Грузинські “бендеровці”. Кар’єрний шлях братів Капанадзе

13 Сер, 2015| автор:

Брати Капанадзе були справжньою самобутньою епохою в історії української першості. Автанділ і Таріел залишили свій неповторний слід у вітчизняному футболі. Вони стали справжніми локальними легендами в Тернополі та Шепетівці, де захищали знамена місцевих «Ниви» та «Темпу» відповідно. Практично всю свою футбольну кар’єру вони провели пліч-о-пліч, разом переживаючи хвилини гордості та гіркоту поразок.

«Один не хоче тренуватися, так другий змусить. Удвох із братом веселіше. Навіть на полі зовсім інакше себе почуваєш. Може, поодинці і не стали б футболістами»

Таріел вважався умілим плеймейкером, а Автанділ – бігунком, який у «Ниві» перекваліфікувався в класного фінішера. Вершиною їхньої кар’єри стало 7-е місце з «Нивою» в сезоні 1997/98 і перемога в тому чемпіонаті над «Динамо».

Грузини з’явились на світ у грудні 1962 року і змалку, під керівництвом батька, почали займатись у футбольних школах грузинських команд. Вже у вісімнадцятилітньому віці вони стали захищати кольори тбіліського «Локомотива» і саме у цей час відбувається перша «розлука» між братами – у 1982 році Таріел відправляється на рік до тбіліського «Динамо» (де грає у дублі), а Автанділ продовжує боротись до місце в основі «залізничників». В 1983 році брати знову виступають разом за «Локомотив» (зміна тренерської ланки в «Динамо» призвів до конфлікту Таріела з Давидом Кіпіані) і разом його залишають за 3 сезони, ставши справжніми футбольними «пілігримами». Перебравшись до «Гурії» з міста Ланчхуті вони відкрили «скриньку Пандори» в пошуках постійного місця дислокації. Кар’єра в «Гурії» у братів явно не склалась (по 2 матчі на брата), тому вони шукають футбольного щастя в кутаїському «Торпедо». Останній став «темною сторінкою» в футбольній кар’єрі братів – Автанділ зламав руку в матчі з «Зорею» і надовго потрапив у лазарет, а Таріел отримав 10-ти матчеву дисквіліфікацію за сутичку з Федором Сорокою (відмахнувся ліктем). Звідки за рік брати перебираються в «Металург» із мальовничого Руставі. Ставши незамінними гравцями стартової одинадцятки, Капанадзе неодноразово тішили місцеву публіку футбольною майстерністю. Незважаючи на любов з боку місцевих шанувальників «гри мільйонів», тандем вирішує перебратись до «Горди» з того ж містечка (теперішній ФК «Руставі»). Саме тут вони розкрили повністю свій ігровий потенціал – Таріел зіграв 120 матчів та забив 29 м’ячів, граючи на позиції плеймейкера, а його брат Автанділ мав ще більш вражаючу статистику – 119/39. Після завершення їхнього шляху в грузинському Руставі, розпочався український вектор ігрової кар’єри братів – шепетівський та тернопільський.

«Темп» з Шепетівки на Хмельниччині був командою, яка блискавично крокувала до «футбольного Олімпу». З’явилася у 1990 році, в 1991-му виграла Кубок України серед аматорів і завдяки цьому успіхові зуміла увійти до елітного дивізіону прем’єрного чемпіонату України. Клуб був «дітищем» місцевого бізнесмена, вихідця з рідної братам Грузії –  Джумбера Нішніанідзе. Останній був організатором будівельного кооперативу «Темп» (виробництво цегли), який давав непоганий прибуток на початку 90-х років. Нішніанідзе разом з братом вирішили зробити місцевий футбольний проект (до речі, Автанділ Капанадзе одружений на дочці брата президента команди). Взагалі персона президента була дуже колоритною – він мішками вручав командам преміальні, брав кредити, щоб розрахуватись з гравцями у випадку заборгованостей, перегнав 18 машин для гравців тощо ;) Команда із Шепетівки була амбітна та непоступлива: «Ми були монолітним колективом, і всередині команди панувала прекрасна атмосфера». Найбільшими успіхами «Темпу» були перемоги над київським «Динамо» (1:0) та донецьким «Шахтарем» (3:1):

«Стадіон у нас був маленький, тому люди розташувалися навіть там, де не було сидячих місць. Здавалося, вони були скрізь. За такої підтримки було легко грати. Варто відзначити, що люди з’їхалися на футбол з інших міст і селищ».

