Попереднє наше інтерв’ю було записано з Ігорем Снурніциним, чемпіоном світу 2019 року. У тій розмові Ігор говорив про те, що українські футболісти, що виграли юнацький мундіаль, досі не поїхали грати в Європу. Однак, це не зовсім так. Центральний захисник Данило Бескорований сьогодні грає в чемпіонаті Словаччини, а саме за клуб “ДАК 1904” із міста Дунайська Стреда. Клуб і місто є середовищем угорців у Словаччині — на матчах “ДАКа” грає угорський гімн, вивішені угорські прапори, за команду “топить” угорський прем’єрміністр, а влада Угорщини навіть виділяє кошти на існування клубу. Наш сьогоднішній герой бетонує оборону “ДАКа”, що дозволяє клубу посідати 2 сходинку в турнірній таблиці чемпіонату. Яким є життя Данила сьогодні — говоримо сьогодні на “Брутальному” .
– Привіт! Як ти і чим зараз займаєшся?
– Привіт! Зараз в мене відбуваються збори. Ми не полетіли до Туреччини, а залишились вдома, у Словаччині. В нас дуже хороша академія, 12 полів та є всі умови, щоб проводити збори саме тут. Домовлялись із різними командами за спаринги. Зараз зіграли два товариських матчі проти угорських команд з Другої ліги. Країна заборонила зараз вильоти, тому що сказали, що коли повернемось назад, то будемо змушені сидіти двотижневий карантин вдома. Для нас це було не вигідно, тому залишились у Словаччині. В принципі не відбувається нічого цікавого. Ну особисто про себе можу сказати. Я весь час граю на позиції центрального захисника, але зараз почали ставити на позицію лівого. Тому що в нас основний лівий фулбек отримав травму і останні матчі я граю на його позиції. Тренер пробує мене там, побачимо що з цього вийде.
– Чим відрізняються турецькі збори від словацьких?
– В цей час я би не сказав, що чимось відрізняється. Тому що погода нам дозволяє добре тренуватись, в нас є для цього всі умови, харчування та відновлення. У нас не було необхідності летіти до Туреччини, є всі умови для роботи, залишились вдома, для нас це й добре.
– Яка ситуація з коронавірусом?
– Зараз закриті кордони повністю, вже як два місяці. У нас посилений локдаун. Не працює взагалі нічого, крім магазинів першої необхідності, аптеки й лікарні. Все решта закрито. Звісно, що важко живеться в таких умовах, особливо для молодого футболіста. Коли хочеться десь піти з друзями, посидіти, смачно поїсти, відпочити після тренування. Зараз такої можливості немає. Голова цим не забита, навпаки навіть краще, що ти приходиш з тренування і займаєшся своїм відновленням. Тому з однієї сторони для молодого гравця це навіть краще, те, як зараз все відбувається. Є можливість задуматись про своє майбутнє, розвиватись, більше приділяти уваги своїм якостям, почати вчити іноземну мову чи ще щось. Наприклад я за час карантину дуже добре підтягнув англійську, зараз вона в мене на хорошому розмовному рівні. Також повністю володію словацькою мовою. Розмовляю вільно. Трішки важко в плані писати, але навіть деякі словаки не вміють правильно писати, однак кажуть, що з часом я навчусь краще цього. Принаймні я вже тут майже два з половиною роки і за цей проміжок часу вивчив повністю словацьку мову, це ж чудово. Дуже легко вдалось мені це зробити.
– Що робиться з футболом у Словаччині?
– Як розпочався карантин в березні минулого року, коли закрили всі команди, була така велика перерва, то, звісно, відбулись великі зміни. Багато команд почали розривати контракти з хорошими футболістами і робили більшу ставку на молодь. Нашу команду це не зачепило, а ось “Жиліну” не оминуло. Але вони зараз дуже добре підготували своїх молодих гравців і в нашій лізі ведуть серйозну боротьбу. Ось, наприклад, ми їм програли на виїзді 4:1. Вони сформували сильну та міцну команду з молодих футболістів, які вже в них протягом кількох років навчаються, повністю знають схему гри, тактику команди. У них не було часу на адаптацію, вони вийшли і відразу в бій. Зараз дуже гідно виглядають. У братиславського “Слована” трішки вдарила ось ця теперішня ситуація по фінансах. Через те, що не ходять вболівальники і не працюють фан-шопи. Але це дуже хороша команда, з ними грати завжди цікаво. Ми поки на другому місці, розрив п’ять очок. Дай Бог, щоб ми їх наздогнали.
