Чемпіон Першої ліги, найкращий друг Дмитра Поворознюка у “Вересі”, порядний сім’янин і якісний півзахисник. Вітайте, на “Брутальному Футболі” – Микита Полюлях. Футболіст рівненської команди після святкування чемпіонства поспілкувався з нашим журналістом Ігорем Шевчуком та розповів, як минуло святкування золотих нагород Першої ліги, що говорив Вірт у роздягальні після провального першого тайму в матчі проти “Альянсу”, як Микита здружився з Дімою Поворознюком, чому Полюлях не прийшов на подкаст “Брутального Футболу” з Дмитром, а також розповів про період гри за краматорський “Авангард”, трешові умови в Грузії, скільки він заробляв не бувши основним гравцем донецького “Металурга” та поділився історією, як у вантажному бусі “Авангард” добирався на матч проти “Інгульця” в Першій лізі. Читаємо!
– Сезон практично завершено, “Верес” в УПЛ. Ти задоволений сезоном?
– В мене є така звичка – відкочуватися назад і дивитися, що було, грубо кажучи, рік тому. Тоді ніхто особливо не розраховував, що ми зможемо вийти з першого місця в УПЛ. Тому більш ніж задоволений сезоном. Вважаю, що він успішний. Були якісь провальні матчі, але вони поодинокі. Загалом все пройшло достатньо добре та я повністю задоволений.
– Хотілося би оформити вихід в УПЛ, граючи матч, а не так, щоб “Агробізнес” із ВПК “Агро” вирішували долю вашої путівки?
– Ну, це, звісно, само собою. Перші емоції, коли дізналися, що вийшли, то не було такої ейфорії, тому що хотілося самим вирішити це завдання та поставити крапку. З іншого боку, якщо відверто, то поспілкувалися з хлопцями: чемпіонат – це ж не одна гра, довгий сезон, багато матчів. Так вийшло, що в нас був вихідний, коли грав “Агробізнес” проти ВПК “Агро”, в нас частина колективу живе в одному районі, ми зібрались, людей шість-сім, і дивилися разом. Я особисто не дивився, мені сказали який рахунок, інші хлопці дивилися. Звісно, що хотіли, щоб нам хтось допоміг, так вийшло, що це зробив ВПК “Агро” та ми їм дуже вдячні. Я переживав і не люблю дивитися такі матчі, коли не ти вирішуєш, а хтось інший.
– Також “Верес” виграв золоті нагороди Першої ліги, ефектно розгромивши вдома краматорський “Авангард”. Вже грали чисто на куражі?
– Якщо чесно, то ні. Ми знали, що заплановано концерт після матчу, як не крути, була відповідальність, що нас не влаштує негативний результат. Навпаки, було більше мотивації, концентрації. Не будемо лукавити, що швидкі голи додали впевненості та після 20-ї хвилини вже грали більше на куражі, спокійніше.
– Як відсвяткували чемпіонство? Наскільки я бачив, то там було грандіозне святкування?
– Так, для мене, якщо чесно, то було несподівано дуже велике свято: і для міста, і для нас, і для вболівальників. Дякую, президенту за таке грандіозне свято. Спочатку в роздягальні з командою, потім поїхали на площу, багато людей зібралося. Хороше завершення сезону. Був концерт, приїжджав гурт “Бумбокс”. У мене дружина дуже любить їх, улюблена пісня її – “Люди”, вона під неї аж плаче. Мені подобається “Вахтери”, але щоб слухати, то рідко, а дружина прямо фанат. У нас було таке, що ми як тільки розпочинали стосунки, то ходили на концерт у Краматорську, трішки пов’язані з “Бумбоксом”, символічно було на концерті.
– Також футболіст “Вереса” Дмитро Махнєв зробив пропозицію своїй дівчині після матчу з “Авангардом”.