Та з часом шепетівський «Темп» перетворився в грузинський анклав. Після того, як головним тренером команди став Реваз Дзодуашвілі, доходило до таких випадків, що на полі появлялось до 10-ти гравців із грузинським паспортом.

«Це ж чемпіонат України, а не Грузії. Повинен же бути якийсь ліміт. Навіть умовний. У Шепетівці трапився перебір. Адже рецепт успішної команди — це місцеві футболісти плюс якісні легіонери».

Разом із ігровими труднощами команду зачепила і фінансова криза. Президент в одиночку не міг втримувати команду «на плаву», а міська та обласна влада палець об палець не вдарила, щоб допомогти врятувати клуб.

«Заборгованість із зарплат сягала п’яти місяців. Якщо у 1993-1994-му Нішніанідзе міг приїхати на машині з чемоданом грошей і щедро преміювати гравців без особливої причини, то у 1995-му нам іноді видавали по 100 доларів. «Для підтримки штанів».

Тому перед братами стояв вихід – повертатись до Грузії, їхати в Росію чи залишатись в Україні. Серед українських клубів було лише три варіанти – «Волинь», «Нива» Вінниця чи «Нива» Тернопіль. Брати обрали останню, ні на секунду не пошкодуваши за свій вибір згодом: «Можу сказати, що я був абсолютно щасливий у Тернополі. Команда, місто, вболівальники…Все зійшлося воєдино».

 

Автанділа перекваліфікували у нападники, оскільки «Нива» переживала кадровий голод після від’їзду до Бельгії Олега Ящука. Таріел залишався грати у півзахисті. Найбільш знаковим матчем в футбольній кар’єрі братів став двобій із київським «Динамо», у якому тандем братів практично самотужки зуміли подолати столичний гранд. Після тієї перемоги вболівальники ще довго не відпускали команду на базу, дійшло до того, що на радостях останні почали розкачувати «Ікарус» «Ниви». Після матчу Валерій Васильович Лобановський з усією серйозністю заявив, що кияни програли найсильнішій команді України (очевидно на той момент ;). Ну і звісно, куди без курйозів, пов’язаних з Лобановським, Капанадзе та тренером «Ниви» Ігорем Яворським. В одному з інтерв’ю останній згадував про розмову з Метром на рахунок можливого трансферу грузинів до лав столичного клубу:

  • Лобановський: «Скільки років братам Капанадзе»?
  • Яворський: «По 37».
  • Лобановський: «Ти що травиш? Вони що, щось їдять?»
  • Яворський: «Сирок, яєшню» J (Яворський не зрозумів, що мова йде про певний допінг тощо)

Ставши місцевими зірками, брати могли дозволити собі навіть трішки порушувати закон. Автанділ згадував, що два роки їздив по Тернополю на грузинських номерах, хоч це було заборонено. Проте місцеві працівники ДАІ теж люди, теж фанати, тому закривали очі на такі «дрібниці».

На початку нульових брати залишили «Ниву», яка опустилась щаблем нижче в ієрархії української футбольної першості. Загалом статистика виступів грузинського тандему за тернопільський клуб просто таки вражає. Таріел за 156 матчів заколотив 23 м’ячі, а його брат за 134 матчі – 54. При цьому слід зважати на не зовсім юний вік грузин. Завершили свою футбольну кар’єру вони у Росії, в нижньоновгородському «Локомотиві». Зараз працюють дитячими тренерами в місцевій академії футболу. Попри життя в Росії, досі пишається тим, що його називали бандерівцем: «На сході країни, коли ми приїжджали, нас називали «бендерами». Хоча я не зовсім бандерівець, але сприймав це позитивно».

Ось такими колоритними були наші сьогоднішні герої, які стали дійсно “local hero” у вже рідних їм Тернополі та Шепетівці.


Menu Title