Вечір у різдвяну хату, брутальні! Сьогодні в гостях екскіпер “Карпат”, легендарної “Полтави” та батумського “Динамо” – Максим Кучинський. Інтерв’юер “Брутального футболу” Ігор Шевчук зателефонував своєму доброму товаришу напередодні Різдва та дізнався чимало цікавої інформації. Чому зникла “Полтава”, що буде надалі з харківським “Металом”, що робиться з футболом в Латвії та Грузії. Крім того, Макс розповів чимало смішних історій, які точно піднімуть вам настрій.
– Що для тебе зима? Які її плюси і мінуси ти можеш виділити?
– Якщо конкретно в футбольному плані, то зима – це найбільш довга відпустка. Постійно сумуєш за улюбленою роботою. Плюси в тому, що якщо ти граєш в інших містах і рідко бачиш свою сім’ю, то зараз є максимально багато часу, щоб провести його разом із близькими людьми. Чесно кажучи, в кожній порі року є свої плюси та мінуси. Мені наприклад не дуже подобається холод. В нас останнім часом навіть снігу немає, якби він був, то погода відчувалась приємнішою. А так зазвичай наша зима – це дощі, то є мороз, то його немає. Я більше полюбляю тепло і літо.
– Яке твоє найулюбленіше зимове свято?
– Мені найбільше подобається Новий рік. Це всесвітнє свято, яке зустрічаєш разом із сім’єю. На інших святах я сильно не зациклююсь, то вже старше покоління більш надає цьому перевагу, там Різдво і так далі. Хоча, коли я грав у Львові, то було помітно, що люди це все дуже сильно цінують. Деколи було таке враження, коли виходиш в центр, що там кожного дня якесь свято. Для мене найбільш стандартне свято
– це Новий рік. Тому що після нього вже потрібно готуватись до команди або до зборів.
– Скільки страв має бути на різдвяному столі? І які страви зазвичай в тебе вдома?
– Знаєш, я щодо страв теж ніколи не зациклювався. Ми часто святкуємо Новий рік у батьків, тому коли приїжджаєш до мами, то там потрібно два-три столи замовляти, щоб все влізло (сміється – прим.). Останніх два роки ми святкували разом із сім’єю, щоб сильно не наїдатись та не набирати зайвої ваги (сміється – прим.). Тому там два салатика, гаряча страва, м’ясо. Ось, щось типу такого. А коли їдеш до мами, то потрібно викликати евакуатор, щоб тебе забрали, тому що живіт повний. Я в принципі можу їсти все. Ну, напевно собаку я би не зміг з’їсти, так, як в Китаї це роблять (сміється – прим.). Спокійно ставлюсь до фруктів, якби їх не було, то не засмутився би. З солодкого можу з’їсти там снікерс, баунті, шоколадку.
– Після повернення з Латвії ти підписав контракт з “Черкащиною”. Розкажи про це детальніше.
– Все дуже просто. Я був у Латвії пів року, але за цей проміжок часу розпочався коронавірус. Відповідно команду розпустили, чемпіонат зупинили. Вже після того, як можна було зібратись, то я повернувся в Латвію. Приїхав я туди, дивлюсь, а там 75% команди, яка була на зборах, немає. Тому що скоротили бюджет після коронавірусу та повернули мене і ще декілька людей. Керівництво вирішило дограти сезон молодими хлопцями, яким було по 16 років. Ось після цього всього я буквально встиг п’ять матчів зіграти. Потім розірвали контракт за обопільною згодою та я поїхав. Бо насправді це було нестерпно, просто виходити на матч і дивитись, як тебе “возять рилом”. Кінцевий результат гри ти вже знав, тому що на полі молодих пацанів кинули під танки. Якби було бодай 50 на 50, тобто молодих і досвідчених, то шанси могли бути кращими. Ще були присутні певні нюанси, клуб не хотів платити мені грошей, тому я ще десь два місяці сидів там, чекав поки ті всі питання залагодять юристи, агенти. Через це я повернувся в Україну тоді, коли вже за день мав розпочатися чемпіонат. Та я розумів, що навряд чи кудись потраплю в команду. Почав швидко шукати, агенти теж допомагали. Мені зателефонував тренер, з яким я шість років провів у “Полтаві” і запропонував мені поїхати до них в Черкаси. Просто тренуватись, про контракт навіть гадки не мав. Згодом мені вже запропонували допомогти команді та підписати контракт. Зараз я вже забрав документи, зіграти не вдалось, тому що отримав травму, а коли відновився від ушкодження, то захворів коронавірусом. Карантин, пів команди хворих, тому так зіграти й не вдалось.
