Три головні міфи збірної Шевченка

16 Лис, 2016| автор:

Одразу скажу, що цей матеріал — не бажання різко розкритикувати тренерський штаб на чолі з Шевченком, хоча місцями, читаючи його, може видатись, що саме цього прагне автор. Швидше за все, ця стаття є відповіддю усім Шевооптимістам, а таких, як показують опитування на всеукраїнських сайтах, що ставлять новоформованій команді Андрія Миколайовича оцінку “добре” або “відмінно”, аж до 80 відсотків. Ці люди здатні сипати компліментами і обожнювати людину за наявності результату, і “втоптувати у газон” за перших же невдач, нещадно закидуючи негативом (чим не ідеологія “Брутального Футболу”, – подумалось зараз вам). Зрештою, адже все справедливо? Є результати — хвалимо, провалюєтесь — знищуємо. Втім, тут я спробую обґрунтувати позицію щодо того, чому я апріорі не налаштований натхненно стосовно виступів збірної в 2017-ому році, і чому варто дуже обережно ставитись до її ігор та подальших успіхів.

збірна україни харків 2016

Відберемо головні тези, що звучать з уст колег-журналістів як основні досягнення штабу Шевченка-Ріанчо в порівнянні з їхнім “попєрєдніком”, розгялянувши ці “плюси” більш детально.

“Збірна України грає більше на атаку, креативно та результативно”

Щось підказує, що це говорять ті самі лицеміри, які у 2013-му році, із піною з рота строчили в коментарях про те, що Фоменко сам себе поставив тренером і добра з цього не буде, а потім самі засунули йому язика глибоко між двох булок, в перших рядах радіючи його перемогам (а в кінці знову кидали у нього фекаліями). Дозволю собі нагадати, що збірна під керівництвом Фоменка у 2013-ому році з 12-ти матчів програла лише один. Так-так, той самий у Парижі. Це збірна, яку вже поховали у відбірковому циклі на Чемпіонат світу, раптом розправила крила і зруйнувала поляків, чорногорців, завантаживши їм  на двох 7 м’ячів на виїзді (пригадати вам слалом Ярмоленка у Варшаві чи соло Безуса у Подґориці, якого боготворили, порівнюючи з Мессі?).

Це не говорячи про найбільшу перемогу в історії збірної над Сан-Марино, адже ви скажете, що це не “щетається”. Однак, будьмо відвертими, якщо будь-кого з вас запитають про найбільш пам’ятні, ефектні перемоги збірної за останні роки, ви згадаєте перемоги під керівництвом Михайла Івановича. І навіть поразки, як від збірної Іспанії, яка ледь ноги винесла з Києва, також інколи були такими, за які досі не соромно.

“Стилем” Шевченка називають атакувальність збірної і контроль м’яча. Звернімось до цифр. На провальному Євро-2016 ми увійшли до когорти команд, які найбільше володіли м’ячем впродовж ігрового часу, але який в біса з цього сенс, якщо ми його перекатуємо на своїй половині поля або не в “активній зоні” (тобто поблизу штрафного майданчика суперника). Ми 16% утримували м’яч поблизу воріт Північної Ірландії, 21% – проти Німеччини та Польщі. В матчі з Ісландією, у якому, як говорять “іксперти”, Шевченко “змінив все”, Україна володіла м’ячем аж 12% поблизу воріт гостей, з фінами — 15%. Це офіційна статистика, яку надає нам газета “Команда”, за що їй окремі цьоміки. Якщо ви звернете увагу на найважливіші компоненти в атаці, то будете здивовані – прогресивних змін у порівнянні з провальним виступом на Євро немає. З тією різницею, що нам ще пощастило не програти за каденції А.Ш.

Стата Євро ТТД

Україна-Ісландія ТТД

Україна - Фінляндія ТТД

 

Далі. Нам втирають, що завдяки омолодженню крайків у постатях Соболя і Бутка, ми почали більше і краще атакувати флангами. Справді, гострих передач стало в середньому трішечки більше (наприклад, 23 у матчі з фінами, 14 з ісландцями і лише 8 з німцями, 7 з північноірландцями і 16 з поляками), однак це теж доволі суб’єктивно. Ми пам’ятаємо, що на Євро Шевчук і Федецький також змушені були робити величезну кількість флангових подач через провал Ярмоленка з Коноплянкою. Тепер взаємодія стала якіснішою, однак з’явились вільні зони у захисті. Бутко і Соболь роблять більше забігань і подач з флангів аніж Ярмола і Конобанка, але потім ми бачимо підгорілий від бугорту фейс Ракицького чи Ордеця, які не можуть знайти на полі Едіка, поки з його крайка летять подачі. І це ще ми не грали навіть з хорватами.

україна -фінляндія. атакувальні ттд гравців

Абсолютно очевидно, що теза про кращу гру в атаці чи результативність підопічних Шевченка є міфом. Це помітно із статистичних показників, як-то по володінні м’ячем на чужій половині поля, в небезпечній зоні, по кількості передач, так й інших загальних показниках. З цим наче розібрались.

