Друга ліга України насправді дуже цікавий турнір, сьогодні там виступає чимало старих і нових команд. Ігор Шевчук зателефонував хорошому знайомому, який зараз грає за харківський “Метал” – Володимиру Танчику. Ексгравець низки українських клубів розповів чимало інсайдів нашому інтерв’юеру. Зокрема про харківський “Метал”, Ярославського і Краснікова, заборгованості в “Карпатах” та навіть поговорили про нещодавній вчинок Мессі.
– Твій перехід в “Метал” – це два кроки назад чи крок вперед?
– Можна сказати, що це не є кроки вперед чи назад, все буде видно з часом. Звісно, якщо судити по лігах, то так, це швидше крок назад. Але я там побув та побачив, що це команда з великими амбіціями тому, я вважаю, що це крок вперед. Ми це все побачимо через кілька років, як воно буде. Якщо дивитись глобально, то це крок вперед. Я продовжив контракт з “Металом” ще на 1.5 роки, тому ще буду в команді, як мінімум до літа 2022-го року.
– Розкажи детальніше про клуб, інфраструктуру. Які взагалі перспективи?
– Як всім відомо, клуб знаходиться в Харкові, наш президент – Євген Красніков, який працював свого часу в “Металісті”. В нас хороша адміністрація, якісні футболісти і класні умови. Ми зараз в Другій лізі на першому місці, занадто далеко не дивимось, але наше завдання – вихід в Першу лігу. Вже на пів шляху до цього, згодом будемо грати і намагатись потрапити в УПЛ. За цих 1.5 роки мого контракту хотілось би вийти до вищого дивізіону. Конкретних завдань, щоб потрапити в єврокубки поки що немає. Потрібно закріпитись тут, де ми є зараз. Наразі в нас все виходить, в майбутньому хочемо вийти в Першу лігу і показувати себе вже там на хорошому рівні, а згодом вже й УПЛ. Час покаже. Тренуємось ми на колишньому стадіоні “Геліоса”, це як наша база. Поле там якісне, постійно за ним доглядають, поливають. Офіційні матчі приймаємо на “Сонячному”, це стадіон, який вміщує приблизно 5000 глядачів і поле там теж хороше. Чому не граємо на ОСК “Металіст” я, чесно кажучи, не питав, це більше питання до президента. Можливо, поки що в Другій лізі немає сенсу грати на такому великому стадіоні, а, може, це пов’язано з карантинною ситуацією. Глядачів немає, який сенс використовувати такий великий стадіон, ми граємо собі на компактному.
– Відомий український блоґер Андрій Колесник зараз знімає серіал про “Метал”. Дивився ті серії, що вийшли?
– Так, дві серії вийшли, їх дивився. Це перший клуб в якому я знаходжусь, де таке знімають. Цікаво подивитись, як воно виглядає з боку. Мені сподобались перших дві серії. Я навіть не знав, що буде серіал. Ми пішли у відпустку, а я потім захожу в Інстаґрам і бачу, що “Метал” випустив серіал. На тренуваннях постійно знімають, для якогось звіту, то не звертаєш сильної уваги на це.
– Як взагалі в ролі тренера із тактики блоґер і чи працюють ці речі в 2 лізі?
– Чесно, я не знаю як щодо блоґера, але він є помічником тренера. Працює з тренерським штабом, як було сказано в серіалі. Сильно допомагає їм, розбирає матчі, вдається працювати з медіа. Вважаю, що він дуже добре показує ті моменти, нарізки команд, атака, контроль, втрати, сильні та слабкі сторони, все розписано детально і це дуже зручно. Його робота є якісною. Я не думаю про те, що він блоґер, сприймаю його як працівника команди, хорошого фахівця.
– Вже в наступному сезоні в Першій лізі ми можемо побачити матч “Метал” – “Металіст-1925”. Це буде жорсткий бій за Харків?
– Вважаю, що так. Тут точно команди між собою не дружать. Не знаю за вболівальників, хто кого буде підтримувати, але настрій між клубами буде дуже серйозний. Всі розуміють, що той хто краще буде грати, того футбольний Харків і буде. На мою думку, в будь-якому випадку буде дуже цікаво і Харків від цього тільки виграє. Можна сказати, що це буде харківське Ель Класіко.
– Чому “Металу” так легко в 2 лізі? Рівень інших команд – дно?