– Зараз ти без команди чи є в тебе якісь пропозиції?
– Я нещодавно забрав документи з Черкас, приїхав додому, в мене відпустка. Зараз я вільний агент і можу шукати новий клуб. Наразі пропозицій ніяких немає.
– Після осінньої частини лише чотири очки відділяють “Черкащину” від другого місця, яке дозволяє піднятись в класі. Як оцінюєш перспективи цього клубу?
– Насправді я там опинився спонтанно та в будь-якому випадку там може бути кожен, в Другій лізі. Чесно кажучи, я був здивований в плані пацанів, колективу. Ну от зараз, так в лапках скажу: “Чим гірше, тим вони більше одне за одного, тим краще”. Як-то кажуть “денег нет, но вы держитесь”. Там і проявляється характер, пацани виходять і ригають на тому полі, щоб Бог побачив й стало краще. А по факту, виходиш і сам себе дуриш. От зараз вийду, зарплати немає, але буде краще, буде краще. Особисто в мене немає ніяких претензій до керівництва клубу, тому що ми все обговорили та вирішили. Повністю розрахувались. Пацанів дійсно шкода, там в половини просто бутсів немає, тому вони і прагнуть більшого. Вже не заради грошей, а щоб швидше вилізти звідти, а через рік-два згадувати це лише в страшному сні, що такого навіть й не було.
– Якщо не вдасться вийти в Першу лігу, як думаєш, що буде з командою?
– Я не сильно чув завдання, щоб вийти в Першу лігу. Коли я туди їхав, то команду зібрали там за вісім днів. Хлопці завелись, поперли, вже зараз в когорті лідерів. Не знати, що буде завтра. Які плани в президента і так далі. Головна проблема Другої ліги України – ти виходиш на поле та не знаєш чи буде команда, чи ні. Вважаю, що половина клубів Другої ліги не знають, що буде завтра.
– Зараз в Другій лізі в групі Б зібрались команди, які колись запалювали в УПЛ: “Таврія”, “Кривбас”, “Метал”, “Металург”. Як тобі їхнє відродження?
– Я би не сказав, що запорізький “Металург” відроджується, я сам вихованець цього клубу. Вони якось дуже швидко померли, так несподівано. Тепер намагаються видертись із цієї ями, але щось не виходить. Вважаю, що якби були конкретні цілі, плани та фінансування, то цей клуб не мав би бути ні в Другій, ні в Першій лізі. “Металург” має грати в УПЛ. Це місто залишилось без команди, такого не може бути. Не знаю як це все відбулось, вже давно там не був. Це добре, що є певні люди, спонсори, які хочуть відродити у своєму місті футбол. Я радий, що повернувся “Кривбас”, намагаються добитись цього, щоб Кривий Ріг був у вищій лізі України. Я наприклад не уявляю нашого футболу без “Металіста”. Хоча я знаю, що зараз є і “Металіст-1925”, і “Метал”. Але останніх хочуть зробити на базі того старого-доброго “Металіста”. Я хочу, щоб вони відродились та стали цим клубом, які зроблять конкуренцію “Динамо” і “Шахтарю”. Зараз чемпіонат рівний за виключенням “гірників”. Це реально топ-клуб для мене. Раніше було більше команд, які могли скласти конкуренцію. Все ще не стало на свої місця, але добре, що клуби потроху повертаються.
– Які би клуби ти хотів, щоб відродились і чому?
– Насправді я би хотів, щоб повернувся той рівень футболу, який був раніше. Можливо, це вже і нереально. Якби в нас все в країні налагодилось, всі жили би дружньо, то би і повернувся донецький “Металург”, і решта команд. Якщо буде можливість та команди відродяться, то наші чемпіонати розширяться. Зараз із коронавірусом дуже мало людей залишилось з бажанням фінансувати клуби. Хотілось би бачити всі клуби, які були раніше.
– Твій період проведений у “Полтаві”. Розкажи про нього детальніше.
