Після здобуття бронзи у чемпіонаті Білорусі разом з “Торпедо-БелАЗ” із Жодіна і кваліфікації в Лігу Європи, наш гість повернувся до України. В результаті довгої та душевної бесіди Ігор Шевчук записав одне з найоб’ємніших та найзмістовніших інтерв’ю на “Брутальному футболі”. Ексгравець “Карпат”, “Таврії”, “Кривбасу”, “Руху” та низки інших європейських клубів розповів про ситуацію в Республіці Білорусь, пригадав Лігу Європи з “Карпатами”, розповів про своє прокляття в Угорщині. Також поділився своєю історією кохання з дружиною та ексклюзивно для “Брутального футболу” зізнався, ким буде Юрій Габовда після завершення кар’єри гравця.
– Привіт! Як ти, чим зараз займаєшся?
– Приїхав додому після тривалої павзи. Сумував за всіма, за друзями. Зараз вже п’ять днів вдома, але накопичилось багато справ, які моя дружина сама не може вирішити, тому допомагаю їй. Поки що закриваю деякі питання, їжджу по справах, тому смак відпустки ще не відчув.
– Сезон у Білорусі завершено. Твоя команда взяла третє місце. Лише три очки забракло до першого місця. Сильно прикро?
– Якщо дивитись тепер на ситуацію та на турнірну таблицю, то дуже прикро. Тренер це говорив на бенкеті після сезону і самі хлопці розуміють, де вони загубили очки. У необов’язкових матчах, проти слабших суперників. Навіть коли я прийшов до команди, то залишалось десять турів до завершення чемпіонату. Ми зіграли перший поєдинок проти “Руха” на виїзді – 3:3. Ще тоді тренер у роздягальні після матчу сказав, щоб запам’ятали його слова, що ми будемо рахувати ті очки, які ось так втрачаємо. Ті слова дуже відклались у моїй пам’яті. Та реально зараз дивишся і розумієш, що лише три очки до золота, а два до срібла. Проте ми все одно зробили велику справу, тому можемо бути задоволені.
– Дали вам призові?
– Гроші пообіцяли, все потихеньку буде закриватись. Ми знали, які будуть премії, вони хороші. З цим проблем немає та протягом сезону ніяких питань і не виникало. Все вчасно та нормально.
– Ти провів один із своїх найкращих періодів у кар’єрі. 10 матчів, 6 голів, 1 асист. Результативність приходить з досвідом?
– Напевно так зірки склались та Бог мене направив, що потрібно сюди йти. В принципі цей період мені був потрібен, як ковток свіжого повітря. Зараз я ні про що не шкодую, оглядаючись назад, тобто я зробив правильний вибір. Я щасливий. Взагалі в Білорусі мені вдається добре грати, що за “Динамо”, що за “Граніт”. Мій чемпіонат, можна так сказати.
– Що там взагалі в Білорусі, яка ситуація з коронавірусом?
– Вона є, люди хворіють, звичайно. Але як бачите, чемпіонат не припинявся. Читав інтерв’ю Григорчука, він на цьому наголошував і вважав, що це правильно. Дякувати Богу, що всі залишились здорові. Хлопці, які хворіли, то повертались назад грати. Головне в житті – здоров’я людини. Чемпіонат не зупинили, так як в Угорщині чи Україні, вони просто втратили час.
– Дуже багато українських гравців, тренерів справді хорошого рівня працюють в Білорусі і фактично зовсім нема білоруських футболістів в Україні. Як гадаєш, в чому причини?
– А ось ця тенденція спостерігається останніх років десять. До того, згадайте, скільки білорусів було, в тих же “Карпатах” і кожен з них себе добре проявляв. Можливо приїжджають менше, через те, що змінився підхід саме тут, в Україні. Грає більшість саме наших молодих виконавців. Надають перевагу українцям, я зараз за цим спостерігаю і з такою білою заздрістю. Дивлюсь на пацанів, який вони мають шанс себе реалізовувати. Просто його не використати, то треба бути максимальним ледарем або безголовим. Потрібно за таку нагоду вчепитися зубами та не відпускати її, а працювати та досягати результату. Колись набагато важче було молодим хлопцям пробитись в основу команди. Беріть цей шанс та прогресуйте, все у ваших руках!
