Минулого року він вже хотів завершити із футболом, але його кар’єру відновили “Карпати” (Галич). Цей гравець був на будові у Нідерландах, важив 103 кілограми та не думав, що ще колись повернеться у професійний футбол. Наразі він грає у Другій лізі України за галицькі “Карпати”, а сьогодні залетів на “Брутальний Футбол”. Олдфаги мають його пам’ятати – зустрічайте, Ігор Худоб’як, або ж просто Халк у гостях на “БФ”. Нападник відповів на багато гострих запитань: про вогняний кубковий матч “Карпати” – “Прикарпаття”, коли Федецький отримав по обличчю від ультрас, про найбільші преміальні у своєму житті, про те, хто дав йому прізвисько Халк і пригадав тренування з Ребровим, Белькевичем та Рінконом.
– Христос Воскрес! Як відсвяткував Великдень?
– Воістину Воскрес! В колі сім’ї, до тещі з’їздив, до мами. Теща проживає в селі Галицького району, мама живе в Галичі, посвятили паску, сходили до церкви, людей було вдосталь, але всі в масках і дотримувались дистанції. В нас традиція кожного року святкувати Великдень із сім’єю.
– Що тобі більше подобається: Різдво чи Пасха?
– Мені, напевно, що Різдво більше, це відпустка, вдома, можна нормально відсвяткувати, не поспішати там не тренування чи ще щось, можна розслабитися. Зимовий антураж, відпустка, а під Пасху треба десь і підрежимити, а на Різдво можна розслабитись (сміється – прим.).
– Як ти проводив Великдень в дитинстві?
– Завжди в колі сім’ї, в Галичі, я там виріс. Загалом дитинство проходило добре, я починав з боксу (сміється – прим.), трішки на волейбол ще ходив, а потім собі так вирішив на футбол піти.
– Які шанси “Карпат” (Галич) на Першу лігу?
– Великі, зараз вигравати усі матчі та можна спокійно виходити. Нам дали, до речі, таку інформацію, що ніби три команди виходять з нашої підгрупи. У нас зараз “лобовухи” з “Поділлям” і “Ужгородом” треба вигравати.
– Твоя цитата після матчу проти “Діназа”: “Подивіться, де той мішок з прапорцем”. Це були емоції чи правдиві слова?
– Це були й емоції, й правдиві. Ти ж бачив, там підписано, де він стоїть, а де гравець. Він навіть не встигав подивитися момент, щоб побачити там офсайд. Це такі емоції, що він за футболістами не може встигнути.
– Чому так слабо відіграли проти “Діназа”?
– Я звідки знаю? Не дотерпіли, добре, що хоча би очко, бо могли й програти. Добре, що Вульчин пенальті відбив, бо потім відіграватись було би важче. Хоча за хвилину до завершення матчу пропустити гол, я не знаю… Я не бачив там офсайду, здається, що мінімальний був. Якби VAR був у Другій лізі? Я його взагалі не визнаю, вбиває емоції.
– У позаминулому турі програли “Оболоні-2”. Як поясниш цю поразку?
– Я скажу так десь, можливо, їхали по-піжонськи, без настрою, вийшли і думали, що зараз легко обіграємо, а воно так не було. Там ще спустили кілька пацанів із основної команди, я так зрозумів, що їх десь третя сторона стимулювала, що вони вбивалися на полі так сильно. Думаю, що недооцінка суперника була присутня.
– Найбільш недооцінений суперник у цьому сезоні особисто тобою?
– Ось “Оболонь-2”, я так вважаю.
– Наскільки я знаю, ти в “Карпатах” мав ще грати восени. Чому не вдалося?
– Щось не склались карти (сміється – прим.). Я був закордоном, із футболом зав’язав, президент клубу Магаль вирішив відновити мою кар’єру. Також я був заграний на область, а це вже було закрите трансферне вікно та мене не змогли заявити. За область, у Франківську.
– Тобі 34 роки, “Карпати” роблять ставку на молодь, але запрошують тебе. Не здалося тобі це дивним?