– Я там провів шість років, якщо детально говорити, то це годин п’ятдесят такої розмови в нас з тобою буде (сміється – прим.). Я пам’ятаю, як я прийшов у “Полтаву”, ми відвідали базу, поговорили з керівництвом і мене взяли в команду. Сподобалось те, що там завжди все було солідно, навіть занадто. Все було поступово, крок за кроком. Завдання вийти в Першу лігу, ми це зробили. Дійсно все було класно, виграв матч, то на наступний день премія, зарплата завжди була вчасно. Не було цих мінімальних грошей, які зараз є в Другій лізі. Зараз навіть п’ять тисяч гривень не можуть вчасно дати. Завжди переносять. Я з багатьма спілкуюсь, так дійсно є. В “Полтаві” все було солідно, реально. Гроші, премії, готелі, харчування, все вчасно. Президент нам говорив правду, що ще був не готовий до УПЛ, ви перемагайте кожну гру, але я ще не готовий. А ось коли він побудував нову базу, про яку знає вся Україна, то відразу сказав, що готовий вийти в УПЛ. База зараз, на жаль, простоює і все.
– Це був дуже амбіційний проєкт. На твою думку, чому нічого не вийшло?
– Ми вийшли у Вищу лігу. Чому так і не зіграли? Вважаю, що ми трішки іншого рівня люди, які про це не знають. І не факт, що колись дізнаємось. Були якісь нюанси напевно. Конкретно я їх не знаю.
– Пів року проведено у Латвії. Розкажи що там з футболом робиться взагалі?
– Я ось був у Грузії та Латвії, то можу сказати, що це однакові чемпіонати. Будь-яка команда Першої ліги України може спокійно поборотись з лідерами Вищої ліги Латвії. Там всього лиш кілька команд серйозних насправді. Я би не сказав, що це сильний чемпіонат, крім двох-трьох команд. Чесно кажучи, то хочу чимшвидше забути цей період. Як у фільмі “Люди в чорному”, щоб кнопку натиснути і все. Бо ти виходиш на гру та якби ти там не стрибав, крутився і вбивав себе, то тебе все одно будуть возити. В “Тукумсі” все було добре, а згодом різко стало погано. Про що говорити? Лікаря не було в команді. Ні масажиста, ні відновлення. 16-річних пацанів кидали на поле. Я вперше в житті зіткнувся з тим, що футболіст не може вийти на тренування, бо йому потрібно там по механіці на роботі машину ремонтувати. Я просто там “впісявся”. На професійному контракті після коронавірусу були тільки я та ще дві людини. Решта взяли просто дітей. Один працює тренером і не може ходити на тренування. Було цікаво, коли в нас завтра матч, сьогодні передігрова, а людини немає, бо він відпросився та його основний заробіток – дітей тренувати. Навіщо йому той футбол, якщо він завтра приїде і все одно буде в складі. В нас одна людина важила 103 кілограми, звали Томмі. Він 1988-го року, був хорошим захисником, то він скинув вагу та грав у футбол після дворічної перерви. Бо в нас просто не вистачало людей.
– У яких красивих місцях ти побував у Латвії?
– Жив я в Тукумсі. Для мене це дуже красиве місце, бо я жив за містом. Це вважалось, як хутір. Там це чотири великих котеджі, дуже красиво, курорт просто. Згодом я переїхав на квартиру, в Юрмалі, гарний пляж. Недалеко там і столиця Латвії – Рига. Ось ці місця хочу виділити.
– Чимало часу ти провів у Грузії, в батумському “Динамо”. Що скажеш про цей період у своїй кар’єрі?
– Я тоді потрапив у “Динамо” спонтанно. Мені все там сподобалось, саме в Батумі, було класно. Чому пішов? Тому що на це все вплинуло мій відхід з “Карпат”. Львівський клуб хотів, щоб я залишився. Але мені зателефонувала одна людина, прізвища якої я називати не хочу і більше ніколи не буду. Пообіцяв мені великі золоті гори, що мене там чекають та все таке. В результаті я зірвався та не продовжив контракт з “Карпатами”. Поїхав до Грузії, а там виявилось все зовсім не так, як мені казала ця людина. Мене там ніхто не чекав навіть. Я їхав без перегляду на контракт, а мені сказали тренуватись. Позаймався я там три-чотири дні та хотів якоїсь конкретики. Запропонували залишитись на п’ять місяців, щоб я ще набрав форму і вони на мене подивились. По грошах там багато врізали і в мене вже в принципі не було виходу, бо я розумів, що в Україну якщо я повернусь, то це буде Перша або Друга ліга. Я залишився в Грузії, був там майже пів року. Мені все сподобалось, там дійсно красиво. Це одне з найкращих місць де я був. Чому не залишився там надовго? Ну подивіться в інтернеті. П’ять місяців був там я, мені не дали пограти, вісім місяців там був Левченко, екскіпер “Зорі”. Його там зараз забрали і вони шукають воротаря. Їм потрібно викликати Касільясів, Ван Дер Сарів і то не факт, що вгодиш тренеру. Вони шукали захисника лівоногого, я як мінімум знаю двох з УПЛ, хороших. А він каже, що не підходять, ну я говорю, тоді телефонуйте в “Барселону” і “Реал”. Можливо там знайдете. Продасте ціле “Динамо” (Батумі) і купите одного собі гравця звідти.
