300 матчів у чемпіонаті України за спиною футболіста полтавської “Ворскли”, зовсім нещодавно у нього народилась донька Стефанія, саме тому сьогодні в гостях на “Брутальному Футболі” жива легенда українського футболу – Павло Ребенок. Гравець не часто спілкується з пресою, але на розмову з “БФ” погодився та розповів чимало ексклюзиву: чи вірить в нашу збірну на Євро, як навчався на економіста в Полтаві, чи міг він перейти у львівські “Карпати”, коли навчався у Львові і про спілкування з Леонідом Слуцьким.
– Минулими вихідними “Ворскла” переграла “Львів”, але ти на поле не вийшов. Чому так?
– Це бачення тренера і якщо є результат, то, значить, тренер все правильно робить. Тому коментувати те, що я не вийшов… Я готовий виходити у будь-яку хвилину та допомагати команді, якщо це вирішить тренер. Нічого страшного не сталося, я можу вийти у наступній грі й допомогти клубу виграти. Я сподіваюсь, що у наступних матчах ми будемо обов’язково перемагати.
– Хочеться розпочати четверту сотню матчів з перемоги, так?
– Звичайно, що так. Хочеться взагалі, щоб четверта сотня матчів ─ були лише одні перемоги.
– Якщо переможете у найближчому турі “Зорю”, то шанси на бронзу стануть більш реальними?
– Ну, про бронзу думати ще рано, потрібно готуватись до наступного матчу проти луганської “Зорі”, це дуже важливий поєдинок і нам потрібно обов’язково зіграти добре, як мінімум не програти. Ми налаштовуємось на кожну гру серйозно, ціла команда, кожен футболіст, тренер і наше керівництво. Зіграємо проти “Зорі”, а потім вже будемо готуватись на наступний матч і вже наприкінці чемпіонату подивимось, що ми заслужили. Наше завдання – виходити на кожний тур і здобувати перемогу.
– У суботу відбудеться матч “Шахтар” – “Динамо”. Доля чемпіонства вирішиться?
– Сподіваюсь, що ні, хочеться, щоб інтрига тривала до самого кінця сезону, тим чемпіонат буде цікавішим. Чим більший ажіотаж, тим краще, це особисто моя думка. Я не прогнозист, тому не можу сказати, хто переможе, все може бути, це футбол і ніхто ні від чого не застрахований.
– Кому ти більше симпатизуєш: “Динамо” чи “Шахтарю”?
– Я ─ “Ворсклі”. Якщо чесно, то я не можу відповісти на це запитання, тому що це дві хороші команди, які представляють нашу країну в Лізі чемпіонів, я завжди за них вболіваю, коли вони грають у єврокубках, а зараз щось коментувати по чемпіонату не хочеться. Я думаю, що є дуже багато людей, які про них говорять, прогнозують, тому я не буду цим займатись, я не з цих людей.
– Як вам виступи українських команд в єврокубках цієї весни?
– Звичайно, що хотілося би більшого, але я вважаю, що непогано. Траплялися дуже хороші суперники, і “Шахтар” обіграв “Реал”, і “Динамо” дійшло до 1/8 фіналу. Мені дуже сподобались матчі, вважаю, що команди виступили гідно. Як вважають вони, то це вже треба їх питати, у футболістів, тренерів. Як вболівальнику, то мені дуже сподобалося, я за них вболівав і переживав, а говорити, як експерт мені не хочеться.
– Нещодавно з’явилась інформація, що збірна України попросила завершити чемпіонат до 9 травня, щоб мати більше часу на підготовку до Євро, як це прокоментуєш?
– Наскільки я знаю, якщо вже нічого не буде вирішуватись і чемпіон буде відомий, то можуть швидше зіграти матчі. Якщо це допоможе нашій збірній, то звичайно, я не проти, якщо наші від цього стануть сильнішими.
– Які взагалі шанси нашої збірної на Євро після невдалих березневих матчів?
– Вважаю, що наші хлопці та весь колектив збірної повинні добре налаштуватись, вони коли це роблять, то дуже добре грають, мені це подобається і це підтверджує гра проти Франції. Мені здається, що в матчах проти Фінляндії та Казахстану просто удача була не на нашій стороні, у нас були моменти, просто ми їх не змогли реалізувати. Проблема в реалізації, вчасно забиваєш гол і з такими командами перемога в тебе в кишені.
– Якщо Україна провалить Євро, як думаєш чи може Шевченко піти зі збірної?
