Зовсім нещодавно Максим Максименко покинув ковалівський “Колос” і підписав контракт з грецькою “Ларисою”. Інтерв’юер “Брутального Футболу” Ігор Шевчук зателефонував у Грецію та поспілкувався з Максимом. Захисник розповів про перехід до аутсайдера грецької Суперліги і про піжонство Селезньова, також пригадав свої виступи за алчевську “Сталь”, початок війни на Донбасі та зізнався, чи стежить за ситуацією в Росії.
– Нещодавно ти підписав контракт з грецькою “Ларисою”. Що знаєш про цю команду?
– До того моменту, коли реально мені надійшла ця пропозиція, то я просто знав, що є такий футбольний клуб в Греції. Звичайно, що вже коли конкретно була пропозиція, то почав детальніше цікавитись про цю команду: нинішня історія, попередні успіхи, як клуб виступав у минулому, і як в теперішньому. Дивився їхні поєдинки, останніх десять матчів бачив ще до того, як сюди приїхав. Знаю один цікавий факт, мені розповів наш фізіотерапевт. Ніколи чемпіонство не виїжджало за межі Афін, Салонік і Піреїв. Тобто з інших міст клуби ніколи не вигравали, а “Лариса” єдина команда, яка це зробила, не будучи при цьому грандом грецького футболу. Це було ще в далекому сезоні 87/88, давно це було. А останній успіх цього клубу датується 2007 роком, коли вони виграли Кубок Греції.
– Як з’явився варіант з продовженням кар’єри у Греції?
– Я не планував взагалі змінювати клуб цього міжсезоння. Цей варіант з’явився для мене несподівано. Мені зателефонували з клубу і сказали, якщо мені цікаво розглянути цю пропозицію, то вони будуть не проти, якщо в мене є бажання змінити свою кар’єру. Представник “Колоса” зателефонував і розповів, що є інтерес з Греції. Контракт в Ковалівці в мене був до літа, а тут я підписав договір до 2023-го року, на неповних три сезони, можна сказати. За здійснення цього трансферу я вдячний “Колосу”, а також Олегу Мельничуку та Ігорю Перебийнісу.
– З кимось вже встиг налагодити зв’язок в команді?
– Так, уже встиг налагодити зв’язок. Не очікував, що мене приймуть так доброзичливо і тепло, було дуже приємно. Є хлопці, з якими я спілкуюсь більше, але в загальному можу сказати, що цілий колектив дуже хороший. Прийняли мене дійсно дуже добре і команда, і футболісти, і люди, які працюють в клубі, і персонал. Відчуваю себе комфортно в цьому плані. Тут є два гравці з Сербії, вони розмовляють російською мовою і мені допомагають, коли в мене є якісь питання на тренуваннях чи в побуті.
– До речі, у твоїй новій команді 15 легіонерів з різних країн. Як плануєш комунікувати в команді, якісь іноземні мови знаєш?
– Із іноземних мов я можу більш-менш спілкуватись англійською. Непогано розумію, про що йде мова. Але мені потрібна практика, щоб підтягнути, міг пояснити те, що я хочу сказати. В нас місцеві футболісти і легіонери володіють цією мовою. Англійська в нас універсальна в команді. Ну буває по-різному. Хлопці, які там з Балканів розмовляють між собою на своїй мові, серби і греки теж. Коли збираємось всі разом, то спілкуємось англійською. Виходить така солянка, на всіх мовах розмовляємо. Звісно, що хотів би вивчити грецьку мову. Вважаю, що це правильно, розуміти і вміти пояснити якісь речі на тій мові, в країні, якій ти живеш.
– Ти уклав контракт на три роки. “Лариса” зараз перебуває на передостанньому місці, маючи лише 8 очок в активі після 17 матчів. Не боявся, що змінюєш український клуб, який виступає у Лізі Європи, на аутсайдера грецького чемпіонату? І що було вирішальним фактором при переході в грецьку Суперлігу?
