Захисник “Олександрії” Гліб Бухал, який травмувався ще у серпні 2020-го року та не зіграв жодного матчу в цьому сезоні, завітав у гості до “Брутальнього Футболу”. В цьому інтерв’ю ви дізнаєтеся ексклюзивну інформацію, а саме: хто в “Олександрії” ще не хворів коронавірусом, які проблеми присутні в аматорському футболі та як Володимир Шаран розіграв своїх підопічних першого квітня.
– В тебе була травма, розкажи про неї детальніше.
– Ще в серпні минулого року, у товариському матчі проти “Дніпра-1” боровся за верховий м’яч, невдало приземлився. Почув такий звук, ніби хтось сильно вдарив по щитку, спочатку взагалі не зрозумів, у чому проблема, спробував стати на ногу, але не вийшло. Тоді я зрозумів, що це серйозно. Поїхали відразу в лікарню, зробили рентген та він показав перелом великої берцової кістки. Спочатку показало маленьку тріщину, тож мені одягнули гіпс, дали чотири тижні, після того можна було помалу ходити, тренуватись і так далі. Я так і зробив: майже місяць походив у гіпсі, зняв його, почав відновлюватись, пішов до реабілітолога, приїхав у Олександрію і вже працював тут.
Почав бігати, але мене не залишав біль. Через деякий час, коли всі терміни повинні були показувати, що я можу повернутись на поле, все одно боліла нога. Зробили ще додаткове обстеження і МРТ показало вже повну картину: там все набагато серйозніше, ніж ми думали, потрібно було робити операцію, вставляти гвинти, що в результаті я і зробив у грудні. Тобто, виходить, що якби мені ще в серпні зробили МРТ, то я би прооперувався й вже в жовтні був би здоровий. А так, на жаль, пропустив перші пів року та почав тренуватися на зборах. У цьому сезоні в УПЛ я ще не грав, два матчі зіграв за дубль і завтра третій буду грати проти “Динамо” (інтерв’ю було записано 2-го квітня, позавчора Гліб таки вразив ворота киян у молодіжному чемпіонаті, матч завершився 1:1). У мене була велика перерва, тому зараз виступаю за дубль, потрібно згадати ігровий ритм, набрати кондиції, відчути впевненість і потім грати за основну команду.
– Як самопочуття зараз?
– Все добре, більш-менш набрав форму, тренуюсь у загальній групі, нічого не турбує, тому радий повернутись. Сумував за цими відчуттями, щоденними тренуваннями, знаходженням у колективі, тому зараз все дійсно дуже добре.
– Ти колись сказав: “Коронавірус? На наші матчі й так небагато людей ходить”. Не вважаєш, що цією фразою ти образив фанатів?
– Це не тільки мої слова, це підтверджується статистикою матчів. Після кожного туру ми можемо подивитися на сайті УПЛ відвідуваність поєдинків і, на жаль, “Олександрія” завжди на останньому місці. Можливо, вболівальників не приваблює футбол, у який ми граємо, можливо, ще якісь нюанси. Ну, я читаю коментарі вболівальників на фейсбуці, багатьом незручно, коли матчі ставлять у неділю, чимало людей приїжджає з інших ближніх міст і їм незручно потім добиратись додому. Не можна ставити матчі і на пізній час, це також не всім зручно, а якщо ставити зустрічі на будній день, то в багатьох робота та я їх розумію. Хочеться, звичайно, щоб на наші матчі ходило більше людей, залучати їх на трибуни, намагаємось це робити ─ ось зараз вийшли у півфінал кубка, домашній матч буде дом. Сподіваємось, що з глядачами, чекаємо вболівальників.
– У чому основна проблема того, що люди не ходять на футбол в Україні?
– Можливо, люди звикли до того чемпіонату, що був сім років тому, коли були топові легіонери, сильні команди і те напруження пристрастей, результати, малюнок гри. Люди звикли до цього і зараз розуміють, що рівень трішки впав. У людей втратився інтерес до нашого вітчизняного футболу, але все одно можу сказати, що ми вже відштовхнулись, наш чемпіонат відштовхнувся від дна і зараз помалу відроджується. Бачимо дуже багато рівних команд у верхній частині таблиці, які одне одному майже не поступаються. Так, є два-три клуби, тобто “Динамо”, “Шахтар” і “Зоря”, які виділяються, решта ж команд на хорошому рівні, з якісними футболістами. Матчі часто бувають цікавими, їх цікаво дивитися навіть по телевізору їх цікаво, не те, що ходити на стадіон.