– Я би не сказав, що дно. Конкретно про нашу команду говорити, то вона дуже хороша. Багато футболістів, які грали в УПЛ, Першій лізі, вони є досвідчені. Інші клуби також є якісними, були важкі матчі: “Металург”, “Таврія”, “Кривбас”. Це все лідери. Але були і серйозні поєдинки з тою самою “Енергією”, команда закривається та проти неї грати не дуже зручно, важко зламати. Ми добре працюємо, повністю віддаємось на полі, наші тренери вдало підбирають тактику під кожну команду. Матчі насправді завжди є важкими до першого голу. Якщо не забиваємо, затягуємо з голами, то наступні хвилини проходять напряжно та нервово. Вдалось забити, то вже стає легше, відчуваємо більшу впевненість.
– На твою думку, якби “Метал” теперішнім складом виступав в УПЛ, то яке би місце зайняли?
– Чесно кажучи, то в мене було таке, що я над цим думав. Вважаю, що ми би боролися за середину таблиці. Якщо взяти команди, які набрали зовсім небагато очок, то ми не гірше би зіграли. Насправді я розумію, що зараз дуже велика конкуренція в УПЛ, всі команди рівні, комусь пощастило, а комусь ні. Не знаю, якби склалось в нас. Але по людях, інфраструктурі, роботі персоналу, то ми би змогли грати у Вищій лізі, а яке місце би зайняли, то важко сказати. За топ-6 думаю ще би не поборолись, ще зарано. Не те, що ми не можемо, просто зараз команда налаштована на Другу і Першу лігу. Якщо би в нас був час, то ми би перелаштуватися на УПЛ, там зовсім інші швидкості й команди. Зараз це ще зарано.
– Папа Гуйе, Фомін, Люлька, Танчик. Ціла плеяда гравців, які у свій час розривали УПЛ. Що ви забули в Другій лізі?
– Можу сказати, що якби ми були в іншій команді, тоді це було би дивно чути. Але “Метал”, на мою думку, це старий “Металіст”. Просто така ситуація склалась всім відома, що потрібно розпочинати заново. “Метал” – це тимчасово команда Другої ліги. Пройде півтора роки, ми вже не будемо тут. Сподіваюсь, що через пів року вже будемо грати в Першій лізі. Більша половина вболівальників вважає, що “Метал” – це минулий “Металіст”, це звісно моя особиста думка, але чимало фанатів вважає так само.
– Сьогодні саме “Метал” сприймають як клуб, на платформі якого відновиться колишній “Металіст”. Чи віриш ти у це і в повернення Ярославського?
– Я не знаю, які там насправді справи. Це все чутки, але я це теж чув. Я вірю, що “Металіст” повернеться. А кому це робити, як не Краснікову і Ярославському. Красніков зробив команду з нуля, займався всіма справами, збирав футболістів, тренерів, персонал, все повністю. Все йде до цього. Не можна ж взяти команду і відразу грати в УПЛ. Потрібно все робити поступово, будувати з нуля потрошки, з Другої ліги. Все зараз в правильному русі та все повертається, тому вірю в те, що “Металіст” відновиться.
– Ти грав за багато команд. Назви трійку найкращих тренерів, які тебе тренували.
– Тут треба подумати. Дійсно важке питання. В мене так вийшло, що потрібен був кожен тренер, в той час, де я був. В дитинстві чогось навчили, згодом вже в дорослому футболі. Кожен наставник своє щось залишав мені. Вибрати найкращих тренерів – це важко. Всі для мене зробили дуже багато, зі всіма залишились хороші відносини.
– Навіщо ти переходив до “Карпат”? Хіба не бачив, що ситуація не є перспективною?
– В мене не було такого бажання переходити, я знав, що там проблеми. Склалось так, що в мене була травма і я довго відновлювався. Спілкувався з Санжаром, з яким я працював у “Олімпіку” і він мене вмовив. Сказав, що все буде добре і нормально, ось так я і перейшов. Коли підписував контракт, то мені директор Ростислав Ящишин також говорив, що є проблеми. Попередив, яка є ситуація. Я все-таки вирішив підписати контракт на чотири місяці, хоча й розумів, як воно все може бути. Мені Санжар говорив, що все добре, ми дограємо, хороша команда. Все так вийшло, що я вирішив перейти. Я був готовий до затримок зарплати, але я ж не знав, що буде така ситуація, яка склалась. Якби не Санжар, то мене би в “Карпатах” не було. Навіть би пропозиції, напевно, не було від них. Трансфер би не здійснився точно, якби не Роман Миколайович, без нього такої розмови і не було б.
– “Карпати” з тобою розрахувались повністю?
