Жодного дня без екслюзивів – нове гасло “Брутального”. Сьогоднішній гість – хавбек “Десни”. В інтерв’ю нам Андрій оцінив перспективи “Десни” у цьому сезоні, пригадав свої виступи в Бельгії та зізнався, що міг перейти в клуб з французької Ліги. Вже майже традиційно гравець заключив парі з нашим журналістом Ігорем Шевчуком.
– Як провів різдвяні свята?
– Провів у колі сім’ї, їздили додому до батьків. Новий рік зустріли разом з дітьми та дружиною. Були в Києві, а перед тим поїхали в Рівненську область до батьків.
– Чи важко після такої великої павзи набирати форму?
– Особисто для мене зараз важкувато, бо я пропустив місяць через травму, відповідно зараз не дуже легко набирати форму. Вважаю, що тиждень пройде та вже буде краще. Найголовніше – не запускати себе у відпустці, не лежати просто місяць вдома і нічого не робити. Потрібно періодично бодай бігати, виконувати якісь вправи і так далі.
– Скільки кілограм набрав за місяць відпочинку?
– Я навпаки ще скинув, бо весь цей час ще займався у відпустці, відновлювався від травми. В мене завжди вага тримається стабільно і немає з цим ніколи проблем. Важу десь 80 кілограм. Ні разу сильно не набирав чи скидав вагу. Завжди було стабільно, плюс мінус 500 грам.
– Восьмого січня в Україні ввели локдаун. Що думаєш про нього?
– Важке питання- насправді. Влада намагається приймати якісь рішення, але як бачимо в нашій країні вони, на жаль, не є ефективними.
– На твою думку, що потрібно зробити, щоб зупинити коронавірус?
– Ніхто не знає, що потрібно зробити. Мала би нам допомогти вакцинація, але напевно вже потрібно з цим всім змиритись і продовжувати жити. Воно так різко вже від нас не піде та залишиться надовго. Потрібно підготувати лікарні, щоб було де лікувати у кого важкі ситуації, щоб були якісні палати з усім обладнанням.
– Ти хворів ковідом?
– Ні, жодного разу. Слава Богу. Я дотримуюсь всіх правил, мию руки, дотримуюсь дистанції. Зрозуміло, що це важко робити, коли гра. Не відвідую заходи де багато людей і так далі.
– Розкажи про сім’ю.
– В мене маленька дитина, тому в останню чергу хотілось би додому принести ковід. Сину Максиму тільки шість місяців. Також в мене є донечка, звати Аліса, їй чотири роки. З дружиною вже довгий час разом. Загалом, все добре, ми щасливі, виховуємо дітей.
– Поговоримо про футбол. Команда вже зібралась, які плани далі?
– Ми зібрались десятого січня, на цей момент знаходимось в Чернігові. Наскільки я знаю, то ми 21-го числа вилітаємо в Туреччину, на основний збір. Зараз в нас десять днів будуть підготовчі збори, там вправи, біг і так далі. А згодом вже відправимось до Анталії, де проведемо заключну частину підготовки до весняної частини УПЛ, зіграємо там спаринги і будемо вже готуватись безпосередньо до чемпіонату. Звісно, збори потрібно проводити за кордоном. Вони ж робляться для того, щоб були товариські зустрічі, а в Україні їх просто немає, ну і плюс погодні умови. Не хочеться ж грати зі своїм суперником по УПЛ. Ти ж не зможеш награти якісь тактичні схеми, склади і так далі. Атмосфера в команді хороша, всі повернулись, сумували один за одним.
– Перший офіційний матч у 2021-му році буде проти луганської “Зорі”, вашого прямого конкурента. Ви перемогли їх у першому турі. Як вважаєш, завдяки чому ви можете перемогти їх ще раз?