– Ти особисто хворів коронавірусом?
– Ні, слава Богу, не хворів. Здається, що нас п’ятеро людей не хворіло зі всієї команди. Пам’ятаю, що Шастал, Гордієнко, я і Устименко, більше не можу згадати, бо це було ще в жовтні. Усі ті хлопці, які не хворіли, були травмовані, або пропускали матч проти “Олімпіка” за якихось причин. Тоді якраз відбувся спалах і всі, хто знаходився у роздягальні. в одному колективі, захворіли. Нас не було, ми не готувалися до гри, в роздягальні не були присутніми, хіба після гри зайшли на хвилину, постояли, послухали слова тренера й пішли, ні з ким особливо не контактували, тому нас не зачепило.
– Будеш вакцинуватись? І як вважаєш, вакцина допоможе?
– Чесно кажучи, особливо не роздумував над цим питанням, але якщо це буде в майбутньому обов’язковою потребою до якихось подорожей чи взагалі спростує життя, то чому б і ні. Потрібно більш детально вивчити це питання, тому що я ще не хворів і не зіштовхувався з цим, особливо не задумуєшся. Чи допоможе вакцина, треба питати людей, компетентних у цьому питанні. Я зараз відповім, що допоможе, а нічим мої слова не підкріплені, тому важко сказати. Якщо в Європі, там в Британії, в основних країнах, у яких більш за все хворіють “короною”, розпочали вакцинуватись, у них великий відсоток від загального населення вакцинованих людей, то я думаю, що вони щось знають і недаремно вакцинуються. Звісно, що це краще, ніж нічого не робити та просто сподіватись, що тебе пронесе і ти не захворієш.
– Чи не перебільшує наша влада кількість хворих за добу, як думаєш?
– Я думаю, що ще трішки применшує, тому що не у всіх є можливість здати тест, фінансові, транспортні змоги. Ну допустимо, що люди в якихось невеликих містах чи селах дійсно можуть мати симптоми, але не здають тести, тому що в них немає таких можливостей. Вважаю, що насправді реальні результати в рази більші.
– Знаю, що ти наш читач ─ розповідав в інтерв’ю Шастал. Як тобі наш контент?
– У вас насправді дуже інформативний контент, на вихідних можна не заходити в “Майскор” чи інші спортивні сайти. Просто заходиш в Інстаграм, відкриваєш сторінку “Брутального Футболу” та дізнаєшся результати, хто забивав, якісь ексцези або цікаві й смішні епізоди, що відбулись у матчах. Тобто дуже цікаво, ви завжди тримаєте руку на пульсі всіх подій, навіть, якщо це не поєдинки. Хтось там дав інтерв’ю, а у вас вже з’явилась на це реакція, тому продовжуйте в тому ж дусі. Цікаво за вами спостерігати, часто проскакує непоганий гумор. На ютубі, чесно кажучи, не стежу за вами. А що, варто подивитись? Я бачив, що ви там подкасти записуєте. “BF SHOW”? Ні, не дивився, але обов’язково гляну. Ось ця у вас є прикольна рубрика, яка кожного четверга виходить постійно з футболістами. Ну раніше так виходила, але зараз я вже так зрозумів, що це не прив’язується до дня тижня. Яка рубрика? Ну ось це інтерв’ю по четвергах, з Будківським було, та рубрика, де завжди про анекдоти питаєте. Вони не тільки по четвергах виходять? (сміється – прим.). Буду знати. Загалом, цікаві питання, небанальні, хлопці намагаються завжди відповідати розгорнуто, не шаблонними фразами, тому цікаво почитати та знайти щось нове.
– Також Шастал нам в інтерв’ю розповів, що фільм за вашої з ним участі називався б “Похмілля в Олександрії”. Погоджуєшся?
– (Сміється – прим.). Ну, це насправді посилання до наших прізвищ. До речі, ще до того, як не розпочали жартувати на цю тему, мовляв, “там Бухал і Шастал”, то я завжди вважав, що в нього звичайне прізвище, навіть не задумувався, що в такому тандемі це може звучати дуже весело й забавно. Щодо прізвища, то я вважав його звичайним. В мене ще з дитинства були якісь підколи, приколи і так далі, тому я вже звик до цього абсолютно. Щодо фільму, то не знаю, він сказав, що “Похмілля в Олександрії”, я можу сказати, що, можливо, це міг бути четвертий епізод старого фільму “Гол”, тому що в нас теж схожі долі. І він, і я у різний час були без команд, без професійного футболу, знаю, що Діма навіть в один час працював офіціантом в “СушиЯ”. Я теж, коли був без грошей, думав піти заробляти в “Убер” і так далі. Натомість ми не кинули футбол, грали на район, за університети, так вийшло, що з Другої ліги нас помітив Шаран і запросив у “Олександрію”, тому трішки схоже на футбольну казку, як це було у фільмі “Гол”.