– Ну, якщо я в порядку (сміється – прим.), в 34 кращий, ніж 20-річний (сміється – прим.). Старий кінь борозни не зіпсує. В мене теж друга молодість відкривається. Дідівщина? Лайтово (сміється – прим.), в мене була гірша, коли я починав футбол грати, те саме “Прикарпаття”, ще “Факел” – була така команда. Дисципліна, принеси-подай, як то кажуть “последний в душе, первый в автобусе” (сміється – прим.). Бувало, що доходило до бійок, було по-різному, я себе образити не давав. Дотримувався субординації, мене старіки не чіпали, а поважали.
– Де ви тренуєтесь та чому перші матчі весняної частини Другої ліги грали у Львові?
– У Бурштині не було поле готове, напевно, хотіли грати на “Україні”, але там і поле не готове, і стадіон не заявлений. У нас заявлений стадіон “Енергетик” у Бурштині та якщо я не помиляюсь, то ще “Рух” в Івано-Франківську, це стадіон “Прикарпаття”. Поле не було готове, тому грали на “Соколі”. Тренуємось зараз у Львові на “Прогресі”.
– Наступного сезону команда може повністю перебратись до міста Лева, як думаєш?
– Думаю, що це цілком можливо. В мене контракт до кінця сезону, а далі будемо балакати з керівництвом. Я особисто не був знайомий з Гнатівим, а ось із Магалем, президентом “Карпат”, знайомий вже давно, дружимо довгий час. Із футболістів, коли прийшов у команду, то добре знав Остапа Вульчина, він зі мною грав у “Прикарпатті”, ще Никитюка, Назіка Вербного, заочно їх знав. Я з усіма здружився, компанійський хлопець.
– Які ще були пропозиції, крім “Карпат”?
– Не було, я ж вже завершив із футболом, був у Нідерландах на будові. Не думаю, що я хочу в якийсь інший клуб поїхати, якщо запропонують залишитися в “Карпатах”, то це і зроблю. По власних силах відчуваю, що ще можу грати, з такими кайфаріками ще грати і грати (сміється – прим.).
– У чому особливість Другої ліги України?
– Важке питання, я не знаю, як на це відповісти. Якщо виділяти плюси, то це те, що далеко їздити не потрібно, що поділили на дві групи і зробили регіонально. Не думаю, що таке варто робити в Першій лізі, це вже не буде та Перша ліга. За моєї молодості їздили в Крим по п’ять разів, бо стільки ж команд було, по 1300 кілометрів, плюс ще Луганськ, “Сталь” Алчевськ.
– Ти грав за “Прикарпаття”, там жахлива інфраструктура. У яких умовах тоді тренувались?
– У нас тренер був директором стадіону, то ми тренувалися на центральному, на стадіоні “Рух”, бувало, що на запасному. Коли була зовсім погана погода, то нам зробили поле зі штучним покриттям. По селах теж їздили.
– Як думаєш, чи є сенс тримати той стадіон, що зараз є в Франківську, чи все-таки слід розпочати будівництво нового?
– Треба щось робити, я не розумію, як його будували. Я коли там грав, то з верхньої трибуни нижню бровку навіть не було видно. Нащо такий стадіон на 25 тисяч у Франківську в центрі в парку? У Запоріжжі 12 тисяч вистачає з головою. “Прикарпаття” зараз мучиться, в зоні вильоту, поки мер буде, то й клуб теж. Вони ж на міському фінансуванні, немає затримок, все стабільно. Просто нічого не можуть довести до кінця.
– У “Прикарпаття” були дуже серйозні фінансові проблеми. Які були борги перед футболістами?
– Ми по пів року не отримували зарплати, ще перший раз, коли я молодий був, потім вилетіли з Першої ліги до Другої, я тоді вже якраз переїхав у “Севастополь”, можливо річну зарплату не отримували. На той час це було 1000 доларів у місяць. Колись можна було більше заробити, якщо потрапляєш у Прем’єр-Лігу, то вже мінімум десятку баксів у місяць маєш. У мене таке було, ще в “Севастополі” пам’ятаю.
– Пригадай легендарний кубковий матч “Прикарпаття” – “Карпати”. Що за треш тоді творився?
