Рубрика «Зірки 90-х» представляє статтю про опорного півзахисника, який став першим в історії чорношкірим капітаном національної збірної Англії.
Пол Інс народився 21 жовтня 1967 року в Ілфорді. Змалку вболівав за лондонський «Вест Гем Юнайтед», а із 12-ти років розпочав відвідувати спортивну школу цього клубу, із яким невдовзі підписав перший професійний контракт. Дебютував в основі «молотобійців» у 1986-му році. Вже в наступному сезоні юний півзахисник став гравцем основи лондонського клубу, почав отримувати виклики до молодіжної збірної Англії.
У сезоні 1988/89 Пол проявив себе з якнайкращого боку, демонструючи зрілий рівень гри, пристойну швидкість, якісні оборонні дії та потужний удар. Незважаючи на те, що «Вест Гем» за результатами сезону вилетів із вищого дивізіону чемпіонату Англії, Інсом зацікавились декілька клубів.
Протягом трьох років, проведених у складі «молотобійців», в активі Пола 93 гри, у яких він відзначився 12-ма забитими м’ячами. У 1989-му році за 4 млн доларів (досить пристойна сума, як на той час) Інса підписав «Манчестер Юнайтед», який саме розпочав період становлення своєї гегемонії в англійському футболі під проводом тоді ще не сера, але вже Алекса Фергюссона.
Той відрізок кар’єри Інса став найуспішнішим в плані досягнень футболіста – «Червоні дияволи» саме розпочали активне сходження (чи радще повернення) на вершину англійського (а невдовзі і європейського) футболу.
У складі «МЮ» в дебютному сезоні Пол здобув свій перший значимий трофей – Кубок Англії.
Склавши потужний тандем із легендарним капітаном «МЮ» Браяном Робсоном, Інсу вдалось стати незмінним «гвинтиком» механізму команди Фергюссона, а коли кар’єра Робсона пішла на спад, саме Інс став ключовим гравцем півзахисту «Манчестер Юнайтед», поєднуючи оборонну роботу із вмінням вдало та швидко розігнати атаки своєї команди влучним пасом. За свій авторитет і упевнену гру в центрі поля Пол отримав від партнерів по команді поважне прізвисько «Губернатор».
У наступному сезоні манкуніанці трохи розворушили Європу – виграли Кубок володарів Кубків, а вслід за ним – і Суперкубок УЄФА. Наступний, 1992-й рік, теж не минув без трофея – скарбниця манчестерського клубу (і персональна Інса) поповнилась Кубком англійської Ліги.
А вже у наступному році Пол став чемпіоном Англії у новоствореній Прем’єр-лізі. Значимість цього досягення для червоної частини Манчестера було важко переоцінити, адже клуб перервав 26-річну чемпіонську «засуху». Пол з партнерами по команді не зупинився на досягнутому, відстоявши чемпіонський титул в сезоні 1993/94 (та додавши до клубного музею ще один Кубок Англії).
Однак, в сезоні 1994/95 на «МЮ» чекали невдачі на всіх фронтах – гонитва за чемпіонство була програна в запеклій боротьбі «Блекберну», у фіналі Кубка Англії манкуніанці поступились «Евертону», а сам Пол суттєво попсував стосунки із головним тренером «МЮ». Довший час велись перемовини щодо трансферу Інса до лондонського «Арсеналу», однак в результаті із щедрою пропозицією нагодився власник «Інтернаціонале» Массімо Моратті, і за 7,5 млн фунтів (тодішній рекорд для трансферів англійських гравців) Пол вирушив на Апенніни, підписавши контракт з міланським клубом.
Інс вдало адаптувався до захисного стилю команд Серії А, одразу ж ставши основним гравцем «Інтера» (в дебютному сезоні він пропустив лише 4 гри). Однак, «Інтер» фінішував у t.plavix. Серії А лише на сьомій позиції.
