Форвард полтавського клубу пропускав матч “Ворскли” проти “Зорі”, тож журналіст “Брутального” Ярослав П’ятницький скористався мініпаузою в календарі футболіста і поговорив з ним на актуальні теми – про національну збірну, бомбардирську конкуренцію зі Степанюком, ВАР та … Дональда Трампа.
– Тебе замінили ще у першому таймі матчу 8-го туру УПЛ зі “Львовом”. Який характер пошкодження і коли повернешся на поле?
– Трохи смикнув задню (ушкодження м’язів задньої поверхні стегна – прим.) і вирішив одразу попросити заміну. У нас на базі гарні умови, тож сподіваюся відновитися якомога скоріше – через 2-3 тижні.
– Яким чином команда добиралася з Полтави до Львова і назад – автобус, потяг, чи може літак?
– Добиралися на поїзді. Ми намагаємося далекі відстані долати потягом, тому що автобусом набагато важче по нашим дорогам. А в поїзді хоч полежати можна.
– А якщо це поїзд – то це постійно інтерсіті, чи бувають і купе-плацкарти?
– З Полтави до Львова інтерсіті немає, тому звичайні купейні номери. Плацкарт? Ні, такого ні разу не було, у нас клуб солідний (усміхається).
– Що ти зазвичай робиш в дорозі на виїзні матчі?
– Зараз граємо в карти і в автобусі, і в поїзді – в жука (джокер – прим.). На інтерес чи на гроші? Залишу це в команді (сміється).
– На твою думку, які ключові причини неочікуваної поразки “Львову” – останній команді чемпіонату?
– Налаштовувалися ми серйозно, але з самого початку щось пішло не так. І я травму отримав ще в першому таймі. В нас було багато моментів, просто не вдалося їх реалізувати. Звісно, хотілося продовжити безпрограшну серію, проте ми розуміємо, що зараз практично всі команди рівні – з кожним суперником грати непросто. Хоча, на мою думку, суддя в першому таймі мав ставити пенальті. А він навіть не переглядав ВАР.
– Що думаєш про ВАР?
– Мені здається, він тільки гірше робить. Особливо якщо згадати ті червоні картки, що судді роздавали постійно в минулому сезоні. Не розумію цього. Чесно – я проти нього.
– На твій погляд, проблема в самій його системі, чи в судях, які не вміють нею користуватися?
– Думаю, що в самій системі. Якось без ВАР було більше напруження, більше інтересу. Буває, що команда забиває гол, вже радіє, а тут оп – і його скасовують. Можливо, тепер більше справедливості… Однак у нас навіть чисті пенальті судді не дивляться на відеоповторі. Мені це незрозуміло.
– Яку мету ставило керівництво та тренерський штаб перед командою на початку чемпіонату та яку ставлять зараз?
– Такої мети, щоб ми мали обов’язково її виповнити, перед нами не ставили. Наша команда просто хоче перемагати в кожному матчі і займати високі місця. А в кінці чемпіонату вже порахуємо бали та подивимося, що у нас вийде. Якщо говорити про безумовний успіх для команди – то це призове місце.
– Оціни рівень УПЛ за 10-бальною шкалою в сезоні 2013/14 (коли ти робив перші кроки на дорослому рівні) і зараз.
– Коли я починав, рівень футболу й самих гравців був, звісно, захмарний. Тоді і фінанси були інші, і футболісти приїжджали трохи іншого рівня. Але я не можу сказати, що зараз поганий футбол. Особисто для мене чемпіонат дуже цікавий. В будь-якій грі важко так одразу визначити переможця. І якщо той чемпіонат має оцінку десятку, то нинішній – точно на тверду сімку. Ніхто не здивується, якщо команда, котра в минулому сезоні грала в другій шістці, зараз буде займати 3-4 місця.
– З нового сезону “Ворскла” перейшла на схему з 3-ма захисниками. Не завжди зрозуміло, як розташовуються на полі гравці атаки. Це більше 3-4-3 чи 3-5-2?
– Ну ми більше в 2 форварди граємо, тому скоріше 3-5-2. Якщо вигравали – значить нам підходить ця схема. Хоча ось зі “Львовом” грали в 4 захисники, бо в нас випав Папу (Пап-Альюн Ндіає – прим.), і ніким було його замінити. Та якби виграли – мабуть, ніхто б і не помітив, що схеми відрізняються.
– Яка позиція в атаці для тебе є найбільш комфортною – центральний нападник, під нападником, чи на одному з фланзів?
– На цю мить точно одним з центральних нападників. Ми коли граємо в двох з Руліком (Руслан Степанюк – прим.), то завжди хтось з нас сяде назад, хтось залишиться. 2 роки тому я грав у “Ворсклі” під нападником, Коломоєць тоді був центральним. Там були інші нюанси. Зараз граємо вдвох в атаці, і це вкрай зручно.
– В УПЛ ти встиг забити 5 голів, а твій партнер по команді Руслан Степанюк – 3. Чи є у вас певна заруба між собою, і хто з вас, на твою думку, закінчить чемпіонат з більшою кількістю забитих м’ячів?
– Заруба хіба жартома. Коли він забивав – я називав його годувальником (сміється). Проте це все жарти, я не ставлю задачу забити більше за нього. У мене головна мета, щоб команда перемагала. А там нехай хоч центральний захисник чи Різо (Дмитро Різник – прим.) стане найкращим бомбардиром, це взагалі неважливо. А Степанюк хай заб’є 20 голів – я буду тільки радий за нього і завжди підтримаю.
