Після спілкування з Юрієм Тлумаком у нас з’явилось велике бажання поговорити зі справжньою легендою львівських “Карпат”, а за сумісництвом батьком юного динамівця – Андрієм Тлумаком. У нашій розмові ви нарешті дізнаєтесь про нові львівські “Карпати”, період проведений у луцькій “Волині”, договірні матчі та ще багато чого.
– Андрію Богдановичу, зараз наближаються зимові свята, які плани на них?
– Добре відсвяткувати разом із сім’єю. Тому що вона найголовніше, що є в нашому житті.
– В Україні, а особливо на Заході, є така традиція, що кожного року 19 грудня ходить Миколай, що він вам приніс?
– Ну, в нас так сказати все по стандарту: труси, шкарпетки, парфуми (сміється – прим.). Правда, син подарував мені спортивну кофту.
– Найпам’ятніший подарунок, який ви отримали на зимові свята?
– Навіть не знаю. Я дуже прагматичний в цьому питанні, не дуже люблю сюрпризи. Тому в нас подарунки обговорюються.
– Перейдемо до “Карпат”. Розкажіть нам детальніше про новий проєкт клубу на чолі з вами та Степаном Юрчишином.
– Скажемо так, інформації багато немає, тому що на сьогоднішній день немає про що сильно говорити. Ми зробили пресконференцію, розповіли, які в нас плани та наміри на майбутнє. Найголовніше – це те, що ми хочемо бачити “Карпати” у Львові. Саме ті “Карпати”, які робили історію. Вважаю, що “Карпати” це не лише одна назва, а саме люди, які завойовували кубок СРСР, покоління бронзи 98-го року. Вони теж з нами та підтримують наш проєкт. Коли прийде час, то все побачите. Ну і звичайно є ще третє покоління. Ті хлопці, які захищали зелено-білі кольори у Лізі Європи, займали п’яте місце. Вони теж нас підтримують, тримають руку на пульсі та готові допомогти нам у будь-яких моментах. Дуже хочеться, щоб ці “Карпати” підтримали і наші вболівальники. Тому що реально вся історія, яка є, зібрана тут. Люди хочуть мати сильні “Карпати” у Львові, такі сильні, які вони були все життя. Є певні складнощі по емблемі. Вона є та нібито в ультрас, але ми всі дуже добре розуміємо, що герб належить двом власникам. Там чимало юридичних питань, а я не є юристом, тому не можу вам говорити детально, як воно буде. На сьогоднішній день ми працюємо над цим питанням, в нас є юристи та незабаром все буде відомо. В нас є в планах залучати ветеранів до нашої роботи та проєкту. Просто на сьогоднішній день ми поки граємо в аматорах, а коли ми вже вийдемо на професійний рівень, то ви усіх побачите. Ну на цей момент в клубі працює три людини. Це директор клубу Степан Юрчишин, тренери – я та Андрій Сапуга. Теж хочу подякувати Львівській Асоціації футболу і зокрема Олександру Яковичу Шевченку за допомогу. Ми контактуємо та перебуваємо на постійному зв’язку.
– Ваш син Юрій Тлумак нам в інтерв’ю говорив, що дуже вірить в цей проєкт. Чи є шанс, що колись ми побачимо, як батько тренує сина в “Карпатах” у вищій лізі України?
– Звичайно, що я би дуже хотів, щоб син грав у “Карпатах”. Якщо були би ті “Карпати”, які мали би перспективу, то він би залишився би у цьому клубі. Я його виховував так, що “Карпати” це є все для гравця, який пройшов школу, молодіжку, першу команду. Ну, але коли ось ця вся ситуація сталась, то я не бачу перспектив. Тим більше, що запропонував контракт хороший брендовий клуб, то, звичайно, що він його вибрав. Насправді дуже складно батькові тренувати сина. Тому що дуже багато критики зі всіх сторін. Хороший приклад Костишини. Це важко, адже тато має вимагати від свого сина набагато більше, ніж від решти гравців. Чимало критикують і футболісти, і вболівальники, кажуть, що це там кумовство чи синовство (сміється – прим.). Дуже багато негативу йде, та який би не був гравець, сильний чи слабкий, але це є син, тому ось такий момент не хороший.
– Чи можливо таке, що у Другій лізі наступного сезону будуть виступати “Карпати” Львів Смалійчука та “Карпати” Львів Юрчишина. Ви собі якось це уявляєте вже?
