Ексгравець чернівецької “Буковини”, львівських “Карпат” і закарпатського “Минаю” Вадим Страшкевич сьогодні на “Брутальному Футболі”. Наш інтерв’юер Ігор Шевчук зустрівся у самому центрі Львова із футболістом й дізнався багато інсайдів. Зокрема, у цьому діалозі: про фінансові проблеми “Буковини”, перспективи “Карпати” (Галич), легендарний матч львівських “Карпат” проти донецького “Шахтаря” і про те, як Вадим тільки з третього разу зумів потрапити до Львова.
– Як ти? Вже акліматизувався у майже рідному Львові?
– Відчуваю себе нормально. Зараз почались збори, набираємо фізичну підготовку через тренування і спаринги. Я у Львові раніше довго жив. Просто переїхав через футбол. У новій команді знайшли спільну мову з хлопцями. Я знав ще багатьох по львівських “Карпатах”, у молодіжному складі. Можна сказати, що в мене тут багато друзів і знайомих. Знав Назара Вербного, Руслана Марушко ще по “Волині” пам’ятаю, Рома Лебедь, Ігор Поручинський. Нашого нового гравця, якого підписали практично відразу після мене – Вітю Хомченка. Напевно, з ним найшвидше познайомився, бо ми ще коли були малі, то поступали в УФК разом. У нього там склалась ситуація, що він отримав травму і через це його не взяли. У нас зараз ще десь п’ять людей перебуває на перегляді, але як нам говорить керівництво, будемо підсилюватись точково. Тобто набирати людей, щоб на кожну позицію було по два гравці.
– Які асоціації у тебе викликає місто Лева?
– В мене про це місто дуже приємно і багато спогадів. Можна сказати, що я тут прожив більше, ніж пів свого життя, ну і одружився тут також, чимало знайомих, познайомився з хорошими людьми. Був одружений, зараз вже розлучився.
– Розкажи якусь смішну історію, яка в тебе трапилась у Львові.
– Не можу пригадати, якщо чесно, тому що потрібно напрягати мізки (сміється – прим.). А я ось щойно приїхав із сауни, то зараз якось не до того.
– За “Буковину” грає 16-річний хлопець із турецьким походженням Емре Мануїла. Розкажи про нього детальніше. Кажуть, що він талантище.
– Я з ним познайомився, коли прийшов у “Буковину”. До речі, коли я його вперше побачив, то подумав, що йому десь 23-24 роки. А коли мені сказали, що йому всього лиш 16, то я трішки, можна сказати, “припух”. Пацан насправді хороший, перспективний, у нього непогані дані, з пасом, в принципі, як для захисника, то не маленький, а високий. Не боїться, вступає в боротьбу. Просто йому потрібно трішки окріпнути, пограти у дорослий футбол. Якби він зіграв у Другій лізі бодай 20-30 матчів, то був би дуже хорошим захисником. Я з ним спілкувався українською мовою, адже Мануїла вже тривалий час живе в Чернівцях і вільно спілкується нашою мовою.
– У чернівецькій “Буковині” активно працює Ютуб-канал. Є різні прикольні відоси. Дивишся?
– Так, наприклад “Буковиїзд”. Звичайно, що ми дивились. Ваня Сірецький кілька випусків зробив, то було дуже цікаво. Він правильно зробив, що почав розвивати ютуб-канал у тому напрямку. Хороший хлопець, з ним можна поговорити на будь-які теми. Навіть коли їхали там з виїзду, то він приєднувався до нашої компанії, сиділи, говорили собі, жартували. Цікаві випуски робить. Вважаю, що для розвитку і популяризації клубу медіа-робота є дуже важливою. Щоб дізнавались про команду, навіть тих самих у соцмережах, у Ютубі. Саме звідти вони дізнаються про клуб.
– Що ще дивишся на ютубі?
– Та я особливо так і не дивлюсь. Є багато справ. Навіть якщо є вільний час, то я намагаюсь відпочивати. Тому що, як не крути зараз збори, пішли серйозні навантаження. Для мене відпочинок це лягти, розслабитись і ні про що не думати.
– Що стало ключовим “так” при твоєму переході до Галич?
