Продовжуємо “сіяти” інтерв’юхами з гравцями “Вереса”. Судячи зі статистики, вам дуже зайшли розмови з Гегедошом і Когутом, які на двох зібрали понад 13 тисяч переглядів на сайті “Брутального”. А сьогодні в нас у гостях захисник рівненського клубу Дмитро Нємчанінов. Про дитячі історії з Борщагівки, про період у “Волині” та в “Олімпіку”, про шалені гроші в “Крилья Совєтов” та про те, що насправді відбувається в “Русі”. Все це дізнався наш інтерв’юер Ігор Шевчук в ході бесіди з нашим гостем.
– З Новим роком! Як відсвяткував?
– Та все нормально. Новий рік відсвяткував зі сім’єю, все як зазвичай. Зараз ось поїхали в Сумську область до тещі з тестем. Щоб відпочити від київської метушні. З дружиною та сином поїхали. Сину буде незабаром вже 5 років, 14 лютого. Так співпало, що в дружини день народження 13-го лютого, то два дні святкуємо.
– Яке бажання загадав у новорічну ніч?
– Загадав усім здоров’я та благополуччя. На всі свята намагаюсь загадувати бажання, які можуть здійснитись, а не якусь фантастику. Ну в дитинстві пам’ятаю, що загадував там ігрову приставку чи футбольний м’яч.
– Чи не пропадає новорічний настрій в тебе через ось таку “зимову погоду”?
– Пропадає, тому що вже який рік немає снігу. Хоча ми зараз їхали ось їхали до батьків дружини, то вони дуже засмутились, бо кілька днів тому сніг тут лежав. Сподівались, що він буде ще коли ми приїдемо, але, на жаль, ні. Залишилось зовсім трішки, а не так святково, як хотілось.
– Як ти проводив Новий рік у дитинстві?
– В колі сім’ї. Завжди вдома з батьками, а згодом, коли я вже виріс, то ходили в гості до друзів, родичів, які жили поблизу. Пам’ятаю, що один Новий рік точно зустрічав у своєї майбутньої дружини. Також було, що в Нью-Йорку святкували, у моєї подруги, десь років шість тому. Там все зовсім по-іншому. Місто готується за місяць до цих свят. Дійсно, все відбувається так, як нам показують у фільмах. Всі вулиці, будинки, магазини прикрашені, навіть поліцейські машини. Люди живуть цим Новим роком.
– Ти народився в Києві. Як проходило твоє дитинство?
– Та як у всіх дітей. Зимою снігу було багато, катались на льоду. Загалом дитинство було класне. Тим більше, я виріс на Борщагівці. Всі його вважають якимось неблагополучним районом, але нічого такого за час свого життя там я не помічав. Згодом переїхав на Троєщину. В Києві пожив на таких районах, що гріх чогось боятись.
– Яка найсмішніша історія з дитинства?
– Ну, коли я був малий, то це було на Борщагівці. Були в мене друзі в під’їзді, ми там всі дружили, різного віку хлопці. Та якось подарували мені батьки велосипед. Я вирішив покататись за будинком. Підходить один пацан із сусіднього дому, попросив поїздити трішки, я кажу, що звісно, без проблем. Тим більше я знав його, це не був якийсь “лєвий” хлопець. Потім дивлюсь, він біля мене кілька кругів зробив і каже “ну всьо, малий, забудь про вєлік, можеш іти додому, плакати, робити, що хочеш”. Спочатку я був у шоці та не розумів, що відбувається. Згодом пощастило, що я зустрів своїх товаришів старших та мені кажуть, а де твій велосипед, ми бачили, що там чувак на ньому їхав. А я говорю, що це мій. Ну і так вийшло, що пацани пішли поговорили з тим хлопцем, віддали мені велосипед та після того його вже ніхто ніколи в мене не відбирав.
– Ти вихованець київського “Динамо”. Однак за основу так і не дебютував. Як вважаєш, чому?
– Я вихованець київського спортінтернату РВУФК, він тоді підпорядковувався київському “Динамо”. Після перебування там, десь в 10 класі я вже опинився в структурі динавіського клубу. Там ще Гармаш був, інші хлопці та ми з того часу тренувались з “Динамо-3”. Чому не дебютував за основу? Та шансів не було взагалі. Тим більше, я тоді ще був малий, різні помилки в житті робив та не вийшло залишитись там. Але це не я один, напевно, сотням людей не вдалось закріпитись в “Динамо”. Тоді конкуренція та рівень футболу був на зовсім іншому рівні.
– В Україні ти грав за 10 різних команд. У якому клубі були найгірші умови? А де найкращі?