– Це дуже складне питання. Ну, по-перше, це “Карпати” не тільки Юрчишина, це ціла плеяда ветеранів. На сьогоднішній день Степан Федорович є директором, а я просто тренер. Не можна казати, що це “Карпати” Юрчишина чи Тлумака. Також не можна говорити, що “Карпати” Смалійчука. На мою думку, Смалійчук на сьогоднішній день ще не заслужив, щоб команду називали його іменем. Тут стоїть питання взагалі “Карпат”. Інвестори, які взялись за новий проєкт, навіть не називають своїх прізвищ. Вони не хочуть себе піарити і співвідносити з цим брендом. Я теж би не хотів, щоб якусь конкретну людину піарили завдяки клубу. Ми говоримо про футбольну команду “Карпати” Львів. Я ще раз повторююсь, що це є покоління людей, які грали, вболівали та досягали певного результату. Називати “Карпати” якимось іменами – це неправильно.
– Як ви ставитесь до “Карпат” Галич?
– Взагалі ніяк. Це команда з Івано-Франківської області, а я є львів’янин. Як я можу ставитись до клубу з іншого регіону. Це питання потрібно ставити в Івано-Франківську.
– Яку інфраструктуру, зокрема базу, ваші “Карпати” планують використовувати найближчим часом?
– Зараз якраз ведеться розмова щодо цього. Я не дуже в курсі, мені пообіцяли як тренеру, що база буде. Займаються юристи, спеціальні люди, які шукають місце. Я чисто з професійної точки зору можу підказати, що там має бути. Є інвестори, які працюють над цим питанням.
– На вашу думку, яка основна причина того, що “Карпати” зараз опинились в Другій лізі?
– Напевно, керівництво довело до цього. Вважаю, що так. Адже такий бренд у Львові впав настільки низько, це категорично неправильно. Потрібно ставити це питання багатьом людям, які мали причетність до тих “Карпат”.
– Ви – справжня легенда львівських “Карпат”. Зіграли приблизно 200 матчів за цей клуб, однак з перервами на “Металург”, “Металіст” та “Зорю”. Чому так склалось?
– Я хотів постійно грати тут, у Львові, довгий час був капітаном команди. Але так вийшло, що у свій час “Карпати” вилетіли у Першу лігу та до мене підходив президент і пропонував мені грати у вищій лізі, у запорізькому “Металурзі”. Вони хотіли розвивати молодого воротаря та в принципі так і вийшло. Тоді Богдан Шуст якраз заграв у той період часу і його продали в “Шахтар”. І клуб заробив, і я в УПЛ залишився, це всім пішло на користь. Шуст реалізував свій шанс, а я побув півроку там та повернувся із задоволенням, допомігши команді вийти в Прем’єр-лігу. Згодом був “Металіст”. Тоді у мене завершився контракт і я хотів залишитись в клубі. Але президент це бачив з іншої сторони і вийшло так, що я поїхав до Харкова. На два роки випав з “Карпат”, але повернувся і вважаю, що всі мої найкращі роки у професійному футболі пов’язані саме з цим клубом.
– Ваша жахлива травма, отримана у матчі проти “Львова”, у стику з Григорієм Баранцем, звучить як “компресійний перелом дев’ятого грудного хребця”. Як ви це пережили?
– Напевно характер допоміг. Я травмувався, але на емоціях відіграв перший тайм, мене замінили. У перерві я просто не міг встати з кушетки. Мені лікар дав два уколи, але це не помогло. Я приїхав до лікарні, приїхав лікар з Києва, подивився знімки та сказав головне, щоб я ще ходив. Я закусив зуби, багато працював. Хороший лікар з Одеси мені допоміг, він працював у “Чорноморці”. Царство йому небесне. Дуже класна людина була. Лікар підказав мені певні вправи, динаміку реабілітації. Але це через шалену біль, нікому не пораджу. Зрозуміло, що у всіх футболістів є дискомфорт в ногах, спині. Але принаймні ще “дир-дир” можу побігати. Відновлення зайняло 4-5 місяців.
– У вас був період, проведений у червоноградському “Шахтарі”. Як взагалі надійшла така пропозиція?
– Був період, я товаришував з Андрієм Паріцьким, він був президентом “Шахтаря”. Ми чисто на дружніх стосунках домовились, що я там допоможу йому та пограю за цю команду. В нас тоді ціла плеяда грала: Войтович, Котовенко, Онисько, Ільків, Сидорко. Чисто дружба. Але я почав працювати тренером U-19 в “Карпатах”, то друге коло вже навіть не догравав, бо не було часу. Пів року пограв у червоноградському “Шахтарі”.
– Зараз ця команда відроджується. Стежите за ними?