– Так, він з нами в одному районі живе, то ми йому помогли, ходили обручку вибирали, але з розміром так і не вгадали. Вона з моєю дружиною ходила на манікюр і хотіла якось дізнатися, допомогти з розміром. Наречена Махнєва говорила, що 16.5. Купили цей розмір, а виявилося, що було треба на півтора розміру менше. Все одно приємна подія для Махнєва, все добре. Я вперше в житті таке бачив, щоб на футбольному полі робили пропозицію. Мені дружина казала, що дуже класно, також так хотіла, а я кажу, що вже все, хіба що розлучитися та ще раз одружитися. Я робив пропозицію дружині в лісі, під ялинками, взимку – свічки й так далі, трішки романтик.
– Як будеш себе налаштовувати на останній тур, у якому вже нічого не вирішується?
– Наразі нам дали два вихідних, відсвяткувати та відпочити. Сказали, що можливо комусь дадуть відпочити, а може й ні. У розслабленому стані не вийде, останній матч не хочеться падати обличчям у бруд, треба себе налаштовувати та давати бій на виїзді, щоб не було претензій. Хочеться показати гідну гру та піти спокійно у відпустку.
– Проти якого суперника було грати найважче в цьому сезоні?
– Можу відзначити два матчі: це виїзд з “Металістом”- якось неправильно підійшли до поєдинку, налаштувалися не так, важко було. І перший тайм проти “Альянсу” повністю провалили, це наша помилка була.
– У перерві матчу з “Альянсом” Юрій Вірт зачинив усіх в роздягальні, не пустивши туди оператора. Що вам говорив Вірт? Сильний “газмяс” був?
– Так, мотивував нас на другий тайм. Зайшов і сказав, що так не можна, соромно, ми самі це розуміли. Було мало таких матчів, щоб не виходило нічого, а тут в цій грі реально. У мене приїхали батьки на цей матч, я розумів, що соромно, навіть голову в роздягальні не хотів підіймати. Вірт нам сказав, що йому теж соромно, щоб ми задумались, поговорили між собою, виходили на другий тайм і вирівнювали гру. Осад після першого тайму залишився, після матчу вже, як зібралися, то Миколайович сказав, що соромно за цей поєдинок і треба виправлятися.
– У чому основні причини того спаду, що був у “Вереса”?
– Воно так вийшло, що ми, як підходили до гри проти “Металіста”, то могли закрити вже чемпіонат, виконати основне завдання. Мені здається, що почала тиснути ось ця відповідальність та думаю, що наїлися десь. Відчули сильну самовпевненість, йшли без поразок дуже довго. Зараз аналізую, то здається, що воно може й краще, що нам дали трішки очухатися. Кінцівку, а саме “Оболонь” і “Авангард”, впевнено переграли.
– Яку премію отримає кожен футболіст по завершенню сезону? Солідну?
– Залежить з чим порівнювати. В межах Першої ліги, напевно, так, хороші преміальні, але ми ще не знаємо, яка буде сума. Ще її не отримали, будемо чекати, думаю, що не образять і кожен отримає, скільки заслужив. На що витрачу премію? Та дружина допоможе (сміється – прим.). Я вже не розпоряджаюся. Хотілося б машину змінити, але думаю, що премії не вистачить, будемо ще збирати. Хотів би “Пассат”, зараз у мене “Гольфик” старенький, то хочеться щось новіше.
– Ти найбільше здружився з Поворознюком. Як так сталося, що ви такі хороші друзі?
– Напевно, зійшлися характерами, ми з ним чимось схожі, обидва спокійні. Ну і ми, як зібралися після Нового року, то нас поселили разом у номер, знайшли спільні теми. Він сімейний, я теж, він в чомусь мені підказував, а я йому по футболу. Так знайшли спільну мову, з його роботою йому важко дружити, у нього мало вільного часу, але в нас теплі стосунки, я вважаю його другом.
– Наскільки я знаю, то ти мав прийти з Поворознюком до нас на подкаст, коли ви були у Львові. Чого не прийшов?