– Ні. За п’ять чи шість місяців була одна зарплата. Два місяці по 50% через карантин. Були обіцянки повернути гроші, що все віддадуть. Це я чув і від найголовнішого на командних зборах. Тоді говорили, що розрахуються з футболістами і все в процесі. Проте станом на тепер мені винні зарплату за чотири місяці.
– Зараз стежиш за цією командою?
– Так. Там залишились молоді пацани, з якими я грав, мені було цікаво дивитись. За “Карпатами” Галич теж стежив. Я так зрозумів, що багато туди й пішли, якось розійшлись. Дивився матчі обох команд. Можу сказати, що важко “Карпатам”, вони дуже молоді. А в Другій лізі грають мужики, які є більш досвідчені, тому молодим хлопцям там доволі непросто.
– Три роки, проведених у “Севастополі”. Сильно сумуєш за тим часом?
– Так, сильно сумую. Тоді був дуже сильний чемпіонат, набагато, ніж зараз. Багато команд було. В Севастополі вболівальники любили футбол дійсно. В пам’яті залишилось чимало хороших моментів. Саме місто класне, знаходиться біля моря, там було приємно жити. Стадіон вміщує приблизно сім тисяч. Люди намагались якось дістати квитки на футбол. Відкриваються каси і за дві години все скуповували. Дуже багато бажаючих було, а вони не могли потрапити на футбол в Першій лізі. Гімн Севастополя перед матчем, коли весь стадіон стоїть і вже навіть коли музика вимикалася, то люди співали далі. Дуже круто і душевно було. Стадіон був маленький, але грати там було комфортно.
– Крим – це Україна?
– Вважаю, що так. Звісно, що Крим – це Україна!
– Також ти встиг пограти в Польщі. Футболісти, з якими ми розмовляли кажуть, що футбол там не дуже, але інфраструктура розвивається. Погоджуєшся і що можеш розповісти з власного досвіду?
– Так, я повністю погоджуюсь. Там все на більш високому рівні. Якщо брати медіа, то там більше якісної картинки, по всій Європі можуть Польщу показувати. Стадіони хороші, чимало класних. Більшість команд перебувають на бюджеті міста. Коли я грав в Ленчні, то була команда, яка грала на область, якась сьома ліга. Але їм місто побудувало стадіон, як “Арена Львів”, такий великий. Команда зараз, здається, добралась до Другої ліги, вже давно не стежив за ними, але стадіон там крутий. Багато чого будується: стадіони, спортивні зали, цілі арени і комплекси. Розвивається також жіночий футбол, багато команд, є бази для них. Вважаю, що наші клуби сильніші, але там більш рівні. В них постійно боротьба, віддача, високі захисники, до кінця змагаються. Результати там непередбачувані. Остання команда може здобути перемогу над “Легією” з рахунком 3:0 в себе вдома. В них це здається нормальним, не супер сенсація, як в нас, коли хтось обіграє “Шахтар”.
– Якою мовою ти спілкувався в Польщі коли грав і в Угорщині?
– В мене так вийшло, що я приїхав в “Рух” Хожув, це була моя перша команда в Польщі. Там був пацан з Росії, розмовляв російською і він мене взяв під своє крило, сильно мені допомагав. Мені важко йшла польська мова. А коли я вже перейшов до іншого клубу, де не було російськомовних, то потрібно було вчити польську. Вона насправді не така й важка, через місяць-півтора я вже майже все розумів, але важко було щось пояснити своїми словами. З часом я більше спілкувався з хлопцями та вже з їхньою допомогою міг спілкуватись і мене вже розуміли. В Угорщині дуже важка мова, ні одного слова не розумів. Мені пощастило, що там був Надь, воротар, який ще за “Говерлу” грав. Він добре знав угорську, був моїм перекладачем, допомагав мені у всьому.
– Чому чимало українських футболістів не можуть заграти в європейських чемпіонатах. Через незнання іноземних мов?
– Вважаю, що найперше це те, що в нас не європейський паспорт і ми вважаємось легіонерами. А згодом вже, звісно, спілкування з партнерами, з командою. Потрібно розуміти, що від тебе хочуть. Все-таки ж є українці, які грають. Багато наших в Польщі, в Угорщині. Все залежить від людини і як складеться ситуація. Ти можеш поїхати в команду, а на твоїй позиції буде ще одна людина, але в неї європейський паспорт, то виберуть її. Обставини можуть різні.
– Ти провів деякий час в “Чорноморці”. Ходять чутки, що ця команда скоро припинить існування. Це буде серйозною втратою для українського футболу?
