Ще два роки тому подібного просто уявити було неможливо – фани «Карпат» та «Чорноморця разом п’ють пиво, і вболівають… Та ні, кожен за свою команду. Але про все по-порядку.
Опинившись у Львові в день гри з «Чорноморцем» та ще й з одним із екс-учаснирків фан-руху «Карпат» (в подальшому – просто ФАН), я просто не міг не скористатися нагодою сходити на матч. Нехай і не центральний в турі, але задоволення від відвідин гри я отримав чимале.
І нехай за змістом матч був не із не найвидовищніших, але моменти і голи були. Аж два – у ворота «Чорноморця».
Зустрілись в центрі – я, ФАН і ще один наш знайомий (в подальшому – Третій). Ми сиділи на лавочках, та дивилися на дівчат – якраз в таку весняну пору на них дуже приємно дивитися, зважаючи на стиль одягу. Але дівчат було дуже багато, то ж, аби не перевозбудитися, з часом ми переключили свою увагу на вболівальників «Чорноморця», які вільно собі гуляли центром, пили пиво в пабах і т. д.
«Ех, – сказав Фан, – років ще два тому варто було важко навіть уявити подібне, щоб одеські фанати так вільно собі розгулювали центром Львова. О, а давайте запросимо їх на пиво». Ну ми і пішли шукати компанію. Шукати довелося недовго. Троє хлопців, з яких один був у «тільняшці», чим видавав свої футбольні уподобання, перепиталися ще раз, чого саме ми від них хочемо.
– Та ми не проти, але поспішаємо. До речі, підкажіть, як потрапити на Площу Ринок.
Ми підказали і попросили дозволу завітати до них на сектор.
– Та приходіть, але може не варто? Нас там чоловік 50 десь, всяке може трапитися. О, а ви часом не були три роки тому на махачі?.
– Та були, – відповіли ми. – Он тому дісталося ледь не найбільше, – вказав я на Третього.
– А от той наш там був чи не найбільш активним. А що ви тоді так слабо?
– Та довго чекали на вас, а ще й сонце. Втомилися, зморені були і розслаблені.
Потім той, що найбільше бив і той, що найбільше дістав, потисли один другому руки. Вже коли прощалися, то один з одеситів сказав:
– Ех, шкода, що зараз махатися не можна. Тоді було цікавіше. Ну нічого, нехай тільки війна закінчиться, ми ще зустрінемось.
І подарували мені на прощання наклейку з емблемою “Чорноморця” і написом «Слава Україні». Шкода, що єдиний телефон, який був з фотоапаратом і належав Фану, розрядився, і немає змоги передати всіх фоток buy gabapentin cod. ексклюзивних з подій того дня.
А подій таки справді було багато цікавих. Вже коли трійка з «перлини біля моря» рушила, Фан сказав: «О, а жиди насправді прікольні люди». На що один з наших нещодавніх співрозмовників обернувся і відповів «А вот жиди ета образливо». І нам стало якось дуже соромно, бо насправді ніхто наміру ображати гостей не мав.
Що одесити люди оригінальні того дня я ще переконався не раз. Але і у Львові своїх унікальних персонажів вистачає. Йдучи на стадіон, я вже знав що доведеться познайомитися з Васьою… клички називати не буду – далі зрозумієте чому. Він просив не називати. А просить він серйозно. Взагалі такого дару красномовства я ще не чув від нікого. Брутального красномовства. І нові мати, і нове інтерпретування і … Словом, не заздрю я будь-якому гопнику, який зустріне Васю десь в темному переулку.
«Може йдемо по пиву?» – сказав Третій до Васі.
«Нє муті кампот, ти на футбол пішов чи куда?», – парирував Вася. Але у підсумку на пиві вони таки опинилися. Якби ж то лише на пиві.
«Ну а ми тоді в сектор «Чорноморця», – сказав Фан про себе і про мене.
«Та нахер тобі та піхота?», – здивувався Вася.
А тут напроти нам саме йшло троє афроамериканців у вишиванках. «Слава Україні», – крикнув хтось з нас. «Героям слава» – відповіли вони майже хором.