– Ну, це вже нам буде говорити тренерський штаб. Ми будемо награвати певні схеми, тактику, склад і будемо готуватись вже ближче до гри проти луганської “Зорі”. Зараз про це ніхто не думає, тому що на даний момент найголовніше це набрати форму. Справді дивно, що чемпіонат розпочинається так рано. Я взагалі не зрозумів, чому ми 16-го грудня завершували, коли вже були морози. Не знаю, з чим це пов’язано, але грати, коли немає нормальних умов, поля замерзлі, то це дуже неприємно. Ти не можеш показати всіх своїх характеристик. Зима, дощі, погода постійно змінюється, потрібно багато грошей вкладати в підігрів і підготовку газону, зимою важко з цим. Було би логічніше розпочати на початку березня, або бодай наприкінці лютого, можливо, це пов’язано з Євро, тому так рано починаємо.
– У першому колі “Десна” зіграла внічию з ДК і “Шахтою”. Проти кого з них було грати важче?
– Ну, дивись. Ми зіграли внічию з цими двома командами, але ближче до перемоги були в матчі проти проти донецького “Шахтаря”. Важче було проти “гірників”, тому що команда постійно тисне, контролює м’яч і так далі. З приходом Луческу “Динамо” теж намагається грати в комбінаційний футбол. Нам в Києві десь трішки пощастило, бо в них було більше моментів для перемоги, а ось з донеччанами мені здається, що в нас були кращі нагоди, а ми їх не реалізували та ще й під кінець гри пропустили.
– “Десна” програла лише два матчі. Двом командам із нижньої частини турнірної таблиці. Питання в мене одне – як можна зіграти внічию з двома грандами і програти двом аутсайдерам?
– Ну, зі “Львовом” – це взагалі якесь непорозуміння. Мало того, що ми програли, то я в цьому матчі ще й травму отримав. Просто не знаю, як так. Вони один раз тільки поле перейшли. В нас в тій грі моменту не було хіба в Жеки Паста (воротар “Десни” – прим.). А в решти гравців були нагоди. Якесь тотальне невезіння, бувають такі матчі. Коли ти володієш перевагою, ініціативою, однак програєш гру, непояснимо, але факт. Ну з “Дніпром” то в нас із самого початку гра не пішла, пропустили швидкий м’яч, може вони і заслужено перемогли, по ділу. А ось зі “Львовом”, то просто не знаю, як так. З “Інгульцем” теж не розумію, як ми зіграли з ними внічию. В нас просто шалена перевага була, особливо у другому таймі, а в них із 40 метрів удар і м’яч летить в дев’ятку. По-дурному все списувати на невезіння, але воно дійсно так було в тих матчах, ми не реалізували безліч моментів.
– Міша Мудрик – один з найтехнічніших, з ким ти грав у одній команді?
– Так, однозначно. Мудрик – працьовитий хлопець. Коли я був у “Шахтарі”, то він приходив з нами тренуватись, ще, мабуть, Міша не розумів усю суть дорослого футболу. Зараз він змінив підхід, дуже сильно додав у плані розуміння цієї гри, тому вважаю, що його чекає велике майбутнє. Особисто мені Мудрик дуже імпонує як гравець. Можливо, йому трішки не щастить, що не може забити, але це пройде. Топ-3 найтехнічніших, з ким я грав? Мудрик, Соломон і Гуцуляк. Це я не беру до уваги тих, хто був у “Шахтарі”, маю на увазі бразильців, типу Вілліана.
– Якщо “Десна” вийде в Лігу чемпіонів, то готовий пофарбувати волосся в біло-синій колір?
– Звичайно, що готовий. Домовились, якщо “Десна” займе бодай друге місце, то я фарбую волосся в біло-синій колір.
– Рябоконь доволі спокійний, беземоційний тренер. Чи були ситуації, коли ваш тренер був вами конкретно незадоволений та жостко “піхав”?
