Цей рік став особливим для найстаршого польського футбольного клубу “Краковія”: вперше за 114-річну історію вони виграли Кубок Польщі, а згодом і Суперкубок. До цього свята долучився український захисник краківського клубу Олексій Дитятьєв, який перебрався туди ще у 2017-му році. В Олексія досить непересічна біографія і, на нашу скромну думку, дуже даремно, що українські медійники проходять повз його персону. “Брутальний” в обличчі його головного інтерв’юера Ігоря Шевчука виправляє цю помилку, тож вітаємо в гостях Олексія Дитятьєва.
– Ти з Нової Каховки Херсонської області. Розкажи трохи про своє місто.
– Це місто на березі Дніпра. Якщо пригадати з історії, то можна сказати, що воно було засновано на станції новокаховської ГЕС. Було таке село Ключове, там дуже багато джерел, тому так названо. Також є футбольний клуб “Енергія”, в якому, можна сказати, я виріс.
– Ти грав за “Кримтеплицю”, більше того, був капітаном. Чому вона припинила існування?
– Я грав за “Енергію”, тоді кілька сезонів добре виступали, після чого нашого тренера Сергія Шевцова запросили до “Кримтеплиці”. Ну а він покликав мене, Сергія Цоя і ми там працювали разом. Загалом було доволі цікаво. В той час був дуже серйозний рівень Першої ліги, чимало хороших команд тоді грало. Чому припинила своє існування? В нас був такий своєрідний президент. Як зараз пам’ятаю, він вболіває за московський “Спартак”. Звали його Олександр Модестович Васильєв, чимось нагадує мені Петра Петровича Димінського. Зі своїм баченням футболу та організації. Людина хотіла керувати всім: складом та іншими процесами. А у футболі так не вийде, тому, мабуть, через це і зникла “Кримтеплиця” тоді. Ну, вона зараз існує, наскільки я знаю ,в Криму. Вважаю, що не через фінансову ситуацію команда припинила своє існування. На мою думку, в таких людей грошей “кури не клюють”. Це, напевно, сталось через якісь інші причини. Це питання потрібно задати Модесту, тому що мені називати причину, чому зникла ця команда, некоректно. Впевнений, що це не буде істиною, ми можемо лише здогадуватись.
– Зараз ця команда виступає в чемпіонаті Криму. Слідкуєш за ними?
– Ні, я за ними не слідкую. Однак, знаю, що там, здається, зараз грає Редван Мемешев, ексгравець луцької “Волині” та львівських “Карпат” (він і справді там грає – прим.ред.).
– Разом з донецьким “Олімпіком” та Санжаром ти виграв Першу лігу сезону 13/14 та вийшов до УПЛ. Згодом, після завершення наступного сезону контракт з тобою не продовжили. Були якісь непорозуміння з керівництвом чи тренерським штабом?
– Ні, не було ніякого непорозуміння. Якщо ви поговорите з Санжаром або Гельзіном, то вони вам підтвердять, що ми потиснули один одному руки та просто не підписали новий контракт. Тоді в мене була пропозиція з полтавської “Ворскли” та я хотів рухатись далі. Це команда з великими завданнями та амбіціями завжди була, є і буде. Тому ось так я перейшов до них, не було ніяких конфліктів. Дякую Санжару за його професіоналізм. Він дізнався про те, що я не буду продовжувати контракт ще за кілька місяців до його завершення. Не дивлячись на це, я грав в складі до останньої гри сезону. Зараз я рідко стикаюсь з таким відношенням до футболіста. Адже знаєте, завжди знайдеться така ситуація, коли гравець не продовжує контракт, то знайдеться причина, чому він не грає наступний матч. Навіть якщо він буде найкращим.
– Ти грав за “Олімпік” проти “Енергії” на меморіалі Макарова. Це був договорняк? Ви просто тримали м’яч у другому таймі. Що то була за історія?
– Так, ми зустрілись з “Енергією” на меморіалі Макарова. Тоді був тренером, якщо я не помиляюсь, Окул. Він вихованець каховського футболу та ми всі були знайомі. Я привітався перед матчем, поговорили. Гравців, яких я знав, було дуже мало. Ми вийшли грати та вже в першому таймі було зрозуміло, що нічого не зрозуміло (сміється – прим.ред). На полі почали відбуватись такі комедії… Після чого в роздягальні я розмовляв з Санжаром та сказав, що нам потрібно було щось робити. Бо суперник вийшов заробляти гроші та це очевидно. Незрозумілі виходи захисників, постійні офсайди, щоб ми забивали голи. Було зрозуміло, що вони поставили на якийсь рахунок. Після чого ми прийняли рішення в роздягальні з тренером, що не будемо їм забивати голи, а просто тримати м’яч. Гра завершилась здається 1:0 або 2:0, точно не пам’ятаю, але ми ще ті голи забили в першому таймі. Але це ще не все. В другій половині зустрічі футболіст вийшов на поле з телефоном і розпочав обдзвонювати, ставити на те, що другий тайм завершиться 0:0. Коли матч завершився, то він собі бігав та радів. Можу сказати, що після цього я з багатьма людьми із “Енергії” не спілкуюсь навіть.