– Що стало ключовим… Ну, по-перше, то в мене тут діти живуть за містом, 30 кілометрів. Є тесть, живе разом з ними, колишня жінка живе з батьками, то я до них приїжджаю. Я по суті їх часто не міг бачити, приїжджав раз в місяць, у кращому випадку двічі на місяць. І, можливо, це стало ключовим фактором, так само, як і повернення до “Карпат”. Знав дуже добре Романа Михайловича Гнатіва. Тут своя домашня атмосфера. У мене двоє дітей: син і дочка по чотири рочки, буде скоро. Живуть у Городку.
– Ми мало знаємо про цю команду. Розкажи детальніше. Де тренуєтесь, які перспективи?
– Команда зараз тренується на УФК, академії “Карпат”, що на Княгині Ольги у Львові. Зима, всюди сніг, тому на трав’яних полях ніхто не тренується. Або біля стадіону “Україна”, там є штучне поле. Проводили зараз два товариських матчі, то один грали на Погулянці, там зробили штучне поле, а другий, то їздили в Моршин. Проживання є, харчування трьохразове. Я живу зараз з усіма хлопцями.
– Роман Гнатів нам в інтерв’ю говорив, що “Карпати” (Галич) з нормальним і стабільним фінансуванням. Ледве не найвищий бюджет в лізі. Порівняй свої фінансові умови в “Буковині” та зараз в “Карпатах”.
– Я практично перший місяць в команді, тому важко говорити. Не хочу вести мову про фінанси,адже є своя клубна таємниця. Так, я знаю там орієнтовано зарплати в інших командах. У “Буковині” я отримував практично так само, просто там не було стабільності. Були затримки. Вся команда залежить від фінансування області, від мерії. Відбулись вибори, то так склалось, що не дуже стабільно.
– Зараз “Буковина” запустила патреон. Станеш їхнім патроном?
– Якщо команда буде існувати далі, бо не знати, яка там зараз ситуація. Наскільки я знаю, то там зараз тренується шість чи сім футболістів. В основному всі гравці, які були у першому колі – пішли з команди. Мало хто залишився. Навіть зараз на перегляді в нас є один хлопець з “Буковини”. То він дуже добре знає всіх хлопців, довгий час жив у Чернівцях, хоч він і з Черкас. То говорив мені, що там зараз зібралась команда і тренується до десяти чоловік. Немає навіть складу, щоб зіграти якусь товариську гру.
– Які в тебе ще були пропозиції окрім “Карпат”?
– Була ще одна пропозиція. Зателефонував мені Гнатів спочатку. Але розмови щодо іншої команди були ще за два матчі до кінця першого колу. Клуб із Другої ліги України. Роман Михайлович зателефонував, ми поговорили. Згодом спілкувався з тою командою. По фінансах виходило одне й те саме. Але важко переїжджати у місто, яке ти не знаєш. Довга акліматизація. А у Львові я жив з 12 років, то знаю кожну вуличку. Тому вибрав його. Багатьох тут знаю, плюс тренер, який мені ще допомагав з дитинства.
– Що ти найбільше запам’ятав за пів року проведених у “Буковині”?
– Найбільше запам’ятав атмосферу в команді. Як хлопці відпочивали після гри чи навіть тренування. Колектив дійсно був дуже хороший. Чернівці до речі дуже схожі на Львів. Просто місто Лева більш акуратніше, а ось Чернівці трішки потрібно відремонтувати. Там багато роботи. Коли я там жив, то знімали не місцевим футболістам номер в готелі. Теж триразове харчування. Все було добре.
– Чому ти пішов з “Буковини”? Команда провела в принципі непогане перше коло.
– Я вам скажу так, що це перше коло, яке було, то могло стати переломним моментом для “Буковини”. Тому що команда була непогана, хлопці були зібрані хороші. Тим більше спортивний директор прийшов Демченко, якісний фахівець, з яким було дуже приємно працювати. У нього був свій стиль футболу. Тренування були цікаві, після того, як він прийняв команду, то перші два тури ми притирались один до одного, а коли вийшли на третій матч, то вже було помітно малюнок гри якоїсь. Ми вже були на голову сильніше, ніж у перших двох поєдинках. Хоч ми й виграли другу зустріч, але так, можна сказати, що на жилах.
– Які перспективи “Буковини”?