– Так він нас не взяв – ось чого не прийшов. В результаті він “морознувся”, сказав, що сам швидко з’їздить. Я і Махнєв мали бути ще, ми збиралися, але Поворознюк спочатку “так-так, а потім мені ще туди треба, то я сам поїду”. Якщо чесно, то я хвилювався, я рідко даю інтерв’ю, важко мені їх давати. Я хвилювався їхати, він казав, що все буде добре, допоможе, а в результаті не поїхали. Ми дивилися цей подкаст, було цікаво, молодці, щось нове та інше. Дивлюся “Брутальний Футбол”, не так часто, але глянути можу.
– Завдяки серіалу “Футболіст” тебе почали більше впізнавати на вулиці?
– Ну так, не тільки на вулиці, Інстаграм почав розкручуватися. Я прийшов у “Верес”, то було 600-700 підписників, а зараз вже 1700, для мене це суттєво. Люди пишуть, дівчата – ні, там дружина фільтрує, відразу відписка. Я навіть не встигаю помітити. Мені це не цікаво загалом.
– Зйомки ніколи не заважали тренуванням, матчам, просто життю?
– Перший час, коли це все розпочиналося, то був легкий дискомфорт. Камера, не знаєш, як себе вести, а з часом звикли до оператора, він вже як частина команди. Взагалі вже не звертав уваги, зараз виходить серія “Футболіста”, а я питаю Дімона, коли він вже встиг зняти, реально не помічаєш, вже звикли до цього.
– Яка серія серіалу тобі сподобалась найбільше?
– Мені подобаються зворушливі серії, остання серія першого сезону дуже мені до вподоби.
– Дмитро Поворознюк в себе на сторінці в Інстаграмі анонсував, що матч проти “Авангарда” став останнім у його професійній кар’єрі гравця. Казка завершилась?
– Не знаю, будемо сподіватися на продовження. Діма сказав, що наразі він хоче відпочити, зараз поїде на Євро, щось там зніме, потім відпочине з сім’єю, перезавантажиться. Сподіваюся, що він захоче зняти третій сезон, але знову ж таки в чужу голову не залізеш. При тому, що ми спілкуємося більше, ніж решта, то я не знаю, наразі він завершив. Моя особиста думка, що третій сезон буде, людям цікаво: УПЛ, новий рівень, але все вирішувати Дімі, це його рішення.
– Розкажи найбільш смішну історію, яка в тебе була з Поворознюком.
– Найсмішніша історія – це те, що він посперечався, коли ми дивилися ВПК “Агро” проти “Агробізнесу”, то він уклав парі з Махнєвим на те, що Сергійчук за три тури заб’є один гол. Суть суперечки була в тому, що один із них біжить у червоних трусах по місту, кілька кілометрів. Сергійчук забив “Авангарду” феноменальний гол, тому ми чекаємо найсмішнішу історію з Поворознюком, він “проспорив”. Буде бігати в трусах, але йому не звикати, він в лосинах бігав, це теж смішний випадок. З точки “А” до точки “Б” буде бігти містом, кілометри два, напевно.
– Команда гратиме домашні матчі в новому сезоні в Луцьку. Чому саме це місто обрали?
– Ну, для мене це складне питання, я цим не займався. Наскільки я розумію, то розглядали деякі варіанти, та до Луцька нашим вболівальникам зручніше добиратися, тут сто кілометрів і можна зробити трансфер з Рівного. У нас багато фанатів і всі хочуть потрапити на матч. Був ще Львів, але Луцьк ближче, тому вирішили саме це місто вибрати.
– Що відбудеться швидше: “Верес” зіграє в ЛЧ чи в Рівному добудують стадіон?
– Провокативне запитання. Хотілося б швидше вийти в Лігу чемпіонів (сміється – прим.). Насправді то сподіваємось, керівництво все робить, мер також пообіцяв. Кажуть, що на весну буде, але це в найкращому випадку, або кінець літа.
– Ти цілих чотири сезони провів у краматорському “Авангарді”. Чому вирішив покинути команду?