– (Сміється – прим). Круто було ж, багато вболівальників прийшло, зробили шоу. Ультрас “Карпат” почали все бомбити, до чого тут люди? У “Карпат” тоді така серія невдач пішла та десь, можливо, фанати були злі, я не знаю, яка тоді ситуація була в клубі. Ми вийшли на матч і хотіли їх обіграти, напевно, більше, ніж вони нас.
– Завдяки чому ви тоді перемогли?
– Я вважаю, що через характер. Було зрозуміло, що “Карпати” були сильніші на рівень індивідуально, і команда, просто ми цього, мабуть, більше хотіли. Нас підтримували вболівальники, гнали, це був, як стимул – виграти в команди УПЛ. Отримали преміальні по 10 тисяч гривень (сміється – прим.), очікували більшого (сміється – прим.).
– У вашому складі були хлопці з зайвою вагою, але це вам не завадило перемогти технічних легіонерів “Карпат”. Сила в зайвих кілограмах?
– “Хорошего человека должно быть много” (сміється – прим.). Вага не грає ж у футбол, десь, можливо, фізично вирішує це.
– Тоді по обличчю отримав Артем Федецький. Як вважаєш, чи це нормальні дії ультрас?
– Я думаю, що ні, треба залишатися людьми, ну як, таке рукоприкладство… Як на мене – це неправильно. Федецький не грав у тому матчі, просто прийшов заспокоювати людей і ще й отримав по обличчю. Там вже футболісти розпочали телефонувати своїм дружинам на трибуни, щоб вони були обережнішими, боялися за здоров’я, не знали, що можна було очікувати. Було дуже багато неадекватних, під якимись алкогольними засобами і не тільки, напевно.
– Чи не боялись ви грати за такої атмосфери? Адже від фанатів “Карпат” можна було очікувати всього.
– Я, наприклад, ні, можливо, комусь було страшно. Людей ж відділили від них, вони в окремому секторі сиділи, хоча потім автобус побили. Ми тоді сиділи до 12 ночі в роздягальні. Це однозначно найбільш пам’ятний матч у моїй кар’єрі, але круто було, емоції. Я тоді не забив гол, не вдалося це зробити, але Боришкевич забив. Він теж був із зайвою вагою, казали тоді, що вареників наївся.
– Як думаєш, чи будуть в тебе ще такі матчі в житті?
– Сподіваюсь, що будуть, все попереду.
– Який матч ти запам’ятав, крім вищезгаданого на все життя, і хотів би у ньому ще раз взяти участь?
– Ну я ж за студентську збірну України грав, ти ж знаєш, ставав чемпіоном світу, ще би хотів якийсь фінал зіграти. Фінал Кубка України наступного сезону, наприклад.
– Чи не було в тебе проблем в клубах з твоєю зайвою вагою?
– Та все життя боровся з тією вагою, всюди мене ганяють (сміється – прим.). В мене кістка широка, немає такого, що пузо якесь, я просто високий і в мене така будова тіла. Наскільки я пам’ятаю, то все життя так, але я намагаюся себе тримати в рамках, тому що я дуже схильний до набирання ваги. Мені нормально й комфортно бути таким, яким я є, я собі подобаюся. Найбільша вага, яка в мене була – 103 кг. Зараз важу 95-96, 103 було ось якраз перед “Карпатами” (сміється – прим.). Просто без тренувань, кілограми набираються швидко. Я взагалі люблю поїсти, головне, щоб було смачно.
– Який ще спорт полюбляєш, окрім футболу?
– Теніс мені подобається, великий. Баскетбол теж люблю подивитися, NBA. До речі, нещодавно крутий фільм бачив – “Останній танець” з Майклом Джорданом. Якби не футбол, то я не знаю, чим би займався, ще про це не думав. Десь в спорті був би, напевно, якимось функціонером футбольним чи тренером. Маю тренерську ліцензію “C”, вона мені дозволяє тренувати дітей і область, ще в Франківську її отримав, для більшої потрібно їхати в Київ.
– Звідки взагалі в тебе виникло прізвисько “Халк”?