– Ну, дивись. Зрозуміло, що “Колос” досягнув певного рівня і продовжує розвиватись. Він постійно знаходиться в процесі розвитку та ніколи не зупинявся. “Колос” буде продовжувати це робити, в цьому плані є певний контраст, я не буду сперечатись. Є моменти в кар’єрі мабуть кожного футболіста, коли йому потрібно щось змінювати у своєму футбольному житті. І можливо таке наступило в мене. Клубу потрібно йти вперед, а мені будувати свою кар’єру по-іншому. Так, “Лариса” зараз на передостанньому місці. Але те, що я дізнався, то в перспективі стоїть завдання зберегти прописку в Суперлізі. Я бачу, що клуб хоче рости, а не вештатись в зоні вилету кожного сезону. Вірю, що в нас вийде зберегти прописку в нашому чемпіонаті. На цей момент для мене це був правильний крок. Тому що Суперліга Греції володіє теж певною кваліфікацією. Мій перехід був вигідний і “Колосу”, і мені. Влаштував мій особистий контракт, є якась майбутня перспектива. У Ковалівці можливо мені не могли дати перспективу на декілька років вперед, а я вже не такий і молодий гравець, тому для мене важливо, щоб було якесь майбутнє.
– Ти є вихованцем “Шахтаря”. За основну команду не зіграв жодного матчу. Чому так склалось?
– Щоб грати в першій команді “Шахтаря” потрібно відповідати тому високому рівню, який потребується в основі. На той момент, коли я мав такий вік, що міг претендувати на потрапляння до першої команди, то не відповідав цьому рівню. Все просто, нічого важкого в цьому немає. Мені просто довелося будувати свою кар’єру в іншому напрямку. Тоді я не міг скласти конкуренцію футболістам першої команди.
– Тримаєш злість на донецький клуб?
– Ні-ні, в жодному разі. В мене немає ніякої злості. Цей клуб мене виховав, футбольну освіту я отримав у донецькому “Шахтарі”. Не думаю, що може йтися про якусь злість, я реально розумію, що був не готовий грати за першу команду “Шахтаря”.
– Ти грав у Латвії за “Спартакс”. Провів більше 20 матчів. Макс Кучинський, який грав у “Тукумсі”, розповідав нам, що в Латвії з футболом просто треш. До прикладу, в них в команді не було лікаря, масажиста. Що в тебе було такого трешового?
– Ну я за всі команди не буду говорити. Можу сказати лише за свою, то там таких речей не було. Умови були професійними для роботи. Той сезон, коли я був у “Спартаксу”, то ми не виконали завдання, яке перед нами поставило керівництво, тому мені довелося піти з команди. Але на наступний сезон, коли я вже не грав за цей клуб, то вони двічі поспіль вигравали чемпіонат. І в той момент, коли я був у команді, то ми грали в Лізі Європи. Пройшли перший раунд, а в другому програли “Воєводині”, супертрешу ніякого не бачив. У нас були умови для роботи і все необхідне теж. Зрозуміло, що це не зрівняється з тим, що було в академії “Шахтаря”, а про першу команду взагалі мовчу, але було все добре. Вважаю, що в Латвії був хороший час. Ми прожили із сім’єю там один рік і нам було комфортно. А єдина прикрість це те, що ми не виконали завдання, яке стояло перед командою і виступили невдало.
– “Спартакс” – це команда з міста Юрмала. Кажуть, що там дуже красиво. Що можеш сказати з власного досвіду?
– Можу підтвердити те, що говорять. Це комфортне місто і жити там класно. Загалом в решті латвійських містечок теж все добре і для життя підійдуть. Більш європейські, якщо ти розумієш, про що я говорю. Моїй сім’ї було добре в ЛатвіЇ, це найголовніше. Особисто мені сподобався там клімат, немає спеки, завжди нормальна погода, свіже повітря. Про цю країну можу сказати лише прекрасні слова. В мене в команді був і масажист, і лікар, і адміністратори, і форма, і м’ячі. Ми грали в Лізі Європи, все було класно.
– Також за свою кар’єру ти встиг і пограти в Молдові за “Тирасполь”. Цілих три роки там провів. Наскільки донний там рівень футболу?
– У мене не повернеться язик сказати, що там дно. Там ж також працюють люди, є футболісти і тренери. Вони роблять це не просто так. Не буду казати, що там якийсь феєричний рівень футболу. На той момент я був молодим гравцем і на той час, що мені потрібно було там грати, то означає, що я був на рівні такого чемпіонату. На мою думку, десять років тому рівень футболу в Молдові був трішки вище, ніж зараз, але це моя думка. Я не можу оцінювати чи це дно і говорити такі речі. В нього є свій рівень і звісно, що його потрібно піднімати, але це не все так просто, як здається.