– Тренер пішов, у мене так вийшло, що я прийшов у “Авангард”, буквально зіграв п’ять турів і прийшов Олександр Олександрович Косевич, ми з ним три з половиною роки працювали. Багато розуміє, що Краматорськ не найкращий варіант для футболіста, але мене влаштовував тренер, відношення, хороший колектив, тому довго був там. Коли забрали Косевича, то основні футболісти: Нехтій, Мірошник і я також пішли з клубу шукати собі нову команду. Чому забрали тренера? Ми з кожним роком ставали сильнішими, вже навіть п’яте місце зайняли. Поставили питання, що треба рухатися далі, ставити завдання, щоб вийти в УПЛ. Вже всередині набридло всім бути, хотілося якогось росту, а президент сказав, що завдань не буде, поки це неможливо і Косевич вирішив піти, як я розумію. Припинили співпрацю, потиснули один одному руки та розійшлися.
– Як ти опинився в іншому куточку України, у Рівному?
– У мене був довгий тернистий шлях. У мене завершився контракт з “Авангардом”, я вже пішов з нього. Мені зателефонував Головко спочатку, він тоді прийняв “Кремінь” і сказав, що мене там чекає. Я його знав, по збірній перетиналися, вирішили поїхати туди, ну і плюс у мене там теща живе. Поїхали туди з дружиною, думав що хороший варіант, побув там тиждень і щось мені серце реально підказало, що це не моє. По-перше, штучне поле впливало на це все, а по-друге, не по душі було там. Це в мене двічі за життя таке було. Раз у дитинстві я приїхав у “Шахтар” в академію, побув там тиждень і не міг бути далі. Тоді маленький був до сліз просив батьків, щоб мене забрали. У “Кремені” був другий раз, не у своїй тарілці. З’явився варіант поїхати у “Волинь” на перегляд, то я підійшов до Головка, вибачився і сказав, що хочу себе спробувати там, солідніше та завдання. Він сказав, щоб я їхав, якщо щось, то повернешся, ми тебе чекаємо. Я поїхав у “Волинь”, до Сачка. Тиждень потренувався і був товариський матч проти “Вереса”, зіграв перший тайм, а у “Волині” мені нічого не говорили, поки на паузі. Після матчу стояв Вірт і хлопці, ми ж разом колись у донецькому “Металурзі” були, він ще нас тренував у U-19. То вони казали, щоб мене забрали у “Верес”, так жартували. Миколайович говорив, що поки нічого не може сказати, якщо щось, то ввечері мені зателефонує. Об 11-й вечора дзвінок і в мене відразу посмішка до вух. Сказав, щоб я приїжджав, вони мене чекають, відразу на контракт, без перегляду. Я довго не думав, зранку вже приїхав і підписав контракт. Доля така, ніхто не очікував, я розумів, що мене брали можливо не на основні ролі в команду, а по сезону вийшло, що всі матчі майже відіграв і ми вийшли в УПЛ.
– Також у твоїй кар’єрі був грузинський слід, розкажи за це детальніше.
– Це теж один із моїх найцікавіших випадків. На той час алчевська “Сталь” розвалилась, я грав там в оренді з донецького “Металурга”, він теж вже доходив до кінця. У мене був з ними дійсний контракт на два роки, але вони мені не давали тренуватися, у них були проблеми, вже в “Сталь” перетворювалися і нам дали вільних агентів. У мене з дитинства був друг-грузин з мого міста – Кам’янське, а сам він родом із Грузії, з міста Поті, куди я і поїхав. Він казав, що є виходи на Грузію. Я у Вищій лізі в Україні не грав толком, там чотири матчі 15 хвилин. Подумав, що треба пробувати свої сили у Вищій лізі, можливо там мене помітять. Вирішив поїхати: запросили мене, обіцяли одну зарплату в тисячу доларів. А грузини своєрідні люди, я приїхав і мені сказали, що ось триста є. Перший час там залишився просто за їжу. Дякую тому хлопцю, я жив у нього вдома, ходив на тренування та грав за “Колхеті”. Якщо ми кажемо, що в нас погані умови, то там їх взагалі немає. Я жив у гаражі, грубо кажучи. Така будівля, що на першому поверсі роздягальня, на другому поверсі типу кімната, але не кімната. Опалення в них немає, взимку холодно, я спав у костюмі, просто виживав там. Триста доларів зарплата була, пів року пограв. Потім ми трішки піднялися, кілька матчів виграли та стало питання, тому що в мене завершувався контракт. Мені казали, що хочуть мене бачити, щоб я приїжджав і зарплату там зробили 1200 доларів, я там майже найбільш високооплачуваний гравець був. Поїхав туди другий раз на інші пів року, грав вже менше та як не крути за кордоном важко, рідних немає, ніхто не підтримає, грузини специфічні люди, добрі, але специфічні.
