Чотирнадцять років Младен Бартулович виступає на українських футбольних полях. Саме тоді, у 2006-му “, Дніпро” підписав контракт із талановитим 20-річним хорватським хавбеком, який за 9 років контракту провів за дніпрян лише 38 ігор. За цей час підросло нове покоління людей, які уже точно і не знають, хорват Бартулович чи українець, коли і де почалась його історія. Акурат про це й була розмова Ігоря Шевчука з нашим гостем, який, до всього, ще й давній читач “Брутального”. Почали ми з обговорення останнього матчу “Інгульця” Бартуловича проти “Динамо”.
– Склалося враження, що якби гол “Інгульця” в матчі з “Динамо” не скасували, ви б мали всі шанси знову зачепитись за нічию…
– Звісно, якби зарахували наш гол, то гра була би зовсім іншою. Були би можливості для нас грати ще більше на контратаках. “Динамо” ще би більше розкривалося та ми могли створювали більше класних моментів біля їхніх воріт. Появлялись би вільні зони. А так гол не зарахували та важко було відігратись. В нас були хороші нагоди, але ми не змогли їх реалізувати. Згодом пропустили другий, який погас усі наші надії та сподівання.
– Ваше ставлення до VAR?
– Можу сказати, що нам VAR поки що не допомагав, а тільки ускладнював ситуацію. В тому ж матчі проти луганської “Зорі”, де ми вели в рахунку 1:0, а нам поставили таке неоднозначне пенальті. Комусь допомагає, а комусь ні. Можливо, прийде той момент, коли нам VAR зіграє на користь. Ще в Першій лізі коли ми грали проти “Руху” на 95 хвилині нам також призначили одинадцятиметровий удар. Могли тоді залишитись взагалі без УПЛ.
– “Інгулець” зі усіх новачків УПЛ найкраще виступає. Важко вписуватись із першої ліги у вищу?
– Вважаю, що всі новачки в принципі непогано виступають. Всі зіграли кілька вдалих матчів. Особисто моя команда в кожному поєдинку не поступлива. На мою думку, нікому з нами легко не було. Ми не змогли поки що виграти жодної гри, але з десяти турів сім зіграти внічию – це теж непоганий показник. Хоча звісно нам би хотілось мати набагато більше очок у своєму активі. Наші перемоги ще попереду! Ми доб’ємось хорошого результату. З кожним матчем я відчуваю, що команда стає сильнішою.
– За 14 років в Україні вам не вдалось з жодним клубом виграти трофей. Який сезон за всі роки для вас є найкращим в українській кар’єрі?
– Так, на жаль не вигравав трофеїв з українськими клубами. В принципі всі сезони були непоганими. По моїх показникам мабуть найкращі сезони були тоді, коли грав за “Кривбас” і рік в “Карпатах”. Це було результативно. Ось ці роки можу назвати найбільш яскравими в Україні. Це в період з 2010-го року по 2015-ий.
– Ви шість років ходили по орендах в різні клуби України. Чому не змогли знайти собі місця в “Дніпрі”?
– Ну тут насправді є багато причин. Перший час, коли я приїхав в “Дніпро”, все було добре. Півтора сезону вдало грав, команда також. Згодом десь травми, конкуренція завадили продовжити виступ на хорошому рівні. Ну і раніше були можливості піти в оренду до різних клубів. Я був молодим та завжди хотів грати. Тому користувався цією можливістю – піти в оренду.
– Опинившись перед Коломойським, щоб ви йому сказали?
– Сказав би “Дякую, за все Ігоре Валерійовичу”!
– Ви – хорватська версія Ібрагімовича. Він за свої 39 років зіграв у 9 клубах. Ви за свої 34 так само. Поб’єте це досягнення Златана?
– Не знаю (сміється – прим.ред.). Бачите, так вийшло, що був в різних клубах. В принципі всюди мені було комфортно та добре. Сподіваюсь, що “Інгулець” буде моєю останньою командою у футбольній кар’єрі як гравця. А там вже далі подивимось, як буде розвиватись ситуація.
– Як довго ще плануєте грати футбол?
– Ну, в мене контракт до кінця цього сезону. Звісно, хотілось би його продовжити. Поки не можу конкретно сказати, що буде далі. Але дуже би хотів ще грати.
– Яка з команд, за які ви грали, вам найбільш рідна і близька?
– Однозначно це “Хайдук” Спліт. Це моя рідна команда, яка мене виховала. За яку я мріяв грати все дитинство. В 17 років я дебютував в першій команді. А з 12 років я був в академії “Хайдука”. Я пишаюсь цим. Моя мрія була виграти чемпіонство Хорватії. Я досягнув цього в 2005-му році разом з “Хайдуком”.