– Уже декілька років не існує алчевської “Сталі”, за яку ти грав. Пригадай, які були умови, коли ти там виступав?
– Можу сказати, що в Алчевську були непогані умови для роботи. На той момент моя кар’єра розвивалась і “Сталь” була хорошим продовженням моєї кар’єри. Умови були хорошими, був стадіон, тренувальне поле, вчасно виплачували зарплату і преміальні. До речі, тоді зарплати і премії були доволі непоганими. Якщо порівнювати з тими умовами, які зараз в УПЛ, то “Сталь” тоді в Першій лізі мала вищий бюджет, ніж в деяких теперішніх команд Прем’єр-ліги. Для мене це найкращі спогади і я провів там дуже класний час. Засмутився коли розпочалась війна і клуб перестав існувати. Якби не було війни, то я би можливо і далі грав у Алчевську, бо тоді мене все влаштовувало в цій команді. “Сталь” була дуже серйозним клубом, це я тобі сто відсотків можу сказати.
– Як гадаєш, чи були тоді шанси зберегти алчевську “Сталь” як український професійний клуб?
– Я не впевнений, що можу відповісти на це питання. Можу сказати, що хотів би, щоб так було. Але я не був керівником, тому не можу відповісти на це питання. Дуже шкода, що клуб втратив професійний статус, тому що для українського футболу, це була команда з певними традиціями. Так багато клубів зникло в Україні на жаль.
– З кимось підтримуєш зв’язок з експартнерів по “Сталі”?
– Підтримую зв’язок з головним тренером, яким я тоді працював, це Вадим В’ячеславович Плотников. Я його вітаю з днем народження і час від часу просто телефоную, щоб дізнатись, як його справи і життя. Це єдина людина з якою я підтримую контакт досі. В один час ще спілкувався з масажистом, але вже давно йому не набирав. З футболістів так, щоб з кимось тісно спілкуватись, то ні.
– Чого змінив свого часу чернігівську “Десну” на ковалівський “Колос”?
– Ситуація в чомусь схожа з моїм переходом із “Колоса” в “Ларису”. На той момент в мене було відчуття, що мені потрібно робити наступний крок. Я, напевно, не показував тої гри в “Десни”, щоб я розумів чи є в мене майбутнє в цьому клубі, чи я є важливим для команди. Мені пропонували продовжити контракт і я можу сказати лише хороші слова про клуб, головного тренера, футболістів. Але це було особисто моє рішення, тому що не відчував себе важливою частиною для команди. Бувають періоди, коли ти розумієш, що ти важливий для клубу, а бувають моменти, коли ти відчуваєш, що щось не так. Коли мене запросили в “Колос”, то мені це було дуже цікаво і своєчасно. Як зараз модно говорити, кажуть футболісти, то мені тоді був потрібний новий виклик. Але це не проблеми “Десни”, це особисто моє рішення було. Ніяких претензій до цієї команди в мене немає. Залишились нормальні та доброзичливі стосунки з цим клубом.
– Ти зіграв лише 6 матчів із 13 можливих в УПЛ в цьому сезоні – по суті половина. Чому не грав у всіх матчах?
– Все просто. Є конкуренція, якщо я не грав в цих матчах, то значить, що я програвав її своїм партнерам по команді. Вважаю, що тільки через це. Просто не грав, бо тренер вибирав хлопців, які є сильнішими і кращими.
– Форвард “Колоса” Євген Селезньов близький до побиття історичного рекорду бомбардиру чемпіонату України. Як вважаєш, у нього вдасться?
– Я впевнений, що в нього вийде і навіть не сумніваюсь, якщо чесно. Я йому особисто говорив, що це станеться в цьому сезоні, але Женя скромнічає і каже, що не вийде ще в цьому сезоні. Якщо без жартів, то я впевнений, що в нього все вдасться, немає навіть ніяких сумнівів. Не буду говорити на сто відсотків, що в цьому сезоні, але є велика вирогідність такого, на мою думку. Те, що це відбудеться найближчого часу, там до півтора року, то це тисяча відсотків, я в цьому впевнений. Дай Бог, щоб в нього не було травм і він міг постійно грати.