– В Україні ти грав за “Карпати”, “Кривбас”, “Таврію” та “Рух”. Три з цих чотирьох клубів фактично розвалились. Не переживаєш за “Рух”?
– (Сміється – прим.). Нічого собі, якщо так задуматись, то дійсно. Аж не віриться, то були топові команди. З тим, як все відбувається в “Руха”, то я би за них не переживав. Плани грандіозні, академія будується. Вважаю, що клуб точно не мав би зникнути, а виключно прогресувати. Все покаже час, адже ми не знаємо, що буде завтра. Переді мною стояло завдання вивести команду в Першу лігу, я її чесно виконав, а далі повернувся на той рівень, на якому повинен грати. Поїхав до Угорщини у вищу лігу.
– Ти справжній фанат “Карпат”, ексгравець та вихованець. Але грав за іншу команду з Львівщини – “Рух”. Чи ніхто тобі не говорив, що це зрада?
– Було таке. В першу чергу було неприємно від фанатів це почути, але десь я їх можу зрозуміти. Вболівальники для мене у свій час зробили дуже багато і я це ніколи не забуду! Досі залишаюся зі всіма у хороших відносинах, саме з тими фанатами, який весь цей двіж почали. Ніяких образ в мене на них немає. Була така життєва ситуація, що потрібно було залишатись вдома та шукати якусь команду саме у Львові. Я мав дуже велике бажання бути в “Карпатах”, але його було замало. Керівництво не бачило мене, не хотіли пускати до першої команди. Десь я отримав від фанатів по вухах, але я це сприймаю нормально. В якійсь мірі це зрада, тому я розумію справжніх вболівальників “левів”. Корінний карпатівець, пройшов всю школу. “Карпати” для мене це не порожнє місце, вони в мене в серці на все життя! Якщо переосмислити то так, десь з мого боку була така маленька зрада.
– Ти був в “Карпатах” тоді коли вони грали в Лізі Європи. Розкажи про цей період.
– Це неймовірний період! Я не знаю, як так сталось, але вчора я от шукав деякі свої речі та натрапив на коробку, де в мене зберігаються старі фотографії. Там якраз були ті знимки, з періоду, коли ми грали в Лізі Європи. Зараз дивлячись на це, я потрапляю в якусь казку. Просто реально не віриться, як за такий короткий проміжок часу все могли знищити та розвалити. Виринають ті спогади зі смутком та сльозами на очах. Реально, те, що відбулося тоді, просто не передати. Особисто для мене як для молодого гравця, коли я роблю перші кроки у серйозному футболі, а тренер довіряє та випускає тебе на матчі проти ПСЖ і “Севільї” чи навіть того ж “Рейк’явіка”. Коли ти дивишся на переповнені трибуни і вболівальники скандують твоє ім’я та прізвище. Молодого гравця, який в принципі ще нічого не заслужив та не показав. Це дійсно дорогого вартує та залишиться в пам’яті назавжди. Сподіваюсь, що такі часи в “Карпатах” ще повернуться. Хотів би бути причетним до цих подій, можливо, вже не як гравець, а тренер чи директор. Хочу, щоб ця мрія стала реальністю.
– Чому ти не міг пробитись в основу команди?
