Давненько на “Брутальному Футболі” не було гравців ковалівського “Колоса”. Євген Волинець тільки прилетів із відпочинку та відразу потрапив на радар нашої редакції. Воротар дуже рідко дає інтерв’ю медіа, не любить публічності, але на розмову з “БФ” погодився. Наступного разу Волинець дасть інтерв’ю через пів року, тому насолоджуйтеся цією розмовою. У діалозі з голкіпером “Колоса” ви дізнаєтесь, що він думає про Лігу Конференцій, розповів про умови у структурі київського “Динамо”, яку аналітичну програму дивиться на Ютубі та виділив трійку найкращих кіперів України.
– Знаю, що ти тільки-но повернувся з відпочинку. Як відпочив у Туреччині?
– Та все сподобалося, відпочивати добре. Тим більше, що ми із сім’єю давно нікуди не їздили, два роки не були на морі. Цього року велика відпустка і вирішили поїхати, відпочили, тому все добре. То дитина була маленька, потім коронавірус, маленька відпустка, кожних пів року були якісь причини, що ми не могли поїхати, але цьогоріч вже вирішили полетіти та відпочити у Туреччині.
– Чому обрав саме це місце відпочинку?
– Якось дивилися, у Європу проблемно виїхати, з цією пандемією, десь треба вакцина, десь кордон закритий і плюс погода така, не дуже радує. Хотіли в Чорногорію, але там ще прохолодно, вирішили поїхати у Туреччину, доволі оптимальний варіант. Це поруч і тепло, немає шаленої спеки, було комфортно відпочивати, нам все сподобалося. У Єгипті чи Еміратах дуже спекотно, а в Туреччині 26 градусів. Для того, щоб полетіти до Туреччини, потрібно зробити тест за 72 години до вильоту (їх до речі скасували буквально за день чи два після того, як я полетів на відпочинок, зараз коли ти летиш, то тести здавати не треба), бажано одягати маску, тому що в літаку якось не дуже їх носять, наші громадяни.
– В турецькому чемпіонаті, до речі, команди роблять ставку на атакувальний футбол. У воротарів завжди повно роботи. Розглянув би варіант з таким веселим чемпіонатом?
– Та ну, так важко говорити. Якщо якась конкретика, то це одна розмова, а так думати, чи міг би, якби було, то це не серйозно. Наразі я в “Колосі”, все добре, команда вийшла у єврокубки та мене все влаштовує.
– “Колос” другий сезон поспіль потрапляє у єврокубки. В чому секрет успіху?
– У великому бажанні, величезній роботі та трішки везінні, ось і все. Звичайно, що без везіння нікуди, як без нього? Коли ми в першому сезоні не могли виграти шість чи сім матчів, при тому, що дуже добре працювали, але десь не щастило. Бувають інші моменти, коли ти не можеш вийти за половину поля, але раз вибіг, забив гол і відбився, десь також везіння має бути.
– Цього разу не Ліга Європи, а Ліга Конференцій. Що думаєш про цей турнір?
– Не знаю навіть, по ходу будемо розбиратися, який це турнір, які розклади. Я думаю, що мало хто досконало розуміє, що це за турнір, але добре, що вийшли. Все-таки це престиж для клубу і ми постараємось щось показати у Лізі Конференцій.
– Як гадаєш, які завдання будуть в “Колоса” в наступному сезоні?
– Та подивимось, тільки тиждень відпустки минув, ще від того сезону не всі відійшли. Зберемось, буде багато часу до зборів і там вже нам скажуть, що до чого і що чекають від нас. Звичайно, що хотілося б не знижувати планку, тому що я думаю, що “Колос” така команда вже, на яку всі налаштовуються і ніхто її не буде недооцінювати. Хочеться завжди претендувати на високі місця, вважаю, що наступного сезону ми теж будемо боротися за високі сходинки у турнірній таблиці.
– Ти вихованець київського “Динамо”, зокрема шість років грав за “Динамо-2”. Розкажи про умови, які тоді були в клубі.
– Хороші умови: база “Динамо”, все чудово, поля, хороші тренери, збори, завжди можеш подивитися, як тренується перша команда. Я дивився за воротарями основи і чесно, коли ти стоїш за сіткою й дивишся за ними, то це взагалі кайф. Спостерігати за ними, такими великими майстрами, як Шовковський. Там створені максимально якісні умови, щоб розвиватися. “Динамо” – один із кращих клубів в Україні, там умови завжди на рівні.