– В минулому сезоні ти казав, що, можливо, перед початком нового чемпіонату поставиш собі конкретну індивідуальну задачу. Зараз у тебе 7 голів у 9 матчах (5 в УПЛ + 2 в кубку). Тож чи поставив ти її?
– Так, я ставив задачу – 10 голів в чемпіонаті. Вважаю, що це буде непоганим досягненням для мене. Буду старатися забивати більше і допомагати команді. Ось поки хід трохи набрав (усміхається). Однак я не сильно засмучусь, якщо не виконаю її. Якщо команда займе призове місце – це буде набагато важливішим.
– Як думаєш, за всю твою кар’єру у тебе більше голів чи жовтих карток? (Показники Влада на цей момент – 161 матч, 39 голів, 35 жовтих карток).
– Жовтих карток там теж немало (сміється). Та ні, думаю, що голів має бути більше. 39 голів і 35 жовтих? Ну ось, близько. Просто так граю, і так мене вчили, що я повинен допомагати команді в обороні. Десь бувало і за розмови зайві. Це футбол, емоції… Звісно, краще, щоб голів було в два рази більше.
– У січні 2020-го року ти підписав півторарічний контракт з “Ворсклою”. Чи веде з тобою керівництво перемовини про нову угоду?
– Ні, поки працюємо за цим контрактом, що в мене є. Далі подивимося, якщо “Ворскла” захоче – будемо розмовляти. Поки що про це не думаю, до літа ще часу вдосталь. Чи залишуся, якщо запропонують продовжити угоду? Зараз не загадую, буде видно. Я задоволений наразі своїм періодом в Полтаві, тож думаю, що ми разом обов’язково прийдемо до правильного висновку.
– Ти двічі грав за кордоном: у 2016-му році за турецький “Ескішехірспор” та за угорський “Гонвед” у 2019-му. Чи є думки про, як мінімум, ще один вояж до якогось іноземного чемпіонату?
– Дивлячись на те, які команди будуть зацікавлені. Якщо надійде гарна пропозиція – то можу поїхати, чому ні. Але і варіант з “Ворсклою” я не відкидаю.
– Скільки голів тобі потрібно забити в цьому сезоні, щоб влітку поїхати на Чемпіонат Європи у складі національної збірної?
– Важко сказати. В минулому сезоні Саня Філіппов забив 16 голів, і це не за “Шахтар” або “Динамо”. Я чесно був за нього дуже радий. І його не викликали в збірну. Для мене це було великим здивуванням. Він точно заслужив на виклик своєю роботою. Вочевидь, кількість голів тут не грає ролі. У тренерського штабу збірної є своя точка зору по кожному футболісту.
Бліц
– Найкраще місто для повсякденного життя.
– Будапешт і Донецьк, який був раніше.
– Найкраще місце відпочинку.
– Море. І неважливо яке.
– Улюблені книжка, фільм та серіал.
– За книжку говорити не буду (сміється). Із серіалів нещодавно дивився “Нарко” від Netflix про Ескобара і ”Останній танець” про Майкла Джордана. А фільм… Та багато гарних є, не можу виділити якийсь один. Нехай буде “Титанік” (сміється).
– Улюблений іноземний клуб.
– “Барселона”. Реально закохався в неї і Мессі ще в дитинстві. Проте зараз “Барселона” далеко не та, що раніше. Чи виграють щось в цьому сезоні? Так як вони зараз грають – то буде важко. Дивився матч з “Динамо”, то переживав за киян. Вони мали такі моменти, що могли реально забирати очки там.
– Хто найкращий нападник за всю історію футболу?
– Лео Мессі. Як не крути, а все ж таки він.
– Яку музику слухаєш останнім часом?
– У мене зараз одна пісня на повторі – Лайв із лайф (Opus, “Live is life” – прим.). Постійно її слухаю перед грою. Вона мене заводить, як чую – відразу хочеться рухатися і танцювати (усміхається).
– До скількох років приблизно плануєш грати і що думаєш робити після закінчення кар’єри?
– Від здоров’я залежить. Взагалі, я по нашій базі ходжу і всім пацанам розповідаю, що 35 мінімум! Після кар’єри хотілося б бути тренером. Принаймні точно залишитися у футболі. Мене Вільйович (Юрій Вільйович Максимов – прим.) постійно травить, мовляв “Ігорович, виходь розповідай, що там по тренуванню сьогодні”. Я ж ходжу і розказую всім, що тренером буду топовим (усміхається). Зараз закінчую навчання в інституті на магістратурі, диплом тренера-реабілітолога вже майже на руках.
– Продовж фразу “Якби не футбол, то я б…”
– Навіть не знаю, якось би крутився, щось думав (сміється). Чесно взагалі не уявляю таке життя. Крім футболу інших варіантів не бачу, в цій сфері я ще з 6-ти років. Тим більше, що і брат мій займався, тож вже років з 4-ох я знав, ким хочу бути. Батьки спочатку хотіли цього більше, а потім я вже й сам захопився.
– Останнє запитання. Якби ти міг запросити на обід будь-яку людину на планеті – хто б це був і чому?
– Можливо, Трампа запросив би, пацани травлять мене, коли я на базу заїжджаю – кажуть Трамп приїхав (сміється). Якщо серйозно, то зібрав би всіх своїх родичів, розкиданих по світу. Адже бачимося рідко, раз на 10 років. Зібрав би їх і повечеряли б у сімейному колі. Де? Звичайно ж, в тому Донецьку, який ми всі знали раніше.