– Саме в ці роки розпочалась війна на Донбасі. Яка твоя думка щодо війни, яка триває вже понад 6 років і чому ще досі не завершилась?
– Ну, я можу лише припускати. Ми з вами не можемо знати точної інформації. Те, що нам показують по телевізору, то воно не відповідає дійсності. Впевнений, що на війні люди, які вважають себе вище за звичайних громадян, чудово заробляють гроші. Тому це не завершиться, поки комусь вигідно. Який би президент не приходив, то нічого не відбудеться, адже це система, яку навряд чи зміниш. Як прикро б це не звучало.
– Два роки в полтавській “Ворсклі”. Яким був цей період у твоїй кар’єрі?
– Прекрасне місто та чудовий колектив, тільки позитивні емоції. Познайомився з багатьма якісними футболістами, зараз теж час від часу спілкуємось. Найбільше запам’ятались, мабуть, єврокубки, хоч ми там вдало і не грали, але спогади залишились.
– За “Карпати” відіграв лише півроку. І переїхав до Польщі. Чому не затримався на довше у львівській команді?
– Все доволі просто – змінився тренер. Нагадаю, як ситуація виглядала з моєї сторони. Коли я йшов до “Карпат”, в тому числі також Гладкий, Матвієнко, Боровик, то в команди було п’ять очок та остання сходинка у турнірній таблиці. Головне завдання – не вилетіти. Коли ми прийшли, то завершили сезон, маючи 30 очок. Ми зробили найбільшу безпрограшну серію “Карпат” в історії у чемпіонатів України, встановили рекорд, якщо я не помиляюсь (“Карпати” провели 8-матчеву безпрограшну серію і започаткували рекордну для клубу виїзну серію без поразок – прим.ред.). Після цього, за незрозумілих для мене причин, пішов з посту головного тренера Олег Дулуб. Політика клубу змінилась, прийшли незрозумілі люди та почали міняти вектор. Ми ще поїхали на збори, зіграли кілька матчів, було багато гравців на перегляді і просто в певний момент зранку до мене прийшов адміністратор команди Славік Гринишин та воротар Євген Боровик. Він сказав, що нас викликає тренер. Ну, я зрозумів одразу для чого – потрібно було звільнити місце. Тому що за день до цього приїхало кілька людей з дублю та інші новачки. Друді зайшов до нас в кімнату, ми ще з Боровиком посміялись з його страждального обличчя. Він сказав, що це його рішення, що може згодом про це пошкодує і натякнув, що потрібно шукати собі нові команди. Ми навіть не сперечались, тому що не було сенсу. Зібрались і повернулись до Львова, тренувались з молодіжкою. Ну і на цьому все. Питання залишалось єдине, що робити з контрактами. Особисто я не збирався сидіти в дублі. Я тоді прийшов, до зараз вже покійного Юрія Дячука-Ставицького та попросив, щоб мені віддали гроші за цей місяць та я забираю контракт і йду. Це були мої слова, ми так і зробили. На цьому моя історія з “Карпатами” завершилась.
– Чому саме “Краковія”? Чому взагалі поїхав до Польщі? Були інші пропозиції?
– Не пам’ятаю, чесно кажучи. Тоді агенти займались пошуком команди. Все було дуже швидко, тому що така ситуація неочікувана відбулась з “Карпатами”. Перед самим початком сезону. Здається, були варіанти з Азербайджаном та Казахстаном, якщо я не помиляюсь. Найбільш приваблива була Польща, тому що це хороший чемпіонат, достойний рівень. Спочатку ми поїхали в “Гурнік” (Забже), бо мене туди покликали, але тоді сталось якесь непорозуміння. І одразу надійшла пропозиція з “Краковії” та я приїхав до них. Дуже швидко домовились, підписали контракт, я пройшов медогляд та мене заявили. В першу чергу було приємно, що тренер хотів мене бачити в команді.
– Вам урізали зарплату на 50%, коли розпочався карантин. Зараз яка фінансова ситуація в клубі?
– Все нормалізувалось. Чемпіонат триває, все як раніше. Шкода, що не ходять вболівальники. Чесно кажучи, важко грати без них, зовсім не схоже на те, що було раніше. Ось нещодавно було дербі, то незвично без повного стадіону. Адже коли сильні матчі, то в нас на трибунах “ніде яблуку впасти”, а тут порожні трибуни. Таке враження, що повернувся до України, але без карантину (сміється – прим.).
– Краківське дербі входить в топ найжорстокіших у світі. Чи відчув ти цю атмосферу, чи здійснюється особливий тиск на команду перед матчем?