– Складається враження, що у твій період перебування в “Динамо”, було майже неможливо пробитись з другої команди в основну. Чому так?
– Було багато легіонерів. Грубо, кажучи, приїхав Ленс, то було важко молодому футболісту конкурувати. Водночас теж пробивалися в першу команду. Зрозуміло, що зараз більша ставка на власних вихованців, з’являються хороші футболісти, той самий Циганков. Тоді були плюси, тому що був сильніший чемпіонат, щось можна було на євроарені показати, ну, і зараз, що більше дають грати своїм вихованцям. Зі мною тоді був Роман Яремчук, він грав за “Динамо-2”, коли був тренером Олександр Хацкевич. Це яскравий приклад, що можна заграти і не в “Динамо”, але потрапити у якийсь хороший європейський клуб і бути найкращим нападником у збірній.
– Ти родом із міста Канів. Що є у твоєму містечку такого, чого немає в інших? Звісно, крім могили Тараса Шевченка.
– (Сміється – прим.). Та не знаю, більше, напевно, немає нічого. Я в п’ять років переїхав з Канева до Києва, іноді приїжджаю туди, раз у пів року. Нічого такого не можу сказати, окрім того, що він відомий завдяки Тарасу Шевченку. Дніпро ще є, влітку добре, Канівське море також поруч, можна гарно відпочити, на рибалку сходити, тому жити там непогано. Ще канівський сир є – “Клуб сиру”, звісно, що я його їв.
– Відомо, що в “динамівську” школу тебе привів батько. У ті часи було дорого виростити сина футболістом, чи всі витрати брав на себе клуб?
– Я думаю, що клуб брав на себе витрати. Мене спочатку батьки возили, це була футбольна секція. Потім був відбір і розпочалося цілеспрямоване навчання, вважаю, що це було безкоштовно, звісно. Просто треба було твоє бажання і батьків теж, тому що маленьких дітей треба ж якось возити. Щоб я міг піти у футбольну секцію, батьки переїхали до Києва, тому не думаю, що треба якісь фінансові можливості, потрібно лише бажання.
– Ти майже не даєш інтерв’ю, надаєш перевагу концентрації на матчах. Чи були у твоїй кар’єрі такі випадки, що ти давав інтерв’ю, а журналіст якось перекручував твої слова і в тебе були потім проблеми?
– Та ні, якщо чесно, я дуже рідко даю інтерв’ю, тому не було якихось конфліктів чи непорозумінь. Я, чесно, не любитель цього; якщо просять із пресслужби, то я можу дати, чи якесь флешінтерв’ю, а так я не публічна людина, в мене не було ніколи якихось непорозумінь. До того ж я що якийсь футболіст відомий, щоб мої слова перекручували? Думаю, що я малоцікавий хлопець.
– Як щодо футбольних програм і преси? Якщо читаєш чи дивишся, то що?
– Ну, я завжди в курсі справ. Читаю “Трибуну”, UA-Футбол”. Дивлюся в Ютубі “ТаТоТаке”, його я не пропускаю. “Великий Футбол” іноді, бо буває, що приїжджаєш з матчу, а воно вже минуло. Тому загалом дивлюся Сеньківа (сміється – прим.), якби це не звучало. Мені цікава ця програма, в ютубі якось більш відкрито говориться, не так, як на телебаченні, “ПроФутбол” не подобається, “Великий Футбол” – ну таке.
– Після перемоги над “Ворсклою” ваш головний тренер Руслан Костишин сказав на післяматчевій пресконференції, що ведучий “ТаТоТаке” Андрій Сеньків знищив гравців “Колоса” морально. Ти особисто дивився той спіч?
– Ну так, нічого не буду говорити по цій ситуації. Не знаю навіть, що сказати, там навіть у цій програмі були дві різних думки у двох ведучих. Зрозуміло, що люди це підхопили та це було розкидано по всіх сайтах. Думаю, що не все було так, як описано в цій програмі, нічого кримінального і надприродного не було. Це навіть нам помогло, команда після цієї двіжухи в Інтернеті згуртувалася і видала дуже хорошу кінцівку. Мало хто в нас вірив, усі ставили на “Десну” і “Ворсклу”, але завдяки цій кінцівці ми досягли своєї мети.
– Що можеш сказати про Андрія Сеньківа?
– Пародія на Сєлю – це просто топ, тому через це і дивлюся “ТаТоТаке”.
– Президент “Колоса” Андрій Засуха на каналі “Бомбардир” анонсував відеоісторію про клуб. Що це за проєкт?
