Відносно недавно ми відійшли від мильної опери імені Жені Коноплянки. Вже зараз розкручується новий сезон “Санта-Барбари” з Ярмоленком та Суркісом у головних ролях. Проте сьогодні ми згадаємо наших співвітчизників, які започаткували сьогоденний мейнстрім для українського футболіста – пошуки кращої долі в закордонних чемпіонатах. Отож, наша ТОП-9 гравців, які в 90-х виїхали з України в пошуках кращої футбольної долі.
1. Віктор Скрипник (“Вердер” Бремен)
Нинішній керманич “музик” із Бремену в середині 90-х виступав за дніпропетровський “Дніпро” під керівництвом німецького спеціаліста Бернда Штанге. Саме останній посприяв переходу цілої плеяди українських гравців у європейські чемпіонати після адміністративної кризи у вищих ешелонах українського клубу. Серед цих щасливчиків був і наш герой – бременський “Вердер” за порадою Штанге підписав українського захисника за 1,5 мільйони німецьких марок. Уродженець Новомосковська не одразу влився у німецький соціум – незнання мови, відсутність рідних людей поруч (Віктор поїхав сам, оскільки дружина була вагітною) – все це негативно відбивалось на психологічному стані українця. Але працьовитість та природня впертість зробили свою справу. Наш герой поступово став гравцем основи та одним із лідерів у роздягальні. Звичайно, що з віком та з частими травмами Скрипник не міг змагатись, але доробок українця в Німеччині справді вагомий – 138 матчів, 7 голів, 7 результативних передач і 26 жовтих карток. Серед титулів, якими може похизуватись наш співвітчизник, відзначимо чемпіонство “Вердера” та здобуття 2-х Кубків Німеччини.
2. Андрій Полунін (“Нюрнберг”, “Санкт-Паулі”, “Рот-Вайс”)
Ще одним гравцем, якого у Європу прилаштував Бернд Штанге, став Андрій Полунін. Останній їздив у різні європейські клуби на перегляд: побував в “Герті”, швейцарському “Ксамаксі”, австрійському “Ласку”, але вищезгадані клуби не хотіли платити гроші, які просив за Полуніна “Дніпро”. Лише в “Нюрнберзі” погодилися виплатити запитувану суму і Андрій одразу ж приміряв футболку німецької команди. Там же він побачив, що в Україні з футболом все набагато гірше, ніж в Німеччині: “У Німеччині все робиться для того, щоб футболіст грав у футбол. За нього вирішуються всі побутові проблеми, яким займається клуб. Тобі ж залишається лише повністю сконцентруватися на тренуваннях та іграх. Справа в відношення до футболу”. Після сезону в “Нюрнберзі” (16 матчів/2 голи) Андрій відправляється рангом нижче – у “Санкт-Паулі”, який тоді виступав у 2 німецькому дивізіоні (29 матчів/4 голи). Завершував європейський етап кар’єри в “Рот-Вайсі”.
3. Олександр Євтушок (“Ковентрі Сіті”)
Ще один гравець, який опинився за кордоном за протекції Бернда Штанге. Взимку 97-го “Ковентрі Сіті” шукав заміну одному із захисників і Штанге порекомендував оборонця “Дніпра”. До лав англійського клубу Олександр прибув лише в кінці лютого. Причина – борюкратичні моменти, пов’язані з виданням робочої візи гравцю. До кінця сезону за “небесно-блакитних” зіграв лише три матчі, проваливши матчі проти “Манчестер Юнайтед” та “Ньюкасла”. Лише у матчі з Лестером зіграв повний матч, який закінчився нульовою нічиєю. Влітку він не зміг поновити дозвіл на роботу і був змушений залишити Англію і повернутися додому.
4. Сергій Кандауров (“Маккабі”, “Бенфіка”)
У 1993 році персоною Кандаурова зацікавились представники “Маккабі” з Хайфи і Сергій перебирається на “Землю Обітовану” в пошуках футбольного щастя та грошей. Незважаючи на те, що в Ізраїль Сергію не хотілось, керівники “Металіста” поставили перед ним ультиматум і Кандауров відправився на заробітки. Там він себе зарекомендував із найкращої сторони. Його агентом став Піні Захаві, який шукав виходи на команди з топ-чемпіонатів. Незважаючи на те, що Сергій практично підписав контракт із “Торіно”, в останній момент він перебрався на піренейський півострів захищати кольори “Бенфіки”. У стані “орлів” зіграв у 67 матчах і забив 12 м’ячів. Працював з Гремом Сунессом, Юппом Хайнкесом та Жозе Моуріньо.
5. Олег Лужний (“Арсенал” Лондон)
У 1998 році Лужний був близьким до переходу в англійський “Шаффілд Венсдей” та у лісабонську “Бенфіку”. Олег навіть приїхав до столиці Португалії, провів медичне обстеження, знайомився з командою, Кандауров влаштовував йому екскурсії, підписав попередній контракт на 3 роки. Лужного навіть представили вболівальникам, вручивши йому футболку з “3” на спині. Але все зірвалось через фінансові апетити “Динамо”, яке хотіло отримати кошти за гравця одним траншем. Грем Сунесс та президент “Бенфіки” Жоао Асеведу готові були виплатити 1,5 мільйони доларів, проте не змогли надати банківських гарантій – як наслідок, Олег залишився в Києві. Влітку 1999 року Лужний практично підписав контракт з “Ньюкаслом”, який тоді очолював Руд Гулліт. За його словами, Олег мав стати важливим механізмом у його розумінні “сексуального футболу”, проте їх випередив “Арсенал”, який помітив Олега Лужного під час матчів проти київського “Динамо” в Лізі Чемпіонів. За правого захисника “каноніри” заплатили 2 мільйони фунтів. На Лужного розраховували як на гравця, який має потіснити Діксона з позиції правого захисника. Англійська преса отримала інформацію про те, що прізвиськом Лужного в Україні було “лось”, але за принципом “зіпсованого телефону” в Англії це перетворилося на “кінь” і саме під таким прізвиськом українець був відомий в “Арсеналі” на протязі кар’єри. Він грав і на своїй позиції правого захисника, і центрального, і лівого, і іноді навіть правого півзахисника. В підсумку Олег Лужний зіграв за “Арсенал” 75 матчів в лізі і 34 – в інших турнірах.