– Ну, якщо з самого дитинства порівнювати, то найкращі були в “Динамо”, на той час. Коли я тільки потрапив у футбол, одразу відчув контраст. Ну щоб таких поганих умов, то не знайду такої команди. Були певні нюанси. Ось у вінницькій “Ниві” був неприємний період, тому що працювали без грошей, умови не дуже, не завжди тренувались на зеленому полі.
– “Олімпік” – найкращий період у твоїй кар’єрі?
– Я би до найкращого періоду відніс дві команди у своїй кар’єрі – луцьку “Волинь” та донецький “Олімпік”. Віталій Володимирович Кварцяний дав мені шанс грати в УПЛ, в мене якраз тоді весілля було, а я приїхав до них на перегляд. Швидко це завершилось і вони відпустили мене на весілля, це був такий їхній подарунок нашій сім’ї. Там я провів 2 з половиною роки. Були різні моменти, вислови, всі знають Кварцяного. Я просто тоді був молодий ще, якби був тоді таким, як зараз, то міг би там спокійно грати. Просто Віталій Володимирович емоційний і я також, десь в нас “коса на камінь находила”. Ну а так то, коли зустрічаю Кварцяного, то можемо спокійно поговорити, потиснути руку, все нормально. Ну а в плані кар’єри, то потім був “Олімпік”, з яким ми зайняли четверте місце, грали в Лізі Європи. Тоді весь час були на валізах, не знали де будемо завтра тренуватись. Загалом спогади цікаві та хороші.
– Ти грав за луцьку “Волинь”. І після одного матчу Кварцяний назвав тебе “ворогом народу” та сказав такі слова: “Я йому 15 раз прощав, а він знову показав, що його виправити невозможно”. Як це прокоментуєш?
– Ну, Віталій Володимирович давав багато різних спічів у своїй кар’єрі. Колись в нього було ще пам’ятаю інтерв’ю телеканалу “2+2” у Бебеха, то він сказав: “Ви нас тренерів гоните на інтерв’ю, а я зараз наговорю, шо попало”. Ось так і вийшло. Він міг багато чого неприємного сказати, але згодом на наступний день, коли команда збереться, підходив та казав, що погарячкувався, ми з тобою зараз поговоримо та я все поясню тобі спокійно.
– Чому вирішив перейти в російський клуб “Крилья Совєтов”? Багато гейту зловив після цього переходу?
– Так, досить багато зловив гейту. Дісталось від вболівальників луцької “Волині”. Це при тому, що я там вже не був, після них ще був у “Чорноморці” та “Олімпіку”, але фанати луцької команди мене добре вструсанули в той момент. Ну, якщо зараз дивитись в то минуле, то це була помилка в футбольному плані. Я тоді показував якісний рівень гри, команда завершувала чемпіонат на 4 місці, сезон розпочався, ще я в першому турі проти “Олександрії” забив гол, плюс з ПАОКом ми тоді грали. І в мене залишається пів року контракту, то, можливо, якби я не перейшов у “Крилья Совєтов”, то моя кар’єра склалась би інакше. Ну, напевно, не потрібно шкодувати, бо це справа слабких. Вже якщо це зроблено, то мені з цим жити. Я багато моментів передивився після цього, але нічого не зміниш, це вже відбулось. Там була фінансова складова. В “Крилья Совєтов” мені пропонували зарплату в 7-8 разів більше, ніж в “Олімпіку”. І коли була розмова, то я розумів, на що я йду та які можуть бути наслідки.
– Який чемпіонат сильніший: УПЛ чи РФПЛ? Та чому?
– Їх не можна порівнювати. Вони абсолютно різні. У Росії більше команд, але це залежить від того, що велика країна. Багато конкурентноздатних клубів. В нас зараз теж підтягуються команди. В нас минає той спад, який був кілька років тому.
– Всі думають, що в “Русі” найкращі умови та все класно. Що там робиться насправді? Бо я знаю, що там не все так добре, як говорять.
– Ну так, напевно так. В плані умов та всього решта, то там буде космос, коли все це добудується. Головне, щоб слова керівництва “Руха” співпадали з діями. Темна сторона є в кожного, не всі її афішують. Мені не пояснили, чому я пішов з “Руха”. Звільнили чи пішов, досі не знаю, як правильно сказати, Леонід Кучук. Після цього забрали футболістів, яких він запросив, це були і Макс Каленчук, і Леандро, і я. Вони переді мною всі обіцянки виконали, але якось не дуже солідно попрощались.
– Що можеш сказати про Козловського? Які плюси та мінуси можеш виділити?
– Він амбіційна людина, старається для клубу зробити велику річ. Та й взагалі для всього львівського регіону. У той період, коли я був, то він виконував все, що обіцяв. В мене ніяких запитань до нього немає.