– В нього немає такого, щоб він когось ображав. Рябоконь спокійно і конструктивно завжди пояснює, немає такого, що він там сильно кричить. Навіть коли ми програємо, то він говорить спокійно, але ти розумієш, що ці слова потрібно сприйняти серйозно, зробити аналіз над помилками та їх більше не повторювати. Його особливість в тому, що він нестандартний тренер. Наш склад дуже важко вгадати, ніхто не знає хто, коли і де вийде. Команда зіграна, є якісні гравці, на кожну позицію по дві людини.
– Тримаєш образу на Фонсеку?
– Спочатку була образа, тому що я прийшов до команди, непогано провів збори, були матчі, коли я виходив і забивав, або віддавав гольові паси. Коли були пропозиції з інших клубів, а Фонсека мене не відпускав, то були образи. Згодом я зробив висновок і зрозумів, що немає сенсу ображатись. Він хороший тренер. Тоді були емоції та все решта. Не в плані того, що я завжди маю грати, але на більше шансів заслуговував.
– Ти би перейшов коли-небудь в “Динамо”, якби була пропозиція чи в тебе шахтарське серце?
– Ну такої пропозиції ніколи не було, а в майбутньому думаю, що швидше всього би не перейшов. Не хотів би, щоб багато критики на мене вилилось. Тому що коли переходиш із “Шахтаря” до “Динамо”, то багато різного неприємного стається. Думаю, що не перейшов би, але ніколи не кажи ніколи. До критики ставлюсь нормально, якщо вона конструктивна. Можу навіть деколи в коментарях в інтернеті людям відповісти, переписуватись із критиками. Зрозуміло, що якщо якісь “додіки” пишуть образи, то я на це ніяк не реагую. Пам’ятаю була одна ситуація. Хтось мені дуже сильно “напіхав”, а я йому відповів на коментар. Потім бачу в дірект мені пише “О, ти відповів. А можеш мені футболку подарувати? Я просто так це написав, щоб ти це побачив”. Ну зрозуміло, що я йому ніякої футболки не дав і більше нічого не писав.
– Чому чимало українських футболістів переїжджають в Бельгію?
– Тому що це трамплін для майбутнього. Якщо є якісь мрії та цілі в житті. Зрозуміло, що якщо ти граєш там не в “Шахтарі”, то важко перейти відразу в топ-чемпіонат, потрібен якийсь трамплін. Ось Бельгія ідеально підходить.
– Чому Бельгія не стала для тебе трампліном у інший європейський чемпіонат?
– Тому що я був у оренді, а це різні речі. Коли клуб має можливість тебе викупити, а коли просто оренда, то це інша справа. Я там нормально зіграв, у 20 матчах забив 6 голів. І в мене після того, як завершилась оренда в Бельгії, то була тоді пропозиція з Франції. Кликала команда, яка тільки піднялась з Ліги 2 в Лігу 1. Перемовини тривали десь два місяці, ну і в результаті не вийшло домовитись з “Шахтарем”. Вони сказали, що на мене розраховують в майбутньому та були готові віддати в оренду, або продати за велику суму. Ну а інша сторона не була готова заплатити такі гроші. Що за команда? “Страсбург”. І ще пропонували залишитись в Бельгії, в “Кортрейку”, а це вже було перед тим, як я перейшов до “Десни”.
– У “Кортрейку” у вас була справжня солянка футболістів з різних країн. На якій мові спілкувались?
– Англійською, всі розуміли. Я думав, що володію вільно цією мовою, поки туди не приїхав (сміється – прим). Знаєш, як в нас питають, чи ти знаєш англійську, ти такий, ну так, там 50 на 50. А приїжджаєш туди і розумієш, що ти “труп” взагалі. Наприкінці я вже краще говорив англійською. В принципі в плані футболу, я все розумів. Можливо, в побуті не дуже, але з часом ставало все краще.
– Зараз стежиш за “Кортрейком”?