– Як взагалі з Кривого Рогу ти опинився в Луцьку?
– Спочатку з Кривого Рогу поїхав у Харків. Коли я ще грав за “Кривбас”, то в мене була можливість поїхати в “Металург” Запоріжжя і “Дніпро”. Але для мене не підходили ці варіанти в плані академії. Там дуже важко потім розкриватись у дорослому футболі. На дитячому рівні це непоганий шанс для розвитку, але у великий футбол, це важкий перехід. І ми з татом порадились, був такий варіант, що мене забирає харківське училище. Хороші умови там були для життя, футболу, розвитку. Я провчився там два з половиною роки та згодом на один матч, коли я грав, здається, проти донецького “Шахтаря”, то приїхав Кварцяний і запросив мене в Луцьк. Взимку поїхав до нього на перегляд і мене одразу забрали. В мене не було якогось підготовчого часу. Я не починав з юніорами чи дублем, був з першою командою у віці 16 років. Він мені дав великий крок в моєму житті, увійшов у смак дорослого футболу одразу.
– За що ти вдячний Кварцяному?
– Багато за що. Те, що він мене забрав до себе у молодому віці, у 16 років. Дав відчути дорослий футбол, коли ще луцька “Волинь” була у вищій лізі. Там ще були гравці такі, як Бікфалві, Бабатунде. Тобто футболісти дуже високого рівня, а Кварцяний в 16 років дав мені можливість це відчути, я міг рівнятись, дивитись на них і разом розвиватись з цими хлопцями. Також він мені дав характер. Віталій Володимирович завжди говорив, що я маю бути міцним, сильним, не маю ніколи плакати. Завжди маю бути агресивним в боротьбі та нікому не відступати. Наразі я цим користуюсь і ніколи не заберу ногу з м’яча, якщо дійду до кінця. Вдячний йому багато чим, дійсно.
– Розкажи веселу історію, пов’язану з Кварцяним.
– Ну ось, наприклад. У Кварцяного була собака, німецька вівчарка. Коли ми приїхали на тренування, то в нас була гра в квадрат і дві людини, які стояли всередині, то вони відбирали дуже погано. То він наступного дня привіз із собою вівчарку і сказав захисникам: “Дивіться, як моя собака буде відбирати м’ячі, ось так ви повинні робити”. Була сітка м’ячів із 12 штук. Пес коли заходив у середину квадрату, то забирав повністю м’яч і його прокусував. Кварцяний говорив: “Дивіться, наскільки собака агресивна, що не дає шансу навіть вам пересувати м’яч. Ось такі ви маєте бути, захисники”. Це дуже сильно запам’яталось і воно дає в житті стимул, що ти не повинен відступати. Кварцяний – мотиватор, він вміє працювати з молодими гравцями.
– Зеленський – твій земляк. Як оціниш його президентство?
– У кожної людини є свої погляди. Я не можу нічого говорити про політику, так, як я не проживаю на території України вже тривалий час. Але, принаймні, я вважаю, що Зеленський намагається щось робити в нашій країні. Багато людей очікувало від нього більше, але він просто не в силах це зробити. Йому чимало людей вставляють палки в колеса. На мою думку, Володимир Олександрович заслуговує поваги і він намагається нашу державу довести до чогось кращого.
– Що скажеш про відродження “Кривбасу”?
– Я дуже радий, що “Кривбас” почав відроджуватись. Зараз можливо ви чули, то розпочалась реконструкція нашого стадіону. Там де раніше грав ще той старий “Кривбас”. Обіцяють, що за півтора роки повністю його зроблять і буде новий стадіон. На нього зараз виділили бюджет 710 мільйонів гривень. Я щасливий, що наше місто розпочало відроджувати футбол. Тому що для наших вболівальників це дуже серйозно. Я люблю цю команду всім своїм серцем. Коли-небудь я все-таки хочу пограти в “Кривбасі”, у своїх рідних стінах. Але наразі я дійсний футболіст “Дунайської Стреди”, який має контракт.