– Багато критики ллється на Селезньова через його піжонство. Женя насправді такий є?
– Вважаю, що Женя дуже кваліфікований футболіст. Це особисто моя думка. Мені навіть трішки шкода, що так мало часу провів з ними в команді. Інші моменти я не хочу обговорювати, буду відповідати лише за себе. Можу сказати, що він неординарна особистість і для мене в першу чергу кваліфікований гравець.
– Ти зі сходу України, з міста Краматорськ. Коли востаннє там був?
– Останній раз я був вдома ще півтора роки тому. Це було літо 2019-го року. Їздив до мами, вона в мене там живе досі, бабуся теж. Це мій дім, де я народився, там є люди з якими я дружу та їздив туди з метою провідати своїх близьких людей. Шкодую про те, що я частіше цього не роблю. Але це вже мої особисті сімейні стосунки, чому я не роблю цього частіше. Краматорськ – мій дім, де я народився і виріс. Хоча я в 13 років переїхав у Донецьк, в академію “Шахтаря”, тому Донецьк для мене теж вагоме місто. Там пройшло моє становлення, футбольну освіту я там отримував. Також там я познайомився зі своєю майбутньою дружиною і в Донецьку в мене народилась донька. Зараз я проживаю у Вишгороді, Київська область. Для мене найулюбленіше і найкраще місто – це Київ. В Греції я гість, а мій дім в Україні.
– Яке твоє ставлення до самопроголошених республік ДНР і ЛНР?
– Негативне. Я вважаю, що Донецьк, Луганськ і решта населених пунктів мають бути в складі України. А те, що відбувається зараз, то мене це засмучує. Людей ввели в оману в той момент. Країну, яка розв’язала цю війну, то я до початку цих подій вважав її дружньою. Але коли це все відбулось, то думка змінилась. Я просто бачив, як це все розпочиналось. Сім’я жила в Донецьку, а я грав у Алчевську. Дружина була вагітною тоді. Я все бачив, хто кого провокував. Не очікував від Росії, що ось так можна відноситись до друзів, або як вони говорять “братья”.
– Зараз журналісти і вболівальники активно дискутують над питанням: як ставитись до випадків, як з футболістом Олексієм Лобовим, якого затравили за те, що він тренувався і грав в рідному Алчевську, але вже під егідою місцевої бананової федерації. Частина суспільства це виправдовує, частина ставиться негативно. Яка твоя позиція і як би ти переконав опонентів по дискусії на прикладі Лобова і Алчевська, в якому ти теж грав.
– Коли я був у Алчевську, то реально по вулиці люди ходили з автоматами, і в Донецьку теж. Щодо Лобова, то він молодий хлопець. Я не хочу його клемити та відразу ставити хрест на цій людині. Говорити, що він став представником бананової республіки, я вірю в те, що він громадянин України і зробив висновки з цієї ситуації, яка відбулась у його житті. Наскільки я знаю, він підписав контракт з “Оболонню” і виступає за український футбольний клуб. Є люди, які народились і виросли в цих містах, я не знаю, яке в них життєве й сімейне становище. Чи могли вони виїхати за межі цих самопроголешених території. Наприклад моя сім’я виїхала. Коли ситуація розпочала бути небезпечною і неконтрольованою, то моя дружина з маленькою дитиною виїхала з Донецька. Навіть мене тоді не було поруч з нею. Я знаходився в Алчевську, тоді вже були блокпости і просто було небезпечно пересуватись. За інших людей не хочу говорити.
– Зараз в Росії активно йдуть мітинги в підтримку Навального. Чи слідкуєш ти за цим і що можеш сказати?
– Я думаю, що зараз багато людей за цим стежить. Я в курсі подій, що відбуваються. Мені цікаві ті розслідування, які проводить Навальний. Я загалом стараюсь стежити за всіма подіями, які є у світі. Вважаю, що Олексій просто професіонал і людям відкриває очі на Путіна і його команду. Інформація якісна, аргументована, викладаються факти, все перевіряється мільйон разів, тому ставлюсь до розслідування Навального позитивно. Чи допоможе це щось змінити, цю всю ситуацію, то я не знаю, як це буде. Я проти того, коли людина говорить, нехай навіть незручні речі, а його за це намагаються позбавити життя, я проти цього, це моя особиста думка.