– Яке твоє відношення до алкоголю, з таким прізвищем гріх не випити?
– (Сміється – прим.). Абсолютно адекватне ставлення, як і у всіх: тобто, по святах чи вихідних можна собі дозволити келих вина чи кілька банок пива, після матчу розслабитись і зняти напругу. Зрозуміла справа, що ми професіонали і не можна напиватись. Але рідко зустрінеш непитущих футболістів, спортсменів, тому що це стрес, напруга, якось це все потрібно знімати. Яким чином ще знімаю? Проводжу час вдома зі сім’єю, майбутньою дружиною, відносно недавно купили собаку ─ це все допомагає відволіктись і розслабитись. Намагаюся не переносити футбол за межі порогу дому, щоб все погане залишалось на футбольному полі, тому що якщо завжди переживати та весь час про це думати, то не буде результату ні на полі, ні в побуті.
– “Бухал” Гліб колись сильно, чи ні?
– (Сміється – прим.). Друзі говорять, що рідко мене бачили в таких кондиціях, можливо, мені потрібно багато випити, щоб виправдити своє прізвище. Щоб так сильно напивився, то не пам’ятаю, коли таке було.
– Ти колись грав на аматорському рівні. Чим відрізняється аматорський і професійний рівень у футболі?
– Насамперед, звісно, що сам футбол, рівень, швидкості, динаміка, те, що навколо нього ─ виїзди, проживання, роздягальні, поля, суддівство. Було цікаво це все відчути, щоб потім не було на що скаржитись, коли там їздиш на виїзди в маленьких маршрутках, потім переодягаєшся у таких же роздягальнях, як цей автобус, миєшся під холодною водою, а про поля і стадіони навіть не буду говорити. Водночас, це теж було цікаво, насправді. Аматорський клуб “Чайка” дав мені великий поштовх у моєму професійному розвитку кар’єри, бо на той час я, коли туди переходив, думав, що вже все, з футболом нічого не вийде. Паралельно я вчився, завершував університет, грав для себе, були щоденні тренування, платили там символічні гроші, плюс преміальні. Завдяки цьому етапу я зміцінів, відчув у собі впевненість, отримав запрошення від “Львів”, який був з нами в одній аматорській лізі, а згодом стартував у Другій лізі. Поступово, крок за кроком, з аматорів у Другу лігу, із “Львовом” у вищу.
– У чому головна проблема аматорського футболу?
– Напевно, в тому, що там немає професійних контрактів. Тобто, є досить хороші футболісти, завжди у кожній команді є декілька якісних гравців. Коли вони вистрілюють, то клуби Другої та Першої ліги, наврядчи УПЛ, завжди без проблем їх забирають. Немає контракту, ніякої компенсації за це, клуб готує футболіста, награє його і відпускає безкоштовно. Команда залишається без грошей, з діркою в складі та не може без цього розвиватись, я так вважаю.
– Зараз “Чайка”, за яку ти грав в аматорах, виступає в Другій лізі України. Стежиш за ними?
– Матчі, чесно зізнаюсь, не дивлюсь, але за результатами стежу стабільно ─ і в Фейсбуці, і в Інстаграмі. Їх тренує В’ячеслав Павлович Богодєлов, дуже приємна людина та хороший тренер, залишив слід в моїй пам’яті. Позитивний, інтелегентний, розумний чоловік з яким було приємно працювати, він був помічником Віктора Сергійовича Яічника. Насправді був якісний тренерський тандем, ми показали хороший результат, а саме виграли кубок аматорів.
– Колись ти грав за студентську збірну України на літній універсіаді, після того ти в збірну не викликався. Чому так?
– Напевно, тоді були сильніші хлопці, ніж я. Я це розумію: грав за дубль “Металіста” і “Арсеналу”, без особливих успіхів й на мене, мабуть, не звертали уваги. Взагалі, 1995-ий рік був дуже сильним, недаремно виходили на чемпіонат світу, дуже багато людей зараз грає за основну збірну. Якось зі збірною, на жаль, в мене не склалось.
