Колишній нападник збірної України Андрій Воронін підтвердив інформацію про завершення ігрової кар’єри і розповів, чим планує займатися в найближчому . майбутньому.
– У ЗМІ з’явилася інформація, що ви захотіли повісити бутси на цвях. Чому прийняли таке рішення?
– Так, ця інформація відповідає дійсності. Насправді, до цих пір якось не віриться, що прийняв таке рішення. Все життя віддав улюбленій справі, але, напевно, прийшов час йти. На жаль, так в житті буває. Я дійсно до останнього чекав, готувався, і, в принципі, і зараз перебуваю в хорошій формі. Так, останнім часом не було ігрової практики, але у мене немає проблем навіть із зайвою вагою. До останнього відганяв від себе думку про завершення ігрової кар’єри, не хотів іти. Сподівався, що все налагодиться, а я зможу продовжити. Але, вийшло, як вийшло. У мене зараз на першому місці сім’я, старший син починає грати у футбол. Сподіваюся, років через 10 буде грати ще один Андрій Воронін і, дай бог, надіне футболку збірної України.
Сім’я Андрія
– Раніше, коли ми з вами спілкувалися, ви говорили, якщо не надійде гідна пропозиція – завершите кар’єру. Невже за останній час у вас не було жодного вартісного пропозиції?
– Тут справа навіть більше не в пропозиціях … Пропозиції, звичайно ж, були і досить цікаві, причому – з усіх боків. Андрій Головаш спілкувався з представниками команд, вів переговори, але в ситуацію втрутилася стара травма. Я не так давно консультувався з лікарями, і вони настійно не рекомендували продовжувати грати у футбол. Пояснили, що в моїй ситуації існує велика ймовірність отримання рецидиву і це спричинить за собою серйозні наслідки. У мене велика сім’я і ми з Юлею чекаємо поповнення. Тому ризикувати здоров’ям для того, щоб ще рік-два пограти в футбол, вже не бачив сенсу. Ну і, мені вже не 20 і навіть не 30 років, тому навіщо себе обманювати? Гарненько подумав і вирішив – треба закінчувати.
– Якщо подивитися на всю вашу кар’єру в цілому, може, є моменти, які хотілося б змінити?
– Навіть, якщо і хотів щось змінити, все одно ж не знаю, як би воно все повернулося. Тому ні про що не шкодую. Я пограв у багатьох клубах, працював з багатьма тренерами, намагався від усіх брати максимум, набував досвіду, вчився і грав з класними футболістами. Можу сказати, я щасливий і радий, що пройшов такий шлях у футболі. Єдине, про що шкодую, так це про те, що все відбулося так швидко.
– А що далі? Чим тепер збираєтеся займатися?
– На 99% вирішив пройти тренерські курси і отримати відповідну ліцензію.
– І де збираєтеся пізнавати тренерське ремесло – в Німеччині або в Україні?
– Швидше за все, в Україні. Але, якщо чесно, я себе більше бачу якимось функціонером, ніж тренером. Як мені здається, характер у мене не зовсім підходить для тренерської професії. Інша справа – менеджмент, селекційна робота, скаутинг. Думаю, мені цей напрям був більше до душі. Знайти гравців, стежити за ними, дивитися – для мене ця сфера дуже цікава. Але знову-таки згадувати щось не хочу. Життя – це дуже цікава штука, може по всякому повернутися. Якщо надійде хороша пропозиція, то, звичайно ж, буду його розглядати. Однозначно, хочу залишитися у футболі, тому що без нього я вже не уявляю своє життя. Важко без футболу … Ось півроку не грав, і важко без тих емоцій, з якими я жив протягом останніх 30 років.
– Андрію, ви зараз проживаєте в Німеччині. За успіхами Віктора Скрипника в бременський “Вердер” стежите? Можливо, зідзвонювалися зі Скрипником?
– Скажу чесно, не телефонував. Але за успіхами Віктора стежу, дуже радий за нього. Сподіваюся, Вітя і далі буде продовжувати в тому ж дусі, адже у “Вердера” зараз пішла дійсно вражаюча серія. Я йому можу побажати тільки удачі та перемог.
– З молодими українськими футболістами – Юрченко та Тащі, які зараз грають у Німеччині за “Байєр” і “Штутгарт” відповідно, спілкуєтеся?
– С Тащі останній раз бачився, коли він ще в московському “Динамо” грав. А Штутгарт від Дюссельдорфа далеко знаходиться, тому не було можливості перетнутися. А з Юрченко пару раз бачилися, але сказати, щоб ми постійно зв’язок підтримували, не можу.
– А з колишнім партнером по збірній Андрієм Шевченком зв’язок підтримуєте? Він зараз якраз тренерські курси проходить, міг би поділитися з вами досвідом.
– А куди він дінеться! Обов’язково зателефонуємо, нехай поділиться своїм досвідом. Правда, нехай спочатку іспити здасть. (Сміється.)
Джерело: Matchday