– Я про це не думав, я вірю, що наша збірна зіграє дуже добре і гідно на чемпіонаті Європи. Вважаю, що не буде такого, як у 2016-му році. У нас дуже хороші виконавці, збірна, багато хлопців грає в Європі якісного рівня. Я за них буду вболівати, я вірю, як істинний патріот України, що наша збірна зіграє гідно.
– У тебе закритий акаунт в Інстаграмі, чому так? Не любиш відкритість?
– В мене там нічого такого особливого немає, але так, я люблю, коли зайві люди не дивляться на мене.
– Також ти є у Фейсбуці. В яких соціальних мережах ти ще є та де більше проводиш часу?
– Я більшість часу знаходжусь на базі, на тренувальному полі. В Інстаграмі та Фейсбуці, це так, поки в автобусі їдеш на матч, то можна зайти і щось подивитися. Дивлюся новини, різні футбольні відео.
– У тебе нещодавно народилась донька Стефанія, наші вітання! Розкажи про свою сім’ю детальніше.
– Дякую за вітання! Я вважаю, що в мене щаслива сім’я, я радий, що в мене є чудова донька та кохана дружина. Вони мене дуже сильно підтримують і допомагають, це дає великий стимул, щоб виходити на поле та добиватися хороших й позитивних результатів. У шлюбі з дружиною ми вже два з половиною роки. Це було кохання з першого погляду, прийшов, побачив, переміг, зустрілись з нею випадково в парку, не змогли прийти повз один одного, виявилось, що це кохання навіки. Народилась дуже красива донечка Стефанія, нам дуже подобається це ім’я, тим більше, що воно українське, більше ніяких варіантів не було.
– Ти навчався на економіста у Полтавському університеті економіки та торгівлі. Не заважало навчання займатись футболом?
– Я думаю, що кожен футболіст має бути грамотний, тому що він спілкується з іншими людьми через засоби масової інформації, тож повинен правильно висловлювати свої думки. Для цього людина має бути грамотна, тому що на футболі життя не завершується, потрібно буде після того, як завершиш кар’єру гравця, десь працювати, а без освіти це буде дуже важко зробити. Я зміг поєднувати навчання й футбол, це не заважає.
– Після того ти навчався у Львівському державному університеті фізичної культури. Розкажи за це детальніше.
– Чесно, то в мене дуже хороші емоції від цього всього. У спорті я провів великий проміжок часу та мені це навчання давалося дуже легко, тому що я навчався вже у свідомому віці. Мені дуже сподобалося, тому що було чимало хороших викладачів, які можуть навчити, відносились добре, що я добре відкликаюся від цього університету. Я отримав велике задоволення, коли там вчився, це була моя друга вища освіта, я вчився два роки.
– Як ти опинився у Львові взагалі?
– Я був знайомий з Іваном Дупнаком, це львівський журналіст і викладач в університеті фізкультури. Він мені запропонував там вивчитись, я був готовий до цього. Мене ще запитували викладачі, чому я вступив у їхній університет, а я говорив, що хочу в “Карпатах” грати, то вони казали, що зараз мене підівчать трішки та я зможу піти туди, я відповідав, що добре. Це було сказано в жарт.
– Ніколи не шкодував, що кинув доволі перспективну професію та повністю віддався футболу?
– Ні, я ж виходить, що вчився у той момент, коли грав футбол. Я з семи років мріяв стати футболістом, то виходить, що моя мрія здійснилася. Про те, що я стану економістом навіть не думав. Навчався саме на економіста тоді, тому що я хотів отримати вищу освіту та мені здавалося, що це престижна професія.
– Отож, у тебе є диплом економіста, займешся бізнесом після футболу чи залишишся у футбольній сфері?
– Сподіваюся, що я буду займатися бізнесом і залишусь у футбольній сфері. Думаю, що як навчання з футболом поєднував, то так само буде і з бізнесом. Наразі я хочу залишитися футболістом, а далі час покаже. Головне бути поруч з футболом, з гравцями, дати їм те, що я пережив, найкращі моменти, з якими я можу з ними поділитися.
– У липні тобі вже буде 36 років, як довго ще плануєш грати?
– Тільки 36 років (сміється – прим.). Сил маю дуже багато та є велике бажання, щоб грати футбол далі, а там вже як вийде, як дадуть, буду намагатися якомога довше. Тому що я цього дуже сильно хочу, люблю цю справу і не можу жити без футболу.
– За твоєю спиною 300 матчів у чемпіонаті України. Чи хочеш ти досягнути якоїсь конкретної цифри?