– Наразі взагалі не знаю, які у них можуть бути перспективи. Фінансової підтримки немає зовсім. Якщо знайдуть якогось спонсора на друге коло, то щось може бути. А так не знаю, чи існуватиме “Буковина” далі. Не думаю, що їм допоможе патреон. Я там був фактично три місяці, то там є фанати футболу, вболівальники. Навіть коли в нас був один матч з глядачами, то прийшло їх чимало. Але, думаю, що одного патреону не вистачить, щоб фінансувати клуб. Адже навіть не буде, як хлопцям зарплату давати. То буде дуже мало. З третього туру ми вже показали, що можемо непогано грати футбол. Просто не вистачало реалізації. Якби вдавалося забивати бодай частину свої моментів, то “Буковина” зараз би мала не 12 очок, а всіх тих самих 20, що має Галич.
– Ти за свою невелику кар‘єру гравця встиг пограти і в УПЛ, і в Першій лізі, і в Другій. Порівняй ці три турніри.
– Як невелику, нормально вже пограв (сміється – прим.). В цьому сезоні я не думаю, що Перша ліга сильніша, ніж УПЛ. А ось попередній, коли там був “Рух”, “Минай”, то 8-10 команд з Першої ліги могли грати на рівні, як мінімум там з останніми чотирма клубами вищої ліги України. Кубок України ж показав це. Коли “Минай” грав зі “Львовом”, то у львів’ян практично не було шансів. Якщо не брати перших 5-6 команд, то у минулому сезоні Перша ліга була на рівні з УПЛ. З усіма можна було грати. Коли було жеребкування кубку, то нам було все одно хто потрапиться, але головне, щоб не “Динамо”, “Шахтар”, “Олександрія” або “Зоря”. А з рештою ми були готові грати, що й довели. З кожним роком футбол змінюється. Якщо брати до уваги той футбол, що був років десять тому, то він був більш силовим, грали завдяки фізичним якостям. А зараз потрібно грати більше з головою, бути технічним. Вважаю, що розум переможе все (сміється – прим.). Навіть, якщо ти будеш бігати без зупинок, то все одно люди, які будуть розумні, то краще виглядатимуть. Специфіка футболу змінюється у Другій лізі теж. Ось прийшов до нас новий тренер. Команда, як раніше грала? Поскладеної гри не було, а як вийде, так собі і грали. Він запропонував свій стиль: через короткий пас, виходити від оборони, витягувати на себе суперника, розігрувати м’яч, не бити вперед. Найголовніше, що нам говорив тренер, то не бити круглого. Якщо ти це робиш, то значить, що боїшся суперника. Ми намагались завжди виходити через пас, навіть не боялись, хоч і були помилки. Ми почали розігрувати з першого матчу Другої ліги, коли прийшов новий наставник. Привезли собі гол, але він по суті нічого не говорив. Розумів, що ми ще не готові до того. Ми продовжили це робити та в останніх матчах доволі непогано це в нас виходило.
– Ти разом з “Минаєм” виграєш Першу лігу, виходиш в УПЛ, але опиняєшся в Другій лізі, як так сталось?
– Був карантин. В мене якраз тоді під кінець сезону завершувався контракт. Вася Кобін вже збирав команду на УПЛ, вже після весняного карантину, вони робили ставку на Прем’єр-лігу. У них було багато варіантів кого запросити. Не тільки я пішов, а цілих вісім людей. І це були практично ті, у кого завершувався контракт. Вирішили не продовжувати. Кобін до мене підійшов ще коли відновилась Перша ліга, то сказав, що вже не розраховує на мене. Ми з ним поговорили. Як людина, то Васильович хороший. В мене про “Минай” тільки приємні спогади. Я не тримаю зла на нього, то футбол, ти не знаєш, де ти будеш завтра. Від цього ніхто не застрахований. Все потрібно адекватно сприймати, не стояти на місці, а рухатись вперед.
– З Кополовцем не буде сумно. Розкажи якусь смішну історію пов’язану з ним.
– Міша постійно, просто весь час усіх травив. Я в Другій лізі, коли прийшов, то він мене спочатку так почав травити. Навіть коли ми грали проти “Полісся”, я забив тоді гол і ми здобули перемогу 1:0. То він спочатку після гри підійшов і пообнімав мене, а потім наступного дня, коли сауна була, то травив мене до такого ступеня, думав, що гірший гравець матчу був. Говорив мені: “Так, як ти граєш, то я би тебе посадив, що ти в мене би не грав наступну гру”. По-різному було. З ним дійсно весело.