Зате в наступному сезоні міланці здобули третє місце в чемпіонаті, «Губернатор» провів 24 матчі, в яких відзначився шістьма м’ячами, а також посприяв виходу «Інтера» до фіналу Кубка УЄФА (який був програний німецькому «Шальке 04» в серії післяматчевих одинадцятиметрових).
Незважаючи на потуги керівництва «нерадзуррі» втримати англійця у себе, Інс прийняв рішення повернутися до Англії, адже його син Томас вже досягнув шкільного віку, а батько хотів аби Інс-молодший здобував освіту на батьківщині.
Попри те, що умови контракту з «Інтером» передбачали пріоритетне право викупу гравця його попереднім клубом – «МЮ» – Алекс Фергюссон не забажав скористатись цією опцією, тому Інс перейшов до іншого клубу, запеклого ворога «червоних дияволів» на внутрішній арені – «Ліверпуля».
Протягом двох сезонів на «Енфілді» Інсу не вдалось виграти з «Ліверпулем» жодного трофея, однак за цей період він був одним із основних гравців команди – вийшов на поле у 81-му матчі, відзначившись у воротах суперників 17 разів.
По закінченні сезону «Губернатор» 1998/99 був проданий у «Мідлсбро». Інс відразу став лідером та капітаном клубу, відіграв у Боро близько ста матчів. Однак, цей період став початком завершення його професійної кар’єри – після трьох сезонів у «Боро» Інс перейшов до «Вулвергемптона», кольори якого захищав протягом 2002-2006 років (вийшовши з «вовками» до Прем’єр-ліги та вилетівши з неї), а останнім прихистком славетного англійського півзахисника став «Свіндон Таун».
Ще раніше, у 2000-му році, одразу по завершенні чемпіонату Європи, «Губернатор» покинув виступати за національну збірну своєї країни. Вперше Пол одягнув футболку «Трьох левів» у далекому 1992-му році, а надалі, по ходу розвитку своєї кар’єри, став одним із незамінних гравців в центрі поля англійської команди.
Також Інс став першим в історії збірної чорношкірим капітаном команди.
Був учасником Євро-96, на якому англійці фінішували третіми, а також чемпіонату світу 1998-го року у Франції, де збірна Англії вилетіла в 1/8 фіналу в серії післяматчевих пенальті від аргентинців. Всього протягом восьми років виступів у складі «Трьох левів» на рахунку Інса 53 матчі і 2 забитих голи.
Закінчивши професійну кар’єру гравця, Інс не пішов з футболу, а почав тренувати – першим його клубом став той таки «Свіндон Таун», де Інс провів кілька матчів в якості тренера-гравця.
Восени 2006-го року він підписав контракт із «Маклсфілд Таун», клубом Другої ліги (четвертий за ієрархією футбольний дивізіон в Англії). Зберігши для аутсайдера прописку в Другій лізі, Пол отримав запрошення від клубу «Блекберн Роверз», який виступав у найвищому англійському дивізіоні. Однак, серед успіхів молодого менеджера можна відзначити лише запрошення до складу команди легендарного нападника «Ліверпуля» Роббі Фаулера.
Після невдалої серії із 17-матчів, у яких лише тричі клуб Інса святкував перемогу, керівництво «Роверз» попрощалось з тренером.
Надалі Пол Інс тренував клуби нижчих дивізіонів «МК Донс», «Ноттс Каунті» та «Блекпул», за який грав син Пола – Томас, юна зірка англійського футболу.
Наразі тренерські успіхи Інса залишають бажати кращого. Можливо, вся біда в своєрідних тактичних заготовках Інса-тренера, ось наприклад, які атакувальні напрацювання підгледіли всюдисущі журналісти в записнику Пола.
Однак, Пол Інс впродовж професійної кар’єри зарекомендував себе як впевнений і непоступливий гравець із справжнім характером переможця. А такі якості зможуть допомогти йому досягнути на тренерській ниві таких же славетних перемог і трофеїв, які «Губернатор» здобув на полі, розганяючи стрімкі атаки і перериваючи проходи своїх суперників.