– Ходить думка, що Зеленський може за два сезони просунути “Кривбас” в УПЛ. Як вважаєш, це реально?
– Як показує перша половина сезону, то зараз це нереально. Якщо з такою грою вони будуть грати в Першій лізі, то в них не буде шансів вийти в УПЛ. Але якщо змінять схему гри, то можливо. Тому що по підбору гравців це непогана команда. Однак я вважаю, що їм потрібно більше часу, роки 3-4, щоб вийти у Вищу лігу, ну і плюс має бути готовий стадіон, щоб приймати УПЛ, зараз такого стадіону у Кривому Розі немає.
– Ти зіграв 7 матчів на золотому для нас Чемпіонаті світу. Який був найважчий і найлегший особисто для тебе?
– Для мене найважчий матч був проти збірної США. Тому що це була дебютна моя гра на такому рівні. Деякі хлопці були до цього краще підготовлені, морально й психологічно, тому що до того ще пограли на чемпіонаті Європи. А я навіть не бачив такого рівня, який був на чемпіонаті світу. З точки зору психології, матч проти Штатів був найважчим. Натомість поєдинок, який я найбільше запам’ятав, то це був навіть не фінал, я його не беру до уваги, а матч проти збірної Італії. Нам навіть наприкінці гри пощастило, коли суддя подивився VAR і скасував гол італійців. Це було дуже емоційно. Зараз якщо подивитись на футболістів, які проти нас тоді грали, то вони виступають за “Лаціо”, “Мілан”, “Інтер”. Найлегший матч був проти збірної Панами. У моїй команді зараз грає хлопець, який грав тоді за Панаму на Мундіалі, лівий захисник. Говорили з ним, він цікавився, які футболісти поїхали грати за кордон. Я сказав, що всі залишились у своїх клубах і ніхто не поїхав нікуди. Зараз в Європі тільки я, Мусолітін в Польщі, ну і Лунін в “Реалі”.
– Чому серед всіх гравців золотого складу збірної тільки ти, Мусолітін і Лунін в Європі, а решта в Україні?
– Я не знаю, можливо хтось боїться змін. Комусь зробили хороші пропозиції в їхніх клубах. “Динамо” і “Шахтар” – це топові команди та хлопці, може, хочуть розвиватись в цих клубах. В них там сім’ї, дружини, діти. Їм зручно знаходитись в Україні, плюс їх добре фінансують, тому вони залишились. Я не хочу говорити за кожного футболіста, у кожного свій розвиток кар’єри. Я вибрав для себе більше важкий шлях, через Європу, навчитись чогось і розвиватись далі, крок за кроком.
– Чиє привітання після перемоги на Мундіалі було найкраще?
– Після фіналу я відразу розмовляв зі своїм земляком Зеленським. Президент мене привітав, сказав слова вдячності та що вони мною пишаються. Далі я вже віддав телефон президенту УАФ Андрію Павелку і пішов святкувати з командою. Привітання від Зеленського запам’яталось найбільше.
– Вже минуло півтора роки. Українці досі це пам’ятають. Як вважаєш, це надовго залишиться в пам’яті?
– Не знаю, як у людей, але я запам’ятаю на все життя. Для нашої країни це дуже велике досягнення. Я завжди пам’ятатиму свого тренера Петракова, хлопців, з якими я грав на Мундіалі та буду дивитись матчі, коли захочу пригадати ці емоції. Тому для мене особисто це запам’ятається на все життя.
– Відношення до тебе в твоєму клубі після тріумфу на чемпіонаті світу змінилось?
– Якщо ви знаєте, то я спочатку був у оренді. Я підписав контракт і пішов у оренду в “Земплін”, щоб отримувати більше ігрової практики. Ця команда нижче за рівнем того клубу, де я зараз знаходжусь. В мене був дуже хороший тренер, з яким я завжди спілкувався багато, допомагав розібрати мені певні моменти. Завдяки цьому я потрапив на чемпіонат світу. Без ігрової практики я би туди не поїхав. Звісно, що після того, як я повернувся в “Дунайську Стреду”, то мною пишались, що в команді є чемпіон світу. Натомість відношення до мене було інше, ніж до решти футболістів, більше вимог. Я мав бути на голову-дві вище за всіх, щоб показувати свій рівень і доводити досягнення чемпіона світу.