“Структурні зміни в грі”

ОМГ, я не знаю, хто придумав цей мемасян для Шевченка, але після того, як він його вкинув на одній з передматчевих прес-конференцій, усі пустологові знавці і коментатори почали форсувати цей термін. Це нагадує політичних популістів, які приходять до керма влади, придумують нові слова, роблять те саме, що старі, тільки подають це гарніше. Ну, типу, “ми — реформатори”. Насправді — такі самі фріки і любителі пострибати на фалосах, однак вміють свою діяльність припіднести красивіше.

Не хотілось порівнювати Шеву із політиками, хоч і в нього був гіркий досвід з його “мрією”, однак, як уже вийшло, сорян. Камон, що змінилось у структурі? Ми почали грати у 4-3-3 чи хоча б італійські 4-4-2? Той самий один нап з використанням флангів. Єдина зміна, що сталась — це залучення Коваленка та Зінченка, один з яких має помагати Степаненку в опорній зоні, і в той же час зв’язувати атаку, інший — буди зв’язковою лінією між серединою поля, вінґами та форвардом. На справі виходить так, що обидвоє часто губляться. Зіна бігає помагати перекривати фланг Коноплянці і Соболю, що не завжди добре виходить, Коваленко моментами пропадає. А буває й матчами. Якщо у грі з Косово Віктор зробив 116 ТТД з браком 19%, то з ісландцями — 63, а з фінами — 52. Це жахливий показник для центрального півзахисника. Для прикладу, у Степаненка техніко-тактичних дій за матч від 85 до 120 збирається. І форма Тараса, який зараз, на мою суб’єктивну думку є одним з найкращих опорників Східної Європи, змушує на нього рівнятись. Ідеально, звісно, рівнятись на матч Ротаня проти поляків із його 149-ма ТТД при браку 11% у віці 34 років (!).  У матчі з фінами за 24 хвилини Русік на полі вступив у більшу кількість єдиноборств, ніж наші Де Брюйне, і 57% цих єдиноборств виграв!

Ми знаємо, як чудово можуть проводити ігри Зінченко та Коваленко і розуміємо їхню вікову нестабільність. Розуміємо також бажання перейти з гри із “10-ма опорниками” на більш прагматичну. Та бачимо, що Зінченко і Коваленко ще не витягують того, що прагне від них Шевченко і не можуть зв’язати цілісно гру, тому краще, ніж у Сидорчука з Гармашем наразі не виходить, як би нам не хотілось.

укр-фін.ттд гравців

Попереду один форвард, який, хвала Аллаху, забиває регулярно. Однак, це не “зміни в структурній грі”, і тим паче не в сторону атаки. Зіна і Вітя не можуть забезпечити нам “тіки-таки”, а підбір виконавців не дозволяє грати з двома форвардами. Хоча Зозуля із Кравцем дивились би цікаво.

“Шевченко — експериментатор”

Серйозно?! Це він тому на заміну випускає Зозулю або ставить його у товариському матчі проти сербів з перших хвилин? Навіть мамці адміна зрозуміло, що маленький Зозуля не може грати проти габаритних захисників сам. Так, у нього були хороші ігри, як той же матч проти французів у Києві, де він до усрачки завозив Косельні та Дебюши. Але йому комфортно у парі із високорослим напом, якому він асистуватиме, помагатиме битись, вицарапувати, підбирати м’ячі, а не крутитись у штрафному майданчику, як хвойда у ліжку. Де в цьому новаторство, експеримент?

На граців із російського чемпіонату, очевидно, накладене вето. Не зрозуміло, від кого ще — із адміністрації Президента, де ще залишилось безліч бізнесових зв’язків із Росією чи від Григорія Михайловича, який безпосередньо колись посприяв тому, щоб Кремль отримав право проводити Чемпіонат світу? Та гравці з РФПЛ — ізгої навіки. Адже і Бутка із Зіною ніхто б на Євро не взяв, якщо б не стало зрозуміло, що вони уже петляють звідти. В той же час про Будківського миттєво забули, як тільки-но він перебрався до “Країни овець”, а Шевченко тактовно ігнорує питання журналістів на пресухах про Пилипа.

Можна скільки завгодно полемізувати, що українці з РФПЛ не заслуговують на виклик у головну команду країни своєю грою, хоча вони там дублями у ворота “Зеніта” стріляють та забивають найкрасивіші м’ячі місяця. Та все ж не припиняє горіти - чому люди, які мають практику, залишаються у клубах, поки в збірну приїжджають “дєдиваєвалі”, які уже, здається, своє “відваєвалі”, та й ще у своїх команда не воюють ніфіга?!

