатистична зарплатня в Латвії становила 7-8 тисяч євро. “Рига” ж могла і може дозволити собі жити на широку ногу — це найбагатший клуб, підтримуваний Сєргєєм Ломакіним, російським мільярдером і власником мережі магазинів “Копейка”.
Не дивно, що команда вважається острівцем корупції — в 2020-му її менеджмент запідозрили у приховуванні реальних доходів. Латвійська служба держдоходів з’ясувала, що з 1 січня 2018-го по 31 грудня 2019-го клуб не вів бухгалтерський облік і давав зарплатню працівникам, зокрема футболістам, у конвертах. Були проведені поліцейські обшуки і встановлений кричущий факт — податкова вказала на те, “що договори з гравцями були заключені на суму 1000-1400 евро, але є футболісти, які отримували на руки в конвертах від 1 до 10 тисяч євро”.
Відома помийка “Sputnik News” назвала боротьбу латвійської влади проти бізнесменів “сведением счетов”
Що цікаво, схожа справа була відкрита проти “Вентспілса” — ніколи не здогадаєтеся, але Адлан Шишханов, колишній президент “жовто-синіх”, також є громадянином немитої. Останнього витурили з Латвії, а УЄФА пожиттєво заборонила займатися футбольною діяльністю; Ломакін теж потрапив до чорного списку, хоча його найближче оточення плюється крізь зуби — бізнесмен має, ясна річ, паспорт Євросоюзу.
По правді, щось подібне не завадило б вчинити проти всім відомого клубу, де (принаймні, раніше) були задекларовані зарплати до 1000 доларів. Але навіщо? Це ж Україна.
Словом, ми ведемо до того, що в “Ризі” Юрченко не бідуватиме. Колектив ненавидять, зневажливо називають “ризькими мільйонерами”, тицяють пальцями, та чи це бодай-якось хвилюватиме Владлена? Розбірки проти Служби держдоходів на “гальмах”, в кріслах ті ж самі російські пики — життя прекрасне, як заповідав Роберто Беніньї.
Що ще? Окрім бабок важливий комфорт. Латвійська республіка є членом НАТО і Євросоюзу — туди вогні війни не повинні докотитися. Мова? Тут без питань — латиші, серед яких купа верескливих росіян, спокійно володіють російською, тому бар’єру не буде.
Власне кажучи, в “Ризі” немає приводу переживати — в кабінетах сидять дядьки з “правильним” походженням, або з ним пов’язані. Українці радо обирають такий маршрут — окрім Юрченка кольори приміряли вищезгаданий Литовка, Юрій Вакулко, В’ячеслав Шарпар, Роман Дебелко, Валерій Федорчук та інші. Не гріх згадати й тренерську школу — Віктора Скрипника (ще був Алєг Піджакович Кононов, який козиряв у футболці Путіна).
Так, футбол Першої ліги, проте симпатичненькі стадіончики та поля з натуральним/синтетичним покриттям. Ставляться конкретні завдання — перемоги на домашній арені (за 5 років існування “Рига” взяла 3 чемпіонства і національний Кубок) та боротьба за потрапляння в груповий раунд єврокубків. Смішки смішками, однак клуб ледь не вийшов до Ліги Європи (2019/20) і Ліги конференцій (2021/22), де був зупинений “Копенгагеном” та гібралтарским “Лінкольном” відповідно.
Не думайте, що ми “котимо бочку” на Юрченка чи ще когось. Проте не слід насміхатися над вибором півзахисника — в столиці Латвії в нього все буде “чотко, ровно, молодьожно”.