Здоров мужики! Привіт, дами! Сьогодні розкажу вам про подорож до Чехії на матч національної збірної України, з якого ми щойно повернулися.
З міста Калуша в середу, 5 вересня, о 5:30 ранку ваш покірний слуга Василь виїхав машиною до Івано-Франківська, де мене чекали мої друзі. У найкращих традиціях виїздів із самого початку почались перші проблеми. Чи то турбіна чи то фільтри, але до ІФ я добирався дуже довго. Тиснув на газ, що було тих сил, але машина ще спала і не хотіла прокидатись. З середньою швидкістю 40 км/год я дістався ІФ, де пересів у машину до друзів, які мене вже зачекались. “Вибачте, пробачте”, – почули вони замість традиційного привітання.
Якщо не дай Боже хтось не читав звітів із попередніх моїх виїздів, то уважно знайомтесь з колєґами з Коломиї, які також записали собі до активу цю поїздку. Роман (Перець) міг би стати головним героєм фільму “Форсаж”, якщо б не жив у Коломиї. Тисне на педаль так грамотно, як тільки ви собі можете уявити. Для Перця головне динаміка в русі автомобіля і завдяки нїй він може їхати 2000 (або просто двундер) кілометрів і навіть не моргнути оком. Андрій (Шеф) – начальник по будматеріалах на Івано-Франківщині. Якщо потрібно збудувати хату або зробити ремонт чи просто збудувати стіну від наших східних сусідів, то можна сміло звертатись до нього за допомогою. Шеф, до речі, “відкатав” вже стільки виїздів, що і не пам’ятає, де був. Але вірніше було б його спитати, де він не був. Із Романом та Андрієм ми вже пробивали Албанію (Косово – Україна) минулого року, якщо хтось не пам’ятає. Ну і останній пасажир – це Ігор (Усь), палкий шанувальник біатлону, в якого це був другий виїзд на футбол. Усь любить їздити на біатлонні турніри у різні країні Європи та підтримувати наших спортсменів, з якими він у дуже добрих стосунках.
Отже, всі четверо ми дружно мчались у сторону Львова, а саме на Грушів, щоб перетнути кордон. Сонні мухи розрухались вже ближче до Львова, де заїхали на заправку заправитись по максимуму, щоб в Європі продовжити тиснути на газ і не хвилюватись за ціни. Чим ближче до кордону, тим більше матів звучало від Перця у сторону українських доріг. Дуже погану дорогу ми вибрали цього разу, але вона повинна була нас врятувати від черги, щоб перетнути кордон з Польщею, у якій, до речі, я ще жодного разу не був. Так-так, ви все правильно прочитали (Бог милував заробітками). Чим ближче до кордону – то гірша дорога, але ми намагались обігнати всіх і вся, щоб якомого швидши пройти митницю… І тут, звісно, ми потрапляємо у дуже глибоку яму, яка прорізає нам заднє праве колесо і до кордону ми кермуємо на одному диску. Заїхавши на нього побачили 100 машин перед собою і, довго не думаючи, увімкнули лівий поворот та почали нарізати у сторону митника.
“Хлопці, що сі стало?”, – запитав нас прикордонник. У відповідь він почув, що журналісти їдуть на футбол, і треба їх пропустити якомога швидше.
“Посвідчення є?!”, – спитав він Романа. Тут у гру вступаю я зі словами: “Звичайно, що є!”
Побачивши мою “ксиву”, він зробив два дзвінки і ми вже їхали у сторону другого пропускного пункту по зеленому коридору, яка призначена для дуже серйозних людей – таких, як Адміністрація “БФ” та його друзі. Підкачавши трохи колеса на самому кордоні та почекавши годину ми вже були на в’їзді в Польщу, де пані Пшечка почала перевіряти наш багажник, в якому підрізала пару відбивнушок. Але це не найгірше, що могло статись на кордоні. Все, що було треба, ми все ж таки провезли. Проїхавши пару кілометрів, ми ще раз підкачали колеса та швиденько знайшли вулканізацію, де з традиційним вітанням “Оооо, kurwa!”, нас прийняли місцеві майстри та сказали, що дірку заклеїти вже не можна. До слова і ми не могли втрачати час, очікуючи годину-дві, поки буде сохнути клей, тому вирішили купити в нього шину та їхати далі. Злотих у нас, звичайно не було, тому ми розплатились євро та гривнями по курсу вигідному нам.
Рухались ми уже в сторону Брно, де мали оплачені апартаменти за хороші гроші, тому що у Перця була знижка на Букінгу. Жартували жарти та намагались випитати в Уся, що у нього з Оленою Підгрушною (українською біатлоністкою), тому що є підозри, що скоро наш Ігор Могильняк може змінити паспортні дані на Усь Підгрушний. З бідного Ігорчика тягнули приколи аж до самого Брно, та що я вам буду розказувати, аж до Калуша у зворотню сторону. Чехія нас зустріла хорошою дорогою та платними дорогами, на яких я ще ніколи не був. Купували мінєтки одна за одною, щоб оплатити подальший проїзд. Європа, що тут ще казати? То треба бачити!
