“6700, 6700 – это много или мало?” Саме стільки вболівальників прийшло в суботу на стадіон Ворскла імені Бутовського, де місцева команда приймала київське Динамо. А багато це чи мало – ну з якого боку підійти. Якщо порівнювати з попереднім домашнім матчем Ворскли з київським Арсеналом, на якому зібралось аж 1444 глядача (зате яка гарне число вийшло!), то звісно чимало. Але з іншого боку – вихідний день, 17:00, +20 на стовпчику термометра, приїжджає гранд українського футболу… Ну що ще треба, щоб зібрати на стадіоні хоча б 10 тисяч?
І квитки ж недорогі – 20, 40 та 60 грн. Можу помилятись, але здається в Полтаві найдешевші квитки на домашні матчі зі всіх клубів УПЛ. Проте, це не особливо допомагає заповнювати стадіон. Треба таки керівництву Ворскли більше працювати з власними вболівальниками.
Але навіть цих глядачів на трибунах вистачило для того, щоб стати лідером за відвідуваністю у цьому турі. Такий оце в нас чемпіонат. В Харкові вже всі чекали на Ман Сіті, тож на матч Шахтаря та Десни зібралось трохи більше 4 тисяч вболівальників. Про інші матчі туру й згадувати не хочеться. І це ще на цих вихідних була досить гарна погода. Отже далі, до грудня, з кожним туром людей на трибунах буде все менше, і менше, і менше…
Та не будемо про сумне. Повернімося власне до матчу бронзового та срібного призерів минулого чемпіонату. Приблизно за 40 хвилин до початку гри ми, з моїм другом, підійшли до кас стадіону. Десь там в Лондоні, в цей час, Барклі розстрілював ворота Де Хеа на останніх хвилинах, а Моурінью ледь не влаштував грандіозну бійку. Та кому яке діло до тієї АПЛ, якщо тут є можливість на власні очі поспостерігати за протистоянням Сачко-Хацкевич? Перед касами вже вишикувалась немала черга, що давало привід надіятись на більш-менш заповнений стадіон. Та сталось трохи не так, як гадалось.
До речі, з цього сезону Ворскла повністю змінила дизайн квитків, до якого уже звикли всі полтавці. Пов’язане це з установкою турнікетів, адже на всіх тікетах тепер повинен бути штрих-код. Порівняти старий варіант і новий ви можете на картинці нижче. Погодьтесь, що попередній був краще. Якось в цій новій формації квитків немає душі, чи що. Тепер усі вони майже однакові, змінюється лише назва гостьової команди. Але це вже моя особиста драма.
Невеликий ліричний відступ–звертання. Нещодавно довелось мені відвідати матч збірної України U21 проти Шотландії на Оболонь-арені. В тій грі неймовірно сподобався Віктор Коваленко. “Нє, внатурє, без пріколов”. Вийшовши на поле з капітанською пов’язкою, він увесь матч вдало диригував діями команди та роздавав шикарні тонкі передачі своїм партнерам. А в підсумку ще й забив третій гол та приклав палець до губ на камеру, святкуючи його. Мабуть передавав привіт багатьом-багатьом людям. Але не це головне. Просто захотілось похвалити Вітю, бо щось давно цього ніхто не робив. А хотів я продовжити тему квитків. Це був ліричний відступ, а тепер звертання. Звертання до усіх стюардів, контролерів та інших людей, що перевіряють білети на вході та відривають їх так, як на фото нижче. Якщо ви це читаєте, знайте – десь там для вас приготовлений окремий казан.
Та годі вже відволікатись. Повертаємось до Полтави. Прямуючи від кас до входу на стадіон, ми, абсолютно випадково, наштовхнулись на знімальну групу каналів Футбол. Зустріли ми їх в парку, перед стадіоном. В той час Ігорь Бурбас як раз брав інтерв’ю у жіночки, що торгувала біляшами та іншим добром. Мабуть, дізнавався якийсь черговий інсайд. Ця сама жіночка розповідала йому, що категорично не схвалює поведінку людей, які використовують біляші на стадіоні в Полтаві зовсім не за призначенням (“А с чем беляши были?”), та побажала успіху Ворсклі в прийдешньому матчі.