– Так, взагалі за чемпіонатом Бельгії спостерігаю. Вони зараз на восьмому місці, останній матч виграли в “Генка” 2:1. Спілкуюсь з Жекою Макаренком періодично. І з адміністратором команди.
– Як гадаєш, чи заграє Олександр Філіппов у Бельгії так, як в УПЛ?
– Хотілось би вірити, що в нього все вийде. Сані потрібно дати трішки час, щоб він акліматизувався. Я дивився матчі, то він грає на всіх позиціях, а він чистий форвард. Ми там вже навіть сміялись в Інстаграмі з Фаворовим, що в нього новий скіл, подає кутові. Завжди був нападником, грав у завершальній фазі атаки, а зараз і зліва, і справа. Ми з ним говорили перед його переїздом, питав у мене, що і як.
– Чому навіть топово граючи у “Десні”, важко потрапити до збірної України?
– Наскільки я знаю, то Шевченко казав, що для того, щоб потрапити до збірної України, то ти маєш грати в єврокубках. Вважаю, що це неправильно. Є чемпіонат України, пацани виділяються в “Зорі”, в “Олександрії”, чого їх не викликати. Ти ж не береш всю команду, а там одну-дві людини. В збірну викликають за те, що в певний момент ти показуєш свої здібності та виділяєшся. Зрозуміло, що все залежить від команди, ну і не можна рівняти з Англією, але там з Чемпіоншипу викликають до національної збірної. Якщо людина заслуговує, то чому не дати йому шанс. Тому самому ж Сані Філіппову, він забив 18 голів, а навіть не потрапив у розширений список. Головний тренер відповідає за результат, але футболіст заслужив виклик. Просто втрачається мотивація, ти починаєш легше до цього ставитись, коли так не дають шанс. Не знаю, що Саші ще потрібно зробити, щоб його викликали.
– Ти сам з Рівненської області, як опинився в іншому куточку України, в донецькому “Шахтарі”?
– Ми були у фіналі і я був у інтернаті київському. В нас був тренер Павло Неверов, я йому дуже сильно вдячний. Добре до мене ставився, а це тоді була як філія “Динамо”. В нас була форма ДК, екіпірування. Там склалась ситуація, що він перейшов до них і забрав ще кілька людей з собою, в тому числі й мене. Але не дуже в мене там вийшло, ми поїхали на фінал в Нікополь, підійшли представники “Шахтаря” і сказали, що хочуть мене бачити в них, ось так і опинився.
– Чому ти вирішив стати футболістом?
– З самого дитинства дуже сильно любив футбол. “Динамо” було дуже сильне, там Шевченко, Ребров. Це все щире кохання до футболу.
– Якби тобі потрібно було йти на розбірки з хуліганами, кого би ти взяв із собою із “Десни” та чому?
– Скільки людей можна взяти? (сміється – прим). Аж склад відкрию, подивлюсь. Взяв би Льоху Гуцуляка, він такий міцний хлопака. Взяв би Йоонаса Тамма, нашого естонця. Ну, ти що не бачив?! Ми його називаємо Скала Джонсон. В нього завжди один вираз обличчя і ти не розумієш, чого очікувати (сміється – прим). Філа Будківського би теж взяв. Влада Калитвинцева би підтягнув. Ну, Гітченко вже старий, може не втекти в разі чогось. Добре, що є кого покликати, в нас така бойова команда.
– Часто бився на вулиці?
– Коли був у селі та в інтернаті київському, то потрібно було виживати і часто таке бувало. Але після цього, вже ні. Однак мені подобається бокс, періодично тренуюсь, люблю цей вид спорту. Краще, звісно, це все обходити стороною. Які ситуації були? Ну в інтернаті там на той час дідівщина сильна була. Старший міг плюнути на підлогу і сказати витирай. Це в київському РВУФК. Часто бились там з боксерами. У селі багато для бійки не треба, я в таких великих не брав участь, бо ще малий був, але там краще обходити стороною, тому що коли село на село, то це жорстко.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.