Брно
Вже в середу по обіді ми поселились у свій номер, ключі від якого нам залишили у клумбі біля дверей. Це мені дуже сподобалось. Пообідавши, не буду брехати чим, а саме віскі з колою, ми вирушили до наших футболістів в готель, які жили 100 км від нас. Їхали ми забрати квитки на матч, які нам пообіцяв читач “БФ” Сергій Сидорчук, за що ми йому висловлюємо подяку.
Побачивши знайоме обличчя, гравці підійшли та привітались із Зіркою Василем та запитали, як справи та як доїхали. Найдрайвовішим був Селезньов, який травив Зінченка зі словами: “Вася, я тобі скажу потім, як підписати фото із нашим легіонером з Манчестера”. На що Зіна просив не слухати Царя. Найтрольнішим був Ярмолеленко: “Оооооо, які люди! Ти знов погладшав?!” (Насправді ні, але Ярмола думав, що його жарти дуже смішні).
Найзлішим був Циганков, а найдобрішим – Пятов. Поговоривши та перефотографувавшись з усіма читачами “БФ”, ми дізнались, що квиточки отримаємо пізніше. Тому вирішили поїхати з командою у місто Угерське Градіше, щоб подивитись на тренування команди, на яке нас пустили завдяки людям з ФФУ, яким також окрема подяка.
Поки хлопці тренувались, люди собі просто ходили по краю поля та спостерігали за тренуванням команди, на яке УЄФА виділило 15 хвилин для преси. Я спілкувався з коментатором матчу, від якого дізнався багато хорошої інформації. Також Ігор Бурбас злив пару інсайдів, про які ще зарано говорили, тому що твіттер Бурбаса повинен просвітити всіх одним з найперших. Зробивши загальну знимку, ми вирушили в магазин, щоб купити собі продуктів на сніданок та вечерю, адже регламентовані 15 хвилин вже завершились і нас попросили покинути стадіон.
Повернувшись до готелю збірної я набрав ще одного доброго друга – Дениса Бойка, який пропускав тренування через біль у спині. Денис спустився з номера та поспілкувався з нами і ще декількома уболівальниками, які чекали команду з тренування. Збірна приїхала, а ми отримали свої квитки від Сергія Сидорчука, за які ще раз йому дякуємо (4 ми забрали собі, а один подарували дівчинці, яка з прапором України чекала команду). Вишенькою на торті була футболка Андрія Ярмоленка з лондовського “Вест Гема”, яку він пообіцяв привезти своєму давньому другу. Мужик сказав – мужик зробив! Андрій попросив підписати фотографію якось смішно, адже і самого гумориста Ярмоленка всі ми знаємо не на жарт. Ну, я так і зробив. Мабуть, вийшло не дуже смішно, але як-то кажуть, з ким поведешся від того і наберешся (сміюсь). Насправді Андрій дуже добра людина та хороший друг. Дякую за підгончик з Лондону, Ярмолич!
Середа. Вечір. Броно. Вечеря.
Всю двіжуху по їжі тащив Усь, який пізніше отримав прізвисько “кухар-діджей”, тому що він так вишивав з наушником у вусі, що це треба було бачити. А може просто з Оленкою Підгрушною тримав зв’язок, хто його знає? Смачно повечерявши, ми, втомлені дорогою, прилягнули спати у затишку та комфорті, адже наступного дня нас чекало те, заради чого ми сюди приїхали. Матч Чехія – Україна, якщо хтось на хвилиночку забув.
В четвер ми все ж таки погуляли по Брно. Виявилось, що це доволі симпатичне містечно у своєму роді та вирушили знову на Mazda 6 в Угенське Градіште, де відбувався футбольний матч.
Прогулявшись по місту та давши інтерв’ю UA:Перший, ми вирушили до стадіону. Соромно казати, але сьогодні нам судилось бути кузькою і підтримувати збірну України з центральних трибун, тому що сектор ультрас був обгороджений, а у нас квитки, як виявилось, зовсім не туди, куди хотіли. Але то таке, як би сказав відомий український коуч. Того дня на стадіоні фанати команди були розкидані по всьому периметру. На восьмитисячному стадіоні нас було дуже багато.
Матч
Субсидія сьогодні є не у всіх, а за світло платити потрібно. Чи то технічні проблеми, чи то така заготовочка від господарів поля, чи то, може, тому, що я зустрів дніпровських фанатів, у яких стадіон спеціалізувався по вимкненню світла під час футбольних матчів? You never know, братішка, you never know…
Під час темряви я вів для вас прямі трансляції на інстаграмі “БФ” та всі ми дружньо співали “Червону Руту” і передавали привіт півтораметровому ху*лу “Ла-ла-лалала”. Атмосфера сьогодні була хороша завдяки уболівальникам збірної України, які приїхали підтримати головну команду країни.