Підходячи до стюарда, що стояв біля турнікетів, я ще здалеку почав відкривати свій рюкзак та демонструвати його вміст. “О, вас і просити не треба, ви вже знаєте що робити”, – усміхнено сказав він. “Ну звісно, не вперше ж на футболі”, – теж з усмішкою відповідаю. Цікаво, чи розміняв я вже сотню матчів? Треба буде колись порахувати свої квитки.
Переходимо до самого матчу. Обидва тренери трохи здивували своїми стартовими складами. В Динамо в основі з’явились запасні Миколенко, Шепелєв та Супряга, а у Ворскли вийшли на поле такі нечасті гості як Сапай та Якубу. Окремо про африканця. Хлопчина 2000 року народження, між іншим. Видно, що є розуміння футболу як такого. Старався, постійно намагався придумати щось в атаці, але роботи ще непочатий край. Будемо пильно стежити за ним надалі.
А як вам така штучка?
Вражає? Мене теж. Шкода, що ми сиділи на протилежній трибуні, і не бачили цього вживу. Єдине, що незрозуміло – де їхні дудки? Вдома забули, чи що?))
Взагалі, на домашніх матчах Ворскли завжди весело. От наприклад в останньому матчі проти Арсеналу один чоловік жартома переконував свого маленького сина, що це приїхав не київський Арсенал, а лондонський. І протягом усього матчу, час від часу, викрикував щось на кшталт: “Озіл, бий!” або “Мхітарян, біжи!”
Чим ще запам’ятався матч Ворскли і Динамо? Ну, було багато боротьби, боротьби і ще раз боротьби. Прям як у недавньому поєдинку між Конором і Хабібом. У киян за весь матч можна нарахувати 2 моменти для голу, у Ворскли – 1. Так, були ще підходи до воріт, але, як каже один відомий експерт: “Витя, это не моменты. Ну это полумоменты. Даже мои коты знают, что это не моменты”. Але головне, що у хлопців очі горіли і самовіддачею тренери задоволені. Крім боротьби також було надзвичайно багато браку. Цей відсоток аж зашкалював. Один лише Ребенок разів 3-4 випускав м’яч в аут у найпростіших ситуаціях.
“Цыганков, ты сегодня не забьешь!”, – кричав якийсь чолов’яга на декілька рядів нижче від нас. Варто казати, що Віктор забив єдиний в матчі гол хвилин через 5 після цього, тим самим принісши Динамо вже чергову мінімальну перемогу в цьому сезоні? Потім, чомусь, цей чоловік вже нічого не кричав. А й приводів особливо не було. Центральний матч туру відверто розчарував та залишив по собі не надто приємні враження. Так і напрошується аналогія з матчем Інтер-Мілан. Думаю, не важко здогадатись, хто був в ролі кого. От тільки білети на Джузеппе Меацца коштували набагато більше, ніж 20 гривень. І нащо платити більше?
Ніяких компромісів – це про полтавську Ворсклу. Після 12 турів у підопічних Сачка – 6 перемог та 6 . поразок. Це єдина команда в чемпіонаті, яка ще не грала в нічию. Попереду у них домашні матчі з Олімпіком, Львовом (де полтавцям потрібно брати максимум очок, якщо не хочуть програти боротьбу Олександрії за бронзу ще до нового року) та донецьким Шахтарем. Цікавий факт – Ворскла буде грати 5 домашніх матчів поспіль. З Арсеналом і Динамо вже зіграли, попереду ще троє. Це обумовлено тим, що на початку чемпіонату команда не могла проводити матчі на своєму стадіоні через реконструкцію, а грала лише в гостях. Що ж, де ще таке можливо, як не в рідній УПЛ?
Ну а Динамо чекають домашня гра проти Львова та, мабуть, найголовніший матч осені – дербі з Шахтарем у Харкові. Що ж, вся боротьба в нашому чемпіонаті ще попереду. Хіба це не чудово?
Ярік П’ятницький спеціально для “Брутального футболу”
