Рубрика “Зірки 90-х” розповідає про параґвайського воротаря, який забивав голи у ворота суперників не менш часто, аніж творив сейви у рамці своїх воріт.
Забити протягом своєї кар’єри понад шістдесят м’ячів — не такий і легкий результат, якщо ти не форвард. Але є в історії футболу особа, якій вдалось досягнути цього показника, будучи воротарем. Хосе Луїс Чілаверт — легендарний голкіпер, якого боялись не лише нападники, а й воротарі суперника.
Хосе Луїс Фелікс Чілаверт Ґонсалес народився 27 липня 1965 року в місті Луке, що неподалік від параґвайської столиці Асунсьйона. Разом із трьома своїми старшими братами він змалку захопився футболом. Однак, керуючись золотим правилом вуличного футболу, малого грубаня завжди відправляли стояти на воротах.
У чотирнадцятирічному віці Хосе Луїс пішов у спортивну школу футбольного клубу «Спортіво Лукеньйо», сподіваючись підтягнути свою форму і все-таки розпочати грати в полі, бо найбільшою мрією Хосе було забивати голи. Але перші тренування розчарували його — Чілаверта й надалі визначали на позицію голкіпера. Одного разу після тренування заплаканого Хосе розрадив старший брат —
«Ти ж можеш забивати голи зі штрафних ударів чи пенальті. Головне — це навчитись їх добре пробивати»
Тож Хосе окрему увагу приділяв відпрацюванню стандартних положень, аби відчути нарешті насолоду від забитого гола.
Попри це, Чіла не забував і про воротарську майстерність. В професійному плані юний голкіпер зростав не за роками і вже у п’ятнадцятирічному віці дебютував в основі свого клубу. Хоча з’являвся в основному складі «Спортіво Лукеньйо» Чілаверт не часто, багато часу забирало навчання — Хосе здобував вищу освіту на економічному факультеті (за що в майбутньому отримав прізвисько «Професор»).
У 18 років Чіла вже став стабільним гравцем основи. А наступного року, у 1984 році він перейшов в клуб «Ґуарані», в складі якого завоював свій перший трофей у професійній кар’єрі — чемпіонське звання національної першості Параґваю. Молодого голкіпера помітили скаути аргентинського «Сан-Лоренцо», головним тренером якого тоді був видатний югославський спеціаліст Бора Мілутінович.
До речі, саме під керівництвом цього тренера Чілаверт відточив свою техніку пробиття штрафних ударів майже до найвищого рівня. Мілутінович влаштовував змагання із молодим кіпером на тренуваннях, вказував йому на технічні недоліки і «прокачував» навики Чіли в цьому аспекті.
У 1988 році Хосе здійснив першу спробу підкорити Європу — переїхав у клуб іспанської Примери — «Реал Сараґоса». В цей же час Чілаверт отримав запрошення від головного тренера національної команди Параґваю, дебютував у футболці (чи радше у воротарському светрі) збірної, а 27 серпня 1988 року відкрив лік забитим голам у своїй кар’єрі — в матчі проти збірної Колумбії Чіла реалізував пенальті, забивши його у ворота легендарного воротаря Рене Іґіти (всесвітню славу йому приніс «удар скорпіона»), який, до речі, є одним із кумирів Чілаверта. Забитий на останній хвилині матчу гол приніс перемогу збірній Параґваю.
Однак, іспанський вояж параґвайського кіпера був недовготривалим, і через проблеми з дисципліною у 1991 році він повернувся в аргентинський чемпіонат, у клуб «Велес Сарсфілд». В цьому клубі Чілаверт став ідолом місцевої торсиди. Через два роки керманичем команди стає відомий тренер Карлос Б’янкі, після приходу якого «Велес» почав вигравати усі можливі титули. 2 жовтня 1994 року Чілаверт забив свій перший м’яч у чемпіонаті Аргентини. В цьому ж сезоні чотири рази від ноги Чіли постраждав «Бока Хуніорс» — два дублі у двох матчах.
Чілаверт швидко завоював лідерські позиції, як у «Велес Сарсфілд», так і в збірній Параґваю, отримавши капітанську пов’язку в обох командах. Впевнена гра капітана на стрічці воріт допомогла «Велесу» тричі здобути чемпіонське звання в Аргентині, виграти Кубок Лібертадорес та завоювати Міжконтинентальний кубок.
Зібравши усі можливі титули південноамериканського клубного футболу, Чілаверт вирушив здобувати міжнародне визнання в складі збірної на Мундіаль 1998 року у Франції. Параґвай потрапив у «групу смерті» разом із Іспанією, Болгарією та Ніґерією. Не в останню чергу завдяки самовідданій і впевненій грі Чіли параґвайці завершили груповий турнір на другому місці та вийшли в 1/8 фіналу.
В дуелі з майбутніми чемпіонами світу Чілаверт до 115-ї хвилини матчу втримував свої ворота на замку, однак «золотий гол» Лорана Блана відправив Параґвай додому. Хосе Луїса Чілаверта за підсумками чемпіонату світу визнано найкращим воротарем того Мундіалю.
В наступному клубному сезоні Чілаверт залишив по собі чи не найвагоміший слід у футбольній історії, ставши першим голкіпером, який оформив хет-трик. Сталось це 28 листопада 1999 року в матчі аргентинської першості проти «Феррокариль Оесте» — параґвайський кіпер реалізував три пенальті в ворота суперника.