– Якщо по суті, то крім мене могли закріпитись як мінімум 70% золотого дублю в той час. Така була політика. Ми виграли в тому періоді, коли “Карпати” вийшли перший раз в ЛЄ з Кононовим, то молодіжка взяла золото, це був я, Фурта, Мартинюк, Сагайдак, Сворак, Гурський, Гірський, Когут, Новак, Куцяба. На ось цих гравцях можна було робити кістяк “Карпат”, саме на своїх вихованцях, так як цього хотіли вболівальники. Чому цього не сталось, я не знаю. Уявіть, якби зараз наші молоді пацани взяли золото, то їх би всіх забрали в основну команду. А тоді такого шансу не було. Потрапити в заявку було щастям. Нічого не маю проти легіонерів, але деколи таких незрозумілих возили просто пачками. Відмивали гроші, між собою щось “мутили”, а той гравець не зіграв жодного матчу. Це було прикро, от нам пацанам, які отримували стакан “сємєчек” на зарплату і бились за місце в основній команді. Пам’ятаю це як сьогодні, я отримував 300 доларів. Дебютував проти київського “Динамо”, потім грав у Лізі Європи і це все з такою зарплатою, в той час як поруч зі мною набрали легіонерів, які отримували десятки тисяч євро. Це безглуздо та прикро. Не пробився, тому що не було довіри. Коли в мене виникав шанс, коли тренер в мене вірив та давав його. Тобі виділяють 10-15 хвилин, якщо я не заб’ю або не віддам гольову передачу, то все. Наступних 10 матчів ти можеш не потрапити в заявку. Якщо цього не зробив, то в нас є незрозумілі легіонери та вони будуть грати, а ти сиди та чекай свого шансу.
– Минулого літа ти міг повернутись до “Карпат”, я особисто це знаю, бо я бачив тебе на базі і ти тренувався з командою. Чому не перейшов?
– Так, дійсно була така пропозиція від Чижевського. При тому, що я погодився на зменшення умов. Якщо я покидаю Угорщину і повертаюсь до “Карпат”, то зарплата буде менше. Підозрював одразу, що шансів повернутись буде мало. Та в принципі це і сказав Арсенійовичу. Я приймаю вашу пропозицію та готовий за вас битись. Я знаю цього тренера, як людину – топовий мужик! Він сказав, що поговорить та спробує за мене запитати. А за кілька днів подзвонив та сказав, що керівництво не дало добро. Ось і все.
– В тебе дуже хороші стосунки з ультрас “Карпат”. Як так склалось?
– Я по собі досить-таки відкрита людина та все, що я говорю та показую на футбольному полі, то все від душі. “Карпати” для мене завжди були мрією. Якби моя воля, то провів би все життя в цій команді. Я хотів стати легендою так само, як мій дядько Янош Габовда. В мене це було в серці та в крові. Напевно, через те, що я віддавався на максимум в молодіжному складі, забивав голи та приносив команді перемоги. Ультрас ходили на матчі дублю та ми були, як одна сім’я. Я був завжди відкритий до них, спілкувався зі всіма. Завжди показував приклад іншим. На виїздах допомагав фанатам чим міг. Був щирий, мабуть через це і заслужив такої поваги від них.
– Твій дядько, Янош Габовда, є справжньою легендою “Карпат”: один з найкращих бомбардирів команди, володар кубка СРСР. Ти рівнявся на нього?
– Так! Я відразу на нього рівнявся. Одного разу батько показав мені книгу, яка була пов’язана з “Карпатами”, в той період, коли вони виграли кубок СРСР в 1969-му році. Було багато написано про дядька. Мені було десь 8-9 років, а з шести років я почав займатись футболом. Тато мене вчив, прививав до футболу, розказував багато про дядька, свого рідного брата. З дитинства була думка, що розпочати саме з “Карпат”.
– Як тобі ця ситуація, що зараз з “Карпатами”?
– Болюча тема… Наразі якщо чесно, я не бачу з неї виходу. Знаю багато чого, був у багатьох подіях. Але мої сподівання не виправдовуються. Поки що це дуже прикро, хотілось би, щоб цьому хаосу була поставлена вже нарешті крапка. Щоб швидше хтось відродився. Бо починаєш читати новини, а там одні “Карпати”, другі, треті. Вже не встигаєш за всіма спостерігати. Хотілось би, щоб новітня історія почала процвітати та прогресувати, тому що львівський вболівальник заслужив на це. В ідеалі хочеться, щоб стара історія не вмерла. Якщо є бодай мінімальний шанс, то хай так буде. Хоча всі прекрасно розуміють, що це 1% зі 100.
– Відносно нещодавно відбувся конфлікт Чижевського-Болотнікова. У коментарях на Facebook ти доволі грубо відповів Болотнікову.