– Знаєте, хочу ще одну бронзу виграти з “Ворсклою”. Думаю, що це буде дуже хорошим досягненням, тим більше, що це буде вже четверта.
– Назви трійку найцікавіших матчів з твоєю участю.
– “Ворскла” – “Динамо” (Бухарест), “Арсенал” (Лондон) – “Ворскла” та “Ворскла” – “Зоря”. Проти луганської “Зорі” ─ наш матч за третє місце, коли вирішувалась доля бронзових нагород.
– Чи можеш ти пригадати свій дебют в чемпіонаті України? Розкажи за нього детальніше.
– Так, це був матч проти харківського “Металіста”. Не пам’ятаю, який це був рік, здається 2004-ий рік, мені було 19 років, це була моя перша гра, я вийшов на 15 хвилин, ми програли 0:1. Я відчував тоді все те, що відчувають молоді футболісти, які мріють вийти на поле в УПЛ, тобто, твоя мрія здійснилася, на тебе дивляться люди, щастю не було меж.
– У 2004-му році ти грав за дубль російського “Уралану” під керівництвом Лєоніда Слуцького. Як ти там опинився?
– Я до цього був у школі “Дніпра”, тоді вже розформували команди й потрібно було кудись далі рухатися. В мене був агент, який мене і відправив у Росію. Я дуже щасливий, що саме в той момент потрапив до Слуцького, він мене дуже багато чого навчив, як і решта моїх тренерів.
– Які у тебе були стосунки із Слуцьким і чи спілкуєтесь зараз?
– Зараз вже ні, бо він знаходиться в іншій державі, періодично бувало, що бачились на зборах. Я про нього дуже хорошої думки, це людина з великої літери, якісний тренер, він своєю роботою доводить, що недаремно знаходиться у футболі, людина тренувала в Англії та збірну Росії.
– Трійка найкращих тренерів, які були в тебе.
– Микола Павлов, Роман Григорчук і Мирон Маркевич. У Павлова по тесту Купера у всіх було все нормально, хто його не біг, того в команді не було, тому бігали всі.
– Практично всю свою кар’єру ти провів в Україні, але у 2015-му році поїхав у Білорусь, у “Торпедо-Белаз”. Що спонукало тебе на цей крок?
– Тоді в Україні в мене не було конкретного варіанту, а ігрова практика була потрібна, мені запропонували поїхати у Білорусь, спробувати щось нове. Мені дуже там сподобалося, мене добре прийняли, я їм дуже вдячний за все, я набрав форму та повернувся у полтавську “Ворсклу”. У Білорусі непоганий чемпіонат, є хороші команди та футболісти, мені сподобалося там грати.
– “Ворскла”, “Металіст”, “Чорноморець”. Який клуб для тебе рідніший?
– Всі, не можу виділити, тому що в ці клуби я повертався багато разів і кожен для мене по-своєму рідний. Ми всі переживаємо за те, щоб повернувся в УПЛ той “Металіст”, який з Ярославським, зараз ходять чутки, ми дуже віримо, що знову буде така команда. “Чорноморець” теж, у них хороші вболівальники та дуже сильно вболівають за свою команду. Я живу в Полтаві, всією душею живу “Ворсклою”, тому що я тут дуже багато часу провів. Вдячний кожній команді за те, що в мене є, кожен тренер, клуб внесли в мене свою частинку, яким я є, дуже їм вдячний за це.
– У що ти віриш більше: у “Металіст-1925” чи “Метал”?
– Я вболіваю за “Метал”, тому що там знаходиться все керівництво, багато гравців, які пов’язані з “Металістом”. Ми вже зустрічали одного разу таке, що був “Харкові” і “Металісті”, думаю, що приблизно це одне й те саме. Дві команди, які грають в Харкові, побачимо, хто вийде в УПЛ. Я надаю перевагу “Металу” і сподіваюсь, що вони дуже швидко стануть “Металістом”.
– У лютому 2015-го року ти і ще низка гравців “Металіста” оголосила бойкот через заборгованість по зарплаті. Чому тоді прийняли таке рішення?
– Тоді були проблеми, вирішили, що який сенс грати, якщо ми будемо просто сидіти, ніхто нам ніякі гарантії не давав, ми не знали де знаходиться наш президент Курченко. Усі були дорослими людьми і вирішили, що немає сенсу догравати, краще не ганьбитися, нікого не мучити, а хто хоче, той нехай грає, а ми роз’їхалися.