– Після “Руха” була словацька “Нітра”, яку очолював Анатолій Демяненко. Чому так мало часу провів у цій команді?
– Ну вийшло як. Коли мене забрали з “Руха”, то команди з УПЛ, Першої ліги вже були сформовані, всі повертались зі зборів. Плюс до того всього я ще й підхопив пневмонію. І все, я нікуди не можу поїхати, маю пити десять днів антибіотики, фізичний стан слабкий. Після того, як я захворів, то мені зателефонував один тренер з “Торпедо-БелАЗ” та запропонували приїхати до них. Я прилетів до Туреччини на збори і на третій мені вже давали контракт, я вже мав його підписувати, проте в один чудовий момент мені зателефонували хлопці з Словаччини. Сказали, що наші українські інвестори мають зайти в цю країну та хочуть зробити там футбольний проєкт. Плюс до того всього, це була Європа, але заробітна плата в “Нітрі” була меншою, ніж в “Торпедо-БелАЗ”. Я вирішив, що все одно хочу поїхати в Словаччину та спробувати, що це таке. Ну і туди перейшов, зіграли кілька матчів, коронавірус та ми роз’їхались. І взагалі було нічого не зрозуміло, чи продовжать, чи що. Виник якийсь фінансовий момент, що наші українські інвестори не могли запропонувати мені новий контракт на тих умовах на яких ми домовлялись. Хоча я не шкодую, що в мене був такий етап кар’єри. Дуже красиве місто.
– Богдан Когут нам в інтерв’ю говорив, що йому дуже сподобався серіал Поворознюка про “Верес”. Та й взагалі всі ним задоволені. Ти теж?
– Ну так, а як тут може не сподобатись. Деякі хлопці там жарти травили, що ось їх покажуть по телевізору. Я з багатьма людьми говорив у Києві, то всі чекають другий сезон. Всім цікаво, як це відбувається. В цьому серіалі десь 85% правди, все як є дійсно. Можливо всі моменти не покажуть, але це все щиро та від душі. Зйомки не заважали взагалі. Це все-таки частина нашої роботи, зараз можливо це буде продовжувати клубна пресслужба. Все нормально, всім це до вподоби.
– На твою думку, Поворознюк може допомогти команді та вивести її в УПЛ?
– В медійному плані так. В ігровому? Ну так, хіба настрій десь підняти на тренуванні, там “мєжду” дати. В квадрат там його поставити, 50 дотиків. Ну, це все жарти (сміється – прим.). Ми ж всі розуміємо, що він трішки пізно повернувся в футбол, але в цьому плані до нього претензій мало було. Помітно, що він був знайомий з цією грою.
– Також Когут говорив, що ви перед кожною грою ходите до церкви. Яка твоя думка про це? Це правильно?
– Вважаю, що так. Нас ніхто не змушує туди ходити, немає ніякого тиску. Що ти там не будеш грати, чи якісь штрафи. У кожного свій вибір. Церква допомагає в духовному плані. Я не кажу, що людина зобов’язана ходити до храму, але час цьому приділяти можна.
– “Верес” в силах виграти Кубок України?
– Ну, напевно. До початку гри у всіх шанси рівні, а далі все залежить від збігу обставин.
– Хто з гравців “Вереса” заслужив виклик до збірної України, окрім Дмитра Нємчанінова.
– (Сміється – прим.). Дмитро Нємчанінов у свої найкращі часи не заслужив виклик, тому це вже історія. А ось молоді хлопці можуть. Та якщо команда вийде в УПЛ і буде показувати бодай 65% такої гри, яка є зараз в Першій лізі, то вважаю, що є всі шанси, щоб звернули увагу на будь-кого з наших гравців. Бо з Першої ліги це нереально.
– Топ-3 тренери у твоїй кар’єрі.
– Зараз тренер номер один для мене це Вірт, тому що я граю за його команду. Якби його не було у “Вересі”, то я би туди не перейшов. Це була його ініціатива, він мене хотів бачити в колективі. В мене з ним є повністю взаєморозуміння. Я не кажу топ-3, а просто три хороших тренери. Це Вірт, Кучук і Санжар.
– А Віталій Володимирович Кварцяний?
– Він окремо, як Дон Корлеоне. Трєнєр-отєц. (сміється – прим.).
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Лежать два пацани в полі, дивляться у небо, а вони перед тим якісь наркотики прийняли. Кажуть:
– Дивись, літак полетів. Як думаєш: пасажирський чи держслужби?
– Думаю, що пасажирський.
– А чого так?
– Бо якби держслужби, то їх ще б мотоцикли з мигалками супроводжували.