– Та яке грубо, де ви там таке бачили? Навпаки, скажу чесно, що люди, які це бачили, мене підтримали. Я нічого не маю проти Болотнікова. Ми тісно не знайомі та бачились лише одного разу. Навпаки вважав його нормальною та адекватною людиною. Але своїх слів назад я не забираю. Все, що написав в коментарі, те і думаю. Він не правий в ситуації з Чижевським, на всі 100%.
– Угорщина. Ти змінив три команди за три роки. Чому так? І що там взагалі відбувається з футболом?
– Якось так ситуація складалась, як прокляття. Я завжди залишався перед собою чесним та наполегливо працював. Тому виникали інші варіанти продовження кар’єри в Угорщині. Коли я перейшов у “Бальмазуйварош”, то команда тільки вийшла у вищу лігу і завдання було залишитись. Ми зібрали класний колектив, як справжню футбольну сім’ю. Але те, як ми вилетіли, це просто максимально незаслужено. Ми обіграли ту команду, яка боролась з нами за виживання тричі в сезоні. Наприкінці у вас по 35 очок, а вилітаємо ми, то це як мінімум неправильно. Ну і з цього року і розпочалось. Вилетів з ними, отримав пропозицію від “Галадаша”. Хороша команда, з інфраструктурою, вища ліга та з легендарним Габором Кіраєм у воротах. Все здавалось добре, граємо, боремось, а потім “бац” і вилітаємо. Згодом отримав травму і на наступний день дзвінок з вищої ліги. Я був готовий перейти, але відразу попередив, що в мене ушкодження та мені треба місяць часу на відновлення, ну і мені відмовили. Я залишився в “Галадаші” та провів половину сезону ще в першій лізі. А вже взимку надійшла пропозиція від “Дебрецена”. Звичайно, що я її прийняв, адже цей клуб – бренд угорського футболу. Все, перейшов до них і знову вилетіли. Якесь прокляття, я не знаю… Але всюди де я грав, то віддавався на повну та був лідером команди. Якби був поганим, то мене не запрошували би в інші клуби. Я виконував хорошу роботу, працював та отримував пропозиції. Те що ми вилітали, це якийсь злий рок.
– Ти говорив, що володієш угорськими матюками. Три матюки на угорській мові.
– Menj a picsaba , a kurva anyád , bazmeg (іди в п…зду, й…б твою мать, їб…ть або бл…дь – останнє має два значення).
– Усі тебе знають, як справжнього патріота України. Що було би краще для нас: якби президентом залишився Порошенко, чи добре, що є Зеленський?
– За 28 років, напевно, хотілось ту людину, яка є простою та з народу. Ми її отримали. Більшість хотіло та мріяло про це. Вважаю, що якби всі депутати, вищі органи, всі разом допомагали президенту більше, то ми би йшли швидшими кроками вперед. Нічого не маю проти Зеленського. Я в нього ще вірю!
– Що тебе найбільше вразило в Криму? Крим російський чи український, чи взагалі самі по собі?
– Крим український! Із задоволенням туди би поїхав. Там був неймовірний час, який ми провели зі своєю сім’єю. Моя дружина там завагітніла. Тільки найкращі спогади про Крим. В мене є смуток за ним.
– Ти родом з Мукачева. Три речі, які є на Закарпатті, а в інших куточках України немає.
– Бограч, просто топовий. Такого ніде немає. Також свій діалект та вино.
– Які твої головні цінності в житті?
– Віра, надія та любов.
– Якби ти міг щось змінити у своєму дитинстві, щоб це було?
– В принципі я все сприймаю так, як мені дав Бог. Воно було нелегке, але якби щось я змінив, то можливо не мав би те, що є зараз.
– Для тебе є щось серйозне, щось таке, про що не можна жартувати?
– Релігія. Я дуже сильно вірю в Бога. Якщо чую, що з нього глузують, то це буде неприємно.
– Ти справжній сім’янин. Розкажи про свою сім’ю.
