Революційні події в Україні 2013-14 років та логічна «втеча» членів старого Кабміну привела до формування нового уряду на чолі з Арсенієм Яценюком. Однією з найбільш одіозних постатей в структурі головного виконавчого органу нашої держави став голова Міністерства внутрішніх справ Арсен Аваков. Щоправда, сьогоднішня історія не про футбольні уподобання нинішнього головного міліціонера, а про кращого голеадора чемпіонату України 1994/95, екс-гравця (уже покійних) шепетівського «Темпу» та запорізького «Торпедо», повного тезки голови МВС – Арсена Авакова. Ну і для затравочки: декілька російських інформаційних агентств, вказуючи постать нового голови МВС в Україні, давали в підзаголовку фотографію таджицького форварда. Російські журналісти такі журналісти…
Все ж поговоримо про футбол. Арсен Георгійович Аваков народився 28 травня 1971 року в столиці Таджикистану – Душанбе. В роки «застою» розваг для дітей у Радянському Союзі було обмаль, тому футбол для юного Арсена ставав «маленьким острівцем свободи». Поступово вдосконалюючи свою футбольну майстерність, Аваков у віці 17-ти років потрапив у структуру таджицької команди «Памір». Щоправда, спершу Арсен виступав виключно в дублі і заздрив своїм старшим колегам, які здобували титул чемпіона Першої Ліги СРСР. Набравшись досвіду, Арсен змусив звернути на себе увагу тренерського штабу головної команди «Паміру» і вже з 1991 року наш герой залучається до ігор першої команди. Футболіст зіграв як в останній першості Радянського Союзу так і дебютному розіграші чемпіонату незалежного Таджикистану. За офіційними даними зіграв всього лиш 7 матчів, у яких жодного разу не відзначився забитим м’ячем у ворота суперників. Щоправда грав він на позиції правого захисника, так як граючи на позиції форварда, не міг б скласти конкуренції іменитішим партнерам по амплуа. Довго перебувати у ранзі футболіста в рідному Таджикистані Аваков не міг – розпад «червоної імперії» та бойові дії змушували шукати свого щастя за межами рідної держави. Так герой нашої розповіді опинився в мальовничій Україні:
«…кращі гравці «Паміру» стали розлітатися по білому світу. Найбільш досвідчені та відомі перебрались до Москви, а ми, молоді, хто куди – одні в сусідній Узбекистан, інші переїхали до України. Спочатку я опинився в Шепетівці, куди мене запросив головний тренер місцевого «Темпу» Леонід Іванович Ткаченко…»
В той час Шепетівка мала тісні контакти з московським «Локомотивом» і саме з табору «залізничників» Авакова і привезли в лави українського провінційного клубу. Таджик згадує, що на його рішення підписати угоду з «Темпом» вплинуло те, що у складі української команди грали імениті гравці. Особливе враження на Арсена справив Георгій Кондратьєв (екс-коуч збірної Білорусі). Аваков потрапив в команду, де не було особистостей, які позиціонували себе окремо. Ба більше, навіть тренер Ткаченко був ідеологом ідеї, що команда має бути згуртована і поза футбольним полем. Одного разу останній привіз на базу косулю, який на полюванні застрелив і разом з командою приготував з неї вечерю на колектив. Незважаючи на побутові труднощі, Аваков був задоволений своїм етапом кар’єри в маленькій Шепетівці, з якою вони здобули путівку до Вищої ліги України.
«жили ми в спартанських умовах. Наша база була в піонертаборі. Поля як такого для тренувань не було. Збори в Алушті проходили, в центрі «Спартак», з одним газоном на всі команди…»
За «Темп» наш герой відбігав 48 поєдинків, у яких сім раз відзначився у воротах суперників. В основному Аваков виходив на заміну, граючи в оборонній ланці. В один момент головний тренер Ткаченко, будучи невдоволений атакувальною міццю своєї команди, відправив таджика забивати голи, пояснюючи це тим, що «захисників у нього дев’ять з половиною, а форвардів всього лиш два». Та душа кращого бомбардира сезону 1994/95 до гри у нападі не лежала, через що він почав конфліктувати з тренером і по завершенні сезону перебрався до Запоріжжя, де виступав за місцеве «Торпедо». У складі запорізького клубу таджик розпочав на позиції правого захисника, але згодом тренер теж перевів його на позицію форварда, відчувши брак кваліфікованих нападників. Саме там Арсен Аваков і здобув собі славу та титул кращого бомбардира української першості сезону 1994/95 років. У доробку героя – 21 гол за «автозаводську» команду, а у його найближчих конкурентів (Антюхін та Гайдаш з «Таврії») – лише 18 та 17 забитих м’ячів відповідно. Секрет форварда був простим: «в кожній ситуації я намагаюся вгадати, коли сам повинен (саме не можу, а повинен) завершити атаку, а коли краще зіграти з партнером…»
Гольове чуття «запорізького хижака» Авакова, на якого працювала уся команда в другому колі, дала змогу «торпедівцям» зайняти сьоме місце у чемпіонаті України. Значних фінансових стимулів у тої команди не було:
«…Напевно, доларів сто (мова йде про заробітню плату. – прим.авт.) Ну, триста – це стеля. Плюс преміальні. Зараз футболісти, почувши про ці суми, можуть розсміятися. Але такі часи були. І нічого, нормально жили. І радісних моментів вистачало – перемоги, голи. Квартиру я в Запоріжжі отримав».
Ну окрім того за свій голеадорський доробок Аваков отримав і легенду українського автопрому «Таврію», яка тоді коштувала дві тисячі «вічнозелених» :
«Ні призу, ні документа, що я ставав кращим бомбардиром, у мене немає. Навіть грамоти від Федерації футболу. Єдине, що клуб дав мені «Таврію» за це досягнення».
Наступний сезон у таджика склався не найкращим чином – він провів лише перше коло і був «мішенню» для українських арбітрів: «…деякі арбітри стали вже дуже прискіпуватися до мене…Я на полі часто буваю запальний, але грубим гравцем не був ніколи. А в одній зустрічі стався випадок, який взагалі не піддається жодному логічному поясненню. Арбітр на рівному місці показує мені червону картку. Я йду з поля, проходжу повз бокового арбітра, а той зупиняє мене і запитує: «Слухай, а за що він тебе з поля вилучив?» Я тільки розвів руками…»
Арсен Аваков після тріумфальних років у Запоріжжі отримав кілька достойних пропозицій і, врешті-решт, обрав собі новий шлях у своїй футбольній кар’єрі, перебравшись до московського «Торпедо». Проте, перед тим як заявити форварда, Аваков на 1,5 року залишався поза грою, оскільки виникли юридичні складнощі, пов’язані з підписанням таджицького форварда. Та гравець був людиною, яка виконує свої обіцянки – пообіцявши перейти в стан московських «автозаводчиків», він дочекався вирішення проблем і зіграв за «Торпедо». Щоправда, стати лідером команди йому не вдалось.
Аваков став футбольним пілігримом, який практично щороку змінював свою дислокацію – московське «Торпедо», ярославльський «Шинник», нижньоновгородський «Локомотив» та «Уралан» з Елісти – саме за ці клуби виступав наш герой до сезону 2001/02 років, завершивши свою кар’єру у віці 31 року. Звісна річ, що Аваков виступав за рідну збірну – у складі Таджикистану він відіграв 10 матчів і забив при цьому 5 м’ячів.
На даний момент займається агентською діяльністю, є ліцензованим агентом ФІФА. Окрім того, в одному з інтерв’ю зазначив, що став начальником сімферопольської “Таврії”. Це зрада, in india name of female vigra. панове!!!1