6. Андрій Шевченко (“Мілан”)
В серпні 1998 року за українським нападником стежив шотландський гранд “Рейнджерс”. Проте справжньою бомбою став візит братів Суркісів на Апенніни (вони заявили, що візит носив нефутбольний характер, а свою присутність на матчі “Мілан”-“Інтер” пояснили бажанням “насолодитися справжнім футбольним банкетом, яким, без сумніву, є міланське дербі”). В грудні Андрій разом з Григорієм Суркісом був на різдвяному прийомі, яке організувало керівництво “Мілану”, проте і тут жодних карт не було розкрито: “Ніяких перемовин про трансфер Андрія не велося, проте, якщо ми будемо продавати Шевченка – то першим в ряду покупців буде стояти саме “Мілан”. Проте вже в січні 1999 року Андрій був представлений італійській публіці в номері клубного журналу Forza Milan! “Циклон зі Сходу” був одягнутий в червоно-чорну футболку команди і передав привіт фанам команди: “Велике вітання вболівальникам “Мілану”. Скоро зустрінемось. Андрій Шевченко”. 1 липня українець став повноправним гравцем італійського клубу. Його футбольну історію знає кожен поважаючий себе шанувальник футболу, тому ми упустимо розповідь про його кар’єру в “Мілані”.
7. Юрій Максимов (“Вердер”)
.jpg)
В кінці 1997 року Юрій Максимов уклав контракт на 3,5 роки з бременським “Вердером”, де виступав разом із співвітчизником Віктором Скрипником (обидвох в команді негласно називали “мафія”). Спочатку “Вердер” не зійшовся в ціні з керівництвом “Динамо”, але трохи пізніше, після травми Херцога, пішов на умови киян і підписав Максимова. Став володарем Кубку Німеччини, забивши у фінальному матчі дебютний гол у ворота мюнхенської “Баварії”. За бременських “музик” зіграв 67 матчів і забив 9 м’ячів.
8. Олег Ящук (“Андерлехт”)
Талант Ящука помітили скаути “ПСВ” Ейндховен. Олег уже готував документи на переїзд до Нідерландів, але «Андерлехт» був на крок попереду і наприкінці сезону 1995/96 років він підписав контракт з тодішнім віце-чемпіоном Бельгії (хоч за Олег пильно слідкувала ще й “Борусія” з Менхенгладбаху. Початок кар’єри в «Андерлехті» був багатообіцяючим, але в подальшому українець часто травмувався і перебував у лазареті протягом довгого часу. Та Ящуку в Бельгії подобалось: “Там все робиться для футболіста. Тобі залишається лише грати. Всі побутові проблеми – транспорт, житло, інше – брав на себе клуб. Повторюсь, «Андерлехт» сконцентрований на тому щоб футболіст тільки грав. Уболівальники щодня приходили на тренування, знали, хто з гравців на якому автомобілі їздить”. На жаль, через травми та рівень конкуренції (довгий час Олег конкурував з леендарним чехом Яном Коллером) Ящук не показав усі свої козирі. У 2006 році Ящук залишив клуб, зігравши всього 119 матчів (31 гол) у чемпіонаті за десять сезонів.
9. Олексій Михайличенко (“Сампдорія”, “Рейнджерс”)
“Полювання” на Олексія Михайличенка з боку італійських клубів почалося ще після Євро-88. “Стара Синьйора” хотіла придбати за 10 мільйонів тріо Заваров-Михайличенко-Протасов. Та до Італії поїхав лише перший з них. На початку 90-их генуезці вирішили придбати зірку радянського футболу і сплатили близько п’яти мільйонів доларів. У повній мірі Михайличенко проявити себе так і не зміг через травми, проблеми з вивченням італійської та “акліматизації” на Заході. Ну і показовим моментом його ставлення до роботи став один випадок у роздягальні, коли до Олексія підійшли лідери команд. Манчіні і компанія заявили, що Михайличенкові слід розігріти м’язи перед тренуванням, на що наш герой вчинив дещо зухвало-принизливий вчинок. Він демонстративно взяв фен, включив його і гарячим повітрям обдував свої м’язи на ногах, тим самим розігрівавши їх 😉
Влітку 91-ого Михайличенко висловив бажання залишити команду, в клубі на нього не розраховували, тому він досить швидко був проданий в “Рейнджерс” за 4 мільйони доларів. “Рейнджерсом” тоді володів відомий бізнесмен Девід Мюррей. Його метою було перетворення клубу з шотландського на європейський бренд. В першому ж сезоні на півострові Олексій був визнаний найкращим гравцем чемпіонату за кількома версіями. Загалом на його рахунку в Шотландії 110 матчів в лізі (21 гол), 14 – в Кубку . Шотландії (3 голи), шість – в Кубку Ліги та стільки ж – в єврокубках.
P.S.: список виключно суб’єктивний і місця не мають жодних рейтингових підстав.