– У недавньому інтерв’ю ти сказав, що в тебе були пропозиції після ЧС. Але не назвав команди. Скажи, які конкретні варіанти були?
– В мене була пропозиція з італійського “Лаціо”, вони запропонували 450 тисяч євро за мене, але в них були обмеження по ліміту легіонерів, тому не вдалось. Ну і спортивний директор хотів більше грошей. До чемпіонату світу я мав переходити в шотландський “Селтік”. Там вже все повністю було готове, всі документи, гроші заплатили, але чомусь трансфер зірвався. У чому причина, я не знаю досі.
– Чому після “Волині” ти відразу обрав європейський вектор у своїй кар’єрі?
– Після “Волині” в мене були пропозиції з полтавської “Ворскли” та луганської “Зорі”, але це на рівні Ю-21. Тобто вони підписують мене під молодіжну команду. Але так, як я бачив наш український футбол і зрозумів, що хочу спробувати інший розвиток, щось нове. Я вибрав більш важкий шлях, спробувати себе в Європі, бо там зовсім інший рівень. Хотів подивитись на свої можливості, як я себе там проявлю. Спочатку було не все гладко, я поїхав у Литву і плюс в мене була певна ситуація ще. “Волинь” сказала мені, що по Україні я не зможу грати багато де. Тому що вони будуть вимагати за мене комісію, тобто гроші. А якщо я поїду в Європу, то віддадуть мені документи спокійно. У Литві в мене була хороша команда, ми могли кваліфікуватись на Лігу Європи, але все змінили фінансові проблеми. Мені прийшлося розірвати контракт, була затримка по зарплаті чотири місяці. І я підписав контракт з “Дунайською Стредою”, домовились одразу, що я поїду в оренду, щоб зміг грати, себе проявити.
– Литва, Словаччина. Ти обрав доволі екзотичні футбольні країни. Чому так?
– Литва – це такий невеликий крок для молодого футболіста, це доволі непогано. Не скажу, що це якийсь шалений чемпіонат, де грають футболісти збірної Аргентини та Уругваю. Але для молодого гравця – це був хороший крок для розвитку по сходах у Європі. Якщо брати чемпіонат Словаччини, то це непоганого рівня турнір. На кожен матч приїжджають по десять скаутів і переглядають з таких країн як Бельгія, Англія. Тут в чемпіонаті Словаччини купують футболістів, а в Україні наразі я бачу, що купує тільки “Шахтар”, “Динамо” і “Дніпро-1”. В Словаччині кожна команда може придбати якогось гравця. За сильно великі гроші ні, але все ж.
– В нещодавньому інтерв’ю ти говорив, що не дивишся УПЛ. Чому?
– Просто наразі мені не цікаво це дивитись. Якщо в мене є можливість подивитись матч “Колос” Ковалівка – “Інгулець”, то я оберу для себе АПЛ. Тому що там високий рівень футболістів і ти для себе можеш взяти щось нове, можеш дивитись за діями центральних захисників і навчатись в них.
– “Колос” Ковалівка – “Інгулець” чи “Шеффілд” – “Бернлі”?
– Ні те, ні інше (сміється – прим.). Краще подивитись теніс. Якщо чесно, то іноді бувають такі заруби в цих матчах, тому мій вибір це все-таки АПЛ. Ось нещодавно “Шеффілд” виграв у “МЮ” на виїзді. Це дуже цікавий та непередбачуваний чемпіонат.
– Із чемпіонату Словаччини нереально потрапити до національної збірної України?
– Вважаю, що ні. Це просто неможливо. Якщо мене зараз не викликають в Ю-21, вони думають, що я граю в чемпіонаті Словенії, а не Словаччини. Чесно кажучи, то я не можу зрозуміти, що зробили з нашою збірною Ю-21. Після золотого ЧС могли розвивати цю збірну, футболістів. А вони викликають лише 5-6 гравців і провалили цей відбір, що був недавно. Я вважаю, що це ненормально. Не знаю, чому так сталось. Можливо вони думають, що ми “зазвездились” і не показуємо хороший рівень. Але якби так було, то ми би не виграли Мундіаль. На мою думку, мені потрібно перебиратися у більш сильний чемпіонат, щоб потрапити до збірної. Наприклад у Бельгію, там грає дуже багато українців. Якщо буду показувати себе на гідному рівні, то думаю, що отримую шанс проявити себе в Національній збірній України.