– Так, так і так. Це особливий поєдинок, мені важко це пояснити. Я не бачив такої агресії та ненависті в матчах “Шахтаря” проти “Динамо”. Якщо ви приїдете в Лондон, то побачите багато людей в футболках різних футбольних клубів. В Кракові такого практично немає. Дуже велика рідкість, це небезпечно. Між “Віслою” та “Краковію” важка історія, яка тягнеться ще з часів антисемітизму. Знаєте, коли євреям не дозволяли нічого робити та нікуди не брали. А “Краковія” була однією з команд, за яку грали євреї. З того часу ще пішло, що “Вісла” наш клуб називають “жидами”, а ми їх – “пси”. В нас навіть у гімні, наприкінці є слова “Ніколи не будемо схожі на псів”. Вони просто всією душею ненавидять один одного. Коли я тільки перший сезон тут проводив, то перед матчем з “Віслою” до нас на базу приїхало десь триста вболівальників з фаєрами та налаштовували на гру. Після України для мене це було незвично, тому що в Україні на трибунах не завжди стільки людей є, а тут просто тренування. Якщо в дербі отримаєш червону картку, когось зламаєш, то тебе фанати на руках будуть носити.
– Ти грав з Кшиштофом Пйонтеком. Розкажи про нього якусь веселу історію.
– Немає таких історій, яких можна розказати (cміється – прим.). Можу сказати лише, що на всіх командних посиденьках він не вживав алкоголю. Завжди кидалась в очі його віра в себе. Коли я прийшов, то перший відрізок сезону він взагалі не міг забити, ще з нього сміявся. У другому колі почав забивати, його купила “Дженоа”, а через рік вже “Мілан”.
– До речі, яке твоє ставлення до алкоголю?
– Я зараз також взагалі не п’ю. Раніше міг випити, чому брехати. Більшість футболістів приховує це. Та шкода, що люди не розуміють, що це просто легалізований наркотик.
– Цього року твоя команда виграла Кубок Польщі. Це перший трофей “Краковії” за останні 72 роки і перший Кубок Польщі для твого клубу. Як відсвяткували?
– Святкували на полі та в роздягальні. А зі стадіону поїхали відпочивати кожен сам по собі. Я зі сім’єю поїхав до Хорватії на море.
– Вам дали преміальні 3 млн злотих, два з них футболістам. На що витратив гроші?
– Щось витратив, щось ні. Найдорожча покупка взагалі в житті – це машина AUDI Q5.
– Младен Бартуловіч нам в інтерв’ю говорив, що його вразило найбільше те, як розвивається футбольна інфраструктура в Польщі. Підтримуєш його думку?
– Так, погоджуюсь. Тут все дуже класно розвивається і в майбутньому вони прийдуть до того, що будуть отримувати хороші результати. Вони роблять правильні кроки. В них все ще попереду.
– Ти говорив, що поляки не дуже добре ставляться до росіян. Яке твоє ставлення до поляків та росіян?
– Я не хотів би ділити людей за національним признаком. Всі ми різні та в кожній нації гівна достатньо. Є нормальні люди всюди, я просто не хочу розділяти їх. Вважаю, що некоректно так робити. Є групи людей, які розуміють, що відбувається, але тримають язик за зубами.
– Скажи три смішних слова по польськи та що вони означають.
– Skrzydlowy – позиція півзахисника. Owoce – фрукти. Balwan – сніговик.
– Як вважаєш, чи може центральний захисник, якому 32 роки, зіграти в національній збірній України?
– Якщо конкретно відповідати на ваше запитання, чи може зіграти 32-річний захисник в збірній, то звісно, що так, може. А ось, чи отримує виклик, не знати. Я хотів би також, але я реаліст та бачу напрям думок тренерського штабу збірної. Якщо подивитись, кого вони викликають, то я розумію, що це дуже важка та далека перспектива. Не хочу когось ображати, називати прізвищ, але зі своєї сторони можу сказати, що центральні захисники в України є набагато сильніші, ніж ті, кого викликають. Є кваліфіковані центрбеки, які можуть принести хороший результат збірній.
– Як прокоментуєш технічну поразку України проти Швейцарії?
– Це комедія чесно кажучи. Виходить лікар Швейцарії вирішив зарахувати нам поразку. УЄФА не хоче створювати прецедент, вони потрапили в таку ситуацію та на стороні Швейцарії.
– Ти зараз травмований. Що за травма та як її отримав?
– Так, я зараз відновлююсь від травми – реконструкція хряща коліна. Це все з роками, я грав та при великих фізичних навантаженнях відчував дискомфорт. Я, мабуть, вчасно не звернувся до людей, які мені би допомогли. Поступово хрящ чесався до такого ступеня, що його треба було вже замінити. Тобто забрали старий, зробили отвори в кістці та наклали мембрани, створили штучний хрящ. Лікар казав 5-6 місяців павзи, але я графік випереджаю десь на півтора місяці. Якщо все буде по плану, то в січні розпочну тренуватись з командою. В цій справі головне – настрій, якщо не будеш в це вірити, то нічого не відбудеться.
– Яка найжахливіша травма у твоїй кар’єрі?
– Ось ця, що зараз, гірше не було.
– Традиція “БФ”: розкажи вульгарний анекдот.
– В голову приходить один анекдот, але це “чорнуха” максимальна. Маленька дівчинка просить в мами:
– Подай будь ласка печиво.
– Сама візьми.
– Ну як я можу взяти, якщо в мене немає ручок.
– Немає ручок – немає печива.