Взагалі-то на «Україні» я не був дуже давно і така колоритність фанів «зелено-білих» мене не могла не дивувати. Я був, як і всі решта, в невеликому шоці. Добре, що диктор по стадіону вніс ясність «Шановні вболівальники, на матчі присутні 194 солдати ВПС США». Хоча мені здається, що їх біло значно більше.
А Вася все підколював ВПС-ників, які час-від-часу проходили повз нас. «А ти не боїшся тягла дістати?», – задали ми Васі риторичне запитання. «Та х… в мене довший, ніж вони ростом. А ти що там записуєш? Хочеш щоб я тобі той блокнот в одне місце засунув?».
Я й справді намагався нотувати його цитати, але для таких випадків потрібен диктофон, бо всієї емоційності просто так не передати. Логічно вирішивши Васю більше не дратувати, я пішов на сектор до одеситів. Всілися ми на верхній рядах і коли приїжджі, які зайняли ряди нижні, замовкали, ми їм постійно підказували «Ну давайте, заряджайте, що ж так слабо свою команду підтримуєте». Ну і вони заряджали. Все відбувалося в мирній і дружній атмосфері.
А в перерві ми познайомилися із… сином однієї відомої людини в структурі «Чорноморця», який вкотре підтвердив особливість одеської говірки та гумору. Він просто просив не називати хто саме він такий.
– Ну ти й говориш безупину», – сказав я, який вже хвилин 5 намагався вставити своє речення в його монолог.
– Та я то що, ти он з тими що на секторі поспілкуйся. Я то що, в мене баба з Франківщини, а вони чисті одесити. До речі, ви тут всі такі патріоти – у Львові патріотом бути просто, а ви в Одесі побудьте. Там від своїх же дістати можна.
– Ну то переїжджай у Львів.
– Е ні, в Одесі народився, в Одесі і помру. К статі, правильно звучить Адеса. То вже потім переіначили на Адєссу. То так, щоб ви знали. До речі, квитка назад ще не маю. Впишите, якщо що?
Ми шукали пиво по всьому стадіоні, щоб випити за знайомство, але вже було пізно – до нас все пиво було випито.
Фан з новим знайомим пішли шукати продовження знайомства кудись за межі стадіону, а я повернувся на біло-синій сектор. Була серед приїжджих уболівальників і одна дівчина, яка мені нагадувала мою знайому. Яку, щоправда, я бачив лише на фотографіях. Все ж таки я не міг не перевірити чи то не вона. І от коли ця чорнявка піднімалася по трибуні, я перепитав «Віка?». «Маріна, – відповіла вона, – Але якщо треба, можу побути Вікою». І пішла собі далі. Нє, одесити таки насправді класні люди. Ну а тут «Карпати» забили останній гол і суддя незадовго після того закінчив матч.
Я почав шукати тих, з ким прийшов. Фан був «поза зоною», тож я почав набирати до Третього. Третій стояв біля магазину неподалік стадіону з Васьою і його знайомих. За другий тайм вони встигли випити не лише пиво, а й літру горілки, легенько побити Третього, помиритися і ледь не побити його вдруге після того, як дали йому 20 гривень, а він ще 10-ку попросив. І стояв, майже не рухався, намагаючись зрозуміти, де він є. Стан майже повного неадекватства. Я зрозумів, що найпростіше в такій ситуації доправити Третього додому. І якнайшвидше. Аби від гріха, тобто від Васі, подалі.
Вже коли ми були в маршрутці Фан з телефону одесита подзвонив і сказав, що все нормально.
– А стікер в тебе?
– Та в мене.
– Ага, добре, – відповів він і поклав слухавку.
Доїхали ми додому без проблем і майже без пригод, не рахуючи зустрічі з кікбоксерами із Рясного, що поблизу Львова. З ними випили 0,25 на… двох. Тобто я та один спортсмен. Інші, ті, які найбільше і наполягали взяти ті 0,25, просто вже не мали здоров’я.