– Якщо так дійсно буде, то це дуже шкода. Ми і без цього втратили багато команд: “Дніпро”, “Металіст”, “Таврія”. Не хотілось би втрачати “Чорноморець”. Це команда з історією, потрібно її зберегти. Тим більше в них велике місто, багато вболівальників, які люблять футбол і підтримують свою команду.
– Тобі довелось змінити чимало клубів, який вважаєш рідним?
– Ну тут знову ж таки так само, як з тренерами. У кожному клубі я залишав свою частинку. Завжди старався заради клуба, хотілось тільки перемагати. Можу відзначити “Севастополь”, Тому що дуже великий рівень там був, тренери, сильні футболісти, які пограли в Лізі Чемпіонів. Пік моєї форми був там. А загалом всім клубам вдячний та стежу за ними.
– Що відчуває футболіст, який дебютує за команду і отримує червону картку?
– Це я в “Олімпіку”? (сміється – прим.). Червону завжди неприємно отримувати. Ми тоді програвали 2:0 і в “Динамо” було дві червоні, не так багато часу залишалося. Більше засмутився за цей момент, коли я отримав червону, сильно обрізався і пішла контратака. Ну і ще й новенький, пропускаю другий матч, отримав червону в дебютному, може мені взагалі більше шансу не дадуть. Ось таке в голові було, неприємно.
– Чому в тебе завжди 34 номер на спині?
– Ще коли я завершив школу, перейшов до професійної команди “Княжа-2” і там був тренер Марущак, він сам вибрав. В мене різні номери були, але він наголосив на 34, я тоді ще не до кінця зрозумів. А згодом тренер пояснив, що був такий танк “Т-34” і він, можна сказати, виграв війну. Танк був маленький, швидкий. Татові моєму сподобалось, зрозумів цю тему. Казали, щоб коли я переходив до нової команди, то брав 34 номер. І так вийшло, що він не сильно популярний та в багатьох клубах був вільним.
– Ти є гравцем із низьким ростом. Виділи плюси і мінуси такого цього?
– Плюси – це те, що стартова швидкість хороша, спритність, швидко можу змінити сторони, володіння м’ячем. Мінуси, звісно, що це заважає грати на “другому поверсі”, в боротьбі. Але насправді багато маленьких футболістів можуть виграти верхові протистояння, все залежить від людини. З усіх мінусів завжди можна зробити плюси. Мій зріст – 166 сантиметрів.
– Нещодавно ще один футболіст невеликого зросту психанув і вдарив суперника по голові. Бачив той епізод і як його можеш прокоментувати?
– Це ти про Мессі? (сміється – прим.). Я дивився цю гру по інтернету, а той момент вже не бачив, бо пропав зв’язок. Його весь матч били, штовхали, провокували. Моя думка, що це просто емоції, тому він відмахнувся. Вже не зміг втриматись. Не бачив якоїсь агресії, це виняток, таке буває. Я є вболівальником “Барси” і Мессі, але хотів би, щоб він пішов з клубу. Керівництво там таке чудить, приймає такі рішення, що йому буде важко. Не бачу перспектив, щоб “Барселона” виграла ЛЧ або Ла Лігу. Було би цікаво на нього подивитись в “ПСЖ” чи “Ман Сіті”, там в нього більше шансів виграти Лігу Чемпіонів.
– Що ти останнє шукав у гуглі?
– Шукав якраз трансляцію суперкубку Іспанії, на різних сайтах намагався знайти, тому що, на жаль, по телевізору не показували.
– Яку найбільшу брехню ти коли-небудь говорив?
– Що я ніколи не буду більше їсти солодке (сміється – прим.). Дуже люблю шоколадки, цукерки та інші солодощі.
– Який твій найбільший страх?
– Мій найбільший страх це, напевно, жаби і змії. Ніколи не знаєш, що від них очікувати (сміється – прим.).
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Два бійці. Один маленький, технічний, верткий. Другий – типу Карелін, один коронний зaхвaт, з якого ніхто не виривався і все. Перед виходом нa килим тренер каже маленькому: “Головне не попади у захват, a там по очках виграєш”. Гонг. Хвилина-дві і тут маленький потрапляє в той самий зaхвaт. Тренер хапається за голову розвертається і йде. Тут приголомшливі аплодисменти і оголошують, що його борець переміг. Тренер до борця:
– Як? Ти ж в захват потрапив!
– Тренере, скрутив він мене, зітхнути не можу, тут дивлюся – яйця теліпаються, ну, я їх і хватанув зубами …
–Ну і?
– Ви не уявляєте, тренере, що може людина, вкусивши себе зa яйця.