– На твою думку, “Минай” у майбутньому стабільний учасник скоріше Ліги Європи чи Першої ліги України?
– Знаю, що “Минай” є першою командою в Україні, що пройшла всі етапи чемпіонатів і потрапила в перший же рік в УПЛ. Тобто, клуб створили у 2015-му році. У 2016-му вони грали здається на область, виграли її. Згодом заявились на аматори, дійшли до чвертьфіналу. Після цього була Друга ліга, то відразу її виграли. Потім Першу лігу та вийшли до Вищої ліги України. Ну цього сезону вже не виграють відразу турнір, але все попереду. Якщо будуть так продовжувати розвиватись, то все можливе. Клуб дійсно перспективний. Про нього вже говорять у Європі, не в тій самій Угорщині, яка близько, а ще подалі. “Минай” багато де знають. В перспективі це дуже хороший клуб. Вважаю, що якщо вони через кілька років залишаться на тому рівні та будуть розвиватись так само, як зараз, то можливо й будуть грати у Лізі Європи. Важко сказати. Тому що наперед не можна нічого говорити, зараз такі реалії, що ти знаєш, що буде через місяць. З тим самим карантином. Ну ніхто ж не знав, що він буде. Минув місяць, все закрили, сиди вдома і нічого не роби.
– Твій найкращий матч за львівські “Карпати”, це тоді, коли ви грали проти “Шахтаря”, перемогли 3:2, а ти особисто заробив пенальті та й взагалі був одним з найкращих на полі?
– Були різні матчі. З “Шахтарем”, то здається, що був мій четвертий матч, який я тільки грав. Все було так швидко, всього скоріш, що я вийшов і просто зіграв на емоціях. Не так був готовий фізично, морально, не мав таких якостей, а просто вийшов на драйві. Була якась така боязнь, що приїхав “Шахтар”. Але коли вийшов на поле, то навіть не замислювався над цим. Грав те, що я вмію. Мені все одно було, хто там проти мене. Тоді Тейшейра грав, Тайсон. Ще, до речі, тоді Вася Кобін грав за “гірників”. Гра була такою веселою: вони атакували, а ми забивали і так по колу. Якщо не брати матчі при Кононову, то це був один із топовіших поєдинків. Його багато хто запам’ятав, я після нього не спав десь до шостої години ранку. Не міг заснути, така ейфорія була. У голові крутились всі моменти. Луческу тоді ще не потиснув руку Севідову. Тому що коли ми третій гол забили, то був такий момент, що м’яч вийшов на аут, хтось там підбіг до малого болбоя. Хотів вибити його, а він взяв і просто кинув круглого, виходить, що “типа затягували час”.
– Чому не вдалось реалізувати той потенціал, який в тебе був?
– У футболі дуже багато несправедливості. Не буду називати конкретних імен, але є такі люди просто, які можуть вплинути на тебе, твою кар’єру. Можуть за спиною багато чого говорити. А інші люди до цього прислуховуються, хоча це може бути і неправда. Бувають різні ситуації. Можливо саме через це, в мене так і вийшло з “Карпатами”. Відношення змінилося, я не хотів цього терпіти, це було дуже морально важко. Вирішив піти з команди. Перейшов до “Вересу”, на зборах в останньому матчі я отримав травму. Вибув на три місяці. Ще боліла нога, але вийшов на останніх три поєдинки. Зіграв їх, повністю не відновився, фізично не був готовим. Якось так все і пішло. Але, що було, то й було. Я ні про що не шкодую. Не треба думати про те, що вже сталось. Потрібно не зупинятись, працювати над собою і вже думати про майбутнє.
– Вже незабаром розпочнеться єврокубкова весна. Чи уявляєш ти собі фінал ЛЄ – “Динамо” – “Шахтар”?
– Хм… Дивлячись, яке жеребкування буде. Зазвичай, коли є дві чи три українських команди, то їх зводять десь в 1/4 або в 1/8. От коли “Шахтар” виграв Кубок УЄФА, то їх звели проти “Динамо” у півфіналі. Так само і зараз може бути. Коли вже ось в Лізі Чемпіонів виходить три іспанських клуба, то вже сто відсотків один з них буде у фіналі.
– Хто виграє Лігу Чемпіонів, на твою думку?
