Серія брутальних інтерв’ю продовжується завдяки нашому невтомному автору, Ігорю Шевчуку, який цього разу вийшов на гравця “Минаю” Данила Книша – завтра йому грати проти “Дніпра-1”. Атакувальний півзахисник закарпатського клубу зважився на розмову із “Брутальним”, розповівши чимало інсайдних історій. Зокрема про те, як одного разу дівчина жила на базі “Динамо” в Конча-Заспі, про важке дитинство без батьків, про стьоб підопічних над Василем Кобіним, а завершили ми розмову традиційним вульгарним анекдотом, який має почути каждий.
– Ти вихованець “Динамо” Київ. Яка історія, пов’язана з перебуванням в системі “Динамо”, тобі згадується найбільше?
– Історій було дуже багато різних. І в академії, і в U-19, і в дублі. Наприклад, була така ситуація, що запам’яталась назавжди. Коли ми жили з U-19 на базі “Динамо” в Конча-Заспі, за манежем, тренери рідко туди приходили. Тому, можна сказати, що ми там робили все, що тільки захочемо. І був такий горбиль. Коли ще був живий Валентин Миколайович Белькевич, то при ньому один із футболістів поселив дівчину в цей будинок. Вона жила з ним тиждень, а решта гравців так плювались, просто капєц. Казали вона там займає в душі багато часу. Постійно бриється, якісь процедури. І так було сім днів, поки охоронці не поскаржились Белькевичу. А він оштрафував всіх на 500 доларів. Навіть тих, хто просто приїжджав і там переодягався. Ось така історія.
– Деякі футболісти з “Калуша” перейшли в “Карпати” Галич. Чи була в тебе пропозиція від цієї команди та взагалі чому саме “Минай”?
– Ні, пропозицій не було. Тому що ще до того, як “Калуш” розвалився офіційно, то вже мною цікавився “Минай”. Ще задовго до смерті команди. Коли ми ще були на зборах у Туреччині, то вже була пропозиція від цього клубу. Я навіть просив керівництво, щоб мене тоді відпустили, але вони не зробили цього. Потім вже виникла ситуація з карантином, туди-сюди і я перейшов в “Минай”. Згодом, коли “Калуш” розвалився офіційно, то тоді вже всіх відпустили, віддали документи. Багато хлопців перейшли в “Карпати” (Галич). Перейшов в “Минай”, бо команда була в когорті лідерів Першої ліги і в них було завдання – вийти в УПЛ. Тим більше це недалеко від Івано-Франківська. Не бачив причин відмовитись від такої хорошої пропозиції.
– Ти грав за “Сталь”, за “Калуш”. Зараз цих команд немає на футбольній мапі України. Що за прокляття і чи не переживаєш за “Минай”?
– Так, на жаль, і “Сталь”, і “Калуш” розпались. Звісно, що історії зовсім прикрі вийшли. Тому що в обох цих командах нам не платили зарплату останнім часом. В “Сталі” десь за п’ять-шість місяців, в “Калуші” за три, а може навіть і більше. Це дуже погано, коли команди отак розпадаються. Футболісти страждають в таких ситуаціях. За “Минай” не переживаю. Впевнений, що тут все буде стабільно та добре. Ну дуже на це сподіваюсь. Принаймні, зараз так і є. Команда буде розвиватись та рухається в правильному напрямку.
– Кополовець розкритикував суддівство в вашому матчі проти “Десни”. Яка твоя думка, хто найкращий та найгірший арбітр УПЛ?
– Погоджуюсь з Михайловичем, тому що він сказав все по ділу. Можливо, на емоціях та щось було не варто говорити, а в основному все по правді. Це груба помилка судді. Я розумію, коли важкий епізод, а там стовідсотковий офсайд. В таких моментах хотілось би, щоб арбітри приймали нормальні рішення. Там чисте положення поза грою. Чому він не підняв прапорець, я не знаю. Можливо рефері не бачив, тому що обрав не правильну позицію на полі. Тому з Кополовцем я повністю згідний. Вважаю, що Катерина Монзуль та її бригада є зараз найкращими. А хто гірший, навіть не знаю.
– Ти з Одеської області (Арциз). Розкажи про своє дитинство. Як тобі жилось?
– Дитинство в мене було непросте. Тому що ріс практично без мами, батька втратив теж рано. Побував в притулку з братом, який старший від мене на два роки. Згодом мене взяла під опікунство тітка. Дуже вдячний їй за це. Вона мене виростила, можна сказати. Для мене ця жінка, як мама. Велике дякую! Футбол мені сильно допоміг, якби не він, то не знаю би чим займався. Тренування, школа, допомагав бабусі, вона тримає цілу господарку.
– Арциз доволі близько знаходиться від румунського та молдавського кордону з Україною. Які національні особливості і колорит твого містечка відзначиш?
– Національності є різні: болгари, румуни, молдавани, росіяни. Навіть цигани є і в них є свій окремий район. А загалом звичайне українське-одеське місто.
– Твоє прізвище Книш. Знаєш, що воно означає на Західній Україні?