Отже, друзі, матч розпочато! Ми сиділи біля лави запасних нашої команди і спостерігали за негативними емоціями лави запасних, коли хлопці на полі пропустили незрозумілий гол на перших хвилинах зустрічі. Ніщо не віщувало біди – і тут ми вже програємо. Це ще більше нас змусило “гнати” команду вперед. Хлопці сьогодні грали дуже добре та драйвово. Роман Яремчук, який деб’ютував, мав хороші шанси забити м’яч у ворота, але декілька сантиметрів йому все не вистачило. Україна контролювала м’яч, створюючи момент за моментом та не давала Чехії шансів зробити щось у відповідь. Добре виглядав Марлос та Маліновський, яких я б визнав найкращими гравцями не тільки першого тайму, але й всього матчу. Небезпечний кутовий чи то штрафний – ми всі продовжували гнати команду вперед та чекали голу, який назрівав. І тут стадіон підірвав пас від Марсола, який Ярмоленко дотепно пропустив на Коноплянку і Женя, розібравшись із захисниками суперника, зробив рахунок 1:1. В роздягяльну забиваємо м’яч, який був нам дуже потрібним.
На другий тайм наші футболісти вийшли дуже налаштовано, мабуть, в перерві Андрій Миколайович пояснив хлопцям, як пробити ще раз оборону чехів. На полі була тільки одна команда – і це збірна України. Такої гри ми не бачили вже дуже давно. Хоча ви всі самі прекрасно бачили, Чехія також мала нагоди для забитого м’яча, але . ми не давали це їй зробили. Чим ближче до кінця матчу, тим більше нервував Шевченко, який знаходився на відстані витянутої від нас руки. Спершу він змінив Ярмоленка, який сьогодні проводив не найкращий матч. Потім в гру вступив Зінченко, якому Шевченко “піхав” при кожній кращій можливості. Видно, що Олександр щось не робив не так, але, як пізніше виявилось, що все буде добре і для нього. Гра складалась добре, були і моменти, але м’яч не ліз у ворота чехів і тут тренерський штаб знімає з гри Яремчука та випускає Євгена Селезньова, який здорово виступає в Туреччині. Поки вийшов Цар, то його з лави запасник добре “притравили” наші футболісти, щоб той був більш вмотивованим. Хтось за живіт зловив, хтось жартами налаштовував Женю, а від Дениса Бойка ще й отримав підсрачника.
Ось і Сєля вже у грі, продовжуємо атакувати, але і пропускаємо контратаки, і в одній з них могли “згоріти”, якщо б не Андрій Пятов. Все менше і менше до завершення поєдинку. Фанати женуть команду вперед, як тільки можуть. Женя Селезньов марнує свій шанс відзначитись, але є справедливість у цьому світі і ми все ж таки забиваємо цей бажаний гол на останніх хвилинах матчу. Зіна скористався помилкою гравців Чехії та відправив круглого у ворота. Пощастило? Так,але везе сильнішим і в цьому матчі перемогла сильніша збірна. Як прочитали пізніше із заголовків ЗМІ Чехії, нічия було б щастям для їхньої команди. Подякувавши фанатам за підтримку, також і не забувши підійти до свого друга з “БФ” та потискути руку, футболісти відправились святкувати перемогу у роздягальну.
Пізніше були незначні сутички з A.C.A.B., від яких намагався врятувати українських уболівльників Андрій Шевченко, за що йому великий уклін. Саме таким повинен бути тренер НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ!
З хорошими емоціями ми відправились в Брно. Були втомлені та щасливі, щасливі та втомлені. Ми всі четверо дружньо дали храпака, адже вже з самого ранку потрібно було повертатись додому.
Брно – Відень – Будапешт – Україна. Саме таким був наш маршрут додому. Мабуть ,вже вас втомив, тому багато виписувати не буду, а просто покажу фото місцевої краси…
Їхали, їхали і ще раз їхали… Роман тиснув на педалі, Усь продовжував друкувати СМС Олені Підгрушній, Шеф періодично дрімав, адже зранку о 8:00 повинен вже був постачати будматеріали, а я думати про статтю, яку оприлюднив спеціально для вас. Проїхавши кордон доволі швидко, ми знову згадали наші дороги. Ромчик помалу засинав, Ігор його провокував та пропонував підміну, але Перець був на повному ходу.
3:00 КАЛУШ.
Попрощавшись з друзями, я плавно завершив свій виїзд, а вони зробили це через годину у Коломиї. Дякую за все: Перцю, Шефу та Усю Підгрушному 🙂
Максимів Василь спеціально для “Брутального Футболу”