– Чесно, не слідкував. Я спілкуюсь з Павлом Пилипчуком та знаю, що він балотувався на вибори мера у Червонограді. В нього в програмі був варіант, що якщо би він пройшов, то повернув би футбол у це місто, аж до Другої ліги. Це я знаю, але як там зараз відбувається все, чесно кажучи, без поняття, не маю можливості слідкувати.
– Червоноград – справжнє шахтарське місто. Але деякі люди асоціюють його з наркоманами. Що вас вразило в Червонограді?
– Ну, я наприклад не бачив жодного наркомана за той період часу, що я там відіграв. Що вразило? Дуже приємний та гарний стадіончик. Хороші люди, вболівали за нас. Нічого поганого про це містечко сказати не можу.
– Згодом ви очолювали юніорську команду “Карпат”. Журналістка “Брутального футболу” Настя Обертосова тоді якраз працювала в клубі та була навіть з вами на зборах у Нідерландах. Чи пам’ятаєте ви цей період та що можете сказати про Анастасію?
– Дуже приємний період роботи. В нас в U-19 хлопці ставали на ноги, це складний перехідний період. Адже з дитячого футболу вони переходять на більш серйозний та дорослий рівень. Багато дітей не можуть з цим впоратись, бо це складно. Натомість період був дійсно хорошим. Ми два роки поспіль займали третє місце. В одному році навіть боролись за золоті нагороди. В той період ми якраз і їздили на збори у Нідерланди. Була Настя, також ще одна дівчинка, Юля, тоді фотографом працювала в “Карпатах”. Дуже приємні враження від цих дівчат, порядні та класні. Тільки хороші слова можу сказати про них. Вони у багатьох моментах нам допомагали. Ми брали з собою кухаря, але він один не справлявся з цілою командою та дівчата допомагали. І не соромились помити посуду, почистити картоплю, хлопці наші теж допомагали, але основне дійсно, що дівчата просто бомба-супер.
– Що за історія з договірними матчами трапилась, коли ви були тренером “Карпат” Ю-19? Вас конкретно вбивали тоді судді? Говорили, що певні люди виходили на футболістів з пропозицією злити матч. Розкажіть детальніше про той відрізок.
– Скажемо так… Я дуже вдячний тим гравцям, які тоді в мене були. Вони чесно підійшли та розповіли про цю ситуацію. Реально були дзвінки, переписка. Я зв’язався з президентом, тоді був Петро Петрович Димінський. Він мені підказав, які кроки робити. Цього навіть наше керівництво не знало. Все робили через поліцію, через Костю Андріюка. В момент передачі грошей хлопцям, ми за допомоги поліції спіймали зловмисників. Але в нас такі закони, що на сьогоднішній день ті люди, які цим займаються, не мають ніякої кримінальної відповідальності та їх просто відпустили. Однак ми перемогли тоді “Шахтар” з рахунком 3:1, хлопці молодці. На тому стресі зіграли, велике їм дякую.
– Щоб ви робили з людьми, які таким займаються?
– (Сміється – прим.). Ну, що я можу зробити? Садизм у нас заборонений, по закону ми теж не можемо нічого вчинити. Тому виходить, що так, як вся наша країна – мусимо терпіти.
– Далі була “Волинь”. Розкажіть за цей етап у вашій кар’єрі детальніше.
– “Волинь” згадую в дуже хороших моментах. Єдине що, то це ось ці матчі проти “Карпат”. Я їх дуже не хотів. Мені багато людей говорили, що “Волинь” буде грати проти “Карпат” ці перехідні матчі. Коли ми прийшли до луцької команди, то вона була на останній сходинці у турнірній таблиці. За короткий літній період ми підібрали хороших та якісних гравців, зробили добру роботу та наприкінці сезону грали в матчі за УПЛ. Теж слід відзначити, що з нас знімали шість очок, але попри це, ми боролись до кінця. Навіть не хочу це згадувати. Поєдинок був для мене болючий з двох сторін. Я ще до протистояння говорив, що ці дві команди мають грати у вищій лізі. Ти сам був на цих матчах і бачив, скільки було глядачів. Що у Львові, що в Луцьку. На сьогоднішній день УПЛ не має матчів з таким ажіотажем. Два таких клуби повинні були бути в Прем’єр-лізі. Болючий кінець, але зі мною продовжили контракт ще на сезон і ми знову так сказати “потрапили на плей-оф”, адже все вирішував останній матч проти “Минаю”. Ми програли, а вони перше місце взяли. Не пощастило нам, різні причини були, але не хочу про це говорити зараз.
– Та гра між “Волинню” і “Карпатами” була “нечистою”?
– Ні, все за спортивним принципом. Були певні епізоди, коли глядачі вибігли на поле, бо їм не сподобалось суддівство, але це все емоції, не хочу про це згадувати.