– Ні. Насправді за весь час, що я тут, так конкретно і не зрозумів. Дружина мені говорила, що це щось з їжі. Але так по суті ніхто ще не пояснив.
– Книш – це житній хліб з борошна тонкого помелу.
– Порядок! (посміхається). Тепер нарешті знаю.
– Вже вивчив закарпатський діалект, знаєш якісь слова?
– Ні, не вивчив. Та й, чесно кажучи, і не роблю це. Знаю кілька слів, деколи там пацани місцеві говорять якісь смішні слова по-закарпатськи. Навіть дружина, коли приходить з роботи, то розповідає. Там помідори – парадички.
– В нас у гостях нещодавно був Роберт Гегедош та розказував смішну історію про Кополовця. Можеш розповісти якусь смішну чи забавну ситуацію/історію про Кобіна?
– Була одна ситуація. Ми б’ємо там серію після тренування та Васильович часто з нами це робить. І час від часу ставить м’яч першим, а після нього Вася Пиняшко ставить. Ну, Кобін поставив “шкіряного” і каже: “Давайте майстер розпочне”. А Пиняшко йому відповідає: “Ні-ні, Васильовичу, давайте краще ви”.
– Твій тренер, Василь Кобін, в програмі “От души в душу” говорив, що курив всю свою футбольну кар’єру. Яке твоє ставлення до куріння, пробував?
– Я насправді ніколи не курив. Пробував там ще давно, коли був малий. Пам’ятаю вкрав у дядька сигарети без фільтра. З другом побігли на стадіон, я спробував покурити. Ледь не задихнувся, впав, то мене ще товариш відкачував. Тому після цього бажання курити сигарети пропало назавжди. Загалом же це справа кожного. Якщо людина хоче курити та відчуває, що це йому не заважає, то добре.
– Знаю, що в тебе є дружина. Розкажи про ваші стосунки.
– Познайомився зі своєю дружиною вдома, у своєму рідному місті. Вона працювала в магазині, а я тоді приїхав після “Динамо”. Я, до речі, футбол кинув на півроку після того, як приїхав з Києва. Так вийшло, важкий період був. Ну і познайомились з нею. Так і почали зустрічатись. За деякий час і жити почали разом. Вона зі мною їздить завжди. І в Київ, і в Калуш, і ось зараз в Ужгород. Сімейне життя більш спокійне, затишне, все більш сплановано. 30 листопада буде вже рік. Весілля ми зіграли чисто для себе, таке маленьке, ще в Калуші.
– Чому ти кидав футбол на пів року?
– Такий був період. Я би сказав, що навіть більш особистий. Були проблеми зі здоров’ям. Ну і також це від дурних та необдуманих рішень. Тому так і вийшло.
– За який вчинок тобі найбільше соромно?
– Напевно, це було тоді, коли я в себе вдома їхав в поліцейській машині. Я ж старався бути порядним хлопцем, все таки спортсмен. Тоді, пам’ятаю, дядько мене побачив та взагалі в шоці був. Дзвонить і каже, мені здалось чи ти зараз в поліцейській машині поїхав. Ось такий неприємний момент був.
– Як ти опинився в поліцейській машині?
– Це якраз був той період, коли я приїхав додому та так вийшло, що потрібно було заробляти гроші. В мене був друг і ми з ним копали металобрухт. Робили це там, де як вийшло не потрібно було. Під’їхав тоді джип, вилетів якийсь чудак та каже, що ми щось там погане учудили. Викликав поліцію, написав заяву та нас забрали. Але це при тому, що ми цього не зробили. Привезли у відділення, ми пояснили, що не при ділах та нас відпустили. Весь цей процес тривав десь кілька днів. Я тоді ще пригадую віддав дві футболки динамівські, розписався, та й слідчий був дуже задоволений.
– Твоє ставлення до алкоголю. Що любиш випити?
– До алкоголю ставлюсь звичайно. Коли можна, тоді можна. Потрібно ж якось відпочивати та розслаблятись. В основному це пиво, але є моменти, коли можна випити щось міцніше.
– Яка була твоя перша зарплата та на що ти її витратив?
– Перша зарплата була 800 гривень з копійками. Це випускний рік в академії. Не пам’ятаю на що її витратив. Тоді на той час в кого було 800 гривень, то вже рахувалось круто. Тому що не у всіх були якісь контракти на 1600 там. Деяким футболістам просто давали по 50 гривень за матч. Були, звісно, і високі зарплати, там по 600 доларів в кількох хлопців. Це рідкість, коли такі хороші гроші в академії.
– Топ-3 фільми для обов’язкового перегляду.
– “Джон Вік” (1,2) та “Леон Кіллер”.
– Яку найдурнішу фразу від дівчини ти чув?
– Можу хіба розказати таке. Коли дивлюсь з дружиною футбол, то вона пробує щось там розумничати, говорити. А ти такий думаєш “блін, краще би вона мовчала”. Не хочеться її ображати, тому відповідаєш, пояснюєш правила, але іноді бувають ну дуже дивні запитання.
– Традиція БФ. Розкажи вульгарний анекдот.