– Серіал про “Колос” вже знятий і його побачив світ. Дев’ять серій про дебютний сезон в УПЛ. Має назву “Колос. Неможливе – Можливо”. Ідея виникла у керівника пресслужби ще задовго до “Вереса” і Поворознюка. І він її самотужки реалізував. Як вийшло, можете подивитись на клубному Ютуб-каналі. Як на мене, дуже хороша робота, там багато цікавого про життя команди поза футболом. Ну, і, звичайно, наша яскрава історія того сезону.
– Якою була б твоя реакція, якщо б про твій клуб знімали серіал, як-от “Футболіст” у “Вересі”?
– Ну, не знаю, я не сильно люблю цю публічність, я не дивився цей серіал, мені це не подобається. Це чисто моя думка, що стосується мене, щоб весь час ходила і знімала камера, то мені це некомфортно. Можливо, іншим подобається, але я можу говорити лише за себе.
– Що краще впливає на твою ментальність – критика чи похвала?
– Коли як. Я завжди розумію, що зробив не так, а де зробив те, що треба було. Я доволі самокритичний, тому спокійно ставлюся до критики, більше сам себе критикую.
– Воротар полтавської “Ворскли” Діма Різник нам в інтерв’ю сказав, що ти найкращий кіпер в Україні, на його думку. Потім він це повторив у програмі “От души в душу”. Ви з ним кєнти, що він за тебе так топить?
– (Сміється – прим.). Якщо чесно, то я навіть з ним не знайомий. Не знаю, чому він так топить за мене. Я виходжу і роблю свою роботу, так само як і він, намагаємось допомогти своїм командам. Там вони нас 3:0 обіграли, там ми їх 3:0. Ми з Різником не спілкуємось, просто колеги.
– На твою думку, хто найкращий воротар в Україні?
– Якщо чесно, багато воротарів. Виділити трійку? Це без місць, просто трійка: Жора Бущан, Діма Різник і Толік Трубін.
– У квітні цього року в Латвії застрелили твого вже колишнього агента Романа Беззубова. Що тобі відомо про цю жахливу історію?
– Якщо чесно, то взагалі нічого не відомо. Я про це дізнався в інтернеті, я з цією людиною не знайомий, він не мій агент. Можливо, він якось був знайомий чи співпрацював із моїм агентом, але я особисто цієї людини не знаю. Тому нічого не можу сказати по цій історії. Так, я теж бачив, що в Інтернеті писало, що він мій агент. Я приходжу на тренування, до мене всі підходять і питають, що сталося, а я не в курсі та перший раз чую.
– Хто зараз твій агент?
– Є людина, яка займається моїми справами, прізвище називати не буду.
– Є категорія футболістів, які не люблять дивитися футбол – наїдаються ним у житті. У тебе відразу футбол по телеку не вмикається?
– Ні-ні, я навпаки, весь час у ньому. Можу і вдома дивитися, якусь програму подивитися, якісь моменти, я живу футболом. Коли маю можливість, то дивлюся матчі.
– Раніше в інтерв’ю ти говорив, що стежиш за NBA. Зараз йдуть матчі плейоф, дивишся і за кого топиш?
– Так, стежу, але не скажу так, що я прокидаюся дивитися матчі вночі. Зрозуміло, що я так не роблю, але якісь хайлайти, статистику подивитися, аналітику прочитати, то це можу. Мені подобається “Маямі”, також “Голден Стейт”. Мені здається, що “Голден Стейт” максимум витискає в цій ситуації: пішов Дюрант, другий рік поспіль не грає Томпсон, минулого року не грав Каррі. На їхні погані результати є причини.
– Якщо не баскетбол чи футбол, який вид спорту можеш дивитись із захопленням?
– Треба подумати, щось навіть нічого не приходить. Хокей, бокс не дивлюся, якийсь фільмєц можу глянути. Я фільм дивився востаннє до народження дитини.
– Які головні цілі на найближчі роки ставиш перед собою у кар’єрі?
– Стабільно показувати ту гру, яку зараз. Нижче цього рiвня, що є зараз не хочу падати, потрібно просто, щоб була стабільність. Звісно, що хочеться якийсь трофей виграти, це те, що буде гріти душу після кар’єри, поборотися за Кубок України чи ще щось, звісно, що хочу.
– Чи можна сподіватись, що Євгеній Волинець даватиме більше інтерв’ю медіа?
– (Сміється – прим.). Я не думаю. Ну, ви зараз зателефонували, то наступного разу, можливо, через пів року ще хтось зателефонує, я не любитель цього.