– Я би хотів, щоб “Ман Сіті” виграв ЛЧ. Мені подобається їхній стиль, тим більше Гвардіола хороший тренер, а у нього останні роки, щось в Лізі Чемпіонів не дуже й клеється. Або, щоб Мессі гримнув на кінець дверима. Думаю, що цей сезон у “Барселоні” для Ліонеля останній. Зарплата Мессі? Футбол – бізнес. Один із найпопулярніших видів спорту у світі. Туди вкладено дуже багато грошей. Якщо не брати Америку, то в Європі футбол найпопулярніший. В мене до речі мрія є. Поїхати в Штати, навіть не так, як на відпочинок, а побувати на баскетболі, хокеї, бейсболі й американському футболі. Мессі вже забезпечив своїх дітей, внуків, правнуків на 200 років вперед. Для нього зараз не є важливими гроші. Хоча це теж багато чого значить.
– Ти родом з невеликого містечка Калинівка на Вінниччині, як минало твоє дитинство?
– Я весь був у футболі. До шести років я був у садочку, а коли мені виповнилось сім років, то я вже пішов до школи. Коли приходив з неї, то обідав і з’являвся вдома вже в годині 10-ій вечора. Робив уроки і лягав спати. Була школа, футбол, уроки і спати. Так було щодня, поки не переїхав до Львова.
– Чим займаються твої батьки?
– Батьки далі живуть у тому містечку. Мама працює контролером у “Вінницяобленерго”. А тато в “Калинівському машинобудівному заводі”. У них така професія, не дуже розвинена. Я вдячний батькам за те, що я є. За те, що відправили мене до Львова, це дуже багато чого вирішило. Не тільки тато й мама, там ще дід мій. Не хотів мене відпускати, але завіз мене сюди. Взагалі я тільки з третього разу сюди пройшов. Було два відбори. На той час багато поступало, десь 150 людей на першому чи може навіть більше, я вже не пам’ятаю. Тести здавали, потім гра та вони вибирали точково, кого взяти. На другому відборі вже взяли 16 людей, тобто залишалось лише два місця. Мене не взяли і я приїхав додому зі сльозами, ображений. І тут мені телефонує тренер і каже, що є можливість поїхати на збори з ними. Але їх там буде 32 людини та з цієї кількості вони мають взяти лише 18. Виходить, що 16 хлопців уже відібрали. Відповідно залишилось два місця. Є можливість поїхати на збори, якщо себе добре зарекомендуєш, вдало відіграєш, там будуть матчі, то можна буде щось говорити, що тебе візьмуть. Батьки тоді говорили: “А в чому тоді проблема?”. Потрібно було за збори проплатити певну суму. На той час це було 600 з чимось гривень, долар був по 5, виходить, що 120 доларів. То була практично татова зарплата. Ну вони так подивились на мене, поговорили й вирішили, що я поїду. Тоді на зборах добре себе зарекомендував і мене взяли. Але там ще був ще один нюанс. Я запізно пішов до школи, з семи років, відповідно не проходив трішки по віку. Набирали з восьмого класу, а я тоді тільки завершив шостий та мав переходити до сьомого. Підпільно тоді домовились, що я відразу потрапив до восьмого. Але була одна умова, що я мав вчитись на сім і вище. Якщо в мене виходило би шість, то могли відправити назад. Спочатку було дуже важко, цілий рік пропустив навчання. Навіть була така ситуація, коли ми писали контрольну з хімії в школі, а вона починалась з сьомого класу, а я відразу йшов у восьмий, то там різні формули, багато чого не знав. Мені потрібно було написати на сім, а я написав її на три. Телефонує мені вчителька, їй розказали, що я пропустив один клас. Ну і вона каже, що така справа. Погано написав контрольну. І говорить: “Я знаю, що ти з Калинівки, а у вас там хороше сало. Привези мені кілька кілограм сала, а я тобі допишу контрольну” (сміється – прим.). До речі, написала її на сім балів, моїм почерком дописала. Але наступного року в мене вже хімія була на десять або одинадцять. Вже вивчив її. Ось така життєва історія. Було весело (сміється – прим.).
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Зібрались заєць, вовк і хом’як їхати в Китай. Та й сидять і говорять. Заєць і вовк кажуть: “Та давай собі якісь клікухи придумаємо”. Ну і виходить так, що заєць буде зуй, вовк буде вуй. А хом’як каже: “Нє, пацани, я з вами не їду” (сміється – прим.).