Візьмемо для прикладу із наших збірників Андрія П’ятова, який провів у цьому сезоні за Шахтар 1890 хвилин. Хай він буде нам зразком, бо більше нього, звісно, ніхто не зіграв. Отже, із форвардів, що були задіяні у матчах із Фінляндією та Сербією, найбільше практики мав … Бєсєдін! 389 хвилин, за які він встиг забити 2 м’ячі у “Динамо”. В Кравця три м’ячі за 337 хвилин у “Ґранаді”. Зозуля взагалі на полі провів 67 хвилин за три виходи у футболці “Бетіса”. І, певна річ, що не забивав.

бєсєдін збірна україни

А тепер час панч-лайнів. Пилип Будківський провів за Анжи 967 хвилин і відзначився тричі. У Марко Девіча, якого преса нам подає як “забутого всіма у “Рубіні” і затятого любителя полірування банок, відіграв 389 хвилин і забив 2 м’ячі. Отже, поки збірна відчуває брак форвардів із практикою, Федерація страждає зрадофілією. При Фоменкові теж саме було, а потім мільйони вболівальників раптово відкрили для себе Бутка із Зінченком, поки в Росії фонтанували від їхніх виступів.

Проте, до Шевченка як експериментатора-тренера і його штабу все одно багато питань. Є теза, що Фоменко ставив одних і тих самих, а в Андрія Миколайовича — ротація. WAT? А це не Зінченко із Коваленком застовбили за собою незмінне місце в основі?! У Зінченка, до слова, 137 хвилин, зіграних за ПСВ. Знаєте, скільки в збірній? 266! Для порівняння, у Сидорчука 1236 у “Динамо”. Але тренер-експериментатор все одно ставитиме Віктора Коваленка після травми, щоб він провалив гру і його знову загнобили в коментарях і в пресі.

“Шевченко поставив Шахова і тепер він увійде в обойму для ротації”. Ну, по-перше, сумніваюсь, що матч із Сербією щось змінив, вангую, що Зінченку і Коваленку все-таки довірятимуть надалі. По-друге, а скільки ще таких шахових наш тренерський штаб не помічає? Безус на горбі тягне “Сент-Трюйден” у Бельгії — 900 відіграних хвилин у сезоні, Болбат в “Локерені” – 583 хвилини і два м’ячі, Тотовицький — 400 хвилин і теж два голи. За нашими поляками хтось узагалі слідкує? Та навіщо, це ж “дночемпіонат”. Краще лавосидів викликатимемо.

В збірної очевидні проблеми в обороні і складається враження безальтернативності Бутка зі Соболем. Експериментатор, втративши Соболя на матч з хорватами, ставить на контрольний матч ультрановачка на лівий фланг — Артема Федецького! Без претензій до Артема, який набігав у “Дармштадті” лише 260 хвилин, хоча з чотирьох матчів, де він брав участь, лише один він зумів відіграти з першої до останньої, в інших був замінений. Невже тренерський штаб навіть не задумується про виклик бодай на заміну тих же Морозюка і Макаренка, скільки б вони не були гонені? На двох ці хлопці відіграли 2045 хвилин у чемпіонаті, кубку та Лізі чемпіонів.

федецький харків сербія 2016

Звісно, це сумно, адже національна команда обмежена у кількості футболістів, що відповідають її рівню, як ніколи. І за обставин, коли не так багато українських виконавців мають практику у клубах на найвищому рівні, Андрій Шевченко ігнорує їх, застосовуючи тільки “власну обойму”. Він називає це “кістяком” збірної, хоча ситуація більше схожа на масонську ложу, куди потрапити можуть лише обрані або за рекомендаціями.

Пригадую, скільки лайна колись на Михайличенка виливали, який ставив в основу Мандзюка, що не мав достатньо практики. Метали фаєрболами у Фоменка за один і той самий склад, що виходив від матчу до матчу. Тепер у нас коуч довіряє гру людям без практики, після травм, навіть на уколах, не змінюючи коней на переправі. Та чомусь він – експериментор. Чи міф це? ІМХО, очевидно.

Наостанок

Ці многабукаф були присвячені всім, хто після безпрограшної серії Андрія Шевченка почав пристрасно писати коментарі про те, як збірна встає з колін. Ні, любі. Провал на Євро не забуто. Урок, даний нам на Євро про те, що більшість гравців нашої збірної — переоцінені — не забуто. Рівень футболу в УПЛ досі змушує нас пускати слюні і ковтати сопельки. Ми віддаємо належне штабу Шевченка налагодити атмосферу і зліпити колектив в умовах хаосу. Та зайві аванси видавати не потрібно. І лицемірити про результати також не треба, бо це та сама риторика, яка була при Блохіну і Фоменку. Тож бажаємо тренерській братії за класиком “щастя-здоровля”, братись взимку до справ, справді міняти гру структурно і системно, ставати експериментаторами і використовувати, отриманий Федерацією карт-бланш повністю. Поки що ми, на жаль, суттєвих змін в кращу сторону не помітили. Словом, революція триває…


Menu Title