– Кажуть, що Батумі це дуже красиве місто. Підтвердиш цей факт та що найбільше сподобалось?
– Батумі – дуже гарне місто, але тільки перша лінія. Набережна, море і елітні будинки. Якщо зайти далі, то абсолютно два різних міста, в людей не вистачає грошей, щоб хліба купити. Мені здається, що перша лінія Батумі це маленький Лас-Вегас, а якщо поїхати далі, то там жах.
– Багато випив чачі та з’їв шашлика за період в Грузії?
– Ящиків тридцять чачі (сміється – прим.). Звісно, що це жарти. Я знаю, що це за напій, але навіть не пробував його. В основному моєму раціоні були хінкалі, дуже смачні. Деколи міг випити келих вина, червоного напівсолодкого. Але це вкрай рідко.
– В “Карпатах” ти провів цілий рік. Чому пішов з цього клубу?
– Я пішов через те, що було багато нюансів. Так, ми залишились в УПЛ і мені відразу запропонували новий контракт. Але він мене не влаштовував за умовами. В цей момент коли я думав, то мені зателефонували та запросили в “Динамо” Батумі. Я би хотів залишитись в “Карпатах”, але зі мною розпочали торгуватись за якісь дві копійки. І в мене паралельно варіант був з Грузією, де обіцяють зовсім інші фінансові умови. То зрозуміло, що я це обрав. Адже у всіх є сім’ї, потрібно їх годувати і так далі.
– Стежиш за ними зараз? Що можеш сказати про ситуацію, яка склалась?
– Зараз я спілкуюсь з багатьма. З моїм тренером по воротарях Богданом Едуардовичем, з Назаром Вербним. Ну так, щоб за ними стежити, то ні. Я взагалі рідко дивлюсь футбол. Тому що вистачає його в житті.
– Ти сімейна людина. Розкажи про свою сім’ю.
– В мене є дружина Юля. Маємо маленьку дівчинку Злату, їй вже п’ять років. Коли грав у “Полтаві”, то познайомився з майбутньою дружиною. Десь вийшли погуляти, на пляж там і побачились. Згодом почали зустрічатись, жити разом, пропозиція, весілля. І вже через рік в нас народилась наша донечка Златочка. Дружина займається вихованням дитини, коли мене немає поруч. Як тільки є можливість, контракт і команда, то я їх забираю з собою. У футбол грати краще, коли поруч твоя сім’я. Вони зі мною були у Львові, в Грузії. А в Латвії через карантин не вийшло до мене приїхати. Навіть в Черкаси вони приїжджали на 10-12 днів, щоб я не катався туди сюди. Дочка ходить в дитячий садок, в різні гуртки.
– Повернемось до теми футболу. Ти воротар. Чому вирішив ним стати?
– Я розпочинав свою кар’єру в Запоріжжі. Мій батько був футболістом, тренувався в “Металурзі” та був теж воротарем. Хотілось бути схожим на свого тата. Починав грати в полі, але дуже сильно тянуло на ворота. Так все і розпочалось.
– Трубін – це гідна заміна П’ятову?
– Скажу чесно свою думку. Це взагалі дві різні людини. Як їх можна порівнювати. П’ятов – це досвід. Він психологічно стійкий. Так, в нього було багато невдалих матчів, але як він з них виходить, то це просто вражає. Трубін хороший молодий воротар, однак їх не можна зараз порівнювати. Десь років через 20 можна буде це зробити. Подивимось на їхні історії та будемо рівняти. На сьогоднішній день сильнішого П’ятова у “Шахтарі” немає.
– Якими якостями має володіти хороший кіпер?
– З кожним роком все міняється. Сьогодні для мене на першому місці стоїть психологічна стійкість, швидко приймати розумні рішення у важких ситуаціях і добре грати ногами. На цей момент в нас так і є у футболі.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Ти послухай наше інтерв’ю. Здається,що розповів (сміється – прим.). В нас у Латвії в команді один механіком працює, а інший дітей тренує, тому вони не можуть виходити на тренування. Я ось так тоді стою і зрозумів, що це вже “пасочки”. Куди я потрапив і що буде далі – не ясно.
