Всі чудово знають П’єрлуїджі Колліну. Дехто пам’ятає його зі свистком на футбольному полі, а хтось знає тільки за тією особливістю, що він – лисий (через алопецію – хвороба, після якої випадає все волосся на тілі) і курує українських арбітрів. Мало хто знає, що він також виступав на позиції центрального півзахисника в аматорських командах “Дон Оріон” і “Паллавічіні”, що знаходяться в Італії. Потім подався до школи футбольних арбітрів, а згодом зарекомендував себе хорошим суддею Серії С2 і С1. Поступово, П’єр йшов до успіху. Після серії відсужених важливих матчів у середині 00-х, він почав вважатися чи не взірцем суддівства, як явища. Суворий, справедливий, відвертий, з почуттям гумору – однозначно, це його світла сторона. Але чи є темна? Як і в будь-якої людини, звичайно, є. Тільки вимірюється вона масштабними мірками, на відміну від звичайних людей.
Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, що П’єрлуїджі Колліна продовжить свій контракт з ФФУ на два роки. Попередній договір італійця, який став куратором системи суддівства в професійному футболі України в липні 2010-го, закінчується в червні цього року.
Для початку розберемося з тим, яким чином він потрапив до України. За офіційними даними, його запросив особисто Григорій Суркіс, який на той момент був президентом ФФУ. Чому ж саме його запросили до України навчати наших суддів? Можете не погодитися, але як суддя Колліна був досить таки посередній, а часом і зовсім міг, як зараз кажуть, “попливти”, перестаючи адекватно впливати на хід матчу. Велику роль у призначенні Колліни відіграла харизма і одіозність, яка йде всупереч професійним якостям. Суддя повинен залишатися непоміченим на полі, виконуючи виключно свої обов’язки, рівномірно справедливо для однієї та іншої команди. Колліна ж часто ставав вище за футболістів, в плані привернення до себе уваги.
Але я не буду стверджувати, що це погано, коли подібне має місце у футболі. Винятки завжди можливі, а інколи навіть і потрібні.
Не можу не навести приклад сміливості Колліни, в часи, коли він судив Серію А. Перед матчем він отримав конверт, всередині якого було 5 куль і записка “Шоста для alli generic name. тебе, якщо “Наполі” сьогодні не переможе”. Колліна вийшов і відсудив гру, в якій команда з Неаполя не перемогла, але і не програла, закінчивши матч з рахунком 0-0 на табло. Хоча, якби суддя після кожного подібного інциденту не виходив судити, то гріш йому ціна.
Та повернемося до наших баранів. З легкої руки журналістів, українських арбітрів почали називати “кастою недоторканих”. Закрита спільнота, клуб виключно для обраних, товариство без жодної відповідальності. Колліна навіть забороняє їм давати інтерв’ю для преси. А в демократичній країні, яка живе “по-новому” подібні обмеження абсолютно точно не вітаються з боку як футболістів, так і вболівальників. Інша справа, коли сам суддя відмовляється щось коментувати, але коли є подібна прописана заборона – це насторожує.
У 2005 році всі арбітри стали приватними підприємцями. Вони платять єдиний податок у розмірі 200 гривень щомісяця і у вільний від суддівства час мають повне право заробляти гроші у будь-який інший спосіб. А з появою у 2010-му італійського куратора П’єрлуїджі Колліни у них взагалі розпочалося “солодке життя”.
Виникає багато запитань. І до Колліни, який дипломатично може дати завуальовану відповідь на будь-яке питання, і до українських арбітів, які взагалі можуть нічого не відповідати, а тільки посміятися з нашого “бугурту”, і до ФФУ, в якій будуть казати, що потрібно розбиратися. Проте зараз ці питання тільки розігрівають градус суспільної настороженості, яка в один момент може перетворитися в щось інше. У щось, що не сподобається футбольним богам українського футболу. Кожен принциповий матч, кожне дербі супроводжується невдоволеннями зі сторони обох команд. Інколи є звинувачення в заангажованості судді до певної команди, інколи – в непослідовності і непрофесіоналізмі. І чим далі, тим більше зауважень. Деякі тренери пропонують повернути практику запрошення іноземних суддів до України. Але чи допоможе це? Колліна ж також іноземець, почесний суддя, професіонал. Саме він мав навчити за ці роки судити наших арбітрів. 5 років – це ж як весь термін навчання в престижному університеті. Тільки стипендія студентів в тисячу разів менша за гонорари арбітрів. Офіційні гонорари. І я чомусь думаю, що студенти за 5 років більше навчилися, ніж арбітри.
Зрештою, ще два роки кураторства Колліни. Хтось вітає це рішення, хтось ні. Люди будуть ставати на його захист, засліплені авторитетом італійця і казати: “А хто, якщо не він?”, а інші будуть відповідати: “Та пофіг хто, аби не він!”. Так і будемо жити, спостерігаючи чергові помилки, чергові скандали, чергові відмазки. Коли помиляються в сторону улюбленої команди – ну що ж, буває, арбітр не може за всім встежити. Коли помиляються проти неї – суддя під@р@s.
Дві сторони однієї медалі українського суддівства. І пролонгація ще на два роки, за які не варто очікувати змін. Якби вони мали бути – вже були б.
Омар Хайям колись написав чудовий вірш. Гімн українському суддівству, мабуть.
Не бойся, друг, сегодняшних невзгод!
Не сомневайся, время их сотрет.
Минута есть, отдай ее веселью,
А что потом придет, пускай придет!
Дідик Вадим, “Брутальний футбол”