– Це була справжня жесть. Трибуни горіли, вболівальники на полі, в арбітра летять стільці. Я такого ще не бачив. Як вважаєте, це нормально, адже це дербі, чи вже занадто?
– Звичайно, що це вже занадто. Тому що люди вибігли на поле і якби там не було, я проти насильства. Будь-якого! В загальному така пристрасть потрібна глядачам, тренерам та футболістам. Єдине, головне, щоб це не доходило до насильства.
– Ви працюєте у тандемі зі своїм другом Андрієм Сапугою. Як давно ви дружите та чи плануєте ви і надалі так працювати?
– Ми знайомі дуже давно. Ще грали разом в “Карпатах”. Він на два роки старший. Дуже порядна людина та хороший спеціаліст. Я однозначно планую надалі працювати, як складеться доля невідомо, однак якщо буде можливість працювати довго з ним, то я буду радий.
– Ви перехворіли коронавірусом ще влітку. Як проходила хвороба?
– Нас просто закрили. Ми разом працюємо з Андрієм та разом хворіємо (сміється – прим.). Ми перебували вдома. Лише один день у мене був такий стан, коли реально ламало. Однак не ясно, чи це хвороба так на мене подіяла, чи нерви, бо наша команда тоді програла “Чорноморцю” з великим рахунком 5:2. Ось тому якось все на купу склалось тоді. Але це було один день, коли мене ковбасило, а решта днів минуло спокійно.
– На вашу думку, чи потрібно грати у футбол в такий час, як зараз?
– Я вважаю, що потрібно. Звичайно, що це вже не той футбол, бо він без вболівальників. Це штучний футбол, футбол на зборах. Але я вам скажу, що коли люди сидять вдома та хворіють, то це дуже важко. Це катастрофа, говорю за власним досвідом. І коли ще немає футболу по телевізору, то важко. Він повинен бути, але це не зовсім справжній.
– Ви могли очолити “Карпати” влітку минулого року? За моєю інформацією, вам надходила така пропозиція.
– Моменти були, розмова з президентом була. Скажемо так, якщо би мав, то би прийняв. Було багато причин, чому так, чому ні. Я “Карпати” міг прийняти кілька раз. Приймати команду потрібно тоді, коли ти впевнений, що зможеш щось зробити. Я не був таким. Те, як вчинили з Чижевським, то це вкрай неправильно. Людина, яка стільки років віддала “Карпатам”, залишила їх в УПЛ і так з ним вчинити… Ну, Боженька є на верху, все бачить та згодом карає. Претензій до Роми Санжара взагалі немає. Топ-тренер та людина. Там не він це зробив. Обставини і керівництво. Щоб пояснити, хто це зробив, то потрібно провести ціле журналістське розслідування (сміється – прим.). А не мені говорити. Я вважаю, що з Саньою Чижевським вчинили вкрай неправильно.
– Ваш син Юрій Тлумак нам в інтерв’ю говорив, що ви більш суворий та емоційний за нього. В принципі це завжди було помітно. Це все емоції та азарт у футболі чи в житті ви теж такий емоційний?
– Ну, в мене такий характер, що я не люблю програвати. Зі мною дружина жодну гру не грає, ні карти, ні шашки, ні шахи. Абсолютно нічого, бо якщо щось не так, то летить все (сміється – прим.). Тому ось такий я є. Кожен матч я маю вигравати. Чи це тренувальний, чи контрольний, чи офіційний. Та навіть “дир-дир”, як ми з друзями граємо. Хтось отримує задоволення від того, що гарний пас віддав, а я від того, що перемагаю. Програвати не люблю.
– Знайшов цікаву інформацію в інтернеті. Пишуть, що у вас є ресторан у Львові. Що це за ресторан та де він знаходиться?
– Ресторан знаходиться на Сихові. Називається “Старий Сихів”. Займається ним сестра, раніше це робила мама. Смачна українська кухня, сам полюбляю туди заїхати та пообідати.
– Які три бажання загадаєте на Новий рік?
– На Новий рік… Перше – це здоров’я. Сім’ї, родині, друзям та загалом всім людям! Друге, щоб в нас все вийшло з “Карпатами”. І третє, щоб люди повірили в ті “Карпати”, особливо вболівальники та фанати.
– Традиція БФ: розкажіть вульгарний анекдот.
– Питається журналіст мужчину:
– Ось ви тричі були одружені, від чого померла ваша перша жінка?
– Від грибів.
– А друга?
– Від грибів.
– А третя?
– Від задушення.
– А чому?
– Не хотіла гриби їсти (сміється – прим.).