– ДАК-1904 (“Дунайська Стреда”) це словацький “Шахтар” чи “Динамо”?
– Важко сказати…Я думаю, що більше ставка, як в “Динамо”. На розвиток молоді. Якщо зіграти проти ДК товариський матч, то буде дуже цікава гра. У нас хлопці із 13 націй та вони викликаються у свої збірні. По бюджету моя команда не зможе конкурувати з “Динамо” чи “Шахтарем”, бо ці два клуби є брендами, як не крути.
– У вас там справжня солянка футболістів з різних держав. Не було ніяких конфліктів?
– Ні, ніяких конфліктів немає взагалі. Я люблю пожартувати над афроамериканцями і вони нормально до цього ставляться. Наприклад у нас є африканець із прізвищем Сайней, а я йому дав прізвисько Саньок. Тепер його всі в команді так називають. Все нормально, ніхто не ображається. Коли є колектив, жарти, то це ж прикольно.
– На якій мові спілкуєтеся?
– Англійською частіше всього. Якщо спілкуюсь із словаками, то на їхній мові спокійно розмовляємо.
– Якою мовою матюки звучать краще: на нашій чи на словацькій?
– Звичайно, що на нашій мові. Вже, напевно, кожен в команді знає, як я вмію матюкатись. Коли я матюкаюся, то всі розуміють, що потрібно від мене відбігати, бо я злюсь. Але загалом намагаюсь не вживати таку лексику. У словаків немає нормальних матюків, там “курва” хіба, щось таке запозичене з Польщі.
– Червона “Феррарі” – твоя?
– Ні-ні (сміється – прим.). Ще рано до такої машини. Наразі я про машини не думаю, так, як планую вкластись більше в нерухомість. Щоб в майбутньому в тебе була якась за спиною фінансова допомога. Цінник на квартири в Словаччині, такий самий, як у Києві, плюс-мінус.
– Які машини тобі подобаються?
– Я не можу сказати, що мені якісь машини подобаються. Наприклад у “Феррарі” я не можу залізти, занадто великий. Мені дуже подобається “Рендж Ровер”. А для Кривого Рогу найбільш оптимальна машина – це крузак двохсотий. Коли ти їдеш на такій машині, то люди розуміють, що ти серйозний мужчина. В мене є одна історія. Мій хресний їздить на “Ленд Крузері” двохсотому і одного разу дав мені, щоб я покатався. Я приїжджаю у звичайне кафе, щоб взяти собі каву і піти погуляти. То на мене дивились, ніби я вбив 200 людей, наркобарига (сміється – прим.). Тому в Кривому Розі це серйозна машина.
– 7 лютого в тебе день народження – 22 роки. Як плануєш святкувати?
– Десь 2 лютого до мене має прилетіти дівчина, так плануємо собі. Якось в компанії друзів, разом із дівчиною зберемось. Або вдома в мене, або якщо буде відкрито вже якісь заклади, то підемо в ресторан. Приємно, що мені вже буде 22 роки, але я більше думаю про сезон. Хочу досягнути максимального, виграти чемпіонство і поїхати в більш сильний чемпіонат, якщо буде така можливість. Так, кордони закриті, але в моєї дівчини є вид на жительство, тривалістю два роки. То вона зараз приїжджає, може собі спокійно працювати чи ще щось.
– Який день народження ти запам’ятав найбільше?
– Напевно, 16 років. Тому що була можливість відсвяткувати в колі сім’ї. Частіше всього 7 лютого я вже десь на зборах, починається чемпіонат. А тоді так вийшло, що я залишився вдома та відсвяткували разом із сім’єю, для мене це найважливіше в житті.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Є така історія. В нас з’явився новий масажист в команді, він ходить нам розповідає, яка в нього донька красива. Ну і пацани його починають травити, щоб показати фотку. Він не хотів цього робити, бо казав, що знає нас футболістів і ми його дівчинку відразу розведемо. Але все ж таки показав фото і один з наших гравців сказав: “Ну все, я її знайшов, тепер бережись, будеш моїм тестем”. Реально так і вийшло, що зараз той футболіст, який “підкатував” до його доньки, з нею зараз і зустрічається.