– Ніколи не цікавився в батьків чому тебе назвали Максимом, тим більше з прізвищем Максименко? Це якийсь тролінг з їхнього боку?
– Я запитував, але це точно не тролінг. Вирішили це мої тато, мама, старший брат. Сподобалось ім’я Максим, то так і назвали, вийшло якось так звучно. Багато людей питає мене чого не Максимович, але я не можу відповісти на це питання (сміється – прим). Свого сина Максимом точно не назву.
– Пригадай найбезглуздіше вилучення у своїй кар’єрі.
– Були вилучення, де я вчиняв неграмотно. Наприклад, маючи жовту картку, я міг піти в жорсткий контакт і отримати друге попередження. Якщо пригадувати несправедливу червону картку, то думаю, що багато хто про це знає, це гра проти “Динамо”, коли ми грали рік тому. Таких ще в кар’єрі в мене не було. І до речі в останньому матчі проти “Динамо” теж сумнівне вилучення на мій погляд, коли ми грали 12 грудня. Знаєш, спочатку було сумно, коли це відбулось. А ось зараз час пройшов, то в мене немає якоїсь злості на того арбітра, якось ці моменти я вже пережив.
– Назви трьох футболістів-провокаторів, проти яких ти грав?
– Я вважаю, що не дуже багато матчів провів на реально високому рівні. Маю на увазі єврокубки або статусні матчі в УПЛ. А на мою думку, найбільші провокатори знаходяться на ось цьому рівні. Я таких відверто провокативних людей не зустрічав ще.
– Важко стримувати емоції на полі, хочеться іноді розібратись по-чоловічому?
– Я коли був молодший, десять років тому, то мені завжди хотілось розібратись прямо на полі, по-чоловічому. Я був дуже запальний і якраз період моєї кар’єри припав на “Тирасполь”, де я працював з одним хорошим фахівцем – Владом Гояном. Дуже йому вдячний в тому плані, що він вплинув на мене по напряму дисципліни. Раніше я міг завестись на полі, штовхнути гравця, розпалював конфлікт, а Гоян мене переконав у тому, що емоції на футбольному полі потрібно випускати на гру, а не на вияснення стосунків. Іноді є моменти, що ситуація на полі потребує певного тиску і емоцій. Ось нещодавно Луческу вийшов на поле, то, можливо, це допомогло “Динамо”, дало їм заряд якийсь.
– Тобі вже 30 років. Як довго ще плануєш грати?
– Я не можу сказати, що в мене є якийсь план до скількох років грати. Хотілось би грати, прогресувати, щоб мене команда потребувала. Підвищувати рівень своєї гри, розуміння футболу. Але життя таке, що ось в мене була не одна важка травма в кар’єрі та я точно не можу загадувати. Був би радий ще грати років десять і щоб мої виступи тримались на якомусь гідному рівні, бодай як зараз.
– Ким ти себе бачиш після завершення футбольної кар’єри?
– Я себе бачу лише у футболі, в іншому середовищі – ні. Мені цікава робота з дітьми. В перспективі можна було би працювати дитячим тренером. Хотілось би допомагати молодим футболістам стати хорошими гравцями, щось підказати, якісь нюанси, в мене ж теж вже є свій певний досвід. Хочу бути тренером і не проти працювати дитячим навіть. Цікаво спостерігати, як діти прогресують.
– Якби тобі дали мільйон доларів, щоб ти купив найперше?
– (Сміється – прим.). Хороші в тебе, звичайно, питання, важко відповісти. Я би витратив ці гроші на покращення умов життя для своєї сім’ї.
– Три найважливіші фактори в твоєму житті?
– На першому місці в мене сім’я, це найголовніше, що може бути в моєму житті. На другому – це благополуччя моєї країни, а на третє місце поставлю свою кар’єру.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Мені дуже подобається ваш ресурс “Брутальний Футбол”. Ось ці ваші меми, які ви ставите, це взагалі топчик, мені дуже подобається. Дружина теж постійно слідкує за тим, що відбувається на “Брутальному”. Дійсно ви молодці, рухаєтесь в правильному напрямку. У вас багато класних жартів і мемів, тому мені важко виділити щось одне.