– Розкажи якусь цікаву історію з Універсіади.
– Вразило ставлення місцевих мешканців до європейців. У мене є друг азіат, то він мені вже потім розповідав, що для них зустріти європейця ─ це рідкість, можна так сказати, на удачу. Вони, коли тебе бачать, соромляться, підходять і просять сфотографуватись, вважається, що це їм на фарт, тому всі були ввічливі. Пам’ятаю, як спускались в місцеве метро, то нас оточували люди, просто підходили, фотографувались, бажали успіху та питали, звідки ми і так далі.
– У 2019-му році ти був виставлений на трансфер в “Олександрії”. Що тоді сталося?
– Це було взимку, я тоді не провів за пів року жодної гри у основній команді. Грав за дубль, так вийшло, що команда демонструвала хороші результати й завершила на третьому місці. Значить, я тоді програвав конкуренцію і керівництво клубу вирішило, що мене потрібно виставити на трансфер. Згодом продали Валєру Бондаренка в “Шахтар” і я повернувся на збори в Туреччину, непогано себе там проявив, пізніше зіграв кілька матчів за дубль наприкінці чемпіонату. Провів п’ять ігор за першу команду та переконав тренерський штаб, що мені ще варто залишитись в “Олександрії”.
– Чому ти тоді не підійшов “Чорноморцю”?
– Чесно, навіть не знаю, можливо, не вразив тренерів “Чорноморця”. Зараз думаю, слава Богу, що так вийшло. Я був за крок до переходу в “Чорноморець”, тоді би в мене не вийшло пограти в Лізі Європи, не зіграти за “Олександрію” певну кількість матчів, яку я вже провів.
– Ти грав за “Львів” у Другій лізі. Які умови були в цьому клубі?
– Мені, чесно кажучи, гріх було на щось скаржитись, я тоді пішов на підвищення після “Чайки”, і у фінансовому, і у спортивному плані. Ми тренувались на “СКА”, було харчування, президент знімав нам квартири, виїзди, заїзди в готель у Брюховичах перед матчами, все було дуже непогано і ми показували хороший результат, я так вважаю. Львів залишив класні враження в моїй пам’яті.
– Минулого року на Трансфермаркті ти коштував 600 тисяч євро, а зараз 400. Чому впала ціна?
– Я думаю через те, що я не грав пів року, через травму не провів жодного матчу і через це впала ціна.
– Ти був у структурі “Металіста”, зараз відроджується “Метал”. Що думаєш про це?
– Вважаю, що це перспективний проєкт Ярославського і Краснікова. Думаю, якщо Ярославський взявся за цю справу, то, найімовірніше, на базі “Металу” буде його нова команда. Думаю, що цього року вона буде в Першій лізі та вже через рік в УПЛ. На мою думку, це піде тільки на користь нашому футболу.
– Цього року ти зробив пропозицію своїй дівчині. Коли весілля?
– 22-го травня, хочеться просто у відпустці. В нас чемпіонат завершується 15-го травня, ще буде тиждень на підготовку. Весілля будемо святкувати в Києві.
– Як робив пропозицію?
– У дівчини був день народження, зібрались близькі друзі, мої батьки і під час першого тосту, так сказати, зробив пропозицію. Дівчина була радісна і щаслива, все добре. Зустрічались півтора року до пропозиції.
– Чим займається твоя дівчина?
– Дівчина ─ акторка, закінчила “Гитис” у Москві, працювала в київському театрі Лесі Українки, зараз із нього пішла та переїхала до мене в Олександрію. Періодично знімається у багатьох кліпах і має невеликі ролі в серіалах, заробляє, прогресує та хоче побудувати успішну кар’єру в цій сфері.
– Про що говорив з Компані у 2019-му році? Дав йому кілька порад?
– Та ні, на жаль, особливо поговорити з ним не вдалося. В нас була черга на фото до нього, тому в кожного було десять секунд, щоб встати, позувати, сфотографуватись і все.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– 1-го квітня у нас була теорія перед київським “Динамо”, зайшов Володимир Богданович і каже: “Хлопці, самі розумієте, який серйозний суперник, важливий матч попереду, тому заїжджаємо за два дні на базу і готуємось тут”. У всіх незрозуміла реакція, а він потім каже: “Я жартую, сьогодні перше квітня”. (Сміється – прим.).