– В’ячеслав Грозний ще у “Говерлі” дав мені це прізвисько. Сказав, що я Халк, фактурний, “сракою покрутишся, як він, давай тобі на футболці напишемо “Халк”. Я кажу, що ви чудите, люди сміятися будуть (сміється – прим). Шуфрич малий тоді до мене ще підійшов і сказав, що десять тисяч гривень до зарплати додадуть, якщо напишуть, ну я й погодився (сміється – прим.). Футболісти травили, посміялись та й нормально, так вже й прив’язалося це до мене – “Халк”.
– В тебе на спині написано “Халк”, не вважаєш це перебором?
– А чого перебір? Людям подобається, мені – теж.
– Пригадай той лихий період, коли ти був у “Динамо-2”.
– Чого лихий? (сміється – прим.). Мене тоді молодого взяли, помітили, ми грали якийсь кубок, вже не пригадую, чи Макарова, чи що. Грали ще, як команда Другої ліги проти київських “Борисфену”, “ЦСКА”. Я забив їм по голу, мене селекціонери побачили й запросили, я пішов в оренду. Мене хотіли там залишити, я навіть тренувався з першою командою, бо друга полетіла на збори десь на Кіпр, а перша знаходилася в Києві, то я ще з ними був. Там тоді Дем’яненко тренером був, Рінкон грав, Белькевич, Ребров, Гусєв, уся та бригада. Думаю, що тоді найкращим був Рінкон, в порядку, він маленький, але технічно грав. Не зрослося, тому що “Факел” захотів за мене дуже великі гроші.
– Також ти грав за “Говерлу”. Пригадай ці часи, вони були найкращими у твоєму житті?
– Ну, в “Говерлі”, я теж би не сказав, що були найкращі часи, там були проблеми з фінансуванням. Думаю, що мій найкращий період – це в “Севастополі”, Крим, море, команда хороша. Був топовий час. Мене “Севастополь” купив у “Прикарпаття”.
– Який був найважчий виїзд у тебе в кар’єрі?
– Ой, найважчий – це було, як ми їздили автобусом із Франківська в Крим, Луганськ. Це були справжні муки. Великі переїзди – це не для мене, я високий, якщо маленький може скрутитися і заснути, то я взагалі в автобусі спати не можу, ось ці 20-годинні поїздки були дуже важкими, майже добу їхали. Найближчий виїзд? (Сміється – прим.). Коли ще була команда “Енергетик-Бурштин”, то їздили у Франківськ грати проти “Прикарпаття”.
– Найбільші преміальні, які в тебе були?
– П’ять тисяч доларів у “Севастополі”. Не пам’ятаю на що я витратив свої перші преміальні, прогуляв, напевно (сміється – прим.). Найменші були в “Прикарпатті” – 500 гривень (сміється – прим.).
– Ти майстер спорту міжнародного класу, як ти отримав це звання?
– Став чемпіоном світу на Універсіаді. Тоді було дуже круто, пам’ятаю, що ми перший рік були в Таїланді, виграли, потім – у Сербії. Колектив у нас був насправді класний, тренером був Лозинський, вже покійний. Атмосфера була на якісному рівні і всі хлопці були хороші.
– Що ти ніколи не пробачиш в житті?
– Та я навіть не знаю, насрати в душу народною мовою (сміється – прим). Думаю, що зраду я би не пробачив.
– Яке твоє ставлення до соцмереж? Де більше проводиш часу?
– Нормально, я у Фейсбуці сиджу, Інстаграм у мене ніби є, але я навіть не вмію ним користуватися, я по олдскулу (сміється – прим). У Фейсбуці більше проводжу часто.
– Розкажи про свою сім’ю детальніше.
– Дружина Наталія і донька Злата. Дочці шість років, дружині – тридцять шість, вона старша від мене. Ми вже разом більше п’ятнадцяти років, одружені одинадцять років, у 2010-му році одружились, а перед тим п’ять років зустрічались. Плануємо другу дитину, подивимось. Донька готується йти в перший клас, дружина працює вчителькою молодших класів у школі, у Франківську.
– Коли ти познайомився зі своїм тезкою Ігорем Худоб’яком, про що говорив?
– Він грав за “Чорногору”, я – за “Факел”, то ми пересікалися, за інститут навіть двоє грали.