Прийняв рішення поїхати у “Авангард”, там по грошах було гірше, команда внизу таблиці була. Мене Мірошник покликав, я кинув усе в Грузії, контракт розірвав і повернувся в Україну. Зарплата в “Авангарді” була 15 тисяч гривень. Десять, якщо не граю, а п’ятнадцять, якщо граю. На той час рівень футболу просто впав страшно. Я був у донецькому “Металурзі” довго під першою командою, то звик, що хороші гроші отримував, а потім якось різко війна, Донецьк забрали, Крим забрали та рівень футболу впав. 15 тисяч їхали й грали, це зараз футбол почав трішки оживати – і Друга ліга, і Перша. Люди трішки гроші почали заробляти, не ті звісно суми, але тим не менш. У “Металурзі” зарплата була три тисячі доларів і це я був молодий та перспективний, а не футболіст основного складу. Премія була 500 доларів, я машину купив, відклав трішки грошей, тоді можна було себе забезпечити. Ти розумів за що ти будеш жити. Коли приїхав у Краматорськ, хочеш будувати сім’ю, а в тебе 15 тисяч гривень, то це реально розумієш, що це важко, платити комуналку, знімати квартиру, таке собі. Це всі проходять, завжди потрібно прагнути до кращого.
– На твою думку, хто з гравців “Вереса” не завадив би збірній Україні?
– Хороше питання. Думаю, що Міша Шестаков, бомбардир який, бачите, як забиває. У нас проблема з реалізацією в збірній, а Шестаков може забити з будь-якої точки, будь-якою частиною тіла.
– Який результат досягнуть наші на Євро?
– Надіємось і віримо, що вийдуть з групи, а там вже будемо чіплятися. Я думаю, що мають вистрілити, у нас наразі дуже сильна збірна і по виконавцях, рівень футболу виріс в Україні.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Я готувався, перебирав історії. По анекдотах це взагалі не моє, мимо точно. Історія була роки два-три тому, ми їхали на виїзд із “Авангардом” у Петрове до “Інгульця” ще в Першій лізі. Їхали собі, а дороги у нас в Україні не дуже, то щось зламалося в автобусі. Ми їхали вже під гру, під розминку, мала бути установка в готелі та після того відразу на матч. Зламався автобус, зателефонували, щоб нас забрали, а цього зробити не могли на той час. Самі розумієте, що у Петровому машин не багато їздить. Стояли та не розуміли, як добиратися на гру. Їхав мікроавтобус “Спринтер”, який овочі возить, без вікон і дверей. Хлопець зупинився і сказав, що може взяти, але у нього там собака сидить ззаду. Ми запакувалися тоді, основний склад і тренер, а решта залишились в автобусі чекати. Нас привезли, ми переодяглися та відразу на матч, навіть розминки не було. Ось така смішна історія, вперше в кузові їхав, ну без вікон і дверей, просто в темноті. Історія завершилась добре, ми очки забрали, виграли. Решта футболістів приїхали під кінець першого тайму, чекали поки зремонтують автобус, якраз під заміну під’їхали.