– З дружиною познайомився в 11 класі. Я сидів позаду неї та як в тій пісні “дьоргав за косу”. Вона була така скромняга, дуже сором’язлива. Коли вона мені говорила “Привіт!”, то мій день вже вдавався. Я був душею компанії в класі. Мене дуже любили вчителі. Коли закидав якісь жарти, то їм подобалось. Почав загравати до своєї теперішньої дружини, у відповідь нічого особливо не отримував. Проте згодом розкачався і вже на випускному, в 11 класі, ми вперше поцілувались та почали зустрічатись. Був такий маленький період, після якого вона мене залишила. Я дуже страждав, але доля склалась так, що ми знову зійшлись. Вона в мене перша серйозна дівчина, а я в неї хлопець. Ось так ми вже разом 15 років. Дружина займалася художньою гімнастикою, була в збірній України. Згодом виступала в підтанцовці Софії Ротару. Я тоді був в складі “Карпат”, грошей не було, навіть не мав за що зводити її в кафе на піцу. Було таке, що вона приносила гроші з гастролей, їсти, тоді, коли в мене не було нічого. Вже після того, як пішов до “Кривбаса”, підписав хороший контракт, то забрав її та сказав, що всі гастролі та Софії Ротару завершились. Тепер я беру на себе відповідальність. Їй було нелегко все кинути, бо вона теж жила своїм життям. Після чого ми вже одружились, вона мені народила прекрасну донечку Сабінку, якій вже зараз шість рочків. Доця пішла за шляхом мами, займається художньою гімнастикою, а дружина її тренує. Тому ось така в нас спортивна сім’я.
– Є два типи футболістів – ті, які дивляться футбольні матчі і ті, які тільки в нього грають. Чи дивишся ти ігри, можливо, за когось топиш?
– Звичайно, що дивлюсь. Так, є гравці, які цього не роблять, бо наїдаються футболом. Але я вважаю, що потрібно дивитись та щось для себе брати корисне. З самого дитинства кумиром був Андрій Шевченко та його “Мілан”. Я хотів бути на нього дуже схожий. Він у 23 роки одружився, я сказав татові, що так само зроблю і так сталось. Вчора натрапив на свій щоденник, який вів ще в інтернаті, де записував свій кожен день. На першій сторінці Шевченко, на другій теж, вся біографія. Моя мрія здійснилась тим, що мені вдалось зіграти проти нього. Тоді він завершував вже в “Динамо”, а я грав у “Карпатах”. Був матч на виїзді, програли 1:0. Після цього поєдинку мені не пощастило взяти у нього футболку, тому що була справжня бійка в роздягальні за неї. Ми сиділи після гри, була тишина і тут стукають до нас, заходить Шевченко: “Здраствуйте, ребята. Извините, пожалуйста. Хорошо сегодня играли, не расстраивайтесь. Кто там просил мою футболку?”. Бля, як пів команди підірвалось, то треба було бачити (сміється – прим.). Зрештою, до кінця добігли Тубіч та Мілошевіч, футболку забрав Тубіч, вони вирішили між собою. А я отримав його футболку, коли вже грав за “Кривбас”. Попросив Дениса Бойка, щоб він привіз її. Це просто топ для мене! Класна та життєва історія. Потім я вже вболівав за Кріштіану Роналду та за ті клуби, де він грає.
– Які медіа або ютуб-програми українські про футбол ти дивишся, читаєш?
– Раніше дивився всі. І “Про Футбол” з Цигаником, і “Футбольний вікенд” з Денисовим. Як переїхав до Європи, то перший час дивився їх. В інстаграмі за “Брутальним футболом” стежу. А передачі останнім часом не дивлюсь.
– Ти сам би хотів бути футбольним експертом в майбутньому? На подкасти “Брутального” прийдеш в гості?
– Я вже чимало разів чув такі пропозиції від людей. Жартома і з Цигаником говорив. Він пообіцяв, що чекає мене в студії, але він сказав, що в мене ще є багато здоров’я та щоб я грав. Але я заскріню це, потім покажу, щоб ти мене не забув. Я би спробував, якщо чесно. Однак моя мрія після завершення кар’єри футболіста – стати тренером. Я дуже багато від всіх беру та відкладую собі. Вірю, що буду йти цим шляхом. Поки що маю категорію C, тому рухаємось далі. З українських тренерів подобається Сергій Ребров, з європейських Юрген Клопп. На подкасти? Якщо запрошуєте, то, звісно, прийду.