У 2000-му році Чіла вдруге спробував себе в європейському клубному футболі, підписавши контракт з командою французької Ліги 1 «Страсбурґом». Однак, Чілаверту не вдалось зблиснути на полях Франції так яскраво, як він робив це в складі збірної на чемпіонаті світу. «Страсбурґ» виграв Кубок Франції у 2001 році, але вилетів в другий дивізіон. Чіла відіграв за клуб 52 матчі, однак йому забороняли пробивати штрафні удари та пенальті, єдиним винятком став власне той фінальний матч за кубок країни проти «Нанту», в якому «Страсбурґ» перемагав з рахунком 3:1, тож Хосе дозволили пробити пенальті на 90-й хвилині матчу, який він реалізував.
Фізична форма Чілаверта у Франції значно погіршилася — він почав дуже швидко набирати вагу. Через це керівництво клубу розірвало контракт із параґвайським воротарем, на свою користь потрактувавши певні пункти його контракту. Але Хосе не здався без бою і подав до суду на стягнення компенсації за незаконне звільнення з клубу. Слідство у справі тривало понад 3 роки, але потім виявилось, що Чілаверт сфабрикував деякі медичні документи, тож суд оштрафував його на 10 тис. євро та . засудив до позбавлення волі на 6 місяців умовно.
Протягом цього часу судових розбірок проти «Страсбурґа» Чіла виступав за уруґвайський «Пеньяроль», з яким здобув ще один чемпіонський титул, забивши чотири голи, а завершив професійну кар’єру Професор в рідному для себе «Велес Сарсфілд».
По завершенні кар’єри Чілаверт відкрив офтальмологічну клініку в Асунсьйоні, заснував фонд допомоги дітям, а також зайнявся бізнесом — впровадив у продаж ексклюзивне червоне вино і чай під власним брендом.
Час від часу знаменитий параґваєць світиться на південноамериканських екранах як футбольний аналітик телевізійної мережі «Юнівізьйон».
Варто відзначити і вибуховий характер і ексцентричність поведінки Чілаверта за межами футбольного поля. Природжений лідер і самовпевнений гравець, він завжди був об’єктом прискіпливої уваги преси. Кілька разів Чілаверт докладав фізичної сили до папараці, які не давали йому спокійно і кроку ступити. Чіла повністю закрив доступ пресі до свого приватного життя.
«Зрозуміло, що ставлення суспільства до мене неоднозначне. Зі мною не можна бути індиферентним — мене або люблять, або ненавидять. Це життя в чорно-білих тонах»
— казав сам Чілаверт про цю ситуацію. У 1999 році він подав до суду на кілька популярних аргентинських спортивних видань за те, що вони постійно перекручували його висловлювання.
Агресивну і критичну позицію Чіла займав і щодо політичної складової суспільства. Він дуже гостро критикував параґвайський уряд за його антидемократичні дії. Влітку 1999 він навіть відмовився від участі в Кубку Америки через те, що співорганізатором турніру був генерал-путчист Ліно Ов’єдо, диктаторське правління якого Чіла в юності відчув на власній шкірі.
На Чілаверта навіть влаштовували замах. В аеропорту передмістя аргентинської столиці Чіла голими руками відбивався від семи невідомих, озброєних ножами. Після цього інциденту він завжди возить із собою в автомобілі бейсбольну биту.
Частенько параґвайський Професор поводив себе не надто інтелігентно і на футбольному полі, вступаючи в очні та заочні конфлікти з іншими футболістами. Так, в часи його виступів в чемпіонаті Аргентини, на Чілу «наїжджав» тодішній голкіпер «альбіселесте» і «Рівер Плейта» Ґерман Бурґос, який часто публічно тролив Хосе, називаючи його «жирною сракою, яка не вміє стояти в воротах, тому бігає бити штрафні і пенальті».
Одного чудового дня Чіла відповів Бурґосу більш ніж достойно — поклав йому за комірець м’яча зі своєї половини поля, пробивши з 60-метрової відстані. Цей м’яч став єдиним, який Чілаверт провів з гри у своїй кар’єрі, а також його було визнано найкращим голом чемпіонату Аргентини того сезону.
Одним із найбільших ворогів Чілаверта на футбольному полі був супербомбардир «Боки Хуніорз» Мартін Палермо, який забив параґвайцеві немало голів. Їх зустрічі на полі постійно закінчувались взаємними образами. В одному з своїх інтерв’ю Чіла сказав, що ніколи не потисне руку мужчині, який перевдягається в жіночий одяг (що одного разу зробив Палермо, беручи участь в фотосесії для одного з видань).
Крім цього, жертвою Чіли одного разу став і Роберто Карлос, якому Професор після матчу збірних Параґваю та Бразилії смачно плюнув в обличчя. Жодних вибачень чи розкаянь від Чілаверта годі було дочекатись: «По телебаченню показали лише мій плювок, але ніхто не чув, як Роберто Карлос провокував мене, ображав, насміхався з моєї країни і народу».
Ось такий неоднозначний персонаж цей Хосе Луїс Чілаверт. Брутальний професор з вищою освітою, який займає шосте місце в рейтингу найкращих воротарів ХХ століття (перший в списку неєвропеєць). Голкіпер, що забив за свою кар’єру 62 голи, і хоча його рекорд результативності вже давно побив бразильський колега по амплуа Рожеріо Сені, однак Чіла й досі залишається єдиним брамкарем, якому вдалось зробити хет-трик.
І чи не першим, хто на власному прикладі змінив стереотип воротаря:
«Раніше воротар був обмежений власним штрафним майданчиком, як в’язень у чотирьох стінах. Тепер, з моєю появою, воротар — це передусім агресивний і активний гравець, що керує всією командою від своїх до чужих воріт»