– Півтора року провели в Польщі. Що найбільш дивним було за час виступів там і що запам’яталось?
– Дуже мене вразило те, як розвивається інфраструктура в футбольному плані. Багато грошей вкладають у стадіони та тренувальні бази. В них сильно розвивається футбол. Чимало рівноцінних клубів. Рівень зарплат плюс мінус однаковий, як в українських командах. Навіть в третій лізі можуть бути дуже серйозні гроші, заробітні плати та бонуси. Також там же виступають клуби з великою історією, які просто стали банкрутами, а згодом просто розпочали відроджуватись. Найбільше всього запам’яталось те, коли я вийшов зі своєю командою в Екстраклясу. Все місто прийшло на святкування цієї події. Було дуже багато людей та всі тішились.
– Ви говорили, що коли грали за “Кривбас” та “Арсенал”, то призові за перемогу над грандами були 50 тисяч доларів на одного. А в “Інгульці” як з преміальними?
– Так, раніше були такі преміальні. На сьогоднішні все скромніше, ніж колись. На мою думку, це не тільки в “Інгульця”, а загалом у всіх клубах УПЛ.
– В якому клубі у вас була найбільша заборгованість зарплати та яка сума, якщо не секрет?
– Найбільша сума була в “Кривбасі”. А по місяцях найбільша затримка була в Полтаві. Не хотів би називати точні суми та цифри.
– Нещодавно розмовляв з Мірошніченком, то він сказав, що ви один із найбільш веселих людей, жартівників, які були в “Карпатах”.
– Я, звісно, люблю там пожартувати, потравити, так як ми говоримо в футболі. Але називати себе одним із найкращих жартівників я не буду. Мірона я завжди любив потравити, тому напевно через це він так і вважає (сміється – прим.ред.). Ми багато жартували. Всі хлопці в роздягальні це робили.
– Порівняйте Хорватію та Україну – які особливості, звичаї та традиції?
– Важко порівнювати ці дві країни. Хорватія – дуже маленька країна. Південна, біля моря. Люди живуть спокійним ритмом, життям. Україна – велика держава, яка раніше була в складі СРСР. Все таки Хорватія більш європейська країна. Чесно, мені важко порівнювати. У обох є свої традиції, особливості та звичаї. До Хорватії люди полюбляють їздити на відпочинок, туризм. Дуже багато красивих місць. Те саме можу сказати і про Україну. Для мене ці дві країни гарні та рідні.
– У вас лише два матчі за збірну Хорватію. Що далі пішло не так?
–Так, лише дві зустрічі зіграв. У відбірковому циклі до Євро-2012 я викликався майже всі матчі, але був в запасі та не виходив на футбольне поле. Там був тренер Славен Біліч, який тренував ще мене в молодіжці. Не виходило грати через високу конкуренцію. Самі розумієте, в яких клубах грають футболісти зі збірної Хорватії.
– Ви знайомі особисто з Модрічем чи Ракітічем?
– Так. З Модричем грав у молодіжній збірній Хорватії. Дуже довго виступали разом. Згодом, коли мене викликали до національної збірної, то теж пересікались. Завжди добре спілкувались. Попри те, що він був у “Динамо”, а я в “Хайдуку”. Коли грали один проти одного, то завжди “бились” на футбольному полі. А загалом ми завжди були в хороших відносинах. З Ракітічем також знайомий. Коли був у національній збірній, то ділили з ним одну кімнату. Дуже спокійний та хороший хлопець. Лише один позитив можу сказати про Луку та Івана.
– Часто їздите в Хорватію? Що там зараз взагалі відбувається, яка ситуація з коронавірусом?
– Вже рік через коронавірус не можу приїхати до Хорватії. Там теж складна ситуація, однак точно не така, як в Україні. Все-таки Хорватія – маленька країна та в них виходить все це більше контролювати. Сподіваємось, що скоро все налагодиться та можна буде подорожувати всюди, як раніше.
– Розкажіть про своє життя. Про сім’ю, про побут.
– Живу зараз в Дніпрі. Зі своєю дружиною та дитиною, яка вже ходить в другий клас. Любимо проводити час разом. Часто гуляємо з друзями в парку, ходимо в ресторани або кіно.
– Традиція “БФ”: розкажіть вульгарний анекдот.
– В Хорватії немає таких анекдотів (сміється – прим.ред.). А українських чи російських я не знаю. Та й взагалі я погано розповідаю анекдоти. Ну з останнього, що бачив смішне, то ось дружина скинула